Наруто Узумакі/Хаширама Сенджу
Опис: Кохання починається з очей, продовжується бажанням, а живе далі — завдяки розумінню. Чи зрозуміють вони одне одного?
Історія Хаширами про те, як він намагається не потонути в ілюзіях.
Примітки:
Робота 2020 року.Узумакі (з яп.) — спіраль, вир (водоворот).
Хакама та хаорі — японський нац. одяг. Хакама — довгі широкі штани, хаорі — жилет без гудзиків.
Дуже велике міні однією частиною.
Він з’явився у воротах Конохи, неначе сніг у червні, несподівано і яскраво вирізняючись із загального настрою поселення, яке щойно пережило війну. Багато молодих вдів ходило по мовчазних вуличках в чорній жалобній одежі, та він примудрився урізноманітнити розмови жителів, поставивши всіх на вуха й перевернувши все догори дригом. Він не втрачав жодної нагоди привернути увагу.
У перші три дні після прибуття він вже встиг прославитися у всіх раменних, побитися з палкими Учіхами кілька разів, і навіть врятувати маленьку дівчинку з пожежі. Причому, не приховуючи своє ім’я та прізвище, що для кланів, які об’єдналися зовсім недавно, все ще було дикістю. Шинобі поселення помітили його силу, збирали інформацію та робили висновки. Узумакі намагалися розібратися, чия ж це може бути позашлюбна дитина.
Втім, Хаширама не звернув би на хлопця особливої уваги, якби він від нього не було чути якусь дивну ахінею про п’ятого хокаге, про всесвітньо відомий «Ічіраку Рамен», про його друга Саске Учіху (їх клан перевірив, немає у них такого). Конохою пішли чутки, з яких хокаге і дізнався ім’я, яким себе називає цей зухвалий незнайомець. Хаширама не міг поставитися до цієї ситуації недбало. Він викликав хлопця на аудієнцію, і зараз якраз чекав його.
Той без запізнення увійшов у священну оселю пера та чорнила, як до себе додому. Поводився розслаблено, з цікавістю оглядав Першого та його затишну приймальню. Ніяких ознак схвильованості чи страху не виявляв.
Хаширама теж не зводив з нього погляду: цікаво ж! Скільки всього малювали чутки, що страшно було й представити подобу описуваного страхолюдиська. Однак, поки що молодий парубок залишав цілком приємне враження і зовсім не був схожий на «навіженого нахабу» з розповідей Учіх. Сенджу вирішив розпочати розмову з доброзичливої ноти. Тим часом гість помітив вид на скелю хокаге з вікна, де красувалось обличчя Першого. Хаширама тільки почав вимовляти речення, як його перервали вигуком:
— Щоб мене блискавкою струсануло, це ж Перший хокаге! — хлопець підскочив до нього. Хаширама готовий був присягнути, цей крик і в сусідньому будинку чули.
— Навіть не сподівався колись побачити Вас на власні очі! Я такий щасливий, даттебайо! — захоплено йому гомоніли.
Хаширамі цей галас здавався щирим: було важко повірити, що хтось може так правдоподібно прикидатися. До того ж, якщо він шпигун іншого села, навіщо тоді привертати до себе так багато уваги, ще й усілякі дурниці вигадувати?
Потрібно було спробувати пограти за його правилами.
— Ти стверджуєш, що ти ніндзя конохи. Та ще й з майбутнього! Хотілося б переконатися, що це справді так, — сказав Хаширама, відсунушись подалі від енергійного Узумакі.
У відповідь хлопець розповів багато фактів зі свого життя, але не зміг на прохання Хаширами назвати якісь події, що стануться з ним в майбутньому: каже, не читав підручників з історії. Хаширама продовжував сумніватися. Тоді розповідь повернула в інше русло, і йому розкрили декілька секретів поселення, які «в майбутньому вже не актуальні». Актуальні чи не актуальні потім, а зараз вони важливі! Хаширама захвилювався, аби хтось їх не підслухав, та почав поспіхом ставити додаткові заглушувальні бар’єри поверх вже існуючих.
— А ще я обов’язково стану хокаге, даттебайо! Це мрія всього мого життя! — закінчив Наруто на видиху.
Сенджу відволікся від звукоізоляції та здивовано гмикнув, піднявши брови. Думка про те, що Наруто Узумакі — шпигун, здавалася все більш примарною.
— А навіщо ти ним хочеш стати? — спитав він з неприхованою цікавістю.
— Ну, раніше я думав, що мені це потрібно, тому що хокаге всі поважають. Але зараз я зрозумів, що хочу передати волю вогню наступному поколінню Конохи, як усі інші хокаге, — Наруто промовив, і з посмішкою продовжив: — І я зроблю це навіть краще за них!
— Яка смілива заява перед засновником поселення — Хаширама засміявся.
Гість з майбутнього легко схиляв до себе людей. Докази очевидні: стань якась нудна тінь розповідати, що вона з майбутнього, хто їй повірить? А тут всі почали навіть обговорювати це серйозно.
— То ви вірите мені? — погляд Узумакі був благаючим.
— Серцем вже хочеться вірити. Ти мені до вподоби! Треба ще дещо перевірити, і якщо все буде гаразд, то можеш залишитися, — сказав Хаширама, посилаючи деревного клона за Міто. Вона допоможе йому визначити щирість намірів Узумакі.
Перший сів за стіл, відсуваючи убік купки непотрібних паперів.
— Скажи, а навіщо ти говорив про майбутнє?
— Та не збирався я! Просто зустрів декілька людей до того, як зрозумів, що перемістився в часі. Я тоді ще поводився, як зазвичай. Це вони всім іншим чутки понесли. Чесно, я й не зрозумів, що сказав щось не те, поки не побачив всього одне обличчя на скелі хокаге! Потім я мовчав.
Хаширама зітхнув і глянув на скелю через вікно. А й справді, нових чуток про вигадки Наруто не з’являлось. Якщо він не бреше… Що ж, тоді виходить, в Коносі будуть ще хокаге. Це добре.
— Просто постарайся більше не бовкнути нічого такого, гаразд? І переодягнися в щось більш звичайне, будь ласка, — сказав Хокаге, оглядаючи вбрання яскравого оранжевого кольору, що швидше нагадувало забарвлення якоїсь отруйної жаби, а не костюм шинобі. Хлопець виглядав трохи ображеним через те, що його відчуття стилю не оцінили. Втім, йому довелося погодитися.
— Ми когось чекаємо?
Хаширама отримав сигнал від деревного клону.
— Вже ні. Ідемо.
Поки вони мовчки піднімалися, Наруто дивився на шинобі, які нишпорили туди-сюди, намагаючись знайти в них предків знайомих.
Вони прийшли на безлюдний дах резиденції хокаге, який обдувався з усіх сторін сильними вітрами, що били тіло Хаширами широкими рукавами його хаорі. Незважаючи на них, він на повні груди вдихнув свіжого повітря. День був прекрасний.
Секундою пізніше до них приєдналася й Міто, вдягнена в обладунки — напевно, тільки з місії. Її статечна хода вразила Наруто, і Перший всміхнувся: це ж хлопцю ще тільки належить дізнатися, наскільки вона чудова.
— Чому ти кликав мене, Хаширамо?
— Мені треба перевірити, чи бреше цей юнак, чи ні, — Хаширама вказав на Наруто за своєю спиною.
Вона кивнула та звернулася до Наруто глибоким м’яким голосом:
— Узумакі Міто, дуже приємно.
У відповідь він поклонився.
Міто прикрила очі, склала пальці в знак вівці й почала спокійно ставити питання, на які Наруто відповідав. Вона попросила його ще раз переказати кілька фраз з його біографії, а також розповісти про свою любов до Конохи. Після кожної відповіді вона на деякий час затримувалась. В цей час від неї відходили ледве відчутні хвилі чакри. Міто була надзвичайно майстерна у виявленні брехні, а також знала, хвилюється людина, коли говорить, чи ні.
Зрештою, вона відкрила очі та сказала:
— Все гаразд.
Хаширама подякував Міто та флегматично додав:
— Ми точно не зможемо використовувати інформацію, яку знає Наруто, так що пропоную просто забути про неї. Якщо почнемо щось змінювати, то світ до біса зламаємо.
З ним відразу погодилися: ніхто з них і не рвався до використання знань про майбутнє.
Міто спитала:
— Чим ти тепер займешся, Наруто-кун? Ти ж раніше був шинобі, чому б тобі не стати ним знову?
Наруто замислився, підперши підборіддя кулаком, а другу руку притиснувши до грудей.
— Це можна…. Так і зроблю.
— Добре, тоді завтра прийдеш до головного офісу, зареєструєшся в списках і покажеш свої здібності, — вклинився Хаширама.
Раптом Міто відсахнулася від Наруто. В її погляді на мить високою нотою забринів страх, а лице загострилось. Вона трохи зігнула ноги в колінах, приймаючи бойову стійку, і готувалася підняти бар’єр навколо них.
— Я відчуваю чакру дев’ятихвостого. Він — джинчурікі! — сказала вона чоловіку, насторожено спостерігаючи за Наруто.
Хаширама став від шоку, наче прив’язаний: адже Кьюбі у світі лише один, і він однозначно заточений в Міто! Невже їм так «пощастило», що подорожі в часі справді реальні, а єдиний відомий їм мандрівник виявився джинчурікі? Важко було уявити…
Тим часом Наруто приготувався до бою, використавши техніку клонування, та напружено виглядав шляхи для відступу. Придивившись ближче, Перший помітив, що ці клони — справжні, і впізнав в них тіньових клонів. До сьогоднішнього дня він був впевнений, що їх створювати вмів виключно його брат.
— Припиніть, нам не треба боротися! — Хаширама узяв себе в руки і став між двома джинчурікі.
— Але ж, Хаширамо…
— Ні, Міто, не варто, — заперечив Сенджу і повернувся до іншого Узумакі, — Наруто, в цьому поселенні тебе не зачіплять. Я це гарантую.
Наруто розслабився, а більшість його клонів відразу зникла. Такий ступінь довіри Хаширамі був приємний. Авторитет багато чого доводить, певно?
—Ще раз пробач за непорозуміння. Цей факт справді не можна залишити без уваги. Ми придумаємо, що з цим робити, тільки пізніше, добре? — спитав Хаширама.
—Так, добре, — хлопець зітхнув з полегшенням.
