В пустому кабінеті декана факультета журналістики хозяйновито влаштувався його син – Чунмьон. Батько навряд чекав сина «в гості» напередодні навчального семестру, але дарма. Як же хлопець міг не провідати батька перед початком навчального року, та не прогулятися стінами рідної альма-матер де йому доведеться стирчати ще роки три.
Двері кабінету відчиняються, і Чунмьон поспішно прибирає ноги зі столу батька, які він так поважно розмістив, поки вів з кимось захоплюючу переписку.
– Навіщо я тобі? У мене передбачається важлива зустріч. Сподіваюся, ти не займеш багато часу, а якщо і займеш, то за важливим питанням, – чоловік пройшов уперед і сів за стіл, та опустивши на носа окуляри, поглянув на хлопця поверх скелець. Мьона можна було назвати його копією, лишень сивини немає, та погляд м’якший, добріший.
Син ледь помітно посміхнувся. Справді, коли той взагалі мав на нього час? Чунмьон порівняв спину, та зітхнувши, сховав телефон у кишеню штанів.
— Ти не радий мене бачити, татусю? – Батько закотив очі, ніби його син – всесвітнє покарання. — Я не можу навідатись до тебе? Привітати з новими студентами. Котрих, доречі, я чув в цьому році не багацько, – він відвів погляд до вікна.
-Ти приходиш лише тоді, коли тобі щось потрібно, – Чунмьон прикусив внутрішнью сторону щоки, ненавмисно витягнувши губи, про щось замислившись. Чи варто говорити йому прямо в лоб, чи трохи повикабенюватись. Але батько надто гарно свого сина, – ти знову прийшов просити гроші? – Мьон насупив брови, та кивнув, отримавши у відповідь важке зітхання, – Ох трясця…Я ж переводив тобі місяць тому на картку.
-Мені довелось трохи більше заплатити за аренду житла, і не тільки, ще Джису…
-Знову ця…- промовив чоловік майже крізь зуби, видно, втримуючись від красномовних епітетів. Чунмьон не розумів, чим його дівчина так не вгодила батькові, але і на його невдоволення не реагував, – і що ти їй купував?
-Тобі пред’явити чеки? Твої гроші я намагаюсь витрачати з розумом, але іноді виникають досить непередбачувані обставини.
-У вигляді твоєї дівчини що тягне з тебе гроші?
-Вона навпаки не любить коли я багато на неї витрачаю, але чи сильно це по-джентельменськи прийти на побачення навіть без квітів? Ти б сам себе в такому випадку поважав? – чоловік неохоче погодився зі словами сина, – до того ж, твої кошти для мене – це не забезпечення, а лише фінансова підтримка, поки я навчаюсь і можу працювати лише на пів ставки.
-Ти працюєш?
-Вже як місяці три, з початку літа, – між ними відбулась довга та мовчазна пауза. Таке відчуття начебто чоловік генерував причини, по яким можна було здихатись сина без шкоди для свого гаманця.
-Ти взагалі знаєш, які чутки ходять по факультету, тобі самому не бридко що тебе називають байдикуватим мажором? Ти ж на навчанні нічого не робиш, лише байдики б’єш. На посту старости не втримався, пасеш задніх на гальорці рейтингових списків… Ти тримаєшся взагалі на божому слові.
-Ти надто переоцінюєш свою значимість, татку, – посміхнувся Мьон, – і перспектива бути сином божим також така собі, біографія в нього не з хеппі ендом, – чоловік знов зітхнув.
-Не вмикай блазня. Я роблю все, щоб ти не ганьбив моє ім’я. А ти навіть жодних зусиль у навчанні не докладаєш. Скільки прогулів у тебе було минулої сесії, га?
— Ой… — зітхнув Мьон, піднявши на батька байдужий погляд, демонструючи що батькове обурення його не сильно і хвилювала. Дуже багато зайвого тексту. — я як зрозумів, жодних грошей, так? – він уже був підвівся, але батько суворо наказав сісти, так, що юнак опустився назад на стілець.
— Зрозумій, мене, — втомлено мовив чоловік, — я хочу пишатися тобою. Може, якщо я перестану спонсорувати твої розваги, ти візьмешся за голову? – Чунмьон насупився.
— Так … стоп. Ти зараз обставляєш все так, ніби я взагалі нічого не роблю! Я відвідую пари, три залікі влітку я закрив самостійно.
— З дев’яти.
— Краще ніж нічого.
— Я хочу, щоб ти був найкращим, і відповідав би статусу сина декана факультету! — Чунмьон повів бровою і знову зітхнув.
-Знаєш у чому проблема? Тебе хвилює не моє майбутнє, а твоя репутація. Літературно-філологічно-журналістсько-публіцистська, бляха, династія. Ти сам бачив як неохоче я сюди вступав, так чого ти хочеш від мене зараз? Ти зробив все, щоб мене не прийняли до медичного. А я хотів бути лікарем як мама. – їдко посміхнувся Мьон, старанно ховаючи в собі бажання виплеснути жовч. Собі дорожче вийде. — А зараз ти дорікаєш моїм непрагненням до навчання?
— Ти не розумієш. Тут у тебе є ґрунт. Я турбуюся про твоє майбутнє. Ти розумієш що стати кимось у медицині набагато важче?
-В медицині ти вже хтось, бо це допомога людям, а не плітки в медіа що тільки з розуму зводять. – У всякого терпіння існує межа, і, чорт забирай, як же ця нудотна і наскрізь фальшива турбота його дістала. — А тобі варто визнати, що для тебе важливо відчувати владу над усіма. Це занапастило маму — ти ненавидів, що вона цілодобово на роботі, і їй довелося звільнитися, бо вона просто не витримувала скандалів. Стати домогосподаркою замість лікаря швидкої….- він видав нервовий смішок, – А що зрештою? Де вона зараз?
– Не смій зараз тиснути на жалість і робити мене винним! – скрикнув Кім-старший, з ледь помітним хрипом у голосі, проявивши неочікуванну до цього емоційність, – І приплітати в цю розмову мати особливо! А тепер геть із мого кабінету!
-Можеш дупу підтерти своєю злощасною журналістикою, – процідив він, нависаючи над батьком, після чого посміхнувся і мовчки попрямував до виходу з кабінету, підкреслено спокійно зачиняючи за собою двері. Зараз чомусь на душі було не так вже і бридко, коли ось так вдавалося зачепити непробивного батька. І, по суті, нового нічого не сказав — тільки правду, а тей он як збожеволів.
Вже опинившись у коридорі, та прямуючи геть від деканату, він набрав чужий номер.
– Алло, кицю, – з усмішкою промовив хлопець, – ти вже розміщуєшся у гуртожитку? Я можу завітати у гості?
****
– Вона така недолуга, Господи прости, – Розе гидливо морщиться, гортаючи стрічку в інстаграмі, і жує булку, від якої на губах і щоках навколо рота залишаються солодкі крихти, поки Джису носиться по кімнаті, розкладаючи речі з валізи, – вона сама -то усвідомлює яку маячню пише? Фу бляха, чому вона так дратує? — Розе сиділа в рожевій піжамі на ліжку, вже давно розібравши свій мотлох, і поки навчання ще не почалося, вона вже всюди шукала приводи попліткувати. Ось і тепер, швидким рухом великого пальця скидаючи з обличчя крихти, вона не пропустила можливості залучити до цього й подругу. — Ні, ну ти послухай: «Сьогодні поговоримо про «віктимблеймінг», як часто ви чуєте фразу «сама винна?» – І пішло поїхало! – Зробивши голос ще вище, ніж він є, сказала Пак, – популістка.
