Це був звичайний осінній день. Навчання лише недавно почалося, а отже про іспити ще рано думати. Багато студентів насолоджувалися останніми теплими хвилинами, адже хмари все важчали і було видно що ось-ось випаде дощ. Герміона сиділа у своїй кімнаті на підвіконні вдивляючись в далечінь за вікном: високі піки веж замку, великі і темні клуби хмар, безкінечний ліс, який огорнутий туманом та дзеркальну гладь чорного озера. В її руках була чашка какао та книга. У цей вихідний день дівчина хотіла відволіктися від навчання і перечитати якусь із своїх улюбленим маглівських книг. Цього разу її вибір впав на «Гордість і упередження» Джейн Остін.
Захопившись читанням вона і не замітила, як поринула у власні роздуми. Чому у житті все так важко? Чому кохання не може просто «прийти і бути»? Навіщо все ускладнювати? Ось, як у Елізабет і містера Дарсі. Вони стільки часу втрати на всі свої перепалки, кривди, презирство і гордість. В замін на це, вони могли просто піддатися своїм почуттям і поринути у кохання. Але ж ні, доля так не працює. Вони мали пройти всі 9 кіл пекла Данте*, щоб збагнути своє щастя. Ці їх стосунки чомусь нагадують мені стосунки з Мелфоєм. Наші розмови з ним, якщо їх можна так назвати, наповнені ненавистю і гордістю. Він особливо ницо ставить до мене у співвідношенні до інших грифіндорців чи маглонародженних. Хоча чому я взагалі про нього думаю і згалада? Відмахнула дівчина непривітні думки і вирішила йти лягати спати. Вона не хотіла сама собі признатися у тому, що, від цих думок про Малфоя їй стає ніяково. І це вже не вперше. Якесь незрозуміле відчуття виникає у її грудях і роздається хвилею по-цілому тілі.
Закривши очі, Герміона поринула у світ Морфея. За своїми роздумами грифіндорка і не замітила, як за вікном вже давно падає проливний дощ, через що, всі студенти поховалися по своїх кімнатах.
Ранок наступного дня видався доволі холодним, в порівнянні з попереднім теплим днем, що і варто було очікувати після дощу. Прогулюючись з Джинні замком Гогвартсу, дівчата натрапили на гурт хлопців на чолі з Драко Мелфоєм. Після чергової перепалки, вона обернулась і в жарт сказала до подружки, цитату з недавно прочитаної книги, яка припала їй до душі:
-Я б пробачила йому його гордість, якби він не задів мою. – сміючись рушили дівчата далі.
Почувши цю фразу, краєм вуха, Драко неначе впав в ступор. Це були слова з його улюбленої книги, про яку ніхто і не довідувався. Він давно порівнював себе з містером Дарсі і намагався всі його якості переродити в собі. Він мріяв щоб і в нього були такі ж самі палкі стосунки, але він ніяк не міг знайти таку дівчину з таким ж норовом, або ж просто не замічав її. До цієї миті.
І як я міг раніше її не замічати. Герміона Грейнджер це ж сама Елізабет Бенет в плоті. Цей її запальний характер, жага до знань, гордість, краса, всюди сушчість, вміння пхати свого носа в чужі справи та надзвичайна доброта. І бісить вона мене так же само. Ми з нею такі подібні, але і водночас різні. А можливо… Вибили Драко з роздумів його друзі.
* * *
Цей тиждень був напруженим, ніби наповнений електричними імпульсами. Дощ так і не переставав падати. Герміона все частіше замічала на собі важкий погляд певного слизеринця, чиї очі неначе попелили її. При цьому вона і сама невпинно виглядала його в натовпі і шукала його очі в Великому залі. Дівчина замітила що він став стриманішим до відношенні до неї: не було їдких слів, презирства і ненависті. Одного разу, після спільного уроку гербалогії, з заклятими опонентами грифіндору, дівчина виходячи з теплиці, перечепилася за корінь якоїсь рослини, яка росла неподалік і простягнула свої тенети повсюди. Так ось, летівши в «розпростерті обійми землі», Герміона відчула, як чиясь рука міцно ловить її за талію, не даючи впасти додолу. Коли їй допомогли піднятися, вона оглянулася і побачила перед собою Драко Мелфоя. В його очах можна було прочитати здивування від власних дій, але і місце хвилюванню там було. Вони довго стояли і вдивлялися один в одного, так і тримаючи руки на її талії, аж допоки не усвідомили що не одні і стоять посеред теплиці. Відсахнувшись, вони без слів попрямували в свої спальні.
Того ж вечора Джинні прибігає до подруги і мовить їй:
-Ти навіть не уявляєш, що я щойно чула! Якби я там не була, то б ніколи в житті не повірила.
-І чого ж такого грандіозного ти стала свідком? – здивовано запитала Герміона.
