Він бачив чудовий сон. Але гучний будильник та крикливий голос вириває його із королівства сну.
— Мінхо, вставай, у тебе вже десятий будильник грає, — і відлунням почулося в іншій кімнаті, — задрав, понаставлює тих будильників, але так виходить, що ним являюсь я.
— Арх, — заричав той та вкрився з головою. — Чому тиждень не може початися відразу з п‘ятниці?
Ранок? Його важко назвати добрим, бо понеділок і всі робочі дні ще попереду. Це Мінхо і він любить ставити будильники, але не любить вставати. (Хах, іронічно). Все ж таки хлопець встає, та підійшовши до своїх складених речей, відчуває запах бензину.
— Фелікс, трястя! Ти знову без дозволу брав мій одяг! Ось іди сюди і понюхай, все смердить бензином.
— Айх, братку не сердься! — кричить той з ванної кімнати.
— І скільки це буде продовжуватися? У чому я сьогодні піду на роботу?!
Все ж таки молодший заходить до кімнати і ставляє руки в боки.
— Таке відчуття, що ти бомж і в тебе немає іншого одягу.
— Ні, я збирався саме в цьому одязі іти, але ти все зіпсував, знову на своїх тачках катався? Ну скільки повторювати, не брати мої речі, тим більш без дозволу!
— Так, ну не кричи, у нас до речі був турнір фінальний, я мав виглядати солідно.
— Фелікс.
— Мінхо.
Отже, Фелікс, це молодша дитина у сім‘ї Лі. Він дуже швидкий та моторний. Любить швидкість, тому і обрав такий вид спорту: перегони на тачках або байках. На жаль це було не дуже легально, тому потрібно було приховувати абсолютно все: місце, час і які саме перегони. Ніхто не хотів проблем з поліцією, особливо ті хто приймали участь. Найбільше там було студентів. А, і до речі, Фелікс теж студент юридичного. І ви запитаєте: а як так сталося, що він займається незаконними іграми, навчаючись там? Я надам швидко вам відповідь: а ось так от.
Молодший порився у своєму одязі і витягнув дуже круті, як на його погляд брюки, до речі вони із справжньої шкіри. І несе їх нещасному братику-бомжу, щоб той не лаявся.
— І що це? — запитує той, дивлячись на річ яку тримає у руках його брат.
— Це? Ну дивися які круті брюки, тобі 100% підійдуть, на, приміряй.
Мінхо подивився на того косим поглядом, але все ж таки взяв ті шкіряні брюки.
— Ооо, ти дивись який ти красень в них.
Старший поглянув на себе у дзеркало і жахнувся. Це що? Його брат таке носить. Одним словом треш.
— Ну не знаю, вони так обтяжують, знаходжуся як в оболонці якісь твердій.
— Тц, все тобі не так, а ще, я зрозумів, що запах бензину не так і легко буде вивести з твого одягу.
— Малий, не доводь мене. Мало того, що ти зіпсував мій одяг, так ти щей дав не зрозуміло, що.
— Та класно сидять на тобі ці брюки. І до речі, класні сідниці, — підкліпує той.
— Айх, ти зі мною фліртувати тут починаєш, от жеж хитра жопа. Іди я тебе, обійму — Мінхо розкриває свої руки, та Фелікс лине до нього.
— Ех, моє ти тактильне маля, більше не чіпай мій одяг, а якщо хочеш виглядати солідно, то для початку навчися просити, щоб ти мав дозвіл на чуже, — той гладив по голівці брата та промовляв ці слова.
— Мг, пробач мені, що взяв без дозволу, буду завжди завжди тебе питати. Але ну, брюки дійсно сидять круто, так підкреслюють твої пружні стегна і сідницю. Мрія кожної людини.
Вулиця наповнена людьми. Хлопець біжить до своєї зупинки, та буквально стрибає у свій автобус. Запізнитися на роботу у нього сьогодні точно не було в планах. Помічає оці осудливі погляди, пф, наче вони ніколи не носили шкіряні речі. На роботі знову завал, його колега, як завжди склав ноги на столі, та щось там робить у телефоні.
— Хьонджін, добрий ранок. Як тобі нічна зміна? — той відірвався від свого ґаджета та трішки присвистнув, побачивши вигляд старшого.
— Вау, Мінхо, ти вмієш таке носити? Та ти гля, охуїти не встати.
— Прф, не цей мені, ти краще надай мені звіти.
— Та ну, ти нууудний! — той закотив очі.
Мінхо загострив на ньому погляд і трішки приблизився до малого.
— Звіти. На стіл. Чекаю, — трішки відсторонився, та пройшов до свого столу.
— Щей злюка, — промовляючи ці слова, він прибирає ноги зі столу та копорсається у документах, — На, — кладе на стіл тому, — Ні, ну мені все ж таки цікаво, що за муха тебе вкусила одягти такі сексі брюки, виглядаєш охуєнно.
— Скажеш таке, і взагалі, не дивися на мене таким вогняним поглядом, зрозумів? — Мінхо навіть не дивився на того, просто сидів і перевіряв звіт.
— Все, я додому спати, — промовив Хьонджін, — І взагалі-то, тобі ідуть такі речі, підкреслюють все найкраще, — та вийшов з кабінету.
І Мінхо, посміхнувся цій фразі. Посміхнувся? На комплімент колеги? Що коїться?
Очі уже стомлювалися від перегляду цього дрібного тексту. А з його голови все не вилазили слова Хьонджіна. Всі чомусь вирішили якось підколоти Мінхо, та вказати на те, що він у таких брюках. Наче він сам не знає у що сьогодні одягався. Таке відчуття, що це наче нереально. Ну так, він одягнув брюки брати. Чи вшоці з того, що у Фелікса є такі? Так і навіть дуже. Мінхо ніколи не говорив із братом про улюблені смаки в одязі, але тепер сам відчував його смак на собі.
Додати до улюблених