Женя обожнював свій теперешній ритм життя. Він обожнював свою роботу й усе, що відбувалось у його житті. Проте найбільша цінність — знайомство з однією людиною. В останній час їхні стосунки все менше посилались на дружні, що дуже хвилювало Євгена.
— Спартак, — якось після етеру, сидячи на ліжку свого друга, Янович вирішив нарешті поговори про бентежні думки.— У мене до тебе питаннячко тут виникло, ділового характеру…
***
Женя, забувши про сором і нещодавнє зніяковіння, під натиском міцного тіла танув, розчиняючись у простирадлах. Спартак ще сильніше напирав усією вагою свого тіла, змушуючи Яновича відчувати кожен вигин та лінію його грудей і плечей. Женя відповідав на пестощі припухлими й дещо червоними від довгих поцілунків, губами. Руки Субботи хаотично блукають тілом Жені. Проходять уздовж грудної клітки, стискають крізь тонку тканину футболки, зачіпають тверді соски і повільно, проте впевнено спускаються на сідниці. Чуже збудження не можливо приховати так само, як і своє. Поцілунки перериваються на секунду. Спартак швидко знімає зайвий одяг з себе та свого друга, а після цілує в підборіддя і спускається донизу. Янович стримується з усіх сил, однак задоволення бере своє і він протяжно стогне, ховаючи лице в зігнутому лікті. Він ще дужче червоніє, після особливо голосного видиху на вухо й, уже готовий віддати Богу душу, простягає руки до плечей Субботи. Підготовка довга та нестерпна, однак відчуття процесу перекрило всі незручності.
І чи варто було продовжувати допитуватись до свого друга? «Абсолютно-точно так», — відповість вам Женя.
Додати до улюблених