Хаширама згадав, що хотів зробити ще на початку зустрічі.
— До речі, ми так нормально і не представилися. Це необхідно виправити! — бадьоро сказав він, — Сенджу Хаширама до ваших послуг.
Наруто вкрився майже непомітним рум’янцем, радісно дивлячись на живу легенду. Він зробив крок уперед, обдаровуючи їх з Міто теплим поглядом трохи заплющених через посмішку очей.
— Узумакі Наруто, це честь для мене,— випалив він, простягаючи руку.
Хокаге міцно потиснув її, відчуваючи дивне піднесення від цієї зустрічі.
Хаширама бачив море дуже рідко — адже він жив у континентальній країні — але тоді подумав, що це воно. На нього ніби дивилося море, приносячи разом із собою підбадьорюючий бриз. Було воно спокійне чи ремствувало, одне залишалося незмінним: воно підкоряло своїми чарами.
***
З того дня він потрапив у вир на ім’я «Наруто».
Щоправда, тоді він цього ще не усвідомлював, та й взагалі не уявляв, що будь-хто може полонити його думки без можливості викупу.
Найближчого тижня після першої зустрічі з Наруто, Міто знайшла спосіб вирішити проблему біджу: вона запропонувала поставити унікальну печатку її клану, яка б не дозволила силі звіра вивільнятися. При цьому, ця печать не заважала джинчурікі використовувати його власну чакру. Хаширама схвалив цей варіант, як найкращий із можливих.
Увечері того ж дня вони з Міто провели необхідний ритуал. Наруто погодився на нього добровільно, розуміючи безвихідь становища. Втім, коли довгі ланцюги ієрогліфів обв’язали його тіло, він все ж таки не втримався від невдоволення.
«Хоч би трошки часу, і я, напевно, впорався б з цим лисом. Я б не створював проблем».
Перший мовчки погоджувався, але відразу відповідав собі, що проблема не в цьому. Якщо інші поселення дізнаються, що у них два повноцінних біджу, обов’язково почнуться суперечки, які врешті-решт приведуть або до війни, або до смерті Наруто через вилучення хвостатого. Ні того, ні іншого Хаширама не хотів. Він пояснив це Узумакі, і той, здається, все зрозумів.
Після цього Наруто вже можна було допускати до місій, але спочатку потрібно було визначити рівень його навичок. Перший попросив брата випробувати його, і це було фатальною помилкою. Ні, з самим випробуванням проблем не виникло: Узумакі проявив себе чудово, показавши величезні запаси чакри, здібності до сендзюцю та стихії вітру. Але мандрівник в часі так вразився перевіркою, що почав постійно плентатися біля Тобірами з проханням, щоб той став його вчителем, проходу не давав. Обіцяв бути слухняним та старанним.
Зрештою, Тобірама, хоч і ні на секунду не повірив в саморекламу Наруто, здався. Спочатку їм було важко знаходити спільну мову, але потім вони якось спрацювались, і навіть почали ходити на місії разом. Скарги Тобірами на Наруто зовсім припинилися.
А ось для Хаширами згодом це стало проблемою, адже тренувалися вони в господі Сенджу. Раніше Перший зустрічав Наруто тільки тоді, коли видавав йому місію, але тепер чаклунської привабливості хлопець чекав його не тільки на роботі, а й удома, тому що він ніколи не поспішав йти в будиночок на околиці села, де він проживав. Незабаром Наруто навіть почав не лише залишатися на вечері, а й скромно просив поспати десь на футоні на веранді.
Все-таки їхнє зближення було неминучим. Цьому була одна головна причина: як би Перший не брехав собі, він цього сам хотів. Одне несподіване побачення під місяцем допомогло йому підступитися до парубка.
Хаширама тоді вийшов у сад біля дому, щоб подивитися на цвітіння нічної квітки, яку вирощував для того, щоб додавати її в цілюще зілля. Присівши на колінки, він мимохіть замилувався її красою та обережно доторкнувся до м’яких білих пелюстків. Зненацька поряд на землю гепнувся Наруто — неподалік був постелений його футон, а Хаширама навіть й не помітив. Напевно, розбудив. Вони мовчки переглянулися, а потім Узумакі, наслідуючи Першого, також потягнувся до квітки, в процесі зачепивши його руку. Він невиспано позіхнув та поцікавився, навіщо Сенджу прийшов сюди опівночі, та що особливого в цій квітці.
Хаширама з величезним задоволенням розповів і про те, що вона цвіте лише в повний місяць, і що лікує хронічний кашель, а її запах гарантовано полегшує дихання. Наруто, здається, навіть зацікавився. Він шанобливо дивився на гарний, доглянутий садок та слухав Хаширамині «хитромудрі», як він висловився, промови.
Хаширама ж згадав дитинство. Він вже дуже давно не говорив ні з ким про квіти ось так: наодинці, вночі. Останній раз був з Мадарою, коли їм ще було по тринадцять. При гіркій думці про друга, що недавно залишив поселення, горло стислося.
Узумакі відчув його зміну в настрої. Хаширама надовго запам’ятав його прохання поділитися своїм смутком. Вислухавши його, Наруто зі співчуттям сказав, що сам опинився у майже такій самій ситуації, як він із Мадарою. І теж із Учіхою. Хаширама навіть не здивувався.
З тієї розмови їх, крім іншого, об’єднали схожі почуття та біль. Хаширама відчував соромне задоволення, подумки прив’язуючи Наруто до себе якимись абстрактними ниточками, точками перетину долі.
Але свої почуття приходилося ховати: якби він виявив їх на людях, його авторитет у Коносі неодмінно впав би. Йому хотілося просто наплювати на думку посторонніх, але він не міг. По-перше: він лідер поселення. По-друге: так він підставить Міто. Вона була однією з найпрекрасніших людей, що він зустрічав, і не її вина, що Хашираму просто не приваблюють жінки. Вони не приховували те, що їх шлюб був результатом договору їх батьків, але в суспільстві ставлення до зрад з жінками та зрад із чоловіками дуже відрізняється. Міто завоювала загальну повагу і не заслуговувала її втратити.
Однак, його серце чинило опір наказам розуму. Він продовжував згадувати їхню сердечну розмову, гарне, неначе мальоване, обличчя Наруто, освітлене місячним світлом, та його чуйність.
З Узумакі ключем пульсувало життя. При розмові з ним Сенджу відчував, ніби його мрії про світле майбутнє не такі вже й нереальні. Хлопець швидко завів друзів, яких наповнював впевненістю, сяючи, немов новорічна зірочка. Тим не менш, поводився він абсолютно щиро, не виявляючи фальшивої люб’язності: люди самі притягалися до нього, варто було дати йому трохи часу.
Наруто залишався звичайною людиною, яка може злитися, дратуватися й бути просто не в дусі. Але, дивним чином, коли він оступався, йому хотілося допомогти. Хаширама це помічав, і був не проти сіпатися в цих путах. Іноді він бажав, щоб сталася якась радісна або навіть сумна ситуація, що дала б привід стиснути Узумакі в довгих підбадьорюючих обіймах, покласти долоню на плече, або хоча б подивитися йому в очі довше, ніж зазвичай.
Мимоволі він почав шукати прихований підтекст у діях свого об’єкта зітхання.
Якось Перший у розмові згадав, що вважає красиве довге волосся привабливим, трохи хвалькувато навівши в приклад своє. Дивно, але коли Тобірама вперше запропонував зарослому Наруто підстригтися, той відмовився. Дізнавшись про це, в мріях Хаширама вже встиг їх одружити і фантазував, кого можна було б запросити як свідків на весілля, зітхаючи через те, що, взагалі-то, вже одружений. Згодом наважився поговорити з Наруто про його зміну іміджу.
— Чому ти відпустив волосся? — спитав він, відпочиваючи разом з Узумакі на веранді.
Він тоді прийшов з внутрішньокланових зборів, а Наруто — тільки закінчив відпрацьовувати удари з Тобірамою. Згадане волосся добряче зкуйовдилося.
— Тому що вирішив, що вже можу собі це дозволити.
Узумакі насупився, ніби пригадуючи щось неприємне.
— Що ти маєш на увазі?
— У дитинстві я, знаєш, — вони з Наруто давно перейшли на ти, — не дуже любив стригтися, ходив патлатим. Але мене постійно тягали за волосся…
— Хто? — не стримався Хаширама.
— Вже не важливо. Все одно не побачу їх більше.
— Продовжуй, будь ласка.
— Так ось, я вирішив відростити їх, коли буду впевнений, що зможу дати відсіч.
Наруто ніяково зачервонівся і відвів погляд. Не витримавши якогось внутрішнього напруження, він посміхнувся, але нічого радісного в цьому захисному силкуванні не було.
У Хаширами всередині горіло невластиво кровожерливе бажання зламати кривдникам Наруто їхні погані руки.
Мета відрощування волосся виявилася трохи глибшою, ніж він потай сподівався, це конфузило й змушувало почуватися ідіотом. Хоча, варто назвати цей широко поширений стан душі простіше — закоханість. У будь-якому випадку, нова зачіска Узумакі і справді прийшлася йому до вподоби.
Ця ситуація була лише початком. Коли Перший помітив, що постійно шукає натяки там, де їх немає, стало зрозуміло, що він з’їхав з глузду.
Від того, що Наруто постійно був десь під боком, легше не ставало. Юнаком він був гарним, як внутрішньо, так і зовнішньо, хоча сам так не вважав. Він здавався Хаширамі привабливим, особливо під час та після тренувань. Хоч він би не дозволив ситуації зайти далі поглядів, він все одно намагався відгородити Узумакі від своєї уваги (а себе від перелому ребер), закриваючись, за можливості, в кабінеті під час його тренувань.
Однак, Міто дізналася про все перш, ніж Хаширама наважився їй розповісти, чи то через свою здібність, чи то проникливість у любовних справах, характерну для цієї проказливої лисиці.
Вона сказала, що бажає, аби він знайшов щастя романтичних зв’язків з кимось, адже за довгий час вони самі так і не змогли пов’язати себе один з одним таким чином.
Одружились вони заради союзу кланів. Шлюб давав Міто владу та можливості. Як леді Сенджу, вона мала вплив на положення свого клану в Коносі та допомагала йому співпрацювати з нею. Якби не цей шлюб, навряд чи на уніформі поселення з’явився би червоний вир Узумакі. Якби не вона, тим її родичам, яким не вистачало місця в Узушіогакуре, не дали б оселитися навколо цих прекрасних вікових лісів.