— На популістських темах краща активність, — знизує плечима Джису, складаючи кофту в стопку до складеного одягу, — і у неї достатньо сміливості для таких тем, але чи виходят вони за рамки балачок у блозі?
— Ніби вона щось змінить, — продовжує бурчати Чейон.
— Вона – ні, але має багато фаловерів, які з нею згодні, а зміна поглядів – уже досягнення. Хіба не так працюють ЗМІ? — Джису обернулася до Розе і сіла поруч на ліжку. — Ну ось чого ти така буркотлива, га? – Вона штовхає ту в плече кулаком – не сильно, по-дружньому.
– Ця сучка просто зірку спіймала, – з награною образою сказала Розе, – вона не ставить вподобайки на мої пости в інст, уяви?! — Джису усміхнулась, а потім засміялася, важко зітхнувши.
– Ти ж сама викрила пости від неї, бо вона осудила тебе за мізогінну лексику у дописі. крізь сміх вимовила Джису. І Розе ніби вдарило усвідомлення. Адже вона ще в кінці останнього семестру приховала від одногрупниці всі пости і з успіхом про це забула. Дівчина би посміялася, але визнавати свою дурість не хотілося, тому вона лише незадоволено шикнула. У цей момент на телефон Джису надійшло нове повідомлення, і вона одразу схопила його у руки, пересівши на своє ліжко.
– Хто там? Чунмьон? – спитала Розе, продовживши гортати стрічку в інстаграмі, а потім підняла погляд на Джису, обличчя якої різко поникло і, здається, навіть зблідло. Вона відразу вимкнула телефон, відкидаючи його на тумбу. Здавалося, дівчину пробило дрібне тремтіння від нервів що здається занепокоїло і подругу. Розе сповзла зі свого ліжка і присіла навпочіпки перед Джису, взявши її тремтячі, і здається надто холодні руки у свої, – ну, ти чого? – Вона дивиться знову на телефон, який тепер лежав на тумбі, згадуючи, що така реакція у подруги не вперше. — Тобі знову якісь виродки пишуть? – Кім мовчить. – Дідко, Джису! Я казала, давай звернемося в поліцію, мало що з тобою зроблять! Що тобі пишуть? Погрожують?
– Це не твоя справа, Ро! — прикрикує Джису, але швидко усвідомлює свою помилку і винно опускає очі, відповідая тихіше, та трохи розгублено: — Вибач… пробач, будь ласка. Я… я просто не хочу втягувати тебе в це. Це мої проблеми! — вона встає з ліжка і починає щось шукати у своїх речах. Розе вловлює у рухах якусь нервозність, різкість і поспіх. Хочеться підійти і заспокоїти її, бо здавалося, що ту й справді трусило від страху.
– Це моя справа! Що за хрінь? Ми все літо після сесії майже не бачилися, і тобі вже до канікул хтось писав і вони не припиняють! Це лякає! Я просто хочу допомогти та захистити тебе! — намагається порузумітися дівчина, і Джису, знайшовши світшот, накидає його на себе і різко повертається до сусідки.
— А коли я тебе про це просила? — випалила Кім і, взявши телефон, засунула його в кишеню. Звідкись береться роздратування у відповідь, здавалося б, цілком нормальну турботу та занепокоєння з боку подруги. Адже на те й потрібні друзі, але зараз єдине, що хочеться — це послати все до біса, щоб ніхто не ліз до душі.
— А тобі так кепсько з того, що я боюсь за тебе? – скрикнула Чеон, адже така поведінка подруги сильно зачіпала. — я лише хочу показати що якщо тобі потрібна допомога то тобі є до кого звернутися, а ти ведеш себе як… —куточки її губ якось нервово смикнулися, але все ж таки встигла стриматися і прикусити язик, боячись сказати чогось зайвого, що могло б погіршити ситуацію ще сильніше, — Тож складно довіритися нам? Ти ж і Мьону нічого не казала?
— Та годі! Досить, будь ласка! — тремтячим голосом промовила Джису, що здавалося, ніби вона зараз заплаче. — Я… мені не потрібна ваша допомога, зрозуміло? Я розберуся сама! Якщо ти не забула, де я росла, то мусиш розуміти, що я не безпорадна…— очі Кім стали блищати від вологи, і, натягнувши капюшон, дівчина покинула спальню. Ох, краще б не зарікалася – собі ж дорожче, але незрозуміло звідки гордість, що вилізла, не дозволяла довіритися.
В голові крутилася лише одна нав’язлива, але як здалавося Джису вірна думка — у цьому світі не можна довіряти нікому, крім самого себе, навіть якщо ламаєшся зсередини. І це життєве кредо повільно, але вірно губило дівчину, про що ні подруга, ні кохана людина навіть не здогадувалися.
— Чу… — одними губами промовила та, адже в голову лізли найстрашніші думки, що не дали сказати щось більше. Якби Розе тільки могла зазирнути в її душу…
****
-Скажи, я схожий на клоуна? От бляха чому тоді моя хата – це їбаний цирк на дроті, га? – До Кьонсу сидів біля входу в гуртожиток, докурюючи цигарку, і розмовляв по телефону з другом, – батько мені з самого ранку мізки виносив про те, що якщо цей семестр я закінчу на відмінно, то він візьме мене на практику в телецентр,- він замовкає ненадовго і робить затяжку, розкинувши одну руку вздовж спинки лави. – А якщо не виправдаю сподівань?- Він видав нервовий смішок. — Гуккі, ти знаєш яке найлютіше покарання мого батька? Він мене залякує компанією Чонкая. Їй Богу що там роботу отримати, що в батька, що прибирати гівно за старим деменційним дідом – одна хрінь, ти на побігеньках у маразматиків. І на мою думку, це покарання буде більшим для нього. Якщо я добровільно піду в KBC tv замість DBC tv, це надто вдарить його самолюбству. Чисто, знаєш, налякав сліпого їжака неголеною сракою.
Кьонсу загасив уже дотлілу цигарку і кинув її в урну поруч з лавкою, а потім примружився, спостерігаючи за чиїмось скандалом. Та не просто за чиїмось, а за лайкою відомої парочки з деканського синочка та його пасії. — Прикинь, наш Мьончик зараз тут драму з Джису розігрують прямо перед університетським кампусом, — він видав нервовий смішок, але притих, поки Чонгук щось відповідав йому. — Чому я біля кампусу? Бо тут краще, ніж удома. Багато хлопців заїжджає… До речі, мої розмови з матір’ю це щось. Я і мерзота, і гнида, і тварюка, ще трохи і меня буде здаватись що я вбив Кенеді а потім пішов влаштовувати Колумбайн, — Кьонсу втомлено зітхнув.
Жарти жартами, але від того, що це його реальність, хотілося швидше вовком вити. Мабуть, у вовчій зграї і те було б спокійніше жити, ніж із такою матір’ю, як у нього. — Слухай, як щодо затусити десь увечері? Так би мовити, останній літній день відзначимо. Ну і що, що завтра до другої пари? Не до першої ж! Окей, як дозрієш — подзвони, — зітхнув Кьонсу, попрощавшись із другом. — І спробуй не обдовбатися до цього часу, заради Христа, — додав він уже для себе, дивлячись кудись убік.
