СКОРІШОГО ОДУЖАННЯ НАШИМ ХЛОПЧИКАМИ(Мінхо,Хьонджин та Син Мін),Я ВСІМИ СИЛАМИ ТРИМАЮ КУЛАЧКИ ЗА НИХ!
Уроки закінчилися 10 хвилин тому.
Деякі учні вирішили залишитися прибрати в класі,а решта намагалися тихо спуститися з другого поверху,щоб не заважати решті учнів.
Серед скупчення людей,Хану все ж здалося знайти Мінхо.
-Гей – Хан підійшов до вішалки біля якої стояв Мінхо – Ми вирішили зустрітися на стадіоні!
-Хто ви?…А – Мінхо дістав з рукава шапку,й натагнув її на голову – Ну то йдіть,мені що з цього?
-Ем…я взагалі-то тебе чекаю,ми разом ідемо!
-Ну ви так,а я ні.– Мінхо вдягнув курточку та пішов до виходу.
-Гей Мінхо ми зачекалися! – Промовила Сольюн.
-А де Джісон? – Лілі підійшла до дверей,з яких як раз вибігав Хан.
Бам!
-Твою дівізію – Хан встав перший,і подав руку ,щоб Лілі встала.
-Дякую – Лілі схопилась за руку Хана,після чого почала вставати.
Бам!2х
Хан підсковзнувся і впав біля Лілі.
-Мені здається ,що нам треба допомгти цім бідолагам ! – Сольюн зверталася до Мінхо,а той в відповідь їй кивнув і простягнув руку Хану.
Рука Мінхо була теплою,через що в Хана по спині пробіглись сироти,а на щоках проскочив рум’янець.
-Дякую! – Хан швиденько встав і легенько поклонився Мінхо.
-Будь ласка – Мінхо відвів погляд на дівчат,які вже струшували сніг з Лілі.
-Я жива! – Лілі підійшла до Джісона і почала струшувати сніг з хлопця – А ти як ?
-А,ну я нормально! Не треба,я сам – Хан відійшов від Лілі й обтрусив сніг з дупи й спини.
-Ну тоді пішли! – Сольюн схопила одною рукою Мінхо,а іншою Лілі – Наздоганяй Хані!
Джісон миттю наздогнав тіх трьох.
Хан вже п’ять хвилин лазив по кишенях портфеля в пошуках дрібної готівки.
-Тільки не кажи,що ти зачаклував свій портфель,і в тебе тепер там ціла чорна діра! –
Лілі насміхалась над Ханом.
-Хане давай швидше! – Мінхо сів на лавочку поруч з Ханом.
-На себе,я вже давно гроші дістав!Я тобі на каву шукаю! Блін я пам’ятаю,що там,ще залишалося!
-Я добавлю! – Лілі полізла в свій портфель і дістала гаманець.
-Я не буду каву!..
-Будеш! – Лілі і Хан промовили в один голос.
-З тебе цукерка! – викрикнула Лілі і вдарила Хана по плечу.
-Цукерок в мене немає, але є жуйка, будеш?
-Тільки такий дурень як ти,буде жувати жуйку на такому морозі!
-Знайшов! – Джісон дістав останню купюру,яку так довго не міг знайти.
-Нарешті! – Мінхо встав з лавки й обтряхнув сніг з рукава.
Сольюн вийшли з кав’ярні несучи на картонному підносі 4 стаканчики з кавою.
-Тут і насправді дуже смачна кава! – Сольюн
з захватом промовляла – Ну звісно,це ж я вас сюди привела!
Хан взяв два стаканчики з кавою і вручив, той на якому було написано”Капучіно”, Мінхо.
-Дякую – Мінхо відвів погляд на дівчат,які збуджено про щось говорили.
Серце Хана стукало так сильно,що здавалося все це чують.
Після 10-секундного ступору,Джісон все ж пропустив думку :”Та що зі мною таке?!”
-Пішли на дитячий майданчик! – Лілі потерла теплою від кави долонею щоки й носа.
-І шо нам там робити? – Мінхо зробив декілька ковтків кави.
-В сніжки пограти! – Сольюн вільною рукою показала жест ніби кидає сніжку в когось.
-Мені тільки в сніжки грати…– Хан поглянув на свої кросівки.
-Ну посидиш на лавці – говорила Лілі – А я складу тобі компанію! – Лілі підмигнула Мінхо, через що той почервонів,а після поглянув спочатку на Сольюн.
Хан сидів і дивився на Мінхо,іноді кидаючи погляд на Сольюн,поки Лілі ,щось збуджено розповідала.
-Я взагалі не знаю,як вона тоді додому дійшла! Ти мене слухаєш? – Лілі штовхнула Джісона в плече.
-Звісно слухаю! – Хан поглянув на Лілі найсерйознішим поглядом.
-Що я розповідала?
-Як ти ,Сольюн і ще хто вирішили покататися
на ватрушках,та ваша подружка впала і забила ногу,ви якось дійшли додому,а наступного дня їй зробили рентген і виявили перелом.
-А,так.. Щось сталося Джісоне? – Лілі схилила голову й поглянула в очі хлопцю .