Врешті-решт, Хаширама — не поганий чоловік, що піклувався про неї, і не заперечував би, навіть якби вона в когось закохалась. Тому вона і шкодувала його втомлене серце, а себе назвала щасливою. Хаширама сподівався, що це правда. Можливо, з цього шлюбу є вихід без розірвання союзу кланів? Думка на майбутнє.
Узумакі попросила його бути обережним і порадила кілька затишних місць для пар. Хаширама спробував пояснити, що не знає, чи взаємні його почуття, але Міто лише пирснула і дала Сенджу паперовий талісман на удачу. Він вкотре переконався, що його дружина — найкраща на світі жінка. В такій ситуації багато хто б приревнував чи образився.
***
Згодом Хаширама переконався, що з почуттям ревності йому все таки прийдеться ладнати, тільки не з жінковим, а своїм.
— Що, вибач? — перепитав він рутинним тоном, наче справді не почув.
— Я хочу допомагати в лікарні, як це роблять решта Узумаки в поселенні, даттебайо! — голосно повторив Наруто, поставивши прямі руки на стіл. Він облокотився на нього майже всім тілом, наближаючись до Хаширами.
— Тобі не обов’язково цим займатися, на місіях ти допоможеш більше!
Члени клану Узумакі традиційно підробляли у лікарні Конохи, зцілюючи поранених своєю чакрою. Міто уникла такої долі, як заможна дружина Хокаге, але багатьох пільги спокушали цим займатися. Дізнатися тих, хто погодився, можна було по слідам від зубів на руках, адже вони чомусь зовсім не охоче зникали з тіла.
— Як ти не зрозумієш? У нас зараз взагалі не вистачає медиків, а ти й так посилаєш у лікарню купу клонів! — Узумакі войовничо дивився на нього.
Не можна не визнати, у цьому він мав рацію. Нещодавно в одному дуже провальному бою загинула восьма частина від усіх ір’йоніндзя Конохи. Їх й так не було багато. Лікарі, що залишилися, переробляють та ледве справляються.
Тим не менше, Хаширама вважав, що було б неправильно ось так дати згоду на вимогу Наруто. Він вважав, що ця здібність клану Узумакі не є справжнім зціленням, скоріше пожертвою, тому що пораненим віддається життєва енергія донора. І взагалі, було б краще, якби жоден Узумакі нею не користувався. Дозвіл на це «волонтерство» — одна з помилок його політичного курсу. Своєрідні милиці для системи охорони здоров’я Конохи. Краще б позбавитися їх зовсім, але заміна у вигляді добре навчених лікарів ще не підросла. Зрештою, це не призведе ні до чого хорошого. Невдоволені Узумакі подекуди навіть гірші за невдоволених Учіх.
Сенджу важко зітхнув й помасажував скроні. Він імітував бурхливу діяльність з папірцями, щоб затягнути момент і встигнути придумати, як погасити невгамовний ентузіазм Наруто.
— Добре, я подумаю над цим. Відповім тобі завтра, — не збагнувши нічого кращого, сказав Хаширама.
Наруто стрімкою ходою вийшов з кабінету. Перший навіть моргнути не встиг.
«Ну що за звичка? Цьому його Тобірама навчив. Обидва пропадають, щоб залишити відчуття, що останнє слово у розмові за ними».
Хаширама не міг сформулювати свої точні почуття з цього приводу, але вони коливались в межах обурення, іронії та примирення. Він відкинувся в кріслі і глянув на стелю.
«Напевно, знову впорхнув тренуватися. Ну, або подався в улюблену раменну».
Отже, потрібно було вигадати, як вгамувати чергову навіжену ідею його любого активіста. Наруто не почекав навіть двох тижнів з попередньої. Минулого разу він припинив виконувати місії на півмісяця, щоб допомогти мешканцям маленького села за день їзди від Конохи. Позаминулого… Гаразд, краще повернутися до наших баранів.
Хаширама не хотів, щоб Наруто допомагав Коносі таким чином. Узумакі — сильний шинобі, на полі бою його допомога значно вагоміша, ніж та, яку він може надавати у лікарні. Там він ослабне, через що потім наражатиме себе на небезпеку в бою.
А ще, від допомоги в лікарні у Наруто залишаться нові шрами, і знову через бойові провали Хаширами.
Рік тому, коли Наруто тільки прийшов, його шкіра була чиста, без жодного шраму, крім вусиків на щоках. Але тепер це більше не так.
Від усвідомлення того, скільки разів Наруто поранили, Першого гризла провина. Якби він не наказав Міто запечатати силу хвостатого в Наруто, у нього не залишалося б шрамів; якби він краще справлявся зі створенням мирного світу шинобі, Узумакі взагалі б не довелося битися.
Одного разу Наруто навіть довелося рятувати його на полі бою, і цього Хаширама страшенно соромився. Не тому, що не хотів, щоб йому допомагали. Просто відчував, що так не має бути.
Тоді він потрапив у хмару токсичного газу якраз на вдиху, і його паралізувало. Узумакі перший помітив це. Він відволікся від свого бою і здув отруту вітряною технікою, за що поплатився ударом катани в спину. Навіть після цього він не зупинився.
Дурість, така дурість…
Якби супротивник виявився сильнішим, до сьогоднішнього дня Узумакі вже б поховали та оплакали. Першому швидко повернули рухливість його деревні клони. Він не бачив, як розсікли Наруто, тож продовжив битися.
Шрам, отриманий тоді, перетинає всю спину Наруто. Він був надто глибокий і вже зарубцювався, коли Хаширама його виявив. На жаль, щоб прибрати його, знадобилася би занадто ризикована операція. Якщо зачепити нервові волокна під шкірою з необережності, можна було залишити спину хлопця без відчуттів.
Намагаючись приховати свою розчуленість, жаль та збентеження, Хаширама жартував, що краще б Наруто заради якоїсь красуні так проливав піт.
Загалом, Перший вважав, що чинив так, як було потрібно, але не міг позбутися відчуття, що він робить недостатньо.
Він шукав якогось рішення, яке задовольнить і Наруто, і його.
«Якщо Наруто твердо намірився допомагати раненим, його не переконаєш, це точно».
Думаючи і механічно переглядаючи книги, він натрапив на свій старий «Посібник з медицини для початківців» у м’якій жовтій палітурці. Колись він поклав його на полицю кабінетної шафи з ностальгії. І тут до нього прийшла геніальна думка: якщо відговорити Наруто неможливо, треба зобов’язати його пройти початковий курс для медиків.
Можливо, він покине свою витівку, тому що ніколи не любив вивчати теорію. Хоча Хаширама на це не поставив би. Але якщо раптом Наруто захоче мати справжні лікувальні здібності, без загрози померти від передчасної старості, і стане ір’йоніндзя? Тоді не буде потреби кусати його!
Задоволений собою Хаширама схвильовано ходив кімнатою, згадуючи, чи є в нього все необхідне для практичних занять. Згодом він заспокоївся і доручив подбати про це його секретареві, який зайшов принести йому чай.
«До того ж завтра вихідний, а це означає, що я можу провести з Наруто весь день», — думав він, потягуючись. Сонце вже сідало, тому Хаширама зібрався додому.
Вдома на нього чекала трохи охолола вечеря від Міто (сьогодні була її черга) і, несподівано, Наруто. Видно було, що йому хотілося запитати, чи не надумав хокаге чогось, але він стримувався. Можливо, не хотів бути надто нав’язливим.
Хаширама сів вечеряти й першим почав розмову:
— Не хвилюйся, Наруто, я вже маю ідею щодо твого прохання,— сказав він, сьорбаючи домашній суп.
Хлопець від такої заяви аж просяяв.
«Це він ще не знає, що саме я вигадав», — Хаширама вже посміювався, уявляючи обличчя Узумакі.
— Хаші! Дякую, голубе! Я знав, що ти мене послухаєш.
Оточуючі постійно робили спроби змусити Наруто звертатися до хокаге більш формально, ніж «Хаширама», або взагалі страшно фамільярне «Хаші», але це було схоже на спроби виловити рибу в пустелі: абсолютно непродуктивно. Сам пан хокаге і не думав якось виправляти Узумаки. Навіщо, якщо замість цього можна заглядатися на його нахабну посмішку та грайливі блакитні очі?
— Завтра розповім, що надумав. Запрошую тебе обговорити це вранці в Яманамі Рамен. Старший пригощає, — Хаширама підморгнув співрозмовнику.
У нього не вщухало відчуття, що він запрошує Наруто на побачення.
— Ооо! Клас! Тоді на добраніч, — Наруто ривком піднявся і підійшов до кутку кімнати, де лежав синій пакунок з його футоном.
— Знову на веранді спати збираєшся? — засуджуючим тоном запитав Хаширама.
— Ну так, а що?
— Останні тижні з півночі дмуть сильні вітри, застудишся.
— Та я одягнуся тепліше, і буде нормально, — відмахнувся Наруто.
— Ні, так не піде. Спи вже нарешті в будинку, місце знайдеться. Ніхто не проти, повір.
— Якщо ти наполягаєш, — хлопець відповів трохи скуто.
В результаті вони вирішили, що простора чайна кімната на другому поверсі — ідеальний вибір для сну, там безлюдно і тихо.
— Пробач, зараз не хочеться будити всіх та шукати твою ковдру, — Сенджу підійшов до тумби і взяв у руки тканину кремового кольору, що лежала на ній, — Візьми поки оце, — він накинув її Наруто на плечі. Хлопець відразу обернув її навколо свого тіла. Хаширама також побажав йому доброї ночі та пішов до себе.
Тільки потім він второпав, що дав Наруто не просто випадкову тканину, а свою особисту накидку. Його обличчя спалахнуло. Він уявив, як Тобірама заходить завтра попити чаю, а там Наруто, вкритий одягом його брата… У нього виникнуть питання. Але нехай. Нехай вже буде.
Сьогодні Перший відчував себе на диво ініціативним. Його навіть охопило щось подібне до азарту. Він крутився у ліжку з радісним передчуттям наступного дня, але все ж таки змусив себе заснути.
***
Завтра вранці Перший вирішив вдягти жилет джоніна та формені штани, тому що ходити збирався довго. Волосся затягнув у низький хвіст.