Кьонсу часто збігав сюди після скандалів вдома, і не можна сказати, що він не мав думок про те, щоб перебратися жити в гуртожиток щоб поринути у вир самостійного студентського життя. Але особистий простір — те, що До завжди цінував. Ніхто не сміє вриватися до його кімнати, або брати його речі. Чого не скажеш про його особистість— сам він не проти влізти, куди його не просять. Щоправда, поки що його не зупинять і не скажуть “вистачить”. Плюс до всього, він не та людина, яка готова ділити з кимось власних демонів на один квадратний метр, тож мешканцям гуртожитку він явно не заздрив. Ну, може, зовсім небагато.
****
— До побачення, пане Кім, сподіваюся, ми домовилися, — О Сехун уважним поглядом відсканував дві фігури що вийшли з кабінету декана журналістської кафедри. Чоловік зняв сонцезахисні окуляри, підійшовши ближче до них. Журналіст в одному з них впізнав СЕО телекомпанії KBC tv, а в іншому, власне, декана рідного вищого навчального закладу.
Коли ж обидва побачили його, він зробив уклін, вітаючись зі старшими. — Сехуне, а ти тут яким вітром?— бадьоро запитав директор компанії, бо тому вже доводилося працювати в стінах їхньої студії.
-Попутнім, – з усмішкою мовив Сехун.
— Це я його запросив, — відповів декан, — адже він один із найуспішніших випускників. Ось, буде в нас залучати молоде покоління до навчання, так що сподіваюсь на плідну співпрацю не лише з вами.
— Ви співпрацюєте? — запитав журналіст.
-Плануємо, – усміхнувся СЕО, – а ти давай, – він поклав руку на плече молодого чоловіка, – може, тільки такі, як ти, зможуть щось вдовбати в голову студентам на кшталт мого Чоніна.
– Ваш син тут навчається? — запитав він, скоріше, щоб підтримати цей small talk, бо не так вже йому це було і цікаво.
Чоловіки ще раз потиснули руки один одному та розійшлися, і декан факультету послужливо запросив колишнього студента до свого кабінету. Той, пройшовши вперед, сів за стіл, а перед ним своє місце зайняв сам декан.
– Чай каву? — О тільки хитнув головою зі сторони в сторону, відмовляючись.
— Якщо тільки кава з коньяком, але боюсь, пити на робочому місці — моветон.
— Ну, ти поки що не на робочому місці, — усміхнувся декан.
– А ось ви – так, – ненароком як би нагадав Сехун, і той погодився, мовляв “і то правда”. — До речі… університет починає співпрацювати з каналами?
— Щось подібне, — усміхнувся чоловік.
-Мені чомусь здавалось що університетам бажано лишатись нейтральними в співпраці з каналами, адже ми знаємо що певні джерела несуть певну міссію, чи не буде така співпраця нав’язливою для них? – Сехун уважно вловив як напружився чоловік, застукавши пальцями по столу, від чого куточок губ журналіста ледь помітно поповз вверх, але він вирішив лишити в цій ситуації швидко перевести тему, – так щодо того, щоб обговорити нашу співпрацю? – він переплів пальці в замок, так само уважно дивлячись на чоловіка.
– Розумієш, у наш час складно залучити нове покоління до навчання. Після останньої сесії рейтинг факультету став значно нижчим, — Сехун слухав усе це з якоюсь усмішкою, — всі у нас або в трейні подаються, або блогери, або тіктокери, прости Господи, — тут було складно стримати смішок. Очевидно ж, що ніхто тут навіть не намагався залучити студентів до дисциплін, які вони вивчають, і майбутньої професії тим більше, але все ж таки журналіст поки вирішив притримати свою думку при собі. Ні, якщо й казати, то тільки так, щоб ці “важливі дорослі уми” думали, ніби він на їхньому боці. Як би не так — журналістика не лише сухі теорії та лекції зі застарілих підручників.
— Ну зізнайтеся чесно, пане Кім, тих, хто справді, охоче свідомо обрав цю професію, їх скільки? І про який свідомий вибір професії можна говорити в молодому віці, коли ти навіть не впевнений, чи не зміняться твої інтереси протягом року. А то і життя. Мене власне тут тримала мета. А що тримає сучасних студентів? Інтерес до професії, чи борг перед батьками? — він закинув ногу на ногу, присуваючись ближче до столу. — Їм аби отримати диплом, хіба не так? Деякі з них просто впевнені, що тепленьке містечко в телекомпанії їхніх батьків їм апріорі заброньоване, тому дозволяють собі розслабитись. І їх не вигнати, коли все вирішують гроші, — зітхає Сехун імітуючи пальцями присутність купюр у руці. Втім, це лише порожні розмови, тому він простяг руку, жестом даючи зрозуміти, що має намір продовжувати свою справу вже на практиці, а не за дебатами з деканом, — давайте заяву.
— То ти згоден допомогти?
— Я не обіцяю космічної статистики та високих балів у кожного студента, але впевнений що з частини з них можна буде виліпити професіоналів, – він помітив деяке невдоволення та сумнів в обличчі чоловіка, – розумію, звучить не надто натхненно, але я незалежний журналіст, а не чарівник, однак процент охочих поглибитись в професії намагатимусь збільшити, – він узяв ручку, тим самим даючи свою згоду, — тільки за однієї умови, — зосередившись на написанні заяви, говорив: — Я викладатиму з власною програмою.
– Але …
— Ви ж запросили мене чогось навчити студентів, а не стати рекламним лицем факультету? — він відволікся, насупивши брови, вимірявши декана трохи зверхнім поглядом. Так чи інакше, але свою роботу Сехун має намір виконати у будь-якому разі. Це лише питання часу та професійної вправності, якою йому, дякувати богу, не займати, як і впевненості у своїй правоті. — Якщо друге, то я даремно витрачаю ваш і свій час.
— Зрозумій, ми…
— Може саме тому, що ви й викладаєте за методичкою, усі блогери, трейні та тіктокери, а на інтерв’ю не зможуть навіть конструктивне питання поставити? — вигнув брову О, запитавши це з якимось доріканням чи то в бік декана, чи в бік освіти. — Дипломи та дисертації захистять, а що далі? Хто з них насправді працюватиме за фахом можна перерахувати на пальцях. Ми не повинні обмежуватися телебаченням чи видавництвом, а ваша програма робить саме це. Я хочу навчити їх користуватися інформацією на практиці. І до речі, блогерство зараз має надто багато необґрунтованого засудження. Це дуже доступний спосіб розповсюдження інформації у наш час.
— Я сподіваюся, ти не втягнеш їх у неприємності заради чергової сенсації? — сказав він жартома, але цей жарт мимоволі змусив здригнутися і шумно проковтнути. Але вже за мить Сехун посміхнувся, знову піднімаючи погляд на декана, ніби нічого не сталося. Це тільки його особисті таргани, що бісяться зараз у голові — стороннім не варто про це знати.
— Ніщо не трапляється двічі, — усміхнувся він, але явно натягнуто, — до того ж, за моїм досвідом, мені навіть намагатися не треба буде, щоб вони самі в щось полізли, – журналіст побачив напругу в особі декана, і засміявся, вміло приховуючи за цим сміхом свою нервозність від порушеної теми, – та жартую я! Не сприймайте це як загрозу.