-Я була свідком, як сам Драко Мелфой тебе захистив!
-Що? Цього не може бути.
-Повір мені, ще й як може. – енергійно продовжувала подруга – Я проходила коридором, в той час коли в одному з кабінетів сидів Мелфой і його свита. Вони щось жваво обговорювали, я думала пройти повз, але почула твоє ім’я в їх розмові і вирішила підслухати. Наступне що я почула, це як Гойл сказав до хлопців яка ти жахлива бруднокровка і так далі і тому подібне, на що Мелфой почав заперечувати і казати що ти не така вже й і погана. А потім Креб випалив що потрібно тебе відстежити, зловити і якось покарати, на що всі в мить почали реготати. І ось не витримавши Драко почав на них кричати щоб вони забули про такі гидкі речі, щоб навіть не думали до тебе торкатися чи думати про тебе в такому контексті. Що якщо хоча б волосина впаде з твоєї голови то його гнів не знатиме меж і їм буде непереливки. Після цієї тиради від вилетів з кабінету, як ошпарений, добре я встигла відійти на декілька кроків від дверей, а то б дістала по носі.
Закінчивши свою розповідь Джині гляну на подруга, яка сиділа завмерши і була в шоці, м’яко кажучи. Вона не могла повірити своїм вухам, чому Драко її захистив, і чому він допоміг їй тоді на уроці, можливо він не такий і поганий. Такі новини далі додаткове підґрунтя для роздумів. Герміона відчувала не аби який порив висловити слова подяки Драко Мелфою, хоча б за спасіння від «поцілунку з землею», так як проговоритися за підслухану розмову вона не могла, хоча і була безкінечно вдячна, бо знала що слизеринці не будуть перечити слову свого ватажка, який є їхнім авторитетом. Грифіндорка вирішила діяти рішуче і при першій же зустрічі підійти та поговорити. Виконати задумане було б не важко, але де ж набратися сміливості.
* * *
Після сутички з товаришами Драко був як сам не свій. Він не міг зрозуміти чому так відреагував на слова хлопців. Він не хотів щоб милу і добру Грейнджер ображали та кривдили, він хотів оберігати і піклуватися про неї. Але ж він сам донедавна був такий ж як і вони, і так ж думки зароджувалися в нього голові. Тоді слизеринець усвідомив що мусить перепросити у неї за всі біди які причинив їй. Від цієї думки в його душі зародилася надія, що можливо і більше дружби не все втрачено.
Одного вечора. повертаючись із бібліотеки, Герміона замітила що за нею хтось слідкує. Пришвидшивши хід вона різко повернула за кут і її переслідувач рухаючись за нею, наткнувся на кінчик її чарівної палички. Дівчина була здивована, побачивши на чиє обличчя вона націлилася:
-Мелфою? Чому ти крадешся за мною? – вигукнула вона
-Я.. я хотів просто поговорити з тобою. – відповів Драко, тримаючи руки високо підняті вгору, ніби здається їй без бою.
-О я теж якраз хотіла з тобою поговорити, – опустивши паличку, зніяковіла Герміона – мені потрібно подякувати тобі, за те що спас мене, тоді на уроці, і допоміг підвестися.
-Ні ні, тобі немає за що дякувати, це я повинен вибачатися перед тобою за все те, що тобі зробив і як тебе образив. Я думав що ніколи не зможу знайти щастя, як поки не зустрів його в твої очах. Коли я в них дивлюся, то усвідомлюю, що не все в моєю житті втрачено. Ловлячи твій погляд в Великій залі або на заняттях, в моєю серці зароджується надія, якої раніше й не могло бути. Я досить добре знав про твоє ставлення до мене, і тому не мав певність, що ти б проявила намарно увагу до мене. – цитуючи містера Дарсі, з улюбленої ними обома книги, червоніючи говорив Драко, підходячи до неї на відстань витягнутої руки. – Можливо колись ти мене вибачиш і зможеш навіть відповісти мені взаємністю на мою симпатію, а допоки я чекатиму, Герміоно…
-Якщо судити строго то поведінка кожного з нас не було бездоганною. – тією ж монетою відповіла дівчина, лише словами Елізабет. – і тобі, Драко, не потрібно довго чекати на взаємність, адже я відчуваю, як ніжні почуття зароджуються в мені.
Герміона підійшла до Драко в притик. Ніхто не міг наважитися зробити перший крок. Вони просто стояли і дивилися в очі один одному, як вони вже привикли. Неначе від пориву вітру, вони одночасно порину в обійми один одного.
Напевно стіни Гогвартсу ще не бачили таких палких і одночасно ніжних поцілунків.
_________________________________________
* 9 кіл пекла, про які йдеться в “Божественій комедії” Данте
Додати до улюблених