Коли він прийшов на місце зустрічі, Наруто вже чекав біля входу.
Вони увійшли до маленького затишного ресторанчика, завішаного різними постерами, пов’язаними з кулінарією. Воно й зрозуміло, чому Наруто любить сюди ходити — атмосфера сприяє приємному відпочинку та задушевним бесідам. Останнє особливо важливо: поки Наруто не з’їсть таріль локшини з тобою, довіри не чекай. Через розмови за їжею він, здавалося, може вибалакати у людей будь-що.
— Мені як завжди, братику, — звернувся Узумакі до молодого кухаря, сівши на високому стільці.
Кухар побачив Хашираму і через здивування навіть не відповів на звертання Наруто.
— О, пане Перший, яка честь! Чим можемо допомогти?
— Я їсти не буду, просто налийте мені чаю, дякую, — Хаширама, на відміну від Наруто, не любив швидку їжу.
— А тепер до справи, — сказав Сенджу, повертаючись до Узумакі, — Я дозволю тобі допомагати в шпиталі.
— Ура! — він аж підвівся.
— Я не договорив. Спочатку тобі потрібно пройти медичну підготовку.
— Чого?! — на вигук Наруто обернулися інші відвідувачі, — Я можу допомагати вже зараз!
Хаширама шикнув на нього.
— Так, так, безперечно. Але тебе не можна допустити до роботи, доки ти не пройдеш основи. Розумієш, це обов’язкова умова для всіх, навіть для Узумакі, — Сенджу впевнено вішав юнаку локшину на вуха.
— Але як же так? — розчаровано простогнав Наруто.
Тут їм принесли їхнє замовлення. Узумакі відволікся від обурень на їжу, через що Хаширама переконався, що вибрав ідеальне місце.
— Там тільки найнеобхідніше, заодно визначимо твої здібності до лікувальних технік. Я особисто позаймаюсь з тобою!
Наруто пожвавішав.
— Почнемо прямо зараз, — сказав Хаширама й покликав офіціанта, щоб оплатити замовлення, як Наруто зупинив його:
— Я ж навіть першої порції не доїв, куди ти?
«А ми що, домовлялися на другу? Ні, мені не шкода, звичайно, але часу у нас лише день. Втім…»
— Тоді їстимеш і слухатимеш теорію. Навіть не сперечайся! — Сенджу пішов на компроміс.
— Хто ж сперечається з тим, хто пригощає, — Наруто із задоволенням погодився на угоду. Він швидко спустошив тарілку, поправив волосся та приготувався слухати. Хаширама ж замовив йому другу порцію рамена.
— Отже, так: лікувальні техніки використовують так само, як і решту, з однією особливістю — ретельним контролем чакри!…
Наруто тримався бадьорцем десь перші десять хвилин лекції, в середині вже не їв, а тільки пив чай, а в кінці міг тільки порожнім поглядом дивитися в стіну. І це ще Хаширама вибирав найголовніше. Нічого не поробиш, медицина — справа складна. Сенджу вирішив припинити це катування, адже метою його «курсів» було не лише відважування Наруто від лікарень, а й приємне проведення часу.
— А тепер приступимо до практики! — сказав хокаге, оживаючи.
— Га? — Узумакі стрепенувся, — Тобто, так!
Хаширама розплатився, і вони рушили до мисливських угідь поза межами поселення, по дорозі розмовляючи.
— А як ми будемо практикуватися? У ліс мене навіщо ведеш? — із краплею сумніву в голосі спитав Наруто.
— Та не бійся, вовкам не згодую. Лише квіточки позбираємо, — Хаширама розсміявся. Узумакі скептично глянув на нього, — А якщо серйозно, ми збиратимемо лікувальні трави. Навичка знаходити корисні рослини нікому не завадить, а ір’йоніндзя без неї не обійтися, — говорив Сенджу, сходячи зі стежки. Він шукав певне місце.
Незабаром вони вийшли на велику зелену галявину, оточену високими деревами. Хаширама обожнював її, особливо в цю пору року пишного літа. Він описав найкорисніші рослини цього сезону і застеріг від отруйних.
— І пам’ятай: у жодному разі нічого не їж, навіть якщо це виглядає, як домашня малина!
— Зрозумів я, зрозумів. Не дурень, — намагався запевнити Наруто, — Я шукаю темно-сині рослини з трикутними листочками, — повторив він.
Хаширама кивнув і вручив йому мотузку, щоб зв’язувати зелень в оберемок. Побажавши Узумакі удачі, він трохи заглибився в ліс, щоб зібрати липового цвіту. Колись він посадив сюди багато цих дерев, і тепер постійно збирав з них плоди.
«Чудово! Тепер питимемо липовий чай. Смачно, і для профілактики — саме те», — подумав Хаширама, насолоджуючись шелестом листя на вітрі та цвіріньканням птахів.
Ця галявина і ліс навколо неї — пам’ятне місце для нього. Він приходить сюди, знову і знову щороку, щоб відпочити й подумати в оточенні приємних природних ароматів. Хаширамі подобалося спостерігати за плином сезонів саме тут, і за стільки років йому не набридло. Адже ця зміна завжди відбувається трохи по-різному. Пам’ятається, Мадара називав його за це «ботаніком-мрійником». Цікаво, що Наруто сказав би з цього приводу?
Хаширама потягнувся і вирішив подивитись, як хлопець вправляється. Перший не очікував від нього надто багато, адже спочатку навіть він сам приносив додому купу непотрібних чагарників. А Тобірама, он, досі не може відрізнити ромашку від топінамбура, як йому не товчи.
Сенджу повернувся на місце, де залишив Наруто, але не побачив його ніде поблизу. Знаючи Наруто, він не поспішав панікувати.
«Швидше за все, він захопився вириванням бур’янів і пішов кудись».
Але їм вже настав час перейти до наступного заняття, так що Сенджу використав сендзюцу, щоб знайти Узумакі. Зосередившись, він відчув його чакру в заростях високої трави дуже неподалік. Не дивно, що його було не видно.
— Гей, Наруто, як успіхи? — бадьоро запитав Хаширама, підрізаючи траву фуутоном.
Але Наруто не перебирав кущі, як він очікував. Натомість, він лежав без свідомості на землі. Хаширама, сам мало не зомлівши, підірвався до Узумакі й перевірив його стан.
«Втрата свідомості, блідість, частий пульс. Очевидно, ножем його не вдаряли. Певно, справа в отруєнні. Адже в лісі повно всякої погані. Ні, звичайно, йому могли підсипати щось в їжу, але я цілий день був поряд з ним. Малоймовірно» — механічно виключав варіанти хокаге.
Він почав оглядати місцевість на предмет отруйних рослин і натрапив невеликий пучок рослин, що випав з рук Наруто, в якому, в тому числі, лежав й аконіт. Хаширамі захотілося розбити собі лоба.
«Ні, він справді схожий кольором на те, що я доручив йому знайти, але ж листя різне! Не вірю, що це через аконіт — напевне, якась гадюка вкусила».
Продіагностувавши токсичну речовину в крові Наруто, він дійшов висновку, що його і справді вкусили.
Він створив клона, щоб той чакрою зібрав в одному місці всю отруту в тілі Узумакі, що не встигла розчинитися. Сам взяв сувій, що призиває його особисту аптечку, і приготувався використати техніку поділу рідин. Використавши ковтальний рефлекс, він змусив Наруто випити протиотруту з аптечки.
Клон сказав, що закінчив. Хаширама одним махом витягнув отруту. Він вирішив залишити отриману речовину — можливо, для виготовлення зброї пригодиться. Клон завмер та впав горілиць, ставши простою колодою.
Все це сталося дуже швидко. Сенджу видихнув з полегшенням. Він торкнувся шиї Наруто та намацав стабільний пульс.
Його рука потяглася до щоки хлопця, неначе сама собою. Його завжди цікавило, чи ці відмітини на ній будуть відчуватися під пальцями? Як сильно? Хаширама на деякий затримав кінчики пальців на щоці, а, забувшись, навіть накрутив на них довгий жовтий локон…
Відмітини ледве відчувалися на дотик.
Змусивши себе вийти з трансу, він струснув плече Наруто. Узумакі сів.
— Що трапилося? Мені якось раптово стало погано,— промовив він трохи хрипко, мружачись від яскравого сонця.
— Тебе змія вкусила.
У відповідь хлопець промимрив щось незрозуміле та потер очі. Сенджу допоміг йому підвестися.
— До речі, як можна було не впізнати аконіт? Дурко ти.
Хаширама легенько стукнув Наруто ребром долоні по маківці.
«Тут краще не старатися, ще останні знання витрусяться».
Наруто хихотнув та потер потилицю.
— Пробач, Хаші, я… Ну, я не буду так більше, коротше кажучи, — хлопець не знаходив правильного способу вибачитись.
«Втнути таке вдруге ще постаратися треба».
— Добре почуваєшся?
— В повному порядку! — сказав Наруто, встав із землі та струсив бруд з одягу.
Хаширама поклав свою липу та різнотравний пучок Наруто (крім аконіту) на спеціальний сувій і змусив їх зникнути з м’яким пуфом. Точніше, перенестись у сховище Конохи. Повернулася на своє місце також аптечка, з якою Перший перед цим узяв кілька бинтів й засунув у кишеню. Вони пішли назад у поселення.
Коли вони прийшли до воріт Конохи, зі слів чергових було вже дві години дня.
«Чудово, за часом ще встигаємо».
Вони вирушили до академії, дорогою навіть купили по ріжку морозива під дивні погляди продавця.
«Ні, ну це точно побачення. До ресторану (нехай ту забігайлівку так назвати складно) зводив, улюблене місце показав (про отруєння делікатно забудемо), морозивом почастував. Тільки ось не думаю, що Наруто про це знає».
«Але ж хто його питає», — додумав він речення, коли вони зайшли в хол новозбудованої академії. Не встиг Наруто привітати всіх знайомих вчителів-джонінів, як його потягли до затишного класу, вільного зараз від занять. Типовий клас: парти, шафи, стіл вчителя, дошка. Особливість лише в тому, що на задніх рядах був порожній широкий стіл, біля якого стояла шафа з книгами та макетами для медиків.
— Отже, залишилося три практичні заняття, пройдеш їх, і будемо дивитись, годишся ти чи ні,— сказав Хаширама, ставлячи на стіл дивного вигляду пристосування та макет риби.