— Може ти й маєш рацію, — декан сжав губи у тонку лінію, відвівши задумливий погляд в сторону, тоді як Сехун поставив підпис у заяві, передаючи його чоловікові. Поки тей зайнявся перевіркою, журналіст взявся за свій телефон, паралельно слухаючи його коментарі, – З іншого боку… ти молодий, і погляд у тебе свіжий, тому я покладаюсь на тебе. Не дарма ж ти маєш нагороди за своїм фахом, – Сехун усміхнувся чи то словам Кіма, чи тому що перевіряв повідомлення, що прийшли йому в додатку знайомств, і злегка покусував губи, прикидаючи, з ким би цікаво. міг провести час.
– Я радий, що ви мені довіряєте, – усміхнувся Сехун, і свайпнув один аккаунт праворуч, закусивши губу. Здається, сьогодні ввечері йому намічалася зустріч. Він підвівся і, нарешті потиснувши руку, попрощався з новим начальством. Господи, невже йому правда це потрібно? Мабуть, мало йому гострих відчуттів, інакше не підписався б на це. Хоча… Може, не все так погано?
****
Чонгук стояв у парку біля прилавка з попкорном, спостерігаючи за дітлахами, що проводили свій безтурботний час за веселощами і не тільки. Хтось ревів ридма тому, що його не повели на улюблений атракціон, а хтось весело реготав. Був післяобідній час, тому хоч це і був парк, карнавальна атмосфера у цей час, що була притаманна цій місцевості. Так, весела музика грала, але карусель з конячками не відбивала яскравими вогниками на радість присутніх. А ще час від часу можна було побачити уродських клоунів. Чон всіх клоунів вважав потворними, тому порівняння Кьонсу з ними спростував відразу. Його друг не настільки поганий.
— Ваше замовлення, — продавець у смугастому фартуху і з пілоткою на голові вручив йому відерце попкорну з солоною карамеллю і Чонгук усміхнувся, даючи суму, що в кілька разів перевищує стандартну ціну міні-попкорну. Хлопець ковзнув рукою по стінці коробки, глибоко до самого денця, і знайшовши зіплок з пігулками, міцно стиснув його в кулаку і витяг. Після чого посміхнувся, підморгнувши продавцю. Перевірене місце, перевірена людина, але, як кажуть — довіряй, але перевіряй ще раз на місці.
Сунувши пакетик у кишеню штанів, він одягнув сонцезахисні окуляри і набрав жменю попкорну в долоню, почавши по одному закидати в рот, як раптом почув дівчаче скиглі з боку.
– Маму-у-у-уль, я теж хочу! — рознілася дівчинка, тикаючи на прилавок із попкорним пальцем. – Дорога, у нас не так багато грошей – або атракціон, або попкорн, – шикнула жінка, а Чонгук зупинився, спостерігаючи за цією картиною, і повільно пережовував те, що набрав до рота. – Ну ма-а-ам! – Рознилася та, – хочу попкорн!
– Юнхі, ти зараз взагалі нічого не отримаєш і ми підемо додому! — хлопець помітив, як ще трохи й та почне плакати, смикаючи маму за руку, після чого пирхнув. Підійшовши ближче, присів навпочіпки перед дівчинкою і вручив їй відерце, бачачи на обличчі те замішання.
– Парк розваг – це не те місце, де треба плакати, – усміхнувся він, і глянув на маму дівчинки, вставши на ноги. Мати була така здивована, — я ж думаю, їй можна солодке? – перепитав він у жінки.
— Не варто. Я вчу її не брати нічого від незнайомців.
-Це правильно, але якби в мене були злі наміри, я б не діяв так відверто, – жінка дивилась на нього с підозрою, – Я купляв цей попкорн дівчині, але вона була не в настрої, образилась, бо хотіла з іншим смаком, – він здавався переконливим, даючи відерце дівчинці, – в усілякому разі я б його викинув.
Жінка подивилася на доньку, яку тримала за руку, в її погляді Чонгук чітко міг прочитати все ще недовіру, та і не дивно, він завжди здається якимсь мутним.
-Ем…- запнулась жінка, – Юнхі, що треба сказати оппі?
– Дякую! – відповіла та, і Чонгук, натягнуто посміхнувшись у відповідь, кинувши «будь ласочка», і пішовши далі, як ні в чому не бувало. Сунувши руки в кишені штанів, він раз у раз перебирав пальцями пакетик з пігулками в кишені, знаючи, що це, мабуть, найдорожчий попкорн у його житті, та й у житті дівчинки теж.
Не те, щоб це був жест доброї волі чи щось із цього — просто дрібниця, яка не означає нічого. Головне, що в очах інших він виглядає краще, хоч би зараз.
– Оппа? — насупився хлопець, зупинившись на півдорозі і озирнувся назад, де були мама з донькою. А потім пішов далі до виходу з парку, знизуючи плечима і задумливо бубнячи під ніс, — прекрасний принц звучало б краще, — чомусь сказав він, прямуючи до паркування, і сів у чорний мерседес, подарований йому ще на випускний.
Ймовірно, цей подарунок – єдине, що батько зробив для нього хорошого, але сам Чонгук отримав його не просто так, а під умовою, що повинен скласти всі підсумкові екзамени ідеально.
А саме найкраще, що зробив чоловік – це звичайно ж звалив із його життя. Втім, це вже не мало значення – те, що хотів, Чонгук тут уже отримав. Він набрав номер Кьонсу, діставши сигарету і закурюючи. Друг відповів йому з третього разу.
— Ти відповідаєш із разу другого-третього тому, що глухий і сліпий, чи подобається грати в загадкову цнотливу діву? — зробивши затяжку, спитав той і витягнув руку з цигаркою у вікно, щоб струсити попіл на землю.
До Кьонсу на таке вітання зреагував по-своєму, що не могло не викликати у Чона посмішки.
– Нахуй мені піти не складно, золото моє, але тільки якщо мені за це заплатять, – він видав смішок, навмисне дратуючи всіх і вся навколо себе, – а взагалі, я дзвоню, щоб сказати: – так, пропозиція щодо застирчати десь увечері я повністю підтримую, – він знову робить затяжку, досить посміхаючись на відповідь “стирчиш із нас двох тільки ти, а я культурно відпочиваю”, – ну так, так…звісно, – з долею сарказму прокоментував Чон, — думаю, години після десятої буде чудово, – він закусив губу, слухаючи, що До пропозиція повністью влаштовує, – Відмінно, домовилися, цілую, киць, – почувши на прощання промовисте: “поцілуєш мою дупу, довбень”, Чонгук тільки розсміявся, закидаючи голову і випускаючи дим прямо в салоні авто, після чого перевірив повідомлення, що прийшли. “21.30 геолокацію скину. Не спізнюйся. ”, — він тяжко зітхнув, передчуваючи, що вечір буде цікавим.
Якщо колись його знайдуть у канаві зґвалтованим за його безтурботність і бажанням знайти пригоди на дупу, він сподівався, що Кьонсу хоча б замовить йому надгробок із якоюсь позитивною цитаткою. Бажано — такою ж їдкою, якими він розкидався у повсякденному житті.
****
— Сьогодні заїзд на дистанцію 7 км, по кільцевій дорозі, — Кім Чонін слухав одного з кураторів, поправляючи рукавички на руках, поки авто пеервіряли на справність, – На тебе роблять великі ставки, друже, – той підбадьорливо поплескав хлопця по плечу, і Кім самовдоволено посміхнувся.
— Ще б пак, вже три заїзди як прийшов першим, — складно приховувати те, наскільки цей факт сильно підживлював його власні амбіції.