-Просто думаю…Як довго Мінхо буде тупити.
-А – Лілі вирівняла спину – Ну ви хлопці взагалі не вмієте почуття проявляти!
-Ой – Хан повернувся й далі почав зиркати на тіх двох – Мені здається,що вона його зараз закопає там…
Лілі повернула голову й поглянула на свої подругу ,яка закидала хлопця снігом,поки той намагався відповзти від неї. – Сольюн,зупинись!Зі слабкою статтю треба ніжніше! – Лілі поглянула на Хана,який підняв брови й дивився на неї.
-Ти права! – Сольюн кинула останню сніжку в бідолагу і підійшла до лавки,а за нею прибіг і Мінхо.
-Я з нею більше не граю,грати не по правилам це абсурдно! – Мінхо зняв шапку й почав обтрушувати з неї сніг.
-Правила в сніжках? Ти серйозно?! Просто п
ризнай,що я краще граю от і все! – Сольюн сіла на лавку.
-Ага – Мінхо натягнув шапку на голову ,а потім,витрусивши сніг з капюшона ,надягнув і його.
-Хододно? – Питала Сольюн.
-Ти меня курва снігом нагодувала,звісно холодно!!
Хан з Лілі переглянулися і десь голові зробили фейсспам
-Добре друзі,вже темніти почало,мені треба додому! – Говорила Сольюн – Можете посадити на тролейбус?
-Звісно,Мінхо тебе проведе,а ми з Хані ще погуляємо! – Лілі взяла Хана за руку,а іншою помахала парочці.
В той момент Джісона охопили одразу три відчуття:Огида,паніка і….Ревнощі?
Як би дивно це не звучало,але Хан відчував таке вперше. Звісно в нього були до цього відносини з дівчата,але до жодної він такого не відчував. Йому не хотілося,щоб Мінхо залишався з нею на одинці.
-Я напевне теж вже піду,мама буде переживати! – Хан вирвав руку з хватки і всувнув в кешеню.
-Ну добре – Лілі підняла голову й прошепотіла тому на вухо – Допоможеш йому!
-Ну добре,хай тоді Хан йде з нами! – Промовила Сольюн.
-Тоді бувайте! – Лілі поцілувала подругу в щоку і пішла додому.
-Так мені треба на 56 тролейбус,вони ходять часто тому чекати доведеться не довго. – Сольюн сіла на лавку на зупинці,поки хлопці стояли і дивилися на розклад автобусів .
-В мене готівки немає,тому я піду пішки,я не далеко живу. – Мінхо говорив тихо,Джісону навіть на секунду здалося,що той сам з собою говорить.
-О ,мій тролейбус! – Солью підскочила й побігла до дороги – Бувайте хлопчики!
Тролейбус від’їхав від зупинки,створивши для Хана не найприємнішу атмосферу.
-Твій автобус скоро? – Говорив Мінхо.
-В мене готівки немає,я пішки піду,мені недалеко!
-А ну тоді бувай! – Мінхо розвернувся до Джісона спиною і швидким кроком пішов прямо,але Хан його одразу наздогнав.
-Ти чого? – Мінхо перевів сві погляд на молодшого.
-Мені теж в ту сторону.
-А,зрозуміло.
-Ти так ніколи з нею зустрічатися не почнеш! – Хан перервав мовчання.
-Я ні на що й не сподіваюся – Мінхо перевів погляд на Джісона – Ти так кажеш,ніби сам закадрив пів міста.
-Я зараз не про це взагалі – Хан перевів погляд – Якщо ти подумав,що я тебе флірту вчити буду,то ти помиляєшся!
Хан на секунду змовк,щоб сформулювати речення і сказав – З дівчатами треба бути ніжними! Не можна їх матюкати,як ти сьогодні!
–А що мені треба було казати?Дякую, що нагодувала снігом, тепер мені холодно і я можу захворіти!
-Справді так холодно?
-В мене шапка мокра,а на вулиці мороз.Звісно!Це вже не шапка,а дубинка.– Мінхо зняв шапку й по стукав по ній пальцями,вона й справді була замерзла.
-Не вистачало ще захворіти – Хан потягнувся руками до шиї,а після зняв з себе шарф.
-Що ти робиш?
Хан підійшов до Мінхо – Зніми шапку!
-Е ні,не треба! – Мінхо зробив крок назад – Ця сцена мені вже нагадує якийсь романтичний фільм.
-Як хочеш,не мені ж ще йти мерзнути ще хвилин 15. – Хан вже почав надягати шарфа назад.
-Добре давай,тільки я сам!
Хан задоволено посміхнувся і віддав шарфа Лі.
–Дякую! – Мінхо сказав це спокійно,але в душі в нього метелики стрибали.
–О ось де вже мі двір – Хан повернувся до Мінхо обличчям і сказав – До завтра! – А після,побіг до пішохідного переходу.
-Хані,ти забув шарфа! – Крикну
в Мінхо.
– Завтра в школі віддаси! – Світлофор загорівся зеленим, тому Хан почав переходити дорогу.
Стоп!
Хані?..
Додати до улюблених