Він дістав припасені заздалегідь бинти і простягнув кілька Узумакі.
— Тобі треба навчитися перев’язувати рани і накладати джгути.
— Це ясно, даттебайо, — Наруто взяв запропоновані бинти, вичікувально дивлячись на нього.
— Не думай, що це так просто. Запам’ятай: не торкайся рани, завжди мий руки, мочи тканину спиртом. Зараз покажу як треба.
«Зрештою, Наруто завжди краще розумів на практиці», — подумав Хаширама і створив клона.
Він почав забинтовувати клону руку, послідовно намотуючи бинт знизу вгору на міцно зафіксовану кінцівку. Закінчивши, він спритно зав’язав вузлик.
— Запрошую.
Наруто впевнено дістав бинт і підійшов до Хаширами, але потім завмер.
— Мені ж треба було теж клона зробити, так? —Узумаки виглядав, ніби здійснив чергову дурість.
— Я розраховував, що ти так зробиш, але якщо вже ти смикнувся до мене, то давай. Так я протестую тебе навіть краще.
Хлопець сів на стілець для зручності і зосереджено подивився на його кінцівку. Зробивши два перші мотки на місці, він почав методично бинтувати свій «манекен». Він був напрочуд обережний, ледве торкався руки Хаширами і дивився рівно перед собою.
— Відкинь сором, Наруто. Ти повинен стежити за виразом обличчя пацієнта, щоб не завдавати йому зайвого болю.
Узумакі прислухався і став періодично поглядати на нього, рукою постійно прибираючи волосся з очей. Перший раніше рекомендував зав’язувати їх у хвіст або підстригтися трохи, але хлопець вперся. Казав, що з розплетеними краще. Зрештою, Хаширама вирішив, що це своєрідна форма протесту, чи що. Хто знає.
Взагалі-то, Наруто вже торкався з бинтами набагато довше, ніж мав за стандартом, але через відсутність досвіду це йому можна було пробачити.
— Мотай тугіше, бо пов’язка злетить вже за годину-дві. Але не перестарайся.
«Ну, він більш-менш впорався», — подумав Хаширама, дивлячись, як хлопець зав’язує вузол.
— Гаразд, гадаю, це зарахуємо…
Не встиг він доказати, як Наруто створив клона і дав йому п’ять кілька разів, примовляючи «Вийшло, даттебайо», «Оце я крутий, правда?». Перший усміхнувся і перервав його веселість теорією про накладання джгутів, відчуваючи в собі прихованого садиста. Кілька разів до них заходили, але відразу давали спокій, вирішуючи, мабуть, не заважати почесним гостям.
Наруто виглядав не дуже зосередженим. У Сенджу складалося враження, що його настанови хлопець пропускає повз вуха. Але нічого не вдієш, знання в голову насильно не запихнеш. Та й не сказати, що він погано проводив час поруч із Узумакі.
Закінчивши свою промову і змочивши горло водою, Хаширама енергійно сказав:
— Що ж, Наруто, якщо раніше ми займалися тим, що всім корисно, то тепер зайдемо у вужчий напрямок, потрібний тільки медикам.
Він узяв зі столу макет риби і недбало вивалив його на стіл, підклавши під низ сувій з нерозбірливими символами.
— Оживи її, — сказав Сенджу буденним тоном.
— Хаширама, ти збожеволів?
Першому стало ще веселіше, адже саме на таку реакцію він і сподівався.
— Як я вже говорив, суть лікувальних технік у контролі чакри. Це макет, який «оживає», якщо направити чакру у певні точки. Пробуй.
Він демонстративно сів на парту біля стіни, підперши щоку рукою.
Наруто розглядав написи, якими були позначені необхідні місця. Також він зауважив, що вони були різного рівня складності. Узумакі витяг руки над макетом та почав виділяти чакру. З нульовим рівнем він упорався легко. Він радісно обернувся на Хашираму, але той вибагливо відповів йому: «Далі». І Наруто пробував і так, і сяк. Він просив свого тимчасового вчителя поради, але йому казали, що це має бути зрозуміло інтуїтивно.
Наруто надовго застряг на одній із точок, і Хаширама вже поглядав на годинник.
«Ми тут провели годину, треба ж. А він все не може пройти другий рівень».
— Наруто, схоже, настав час закінчувати з цим, — сказав Сенджу, розминаючи плечі і встаючи з насидженого місця.
— Ні, почекай ще хвилинку, у мене точно вийде!
Наруто не бажав здаватися. Він напружився, видаючи щось на кшталт «Гррхрг» кожні кілька секунд. Його зусилля не пройшли зовсім безуспішно, але він втратив контроль над чакрою, і вона спалахнула зеленою хмарою. Хаширама зітхнув.
«Це не так працює. Тут важлива не кількість, а якість».
Поки Наруто тужився, Перший відіслав деревного клона в учительську.
— Чорт! — раптом вигукнув Узумакі, відстрибуючи від столу. Від його рук відходили ріжучі потоки повітря. Вони повністю знищили бідний макет.
«Господи! Ну на секунду ж відволікся».
— Що там у тебе сталося?
— Я сильно намагався оживити цю тухлятину, а потім відчув неначе «БУМ» якийсь усередині, і цей проклятий макет розрізався, даттебайо! — обурено сказав Наруто.
— Все з тобою ясно, — Хаширама скептично дивився на хлопця, — Бідна рибка…
Узумаки трохи знітився. Сенджу помітив, що його долоні були у порізах.
— Давай їх сюди. Не дуже хоч? — поставив він майже риторичне запитання. Це в будь-якому випадку було не особливо важливо. Узумакі не міг завдати собі такого порізу, якого Перший не зміг би вилікувати.
Він делікатно стиснув долоні Наруто у своїх. Його чакра за секунду виплеснулася на рани і відразу випарувалася, не змилувавши ні подряпини на шкірі Наруто. Сенджу було відверто шкода відходити, але це був один із тих рідкісних випадків, коли його навички грали проти нього.
«Це повний провал. Гаразд просто не вийшло б, але щоб так… Відзначився ти, Наруто, як завжди».
— Залишилося останнє: розділити змішані рідини, — трохи втомлено сказав хокаге.
Його перервав звук відкриття дверей. Він обернувся і побачив свого клона, що ніс піднос з розчинною кавою, молоком, чашками та цукром.
— Якраз вчасно, — Сенджу прийняв від нього піднос і сказав клону піти й допомогти в академії, коли він тут. Вони з Наруто знову залишилися вдвох.
Хаширама взяв зі столу довгу скляну трубу, що нагадувала гігантську пробірку, налив туди води за допомогою техніки, розбавивши її кавою та молоком. Усередині все змішалося, але Перший розділив рідини назад, виконуючи паси руками на невеликій відстані від стін трубки.
— Вау! Офігіти, тебайо, — Наруто захоплювався, як дитина.
Хаширама рішуче не розумів, що тут такого дивовижного. Адже вони живуть у світі, де люди за хвилину можуть створювати водоспади і утримувати в руці блискавку. Втім, може, він занадто сильно до цього звик. А Наруто… Ну, це Наруто, що ще сказати?
— А тепер спробуй ти, — сказав він і відійшов, переставши контролювати процес, — До речі, сьогодні я витягнув із тебе залишки отрути за допомогою цієї техніки.
— Таак … Зараз у мене все вийде! — хлопець виглядав більш ніж рішуче.
Узумакі став старанно повторювати помахи рук Хаширами з уважним виразом обличчя. Звичайно, нічого не сталося.
— Ти виділяєш занадто мало чакри.
Наруто до зауваження прислухався. Суміш у трубі почала коливатися. Тепер він не видавав дивних звуків, як при муках з макетом, зате висунув кінчик язика від напруги. Його руки злегка тремтіли.
Хаширама стояв віддалік від Узумакі і милувався ним.
Хаширама давно не відчував себе так натхненно і так далеко від рутини, як цього дня.
Він все ж таки сподівався, що це серйозне почуття, а не скороминуща закоханість, що вмре, як осіннє листя: не хотілося необережним поривом ввести Наруто в оману, давати йому якусь фальшиву надію.
Тим часом його серденько зазнавало нищівної невдачі: рідина не лише змішалася, а й закипіла. На стінках трубки краплями випала пара.
— Зупиняйся, Наруто, — Сенджу оглянув результат старань Узумакі.
Недовго думаючи, він розлив напій по чашках і насипав собі цукру. Наруто розгублено глянув на нього.
— Що? — Хаширама пив каву, як ні в чому не бувало, — Я люблю солодку.
— Ти не вірив, що в мене вийде? — із підозрою запитав Наруто.
— Вірив, але передбачав такий розвиток подій. Будеш?
Наруто підняв брови і дивився на хокаге кілька секунд з кам’яним виразом обличчя.
— Давай, — сказав він приречено і взяв чашку.
Після всіх цих випробувань він виглядав пом’ято, але все ще був у непоганому настрої. Хаширама ж взагалі почував себе чудово: він потренувався бути вчителем (а раптом на старість років захочеться взяти собі в учні когось?), сходив на побачення, липу позбирав. Хотів би він, щоб і Узумакі насолоджувався цим курйозним днем так само.
— Це все, так? — спитав його Наруто.
— Так. Можеш собою пишатися.
— Але я ж провалився?
Перший майже наяву бачив допитливі вогники у його блакитних очах.
«Ну точно лисиця, тільки не кусається».
— Важливо лише те, що ти намагався і не втік від складнощів, — прихильно відповів Сенджу.
— Я не здаюся і слів своїх назад не забираю! Це мій шлях ніндзя.
Хаширама розсміявся і нахилився ближче до Узумакі.
— Більше б таких шинобі, як ти,— схвалив хокаге його ентузіазм, ляснувши по плечу.
Він подивився на вулицю за вікном.
— Схоже, нам уже пора,— першим сказав Наруто. Здається, навіть трохи засмучено.
Коли здається, хреститися треба, але Хаширама вважав за краще сподіватися на те, що Наруто сподобалася його компанія.
— Не хочеш зайти до нас на вечерю?
У них вдома Наруто в гостях бував часто, але у вихідні він зазвичай йшов до себе, тому що не хотів заважати.
— З радістю! Що мені вдома робити?