— Не спокушайся, — вигукує куратор, ніби змушуючи спуститися з небес на землю, що не дуже хочеться, — раз на раз, як кажуть, не доводиться. До того ж, сьогодні твій супротивник Кріс, з ним ти ще не їздив. Він, вважай, досить важливий конкурент.
– Кріс? — насупився Чонін. – Я чув про нього. Ще як тільки долучився до цього.
— Звичайно, чув. Тому будь обережний, цей їбанько не гидує тим, щоб підрізати когось, а то й зі шляху збити, — Кім шумно зітхнув, але посміхнувся, щоб не видати хвилювання, — впишешся в глухий кут і все, пиздец.
— Не сси, Хобі, все буде як завжди окей. Окей? — грід-герл привернула свою увагу, наказуючи всім зайняти свої позиції, і Чонін слухняно сів на сидіння водія свого спорткара. Пальці міцно стискали кермо, очі дивилися прямсінько на дорогу, а слух намагався вловити відлік до старту. Группа підтримки щось галасливо вигукували у бік своїх улюбленців, намагаючись додати їм впевненості та стимулу, а Чонін зосередився на задачі прийти першим, міцно сжав кермо автомобіля. Зустрівшись поглядом зі своїм головним суперником у цьому заїзді, він зосередженно подивився перед собою, слухаючи відлік.
“…3…2…1…” – рев моторів і 4 спорткара в секунду зникли зі своїх точок, рванувши вперед по порожній трасі. У такі моменти серце Кіма ухало кудись у п’яти, ніби ти спускаєшся вниз із найвищої точки на американських гірках, або стрибаєш на тросах зі скелі.
Тільки тут відчуття завжди нові, приправлені інтригою та несподіваним фіналом. У стрибку зі скелі ти впевнений, що тебе страхують, в американських гірках завжди стандартний механізм. Тут же ти або їдеш, або вмираєш. А якщо ще й приходиш до фінішу першим — тобою захоплюються, чого завжди потребував Чонін.
Весело, нічого не скажеш.
“Ти ніколи не викликав у мене почуття гордості”, – слова батька завжди викликали сміх крізь гіркі сльози образи. Чонін був найкращим, але не тим, ким хотів бачити його батько. Він завжди згадував ці слова під час заїзду, вони мотивували сильніше тиснути на газ.
“Тобі не варто лізти у писанину, бо якщо в тебе нічого не вийде, це буде ганьба для мене, як людини що безпосередньо працьє лише з професіоналами з журналістиці”
Батьківскою підтримкою, якої так потребував Чонін, він не отримував. Лише сумніви, що змушували і його сумніватися і в собі самому.
Але він майже ніколи не питав себе, чого сам хоче.
Якби Кім старший дізнався про захоплення сина, то, швидше за все, він був би в люті, і авто відправилося б припадати пилом в гараж на довгий час. А ще Чонін любив адреналін, і коли бажання до життя залишало його, на дорозі воно різко з’являлося, адже була мета дістатися до фінішу неушкодженим.
«Якщо вже лізеш у журналістику, то повинен бути краще за сина пана До, щоб я за тебе не червонів».
«Компанія До все ще має кращі рейтинги, можливо мені за тебе також червоніти?— якось замав сміливість Кім молодший, та почав суперечити батькові, — тобі варто запрошувати більше знаменитостей, або робити більш сенсаційний контент, щоб рейтинги хоч трохи обійшли DBC tv. — пан Кім розумів, що синок б’є його власною ж зброєю, і часом це виводило його з себе, — а то він в тебе досить упередженний, та нафталіновий, авдиторія яку ти залучаєш не сьогодні-завтра простягне ноги» Звісно така відвертість вилазила хлопцю боком.
Чонін хотів бути окремою особистістю. Він хотів, щоб батько помітив у ньому потенціал, індивідуальність та працьовитість. І іноді він ненавидів батька, але ще більше ненавидів Кьонсу. За всі ці порівняння, які частково підкріплювали мотивацію працювати над собою.
І ці порівняння лунали не лише зі сторони батька. Вони з До навчались в одній школі, і однокласники, які знали, що їх батьки – конкуренти в ланці медіа, мимоволі почали зрівнювати і їх.
Він завжди відчував себе інакшим. Ось мати — вся така успішна у сфері музики, талановита піаністка у минулому. Батько – СЕО телецентру.
А він взагалі не розуміє ні себе, ні своїх почуттів, але завжди намагається комусь вгодити.
Чи зможе він стрибнути вище за свою голову? Де його рівень, і який максимальний? Кого йому треба побороти? Кьонсу? Батьківських підлеглих? І він щиро впевнений, що те, чим він займається йому цікаво, але відчуття того, що все марно не покидає його.
І лише перегони збуджують його сплячі амбіцїї.
Перед автомобілем тут же з’являється той самий противник, Кріс Ву, занадто несподівано, на що Чонін шипить “Сука!”, Але знаходить у собі сили обігнати його, і через кілька секунд Ву виявляється десь позаду. Він в лідерах. Чудово. І, судячи з звуку, що вдарив у вуха, когось нехило занесло на дріфті. Чонін продовжував дивитися перед собою, міцно стискаючи кермо.
Що йому подобалося більше – перемагати і бути визнаним чи виживати – він точно не знав. Ймовірно, і те, й інше однаково. Але як довго буде ця ейфорія?
****
Останні краплі, що знаходилися в пляшці, з вином зникають у наповненому келиху. Сехуну варто піднести його до губ, як у двері квартири лунає дзвінок, але він воліє зробити черговий ковток алкоголю, почувши, як у коридорі відчиняються двері. Він був впевненний що це гість, бо тей відписав йому ще три хвилини тому.
Ставши навпроти вікна, він деякий час вдивлявся на нічне місто за панорамними вікнами, поки не побачив у відображенні фігуру юнака, зробивши ще один ковток алкоголю.
-Я звісно впевнений що в такому будинку гарна система безпеки, але давати пароль незнайомим хлопцям з сайту знайомств хіба не знецінює до біса цю безпеку? – журналіст оцінив бадьорість голосу, та все ж чи не багато тексту так відразу? Він повернувся, зустрівшись поглядом з юнаком.
— Його можна змінити. А щодо безпеки, я б ще посперичався, хто з нас у більш скрутному становищи, – О посміхнувся, повернувшись до гостя, вловивши, як тей повів бровою, і ставлячи напівпорожній келих на журнальний столик. – У мене є вино. П’єш? — хлопець кинув погляд на порожню пляшку з вином на журнальному столику і наповнений келих. Чонгук чекав чогось гіршого.
— Не у незнайомців у гостях, — усміхнувся юнак, помітивши, що господар квартири наближається до нього, — мало що ви підмішаєте, – з його вуст вирвався ледь помітний нервовий смішок, але відступати молодший наміру не мав.
– Такий обережний?
– В залежності від обставин, – Сехун посміхнувся, підходячи до хлопця надто близько, і, взявши його пальцями за підборіддя, змусив подивитись прямо в очі, чому той глибоко зітхнув і гучно проковтнув. Не сказати, що серед вбогих емоцій на його обличчі міг читатись страх. Лише легка напруженість. Вигновши брову він поглядом ніби кинув виклип. Чорт забирай, цей пацан безперечно йому подобається.
– Правильно, – О легко поплескав хлопця по щоці, – взагалі довіряти нікому не слід, а особливо незнайомцям та державним ЗМІ, – Гость насупився з досить знайомої для нього риторики. Не встиг він щось сказати у відповідь як господар квартири кивнув погляд у бік іншої кімнати, вказуючи піти за ним.
