– Я для тебе якась собака?
Проричав він, сидячи на ліжку в широкому чорному нащийнику. Так, досить схожий. Атсуму не стримує глузливого хихикання, залізаючи на ліжко. Кагеяма був ще тим злим мисливським тер’єром. Ще м’якеньких вушок на маківці і пухнастого загорнутого бубликом хвостика не вистачало, щоб повністю доповнити його вигляд.
– Ти ж сам погодився на це, – навколо міцного кулака звивається тоненький ланцюжок, що тягнеться від шиї Кагеями, і нею грубо сіпають, змушуючи завалитися на карачки. На чорному шкірозаміннику дзвонить дурненький дзвіночок. Ехо прокочується кімнатою і приємно лоскоче слух Атсуму. – Ти такий вередун, Кагеяма-кун. Хто ж змушував тебе сперечатись?
Атсуму ще раз окидає томним поглядом Кагеяму. Густий чуб тепер не закриває його похмуро зморщеного чола і пронизливо сині очі, що стріляють блискавицями. Схоже, досі не може змиритися, що програв йому в камень-ножниці-папір, і на сьогоднішню нічь буде знаходитись під кимось. Дурнуватий Хіната, ти зовсім розпестив його…
Теплими мазками Атсуму доторкається губами до лиця злого брюнета. Той не реагує, відвертаючись і дзеленча дзвіночком, але ланцюг робить на руці ще один круг і голова Кагеями безпомічно відкидається. Відкриває вигляд на смуглу шию, обтягнуту вкраденим у свого брата-близнюка нашийника. Тепер акуратний поцілунок приходиться прямо під нии і уважний погляд помічає імпульс тремтіння.
Кагеяма всім єством ненавидів програвати. Але деколи за швидкий програш ти отримуєш більше, аніж за тріумфальну перемогу.
Додати до улюблених