Вони поставили все обладнання на місце. Наруто потурбувався за те, що вони залишають після себе не прибраний посуд та залишки макету, але Хаширама запевнив його, що його деревний клон все збере.
Вони покинули клас, подякували академії за надання приміщення і пішли прямо до Сенджу додому. Всю дорогу вони провели мовчки, що було досить неймовірно, враховуючи, наскільки кожен з них любив поговорити. Але зараз мовчання їх цілком влаштовувало: увечері поселення було ще більш метушним, ніж удень, так що звуків довкола вистачало.
— Красиво-то як… — майже пошепки промовив Наруто, проходячи квітучою алеєю.
Хаширама погодився. Вони любили Коноху: її краєвиди, мешканців, кожноденну рутину. Для нього вона була втілення його дитячої мрії, а для Наруто — першою та єдиною домівкою, яку він поклявся в майбутньому захищати.
Вони зайшли у велику двоповерхову будівлю, що була обвішана прапорами Сенджу. Вона виглядала дещо непривітною зовні, але всередині атмосфера кардинально змінювалася: здавалося, ця господа — найзатишніше місце в Коносі. Хоча, можливо, річ у тому, що Хаширама живе тут вже дуже давно.
— Ми повернулися, — традиційно сказав Перший, знімаючи взуття. Було чути якийсь брязкіт з вітальні.
— З поверненням, — відповіла йому Міто звідти.
Вона вийшла зустріти його.
— О, і Наруто-кун з тобою? Це чудово, — Міто як завжди тепло привітала хлопця, — Ви, мабуть, голодні. Зараз я…
— Дякую, люба, не треба, ми самі, — сказав Хаширама, помітивши в кімнаті клубки ниток зі встромленими в них спицями, — не відволікайся на нас.
Він знав, як його дружина любила в’язати, тож хотів, щоб вона насолодилась вихідними сповна.
— Сьогодні ж неділя, Міто-сан, йдіть! — Наруто закивав.
Вона щиро їм посміхнулася і пішла відпочивати далі, багатозначно подивившись на чоловіка.
«От же зводниця».
Хаширама вирішив, що коли він сам запросив Наруто на вечерю, потрібно дістати їжу навіть з-під землі, але на такі крайності йти не довелося: він згадав про накритий каструлею каррі. Наруто поділяв його ентузіазм: смачна домашня їжа приваблює навіть відчайдушних любителів локшини.
Під час трапези до них зайшов втомлений Тобірама, залишивши перед цим зброю у холі.
— Ось ти де, Нару, — сказав він трохи роздратовано, потираючи лоба.
— Я тут ніби теж присутній, — добродушно зауважив Хаширама.
— Ой, треба ти мені, — відмахнувся червоноокий Сенджу, — Наруто, ти де був весь день? Я хотів обговорити з тобою місію та наступне тренування.
— Це… Так у вашому дусі, сенсей.
Наруто не виглядав натхненним такою перспективою.
— Не змінюй тему, — твердо відповіли йому.
—Я проходив обов’язкові медичні курси, щоб працювати в лікарні, — сказав парубок, ставлячи тарілку в мийку.
У Хаширами по шкірі пробігло погане передчуття. Він почав жестами активно наказувати Тобірамі мовчати. Брат побачив його панічні махи руками й зреагував максимально критичним виразом обличчя.
— Вибач, що розчаровую, але тебе надули. Узумакі проходити їх не обов’язково, — безсоромно здав його Тобірама.
Наруто здивовано озирнувся на Хашираму, мовчки просячи дати пояснення.
— Це правда, але не поспішай лаятись…
— Я знаю, що ти не бажаєш мені зла, Хаші, — запевнили його.
«Схоже, він не дуже злиться. Це добре».
— Розумієш, я хотів якнайкраще. У мене було три варіанти розвитку подій: ти перехочеш займатись волонтерством; зацікавишся медициною; просто прослухаєш цю інформацію і все одно підеш допомагати, — говорив Хаширама, загинаючи пальці, — Не заперечую, я хотів першого, але й інші теж непогані.
— А в третьому що? Яка вигода? — Узумакі насупився.
— Якщо ти знатимеш основи, то у лікарні до тебе будуть ставитись з більшою повагою. Та й самі ці знання не зайві.
— Але ж наш клан і так поважають за нашу допомогу пораненим?
— Безумовно. Але все дещо складніше, ніж здається. Думаю, ти зрозумієш, про що я говорю, побувши там трохи, — сказав він виснажено.
Через хвилину мовчання Наруто, ніби шукаючи схвалення, дивним тоном сказав,:
— Знаєш, ще вчора я прокручував нашу розмову в голові. Подумав, що, може, краще, ходити туди лише два рази на тиждень.
«Я не дуже сподівався, що він відмовиться від своєї ідеї. Непоганий варіант».
— Було б чудово, Наруто, — Хаширама зітхнув з деяким полегшенням, — Ти не в образі на мене через брехню?
— Ні… Не думаю, — з наростаючою впевненістю сказав Узумакі, — Ми ж класно провели день, то до чого образи?
Тобірама весь час спостерігав за цією сценою з байдужим виразом обличчя, зображуючи крижану брилу. Тільки ось насправді він шалено запальний і турботливий по відношенню до близьких. І зараз Хаширама буквально відчував хвилі напруги, що виходять від нього.
— Наруто, не міг би ти піти? Сьогодні у нас позапланове зібрання клану намічається, — сказав Тобірама, дивлячись у бік від лиць співрозмовників.
— Ввечері? — сумнів закрався в голос Наруто.
— Позапланове, розумієш? — наполегливо повторив Тобірама.
Узумакі кивнув, подякував хазяїну будинку та Міто за вечерю, встаючи з-за столу. Він підбадьорливо посміхнувся до Хаширами і змахнув рукою на прощання. Незабаром почулися «До побачення, Міто-сан» і звук закриття дверей.
Тобірама бахнувся на стілець навпроти нього з суворим виразом обличчя.
— Не намагайся тероризувати мене своїм виглядом, у мене імунітет, — Перший скептично підняв брови.
— Брате, нам треба поговорити про Наруто.
— А що про нього говорити? У нього все добре.
Хаширамі ця ситуація нагадала, як вони з братом дітьми грали в наздоганялки. Коли він починав програвати, він завжди говорив «Я в хатинці!», але проти Тобірами це ніколи не рятувало.
— Міто обмовилася мені, що ти закоханий у когось, — з застереженням сказав він, — Якщо це Наруто…
«Так і знав» — приречено подумав Хаширама.
— А якщо й він? — з викликом відповів хокаге.
Тобірама спалахнув так швидко й сильно, що Хаширама дивувався, як під його долонями не обгорів стіл.
— Я раніше не помічав, але це твоє пурхання навколо нього, і погляди, кавалер ти недороблений, — Тобірама мимоволі розмахував руками, виблискуючи червоними очима, що вже перетворилися на більш вузькі щілинки, ніж зазвичай.
— Я не хочу відмовлятися від цього почуття.
— Ти сам чуєш, що кажеш? — вражено сказав молодший Сенджу.
— Чи можу я побути егоїстом хоч раз у житті? Я такого ніколи раніше не відчув…
— А самому Наруто як буде від твого егоїзму? Він — мій учень, не смій!
Хаширама осікся. Тобірама поставив вірне питання, яке не залишало голови Першого вже довгий час. Наруто має авторитет у селі, а також друзі та популярність. Безперечно. Але якщо його запідозрять у зв’язку з чоловіком, та ще й з хокаге, ставлення оточуючих до нього ніколи не буде таким, як було до того.
«Чи не надто багато часу ми провели сьогодні разом? Ні, ніби ні».
— У тебе дружина є …
— Яка не проти, — спробував вставити слово Хаширама.
— Суспільству начхати на її згоду. Ви обидва чоловіки, зрештою.
— Я не збираюся кричати про свої почуття на вулицях, я не ідіот.
— Правда? — знущальним тоном запитав Тобірама.
— Тобірама, не починай… Ти про це тільки сьогодні дізнався, навіть незважаючи на те, що ти мій брат. Напевно, я все ж таки непогано маскуюся, — Хаширама збирав у кулак все своє терпіння.
— І як довго? — вже спокійніше запитали.
— Майже рік.
Тобірама зітхнув і опустив голову, поставивши лікті на стіл. До них зайшла Міто і почала мовчки спостерігати за їх лайкою.
— Одумайся, чорт візьми, — брат не залишав спроб привести його, як він вважав, до здорових сенсів, — я тебе придушу.
— Змусь мене — чеканячи кожне речення, сказав хокаге.
— Дозвольте сказати… — почала Міто.
Обидва Сенджу перервалися і здивовано подивилися на неї.
— Тобірама, щось не може зникнути просто тому, що воно тобі не подобається. Його існування залежить від вибору Наруто і Хаширами, ніяк не твого чи громадськості, — мовила за звичаєм розсудливо Узумакі.
Тобірама звів брови до перенісся і заломив руки на грудях, але нічого не сказав. Хаширама сподівався, що з часом він стане менш різким. Все ж таки, не хотілося зайвих сварок з братом. Він вдячно подивився на дружину.
— І Хаширама, тобі я б порадила не брехати Наруто. Сьогоднішня брехня була невинною, але без чесності намагатися будувати стосунки марно, особливо з ним. Він добре розбирається в людях, — спокійно продовжила вона. Перший і сам це розумів, але погодився, після чого Міто залишила їх розбиратися зі своїми справами наодинці.
Тишу перервав голос Тобірами:
— Я забираю його завтра на місію A-рангу. Більше нікого не візьму.
— Чому б тобі не зібрати команду? — поцікавився хокаге.
— Мені сьогодні доповіли, що прихований Туман планує напасти на порт країни Вогню. Потрібно проникнути на їхню територію і перевірити, чи вони справді замишляють щось.
— Так, тут чим менше народу, тим краще. Але брати Наруто на розвідувальне завдання, серйозно? Він же такий помітний.
— Якби ти був учителем Наруто, то знав би, що він майстер у хенге та вживанні в образ, коли старається. Ми злагоджена команда, я зможу його проконтролювати.
Хокаге все ще вагався.
— Крім того, мені потрібен хтось, хто вміє використовувати сендзюцу. Туман добре прихований, це допоможе мені проникнути туди.
— Так і бути. Переконав. Тільки будьте дуже обережні.
— Мені не треба цього говорити. Провал неприпустимий, повернемося за два тижні,— незважаючи на серйозні слова, він усміхнувся.