Звісно квартира не вирізнялась чимось особливим. Звичайне холостяцьке лігво яке пахне досить дорогим одеколоном, віски, шкірою та деривиною. Можливо тут нові меблі? Ай, до біса, хіба це важливо зараз?
Про себе хлопець відмітив що господар достатньо привабливий. Навіть надто привабливий, щоб шукати собі одноразових партнерів. Але зовнішність – настільки оманливе лайно. Не хотілося вестися на це, тому він старався повернути собі звичну байдужість.
«Як низько ти пав, Чон» – іноді прослизало в думках у студента, але це був його свідомий вибір, бо гроші йому були потрібні тут і зараз, а просити допомоги в батька…да він краще добровільно піде назустріч загрозі опинитися напівмертвим у придорозій наближчої лісополоси.
Чонгук дивиться як старший прямує до тумби, і не витрачаючи часу на те, щоб розстебнути власну сорочку, стягує її через голову, звільняючи лише перші два гудзики. Сехун підходить знову до нього, стаючи навпроти, і повільно тіснить юнака назад, прямо до ліжка, поки той остаточно не приземляється на нього, не відводячи очей від, здається, мкам’янілого лиця журналіста. Старший піднімає його голову за підборіддя, змушуючи сфокусувати погляд себе. Його дихання ставало голосніше, а О відзначив, що аби не розширені зіниці хлопця, його карі очі були б на пару тонів світлішими. По тілу мимоволі пройшлися мурашки. Чонгук відсідає трохи назад від краю, дозволяючи старшому дозволяючи старшому розташувати коліно між його ніг, щоб спертися.
— Я хіба казав тобі роздягатися? — спитав О незадоволено, і навіть якось загрозливо.
– Секс в одязі? Бачу, ви не плануєте довгий марафон? – Він якось мляво посміхнувся, і Сехун видав смішок. Сміливий. Як надовго?
– Дотепник. Тут ти робиш усе тоді, коли я скажу, – від холодного тону аж мороз по шкірі пробіг. — І щоб ти не займався самодіяльністю, — він тягнеться до краватки на своїй сорочці, стягуючи її, а Чон уважно спостерігає за чужими діями, — руки, — хлопець слухняно пілніс обидві руки, і шовкова тканина торкнулася його зап’ясть, туго стягуючи їх. . Той ще й перевірив ще раз, немов, борони Боже, руки виявляться пов’язані слабо.
– Любите домінувати? — усміхнувся Чонгук. Він знав, що пов’язані руки — це ще півбіди, адже у разі чого завжди можна вмазати комусь ногою. Втім, йому б пощастило менше — якби його пов’язали в техніці шибарі. Він дізнався про це від Кьонсу, якось зовсім випадково. Звідки ж про таке знав його друг йому поглиблюватись не хотілось.
— А ти, я бачу, любиш гапрошуватись на зайві дії, — він глянув йому в очі прямо в упор, а потім провів великим пальцем по губах, грубо стискаючи щелепу. – чим більше зайвих слів не по ділу, тим більша загроза що я тебе чимось заткну, – багатозначно посміхнувшись, він штовхнув того в груди, змушуючи лягти на спину, а потім почав розстібати гудзики своєї білої сорочки, поглядаючи на хлопця, який лежав закусивши губу, раз у раз з інтересом намагаючись вловити дії партнера. Він дихав шумно, часто, особливо коли холодні руки почали торкатися його шкіри, а штани виявилися спущені, і тіло перейнялося дрібним тремтінням, варто було чужим пальцям торкнутися внутрішньої сторони стегон, через що хлопець на мить навіть переставав дихати, — Подивись на мене, — скоріше не просив, а наказував журналіст, і погляд Чонгука мимоволі ковзнув нижче, через що він знову почув голосне: — В очі! — Сехун дав той легкий ляпас, аби звернути увагу, і знову стиснув вилиці, фокусуючи на собі погляд. — З цього моменту ти кличеш мене татком. Щось типу стоп-слова. В інші моменти, гадай, я тебе не чую. Зрозумів мене? Зупинюся, тільки коли ти попросиш.
– Так…- тихо промовив Чон, важко ковтнувши. У тих, хто користується послугами хлопчиків за викликом, такий кінк був чимось звичайним. Якби у хлопця було достатньо моралі, то це здавалося б чимось мерзенним. Але чесно, якщо йому заплатять, він міг хоч собакою залаяти, хоч гімн України простогнати. Мало який екзот йому попадеться.
Сехун видавив на пальці лубрикант, а зв’язані руки Чона, які до цього знаходилися перед хлопцем виявилися у нього над головою.
Перетягнуті шовком зап’ясті грубо притискалися чужою рукою до ліжка, поки інша підняла його за стегна, дозволяючи чоловікові проникнути пальцями і почути глухий стогін крізь стислі зуби.
— Підготувався, — зажоволено відзначив старший, — молодець, — усміхнувся він, набираючи темпу, щоб допрацювати. Молодий чоловік працював грубо, поступово до одного пальця додаючи другий, а потім третій, набирав темп до дуже швидкого і змушував юнака під ним згинатися сильніше, та стогнати голосніше.. Чон кусає губи, мало не прокусуючи до крові, намагаючись заглушити крик, що рветься назовні.
— До… досить, — той не зупинявся, — татко… — Сехун зітхнув, і витяг пальці, кілька секунд спостерігаючи, як здіймається і опускається груди хлопця. Тей почервонів, щоки пашіли рум’янцем, на лбу виступив піт, а руки наче самі потягнулись до збудженого члена, але не вийшло. Він відразу отримав по руках
Однак збудженому Чонгукові відчувати в собі порожнечу зараз було нестерпно, і він нетерпляче чекав, коли її нарешті заповнять знову. Коли Сехун закінчив з лубрикантом і презервативом, він увійшов у хлопця одним різким поштовхом, і одна долоня накрила рота молодшого, запобігаючи гучному вигуку від раптового відчуття.
Різкими рухами він став майже втрахувати його у ліжко. Грубо, жорстко, швидко, дивлячись хлопцеві прямо у вічі, які починали сльозитися. Другою рукою він усе ще притискав зап’ястя до ліжка.
На жаль, під наркотиками все відчувається інакше. Сексуальні почуття загострюються, і демони, що сидять глибоко всередині, починають вириватися назовні. Але тут кому як повезе. Іноді накриває так, що не відчуваєш нічого. Ні збудження, ні страху, ні пристрасті. Лише байдужість. Факт один – жодного контролю над собою і своїми почуттями.
Але як він, чорт забирай, може щось сказати коли його рота закрито? Все, що йому залишається – це мотати головою з боку в бік, поки партнер сам не опускає вологу руку на шию з усмішкою, від якої по шкірі мурашки.
– Тобі боляче? – спитав він, і Чон ловить похмурий, важкий погляд. Здається, тей справді турбвався, але зупинятись не збирався, – що треба сказати? – наказувальний тон, і Чонгук поневолі ловить у ньому щось до болі знайоме. Але відповідь здивувала журналіста не на жарт.
— Сильніше…придуши — хрипко промовив Чонгук,— прошу тебе…татку…— додає він, і набирає повітря в легені, а Сехун приймає його витівку і сильніше стискає його за горло.
Сехун відпустив його руки, і хлопець трохи розслабився, знову відкинувши голову. Але не надовго. Поки дихати не стало зовсім важко і замість стогонів з горлянки не виривався хрип. Журналіст не розумів лише одного — чому його партнер не чинить опір?
