Стелиться над водою туман непрохідний, приховує у своєму похмурому полотні самотнє піратське судно, що віддано крокує вперед, – люто розсікає воно мирні, глибокі води, все прагне до примарної мети. Прекрасна німфа красується на носі корабля, дивиться лише сумно в непроглядну далечінь, чорний прапор майорить над палубою – вісник смерті й горя він, лише печаль і страждання несе за собою той, хто ходить під ним. Але порожнє судно, не несе на собі тягар награбованого – лише примари жахливих образів переслідують його, та самотня постать темною плямою зяє в густому, немов молоко, тумані. Ведений капітан відчайдушними цілями, не відає вже він куди прямує, адже давно збився з призначеного шляху.
Самотні води оточують його і залишився пірат сам на сам зі своїм особистим горем, що довгі місяці пожирає зсередини, позбавляє залишків розуму, що повністю опинився полоненим єдиною живою істотою, яка змогла стати милою серцю його. Та зяє замість серця величезна діра в його грудях, адже з корінням вирвала покійна любов, яку колись посмів він осквернити.
І чується капітанові знайомий голос, ангельською мелодією дзвенить він дзвіночком у його вухах, та не може пірат розрізнити вже де бажане видіння, а де дійсність. Адже не дано йому почути її сміху, не дано ще раз зустріти зелень бездонних очей.
– Лише твоя я, капітане, – чує голос ніжний і знайомий вже до болю, і точно б марево це, та втомлений погляд його глибоко посаджених, трагічно опущених донизу очей стикається зі знайомим образом, що самотньо миготить над гладдю умиротворених вод. – Іди до мене, і я нагороджу тебе любов’ю!
Голос кришталевий усе співає тиху пісню, усе вабить наче збожеволілого чоловіка, змушує його в одну мить кинутися до борта корабля. І бачить серед туману знайомі, зворушливі для його душі риси обличчя, слідкує за вугільним волоссям, що кругом оперізує тоненьку, голу постать, і погляду не може ошелешеного відірвати від зелені знайомих очей, у яких бачив він лише всеохоплюючу відданість та сліпе кохання.
– Аліє! – хрипло кричить капітан, тіло його б’є велике тремтіння, і не може він рушити – вчепився заледенілими пальцями в поручні, не в змозі відірватися від того, як неспішно наближається образ, що довго нудився, як неспішно розрізає ледь колихаються хвилі, – Дівчинко моя, знайшлася все ж таки!
Грудний голос луною віддається від туману, радість хлюпається в ньому до тієї міри, що безбожно тремтить він.
– Лише твоя я, капітане, – ллється солодка пісня з пухких губ, одурманливий погляд зелених очей, що люто спалахнули, намертво вчепився в чужі – відчайдушні й божевільні. Тонкі руки здіймаються на гладдю води, стікають із них чисті краплі води, падаючи самотніми сльозами, – нумо, йди ж до мене, коханий!
І зачарований пірат, полонений тихим голосом дикунки, і тіло немов і не його зовсім, адже гостре бажання прострілює його, змушує одним ривком перескочити борт корабля. Усе готовий віддати пірат, і життя, і багатства – все що завгодно, та лише б знову скуштувати смак червоних губ, знову торкнутися м’якого шовку волосся і зловити сумний погляд зелених очей, які навіки отруїли його порочну душу.
Крижані води океану із захопленням прийняли тіло одурманенного капітана, яке поринуло вниз, негайно ж нервово затремтіли і неспішним потоком піднесли до дикунки, погляд якої все дивився в душу пірата, а холодні руки плющем обвилися навколо великої шиї.
– Колись ти забрав мою душу, капітане, – шелестить Аліє, ледве торкаючись гострими нігтями кадика чоловіка, який нервово смикнувся, – і настав час розплати. Будь моїм, віддай свою душу!
– Усе віддам, дикунко, – ніжний шепіт у холодні, не живі губи, і в розпачі капітан підкидає сумний погляд, – забирай усе, що забажаєш, але тільки лише будь моєю!
Мертвий поцілунок не грає в серці капітана ні страхом, ні розгубленістю, адже повністю відданий він дикунці, адже готовий померти за неї. Розплатився за скоєні гріхи, адже шлях його стелиться кривавими слідами, смерть вірною подругою переслідувала його на кожному розі. І жорстокість приймав він за ласку, а ніжність за слабкість, і ці пориви низького боку його душі спалили вщент ту безгрішну душу, що стала полонянкою його гріховної пристрасті.
Додати до улюблених