— Удачі.
Хаширама примирливо закінчив розмову й пішов в кабінет, абсолютно богохульно псувати підстригати своє дерево бонсай.
Ших. Ших-ших.
Трохи листя впало на підлогу, трохи у горщик. Йому було все одно.
«Дуже заспокоює. Саме після таких розмов. Ще й ця місія, щоб її», — думав він, активніше обрізаючи листя ножицями.
«У селі буде тихіше без цих двох. Тихіше й нудніше».
Він ліг спати, передчуваючи черговий зайнятий рутинний день.
***
Завтра він провів брата та Наруто до воріт Конохи. Вони вирушили у дорогу з посмішками.
Хотілося, щоб повідомлення було помилковим, і жодної загрози не було; щоб Тобірама і Наруто повернулися якнайшвидше… Прихований Туман — божевільне поселення, всі в ньому загрожують навіть своїм, що говорити про інших. І що їм знадобилося в порту країни Вогню?
«Світ змінюється, але в ньому завжди залишаються битви», — зітхав він, роздаючи місії і слухаючи звіти. Він уважно стежив за політичним кліматом світу, готовий мобілізувати сили Конохи будь-якої миті.
Він давно зрозумів, що система прихованих поселень ніндзя не працювала так, як він того хотів. Швидше, ситуація лише загострилася, а сутички кланів переросли у щось масштабніше.
«Але водночас… Шинобі хоча б встигають пожити. Хтось трохи, хтось довше, але тепер вони хоча б доживають до підліткового віку. Можливо, не варто поспішати змінити світ одразу. Я сподіватимусь і робитиму все можливе! Колись моя мрія стане реальністю».
Наруто багато розповідав про своє минуле життя. Він не пропускав жодної більш-менш цікавої історії, а Хаширама і радий слухати. Не лише тому, що Узумакі розповідав про себе (хоч і це також). Світ, у якому Наруто жив раніше, неначе виплив зі сну. Він не позбавлений проблем, але в кожному оповіданні Сенджу помічав, як змінилося мислення людей. Вони частіше не боялися називати свої прізвища, довіряти незнайомцям, приймати від них допомогу. Безумовно, у часі Хаширами такі люди теж є, але вони справжня рідкість.
Історії Наруто та він сам подарували йому сили продовжувати втілювати свою мрію, як би важко не було. Сам Узумакі якось сказав, що хотів би того ж, що Хаширама, і пообіцяв, що завжди буде на його боці. Це було дійсно зворушливо та щиро. Мабуть, на такій вірі людей й будується його майбутній світ.
Таким чином минуло два тижні. Тобірама з Наруто ще не повернулися. Однак, поки що нічого не показувало того, що вони провалилися.
Хаширамі навіть не хотілося уявляти те, що стояло за словом «провал». Щоразу, коли брат ходив на тривалі місії, Перший не думав про нього надто довго, інакше починав почуватися погано від занепокоєння. Він розумів безглуздість подібних переживань, та й Тобірама однозначно може за себе постояти. Але все одно не міг утриматись від мовчазної молитви за свого молодшого брата, єдиного, що залишився живим до цих днів. В останній рік до списку людей, яких він боявся втратити, додався ще й Наруто.
«Потрібно було вибрати інший склад цієї місії. Або, можливо, офіційно поговорити з Туманом».
Хаширама вже чув роздратованого Тобіраму, який називає його «наївним ідіотом».
Але що зроблено, те зроблено, тепер залишалося лише чекати.
За тиждень чекання принесло свої плоди. Його секретар розповів, що ці двоє повернулися і зараз перебувають у лікарні Конохи. Хаширама залишив усі свої справи і пішов відвідати своїх… рідних? Напевно, так. Наруто не рідний йому по крові, але яке це має значення?
Він поцікавився у дівчини за приймальною стійкою, чи знаходяться у них такі-то ніндзя. Несподівано, але знайшовся у них лише Тобірама. Хаширама підходив до дверей палати і почув дзвінкий голос Наруто. Його настрій відразу покращився.
Сенджу відчинив двері палати і зіткнувся носом до носа з Узумакі, що тримав руку на рівні дверної ручки. Хлопець різко зупинився, але все одно мало не врізався у хокаге.
— Куди б ти не зібрався, заходь назад, — сказав Хаширама з веселою усмішкою.
— Хаширама! Як я скучив, чорт забирай!
— Мені теж вас не вистачало.
— Це все чудово, але, може, ви нарешті зайдете? — сказав Тобірама з відтінком обурення.
Вони увійшли до світлої кімнати з широким вікном, ліжком посередині і тумбами поруч. Брат напівсидячи лежав, Наруто сперся на підвіконня, а Хаширама сів на стілець для відвідувачів.
— Отже, місія? — перейшов до ділового тону Перший.
— Виконана, — йому відповіли одночасно двоє.
— Прихований Туман справді готувався до атаки, але не на Лист, а на Хмару, — не забарився Тобірама. Наруто, бувало, смикнувся, але надав можливість відзвітувати командиру.
— Як все пройшло? Розкажи коротко, потім рапорт напишеш, — швидко промовив Хаширама.
— Що розповідати? Наруто втерся в довіру до кількох шинобі Тумана, потім ми вночі разом оглянули склад їхньої зброї, але по дорозі назад я не помітив пастку. Тому тут відлежуюсь, власне, — сказав він з досадою.
— Ти там мало не помер! — Наруто не втримався і вставив свої п’ять копійок. Він навіть перейшов на ти, звертаючись до вчителя.
— А з цього моменту в подробицях, — підозріло сказав Хаширама.
— Я потрапив у бар’єр із вибуховими печатями. В останній момент вибрався звідти за допомогою хірайшина, але мене зачепило. Втратив свідомість через втрату крові. На щастя, Наруто допоміг мені, зупинивши кровотечу і винісши з того проклятого складу. Ми не вклалися за два тижні тому, що мені треба було відновитися. Кхм… Треба зазначити, Наруто взагалі був молодцем на цій місії, — засоромлено він додав. Мабуть, не хотів говорити всього цього в присутності самого Узумакі, але не згадати не міг.
Перший відчув, як його сповнює подяка, яку неможливо висловити словами. Він мав якось її виплеснути, тому швидким кроком підійшов до Наруто і міцно стиснув його в обіймах.
«Якби не він, мій брат не стояв би переді мною».
— Наруто, ти такий молодець! Спасибі велике, просто величезне!
— Гхх, Хаші, це … так … перестань. Я… нічого особливо… — Узумаки намагався говорити, ігноруючи залізну хватку Хаширами, що заважала дихати і змушувала перериватися.
— Ой, вибач! — Хаширама помітив, що стискає Наруто надто сильно, і ослабив руки, — Не говори дурниць. Ти його спас. Спочатку я, тепер Тобірама. Вербуєш собі боржників, чи що?
Хаширама помітив, що може охопити хлопця повністю і торкнутися своїх боків. Він не стримував посмішки, що вийшла зовсім безглуздою, судячи по зітханню Тобірами.
— Ні, але було б непогано.
Хаширама пирснув та повернувся до кислого на вигляд Тобірами. Здавалося, якщо він зараз з’їсть лимон повністю, його вираз обличчя не зміниться.
«Ти пробач, братику. Я припускаю, що в нас з Наруто щось може вийти, так що звикай бути третім колесом вже зараз. На всякий випадок», — він утримався від цього висловлювання вголос тільки тому, що Узумакі ще був тут. Хокаге підійшов до брата і поклав йому руку на плече.
— Я радий, що з тобою все добре, — сказав він, — Дуже обережним він буде, ага… — додав Хаширама вже тихіше і відсторонився.
— Мене скоро випишуть, Нару залишився майже неушкодженим, крім пари подряпин, — Тобірама спробував продовжити рапортувати.
— Добре. Я дізнався про все, що хотів, тому пійду до себе.
— А що робитимеш з інформацією, що ми здобули? — цікаво запитав Наруто.
— Просто візьму до уваги. Мати воюючих сусідів досить небезпечно, варто занепокоїтись захистом жителів околиць країни Вогню.
З цими словами він вийшов із палати, але в коридорі його зупинив Наруто.
— Мені з сенсеєм робити нічого. Вже три тижні тільки з ним. Якщо ти зараз додому, ми могли разом піти, — тараторив він та поспішно додав: — Якщо ти не проти, звичайно.
— Я зараз у резиденцію, у мене багато справ. Пробач, — з жалем відповів Хаширама. Можна було подумати, що він відшиває Наруто, але це не так. Сьогодні будній день, ще й більш завантажений, ніж зазвичай. Окрім цієї метушні з Туманом, у нього на порядку денному нова серйозна банда. «Око істини», здається.
— Добре тоді, — засмучено сказав Наруто.
— Ти бажаний гість у Сенджу, навіть якщо мене чи Тобірами немає вдома. Не соромся.
До виходу з лікарні вони пройшли разом, і вже збиралися розійтися, але Хаширама зупинився, сам не знаючи, від чого.
Перший раптом зрозумів, що тоді, коли він розповідав про джгути та бинти, Наруто уважно його слухав, а не ловив ґав. Він думав, що ухилятися від будь-якого навчання — це риса характеру парубка, а насправді… Насправді, через його старанність Тобірама залишився живим.
— Чорт, тепер я такий радий, що ти все запам’ятав, — вигукнув зненацька хокаге.
Дивним чином, Наруто без пояснень зрозумів його.
— Твоя підготовка могла врятувати життя моїм товаришам. Так і сталося, — невимушено відповів йому Узумакі.
— Дякую, — нестямно сказав Хаширама.
— Тобірама-сенсей не тільки твій брат, а й мій учитель. Тож це мені треба дякувати за те, що ти мені тоді збрехав, — Наруто підморгнув, та додав: — Я б нізащо не покинув його.
«Хочу дізнатися про Наруто більше. Я ще стільки в ньому не розумію!»
Узумакі сказав, що хоче завітати до друзів, а потім — до себе, побажав йому терпіння для порпання в папірцях й пішов, насвистуючи простеньку мелодію. Хаширама попрямував у своїх справах, попутно вітаючись з усіма жителями, але водночас не звертаючи на них жодної уваги. Та й на роботі він теж зосередитись не міг.
Можливо, у цей день його ніжна пристрасть переросла у кохання, якщо вже нею не була. Хаширама, щиро кажучи, пропустив цей момент.