Він продовжував втрахувати його в ліжко рідкісними, але різкими поштовхами, з кожним разом стискаючи горло сильніше, спостерігаючи, як той хапає повітря, ніби риба на суші. Сехун чекав, коли той попросить зупинитись хоч якось. Як хижак, що накинувся на здобич, він відчував уразливість, але зовсім не бачив спроб опору. Але чекав. Чекав хоч якогось прямого сигналу хоча і сам не збирався зупинятись.
Ще дивнішим виявився той факт, що Чонгук кінчив. Швидше, ніж Сехун. І тільки тоді почав чинити опір і зв’язаними руками потягнувся до руки партнера, який, кінчивши слідом, зупинився, повністю ігноруючи те, що хлопець уже почав закашлюватися. Рука, яка до цього стискала горло, вперлася в ліжко, а Сехун вимучено нависав над юнаком, схиливши голову і виходячи з нього. Хлопець все ще відкашлювався, а О відвів погляд кудись убік.
—Я бляха міг вбити тебе.— докірливо прошипів старший, дивлячись прямо в очі, — та хоч прохрипи ти мені зупинитися, я зупинився б, — Чонгук вигнув брову з якоюсь усмішкою.
— Я думав, що це заборонено, поки татко не скінчить, — у голосі була ледь помітна уїдливість. Він виставив перед ним руки, а Сехун вловив туманний погляд молодшого. Наче те, що відбувається хвилинами раніше його не збентежило. Здавалося, що навіть в самого Сехуна сердце колотило. Він не зміг зупинитись сам, і як далеко взагалі це могло зайти? А ось Чонгук вів себе досить безтурботно.
— Мабуть, насамперед тобі треба було заборонити думати, — холодно промовив журналіст.
— Так ви любите домінувати, чи любите опір? – Грайливо запитав юнак і Сехун шумно видихнув.
Пару разів Чонгуку спадало на думку, що якийсь із подібних партнерів може виявитися маніяком, адже мертві навряд чи можуть написати відгук на сайті знайомств, щось на кшталт: “Затрахав і побив до смерті. 2/10 не раджу “. Але десь в глибині душі Гуку стало самому від себе страшно, бо чи то зіграв власний інтерес чи відсутність контролю, в якийсь момент свідомість кинула його на прогиб, та сказала: «роби що бляха хочеш, а я за цим лайном спостерігати не збираюсь»
Сехун починає розв’язувати чужі руки, після чого хлопець, скривившись від неприємних відчуттів, починає розминати кисті і паралельно спостерігає, як чоловік, стягнувши презерватив, кидає його кудись. Натягнувши боксери, той пішов назад у вітальню насамперед хапаючись за келих з алкоголем. Чонгук мовчки зібрав усі свої речі, притиснувши їх до грудей, і, по одному жесту зрозумівши, де знаходиться душ, попрямував туди.
“Гроші в першій полиці тумби та що в холі. Думаю ти розумний хлопчик – зорієнтуєшся”, – відповів той наостанок перш ніж приховатися за дверима балкону.
Зачинивши двері ванної кімнати, Чонгук притулився спиною до дверей, прикриваючи очі.
— Бляха, — видихнув він, намагаючись зібратися з думками, але думок у голові не було жодних — тільки одна суцільна пустка, або купа думок, які мішалися в незрозумілу кашу. В голові ненароком з’явилися моменти шкільних років, коли батько за кожну провину чи навіть хибну оцінку міг застосовувати покарання до тих пір поки Чонгук покірливо не попросить зупинитись. Але як правило, Чонгук мовчав. Вважав за слабкість дозволити собі першому поступитись батькові. Тей хотів відчувати себе страшним, хотів бачити страх в очах сина, але Гук тримався, терпів, не даючи собі і сльози проронити, щоб тей не відчув своєї переваги.
Він відчув, як по тілу проходить купа мурашок і стає холодніше, хоча до цього кинуло в жар. Його життя котиться взагалі не в тому напрямку, в якому повинно.
****
Чунмьона не на жарт хвилювали стосунки с Джису. Він намагався бути дбайливим джентльменом, уважним, завжди цікавився та йшов на зустріч. Одне слово і він йшов на поміч. Але рано чи пізно та різко охолола. На канікулах вони бачилися рідко, їхнє спілкування взагалі звелося нанівець. Сама Джису, за її словами, жила в Ільсані у колишньої виховательки дитячого будинку, в якому виросла, і сам Мьон не раз пропонував приїхати до неї — чимось допомогти, може, вони провели б канікули разом, але та відмовлялася.
— Що ти… Господи, якого дідька ти забув тут так пізно? — вийшовши з туалету і витираючи рота, питає Розе, якось гидливо скривившись від погляду на Чунмьона, а потім помічаючи невеликий букет квітів у його руках з троянд та ромашок. Кім подумки відзначив, що дівчина виглядала неважливо.
– Ти не знаєш, де Джису? — він іде за дівчиною до спальні, але та знизує плечима.
— Хіба ви сьогодні не бачилися?— вона дістає з тумби біля ліжка якусь косметичку, яка виявилася звичайним набором студента, а саме — складом із всілякими ліками. — У тому й річ, що бачилися, але нормально не поговорили, — схвильовано промовив він і поклав букет на тумбу, а потім сів на ліжко Джису, навпроти самої Розани. — Вона веде себе… таємниче. Неслася кудись, хоч знала, що я збирався до неї, – сусідка Джису уважно слухала її хлопця, – Я накричав на неї сьогодні, погарячкував, сказав, що можливо вона зраджує мені, і її це здається образило, але … Я чесно не хотів говорити нічого поганого, – по голосу з нотами хвилювання стало зрозуміло, що він говорив правду, — вже, мабуть, місяць…вона відповідає на мої повідомлення завжди якось…
– Сухо? — вона шикнула, коли з цього мішка з добром на підлогу просто під ноги хлопця випав інгалятор і потяглася за ним.
– Ну типу, – кивнув він, послужливо піднявши і подавши його дівчині, але при цьому трохи насупився. – У тебе астма?
– Іноді трапляються напади, – відмахнулася Чеон, не бажаючи загострювати увагу. — Так… ще щось? На рахунок Джісу?
— Відчуття, ніби вона багато чого не домовляє, — зітхає він.
— Я теж за нею це помітила, — стурбовано промовила вона, на мить зависнувши поглядом на одній точці, а потім підбадьорилася. — А взагалі… — почала Пак, — мало які у дівчаток секретики бувають, я теж навіть своєму минулому хлопцеві багато чого не розповідала. Ти ось у нашої цієї… Крихітки Мінні попитай про одні місячні, вона тобі стільки розповість, – обличчя Чунмьона спотворилось у незрозумілій, ніяковій гримасі, – не здивуюсь якщо вона подарує наостанок бесідт брошюру-гайд «як знайти у дівчини клітор», продовжуючи перебирати ліки коментувала вона, — Не те…теж не те… точно! — зійшло осяяння, — я їх, здається, закинула Джису. У мене є одна подруга, в неї були розлади, вирішила сховати щоб не тригерило. Бо вона думала що і в мене є ті самі розлади та ховала їх від мене.
-І ти вирішила завдати превінтивного удару?
-Так.. – розсміялася вона, – подай, будь ласка, у шухляді тумби у Джису платівку таблеток. Вона зазвичай ніхрена там не зберігає, тому я їй туди все скидаю – думаю, ти не загубишся, – вона почала ховати свою аптечку, а Сухо тим часом слухняно вирішив подати пігулки, але чомусь завис на якийсь момент, після того як відкрив ящик і взяв звідти пару платівок. Дівчина клацнула пальцями, ніби виводячи його з трансу, трохи насупившись. Нарешті Кім закрив тумбу, передаючи пігулки дівчині, явно здогадуючись про щось, чого йому не слід знати.
– Хіба це не пронос…
— Не боїсь, мені лікар призначив. Завжди були проблеми з шлунково-кишковим трактом, — вона взяла пару пігулок, закинувши їх у рот, і запила водою. — Щось у нас з тобою розмови взагалі не в те русло йдуть.
– Так… ти маєш рацію, – кивнув він, – коли Джису повернеться, скажеш їй передзвонити мені або написати. Я хвилююся. Або напиши мені що з нею все добре, — у відповідь Розе показала лише знак «ОК», допиваючи воду. Кім покинув спальню дівчаток, уже якось і не сподіваючись перетнутись сьогодні з Джису, але після цієї розмови в голову, до багатьох питань, додалися нові. “Чий тест на вагітність міг бути у шухляді Джису”, – міркував про себе Чунмьон, поки спускався сходами, – “Можливо якщо Розе нудило, то це її… а що як ні?”, – Він важко зітхнув не розуміючи, як все це розцінювати.
****
Кьонсу знав, що на нічних тусовках йому нічого робити, якщо немає хорошої компанії, але компанія Чонгука надто суперечлива. Вона гарна до тої пори поки тей лишається хоч трохи в тверезому стані.Тобто ніколи. І як взагалі такий як Кьонсу зв’язався с Чоном було лише загадкою.
– Будеш? – пропонує він якісь пігулки, і Кьонсу тактично відмовляється, натомість замовивши у бармена просто міцний напій, погойдуючись такт музиці. Він дивиться, як Чон звалює кудись у натовп, а сам бере замовлений напій, залпом випиваючи його і оглядаючись навколо в надії що тут не буде нікого з їх дратівливих одногрупників. Взагалі він був тут вперше, а ось Чон,судячи з того, що він знав персонал, а персонал знав його, вже тут бував.
Діджей крутив якусь зареміксовану к-поп пісню, Кьонсу навіть точно не міг сказати чию. Але, в будь-якому разі, це качало, і він, побачивши, як якась дівчина кличе до себе, з думкою «чому б і ні» рушив їй на зустріч. Та була симпатичною, навіть дуже, але, Господи, Кьонсу наїбе сам себе, якщо скаже, що хтось на рейвах і галасливих вечірках знаходить собі пару.
«<i>На таких тусах на ранок, щоб дати про себе згадати, усі чомусь вважають найдієвішим способом нагородити одне одного венеричними захворюваннями. Ось це бляха точно спосіб залишити про себе перше і незабутнє враження! » — його пряма цитата.
Це Чон міг їбатись з усім, що рухається, а що не рухається – просто рухав і їбався, але Кьонсу було достатньо і п’яних поцілунків з віддушкою перегару під гучний біт набридливого, але чомусь завжди актуального всім реміксу в кінці літа “Summertime Sadness”.
Кьонсу не міг веселитися на повну, як усі, і розслаблятися теж. Але пробував. Це краще, ніж навантажувати себе життєвими проблемами, проте холодний розум завжди був попереду почуттів і бажань. Тому він пив іноді більше міри, навіть якщо знав, що йому вистачить. У цьому був його особистий пошук менш шкідливого способу уникнути реальності, проте нічого, крім жахливої нудоти і запаморочення на ранок, це не приносило. Жодного розслаблення. Жодного почуття легкості. Він сподівався хоч раз відчути те саме задоволення від високоградусних напоїв, але частіше його накатувала лише більша тривога.
Він стояв на місці, напівсонний вже після кількох спустошених шотів, погойдуючись у біт музики, в якій він явно дізнався голос виконавця Лі Теміна, оскільки це була відносно нова пісня. Criminal? Здається, так. Він завжди цікавився музикою. Іноді любив донестями поринати в неї.
Кьонсу дістає телефон, прогортаючи нові сторіс “чисто символічно, щоб не мозолили очі»
Помічаючи сторіс Кім Чоніна “чергова перемога)» супиться, ніби намагаючись зрозуміти про що мова, але майже відразу блокує телефон, коли Чонгук тягне його за руку.
— Я посперечався з тією чарівною особою, що ми поцілуємось з тобою на 15000 вон, — він вказав на якусь дівчину біля бару, яка посміхалася, потягуючи якийсь коктейль.
— Я сподіваюся, ти взяв передоплату, моє ти диво продажне? — вигнув брову Кьонсу, — бо мало, що в твоєму роті побувало — не хочу ризикувати просто так.
— Бармен свідок, так що суперечка підтверджена, а ти не будь занудою.
-50 відсотків, – крізь посмішку дівчині коло бару, промовив він крізь зуби та стукнув кулаком прямісінько в живіт другу.
-Грабіжник, — буркнув Чонгук, і До знизив плечима.
-Летс гоу, поки я не протверезів, – Чонгук зітхнув, перш, ніж притягнути до себе за талію Кьонсу і торкнувся губ вже сп’янілого, і навряд чи здатного реагувати швидше, друга, захоплюючи їх у в’язкий поцілунок. До відповів, але швидше під впливом затуманеного алкоголем розуму.
Не те що б він щось відчував, якщо точніше, то взагалі нічого. Просто чужі губи що торкаються його губ, та вологість. А Чонгук, здається, надто вже захопився, поглиблюючи поцілунок і стискаючи боки хлопця під футболкою, поки сам До не почав протестувати, адже Чон став подаватись стегнами вперед як хтива тварина, що Кьонсу не сподобалось. На нульову реакцію Чонгука він стукнув по спині і схопив за волосся, сильно відтягуючи його, призупиняючи це неподобство. Мати василева дякую що тут немає монахинь, бо обох хрестами б отбили по лобі за такі дії в публічних місцях.
-Ей, ти чого? – обурився він, потираючи затилок, де тей його власне і схопив.
— Вгамуйся, ок? — докірливо сказав той, кинувши погляд на дівчину біля бару, а потім з усмішкою на Чонгука, — зробиш так ще раз — і першою моєю журналістською статтею буде некролог за твоєю участю, моя ж кульгава краса. — До приятельського поплескав того по плечу. – Я в туалет. Не пропадай. І ти винен мені тепер ще й коктейл, – Кьонсу відсторонився на крок назад і, хитаючись, пішов у бік вбиралень, поки сам Чонгук трохи підвис на місці, облизуючи губи, проводячи по них великим пальцем з явно нетверезою усмішкою.
Хлопець опинився у вузьких коридорах холу, де музика вже не так голосно била по вухах, а миготливе неонове світло перетворилося на просто неонове світло. Його трохи заносило і похитувало, тому він ненадовго зупинився біля дверей вбиральні — саме в цей момент він побачив дівчину, що вийшла звідти.
— Кьон…, Оппа…— та шмигнула носом. Макіяж був змазаний, а дівчина – нетвереза, це трохи його занепокоїло.
– Джису? З тобою… все гаразд? — розгубився До, і та згідно кивнула головою, перш ніж впасти йому в руки, будучи вчасно підхопленою самим Кьонсу, який незадоволено виругався собі під ніс, думаючи, що робити далі.
Додати до улюблених