***
Але довго насолоджуватися спокоєм йому не дали. Згодом на стіл йому потрапило ділове запрошення від даймьо, а на наступний день він разом із братом з’явилися на аудієнцію до нього. Феодальний лорд просив Першого особисто розібратися з терористичним угрупованням «Око істини», бажано мирним шляхом, але дозволялося застосувати силу у разі нагальної потреби. У листі своїх вимог вони хотіли зустрітися тільки з однією людиною, «без хвостів». Ця організація зазіхала життя самого правителя країни Вогню, тож ця людина мала бути вправною як у переговорах, і у битві. Хаширамі нічого не залишалося, крім як погодитись. Єдиний, кому він міг би довірити такого роду місію — це Тобірама, але він ще відновлювався, та й переговори — не найсильніша його сторона. Ще Наруто підійшов би, але ні… Хаширама б цього не дозволив. Якщо щоб вберегти його безрозсудну голову потрібно піти самому, Перший так і зробить.
Узгодивши з даймьо деталі, Хаширама попросив брата перенести його назад у Коноху за допомогою хірайшину. Не встиг він кліпнути, як опинився в його рідному кабінеті поряд з братом. Тобірама раптово охкнув й схопився за бік, привалюючись до стіни. Хаширама вмить підхопив його.
— Ти в порядку? — схвильовано запитав хокаге.
У відповідь йому щось болісно промчали.
— Пробач, Тобірама.
— Все нормально, — молодший Сенджу спробував розігнутися, кривлячись від болю.
— Не використовуй поки хірайшин, гаразд? — Хаширама використав лікувальну техніку, як знеболювальне.
Тобірама відновиться сам, але його організму потрібно трохи часу, щоб поповнити ресурси.
— Ще б пак. Де ж мені його використовувати, якщо ти мене нікуди не відпускаєш? — малоефективно вколов він Хашираму.
Через декілька хвилин Тобірамі полегшало, тому хокаге припинив техніку та вирішив заздалегідь піти зібрати екіпірування для місії, першої за довгий час. Виступав він уже сьогодні, але на вечерю все ж таки затримається.
— Наруто та Міто скажеш, що йдеш? — гукнув його Тобірама.
— Ні.
— Розсердяться ще, що ти їх не попередив, тобі ж буде гірше, — менторським тоном повчав брат.
— От коли розсердяться, тоді й думатиму, — Хаширама легковажно відповів.
Він спустився до збройної Сенджу. Велика кількість металу на численних стендах блищала в освітленні лампи.
З усього доступного арсеналу Хаширама вирішив обмежитися своїм широким мечем й засліплюючими бомбами. Специфіка його технік дозволяла битися ефективно і без підручних засобів, лише складаючи ручні знаки, але, здавалося, всі ніндзя, навіть Перший хокаге, почували себе незатишно з порожніми руками. До того ж, бомби можуть допомогти влаштувати диверсію, якщо що.
Він відчув дотик до плеча й здригнувся від несподіванки.
— На місію, значить, збираєшся, — сказав Наруто з-за його спини.
— Звідки знаєш?
— Тобірама-сенсей сказав, що я маю бути в курсі. Я вмовив його не розповідати Міто-сан без твого дозволу.
— Дякую, — зітхнув з полегшенням Хаширама, радіючи розумінню між ними. Він нарешті розвернувся обличчям до співрозмовника і ледве стримав здивоване «ох».
Наруто був сьогодні у своєму відкритому тренувальному одязі, блакитному з помаранчевими журавлями. Його плечі були напівоголені, тому що він розстібнув багато верхніх гудзиків. Атласний пояс вільно приспускався з талії.
«В очі йому дивись. В очі, зрозуміло?» — наказував собі хокаге.
— Я взагалі прийшов, щоб попросити тебе про дещо. Візьми мене з собою на завдання!
— Ех… Краще б ти грошей попросив, їй-богу, — Сенджу звів очі до стелі.
— Так що?
— Звичайно ні! Мені треба прийти одному — це вимога тих злодіїв.
Він вірив у Наруто, але робити йому там нічого: допомогти він може, але бандитів ще одна людина розлютить, і тоді накриються мідним тазом мирні переговори. Можливо, якби ця ситуація з бандою відбулася на самому початку його тоді закоханості, він би ще з гарячки згодився. Але не пізніше, а тим більше не тепер. Він не хотів так ризикувати.
— Але… — засмучено глянув на нього хлопець.
— Все, навіть не проси. Я тобі не хирля якась, справлюсь, — він поклав руки на плечі Узумаки, і підбадьорливо стиснув, — Коноху залишаю на вас з Тобірамою.
Наруто уникав дивитися на нього і втупився в підлогу, прикривши очі й зітхнувши.
— Я скажу братові поставити тебе на чолі патрульного загону, доки мене не буде. Ти чудово там усіх виручиш, зі своїм сендзюцю, — продовжив хокаге, намагаючись висловити свою довіру.
Наруто глянув на Першого з таким виразом обличчя, ніби збирався вдарити його, бажано об стіну.
Але замість очікуваного удару Сенджу обхопили руки Узумакі, на диво міцно та рвучко. Наруто притулився до нього груди до грудей — Хаширама навіть міг відчувати стукіт чужого серця через свій легкий одяг.
— Тільки спробуй не повернутися, даттебайо! — палко вимовив Наруто.
— Чого це ти? Повернуся, звичайно, що мені станеться. Обіцяю.
Добре, що світла голова хлопця упирається йому максимум в кадик, і не бачить його вираз обличчя. Він обійняв Наруто у відповідь, відчуваючи під долонями його застарілий шрам — нагадування про відданість Узумакі та безвідповідальність самого Сенджу.
Вони ще простояли так… Скільки? Час не тягнувся і не прискорювався, але Хаширама повністю потонув у відчутті близькості іншої людини. Він м’яко відхилив Наруто, не прибираючи, втім, рук від нього.
— Ти так схвилювався. Бджола ужалила, чи що?
— Ну тебе, — тихо буркнув Наруто, злегка почервонівши, — Вирвалося. Раптом… Ну, не знаю, несподівана пастка? Будь ти хоч тричі могутнім, з попелу зрегенерувати не можна.
— А ти перевіряв?
Хаширама весело гмикнув, та секундою пізніше посерйознішав: він згадав, що за цей рік це перша його соло-місія. Та й взагалі, останні п’ять років він покидав Коноху лише на під час великих битв.
«Тепер зрозуміло. Наруто ще не звик до почуття, коли твої близькі на місії. Адже вони з Тобірамою майже завжди в одній команді. Але якщо він все ж таки хвилюється особисто за мене?»
Сенджу дивився на юнака, ніби шукаючи у ньому відповіді на свої численні запитання.
«Тоді я хотів би його втішити», — вирішив він, намагаючись заглушити хвилювання та солодке передчуття.
Хаширама нахилився до хлопця, щоб їхні очі (а головне губи) були на одному рівні. Рукою він повернув його обличчя, з якого ще не зійшов легкий рум’янець. Перший гарячково розглядав його, готуючись бути відштовхнутим. Але Наруто лише дивився на нього. І цей дивовижний погляд протверезвив його. Він сам себе злякався.
«Що я, чорт забирай, роблю?»
— У мене щось з обличчям?
— Так, помітив дещо у твоєму оці, — Хаширама відсторонився та підробив, як він сподівався, правдоподібний смішок.
— Що? Що там? — спитав стурбовано хлопець. Він взяв зі стенду кунай, намагаючись розгледіти себе у віддзеркаленні.
— Колода, Наруто, колода. Ти теж завжди змушуєш мене хвилюватися. Дай хоч і мені разок полоскотати чиїсь нерви.
— Пробач, Хаші. Тепер я розумію, як тобі, — тихо відповіли йому, — Знаєш, ти правий. Я надто бурхливо відреагував. Ми ж шинобі, — сказав Наруто, маючи на увазі, що це все пояснює. Так і було, власне. За словосполученням «бути шинобі» стояла не лише професія, а й спосіб життя, мислення, своєрідна філософія.
— Шинобі, вірно. Але й люди також.
Наруто легко усміхнувся.
— Удачі на місії, — він розвернувся до виходу.
— Що це все означає, Наруто? — Сенджу не втримався і гукнув хлопця, про що одразу ж пошкодував. Але ці розстібнуті ґудзики, обійми, пристрасні слова… Він був збентежений.
— Про що ти кажеш? — Узумакі виглядав, ніби його спіймали на чергових пустощах.
«Згадує, що такого зробив останніми днями?», — Перший намагався розшифрувати його думки.
Тут обличчя Наруто осяяла лисяча усмішка.
— Втім, неважливо, розберемося пізніше!
— Пізніше?
— Коли ти повернешся. Дивися ж, ти мені обіцяв. До того моменту — до побачення!
Наруто закрив двері, і був такий.
— Шантажист… — уже ні до кого не звертаючись, сказав Хаширама в змішаних почуттях.
«Ось що це було, га? Він справді такий невинний, чи просто дражнить мене?»
Якби на місці Наруто будь-яка інша людина, це було б ясно з загального контексту. Але чи то в них із Наруто склалася така неоднозначна ситуація, чи у самого Узумакі особливий характер. Може, все разом. Скільки часу ж знадобиться, щоб зрозуміти його!
«А чи потрібно?» — несподівано завагався Сенджу.
Адже до кінця люди розкриваються тільки найближчим. Якщо чекати незрозуміло чого, в результаті він може й не наблизитися до секретів Наруто. Завжди замикати почуття в клітці, відгороджуючись від них здоровим глуздом, — хіба це правильно?
«Я вирішив. Зізнаюся йому, як повернусь».
Якщо поміркувати, він взагалі чинить безглуздо, сподіваючись змінити серця людей і привести їх до миру, але не наважуючись лише сказати, що любить «невідповідну» людину. Скільки можна стримувати себе, якщо все, що він хоче — це бути поряд з ним, просто дивитися на море в його очах?
«Чи це взаємно? Не знаю. Можливо, й сам Наруто не знає. Розберемося. Як би все не закінчилося, він зрозуміє мене».
У вже більш піднесеному настрої Хаширам зібрав спорядження і вийшов з кімнати, заздалегідь плануючи дії на місії, щоб швидше повернутися. До поселення, до клану, до нього.
Додати до улюблених