Сокджину сьогодні 30, і зібралися всі найближчі. Мама з татом приїхали. Ім, Джун, Юнгі, Хосок, Гук. Якісь нові пасії Джуна й Хосока теж прийшли. Сокджин не пробував навіть їх запам’ятати. Знав, що вони прохідні, на кілька ночей. Усі, як одна: довгоногі, пишногруді, обличчя, як у ляльок. Цікаво, про що з ними можна говорити і чи говорять Джун і Хосок із ними. Про справи там, політику, музику.
Мабуть, це класно: секс без жодних зобов’язань. Сокджин хороший хлопчик, він так ніколи не робив. Сокджин дарував себе жінці, яку любив, щоб вона сказала, що він ганчірка, а їй треба чоловік.
Пишногруді красуні принесли пляшки колекційного вина – певно, хлопці постаралися, бо знають його слабкість.
Сокджин планував запросити ще й Техьона. Не те щоб вони були дуже близькі, але Техьон йому подобався: був відповідальний, йому цілком можна було довіряти. Чогось не запросив, може, тому що не відчував, що це святкування.
……………………………………………
Мама Сокджина й Чжонім бігала від стола у вітальні до кухні – усе носила страви, які привезла на застілля. Так, казала вона кожного разу – своєму чоловіку, Сокджину, Чжонім, Намджуну – я знаю, що в Сокджина ресторан. Так, відповідала вона, я бачу, що стіл ломиться від продуктів. Але. АЛЕ – саме так завжди звучало її «але» – великими літерами. Те, що готує вона, домашнє, а те, що готують у ресторані – ні. На цьому всі суперечки вщухали, а вона тішилася, що її страви їдять так само, коли не більше, аніж замовлені сином.
У неї розпашіли щоки від зусиль і спеки в кімнаті. Ще б: купа людей зібралися, надихали тут тепла.
– Джине, увімкни кондиціонер, – гукнула вже з кухні.
– Мамо, ходи вже за стіл, ну всі ж зібралися! – кликав її син.
– Давай, ма, – гукали в один голос Чжонім і Намджун.
– Іду вже, йду, – відповідала вона й доносила ще варених омарів.
– Ммм, – аж застогнав Юнгі. Вона знала, що цей хлопчак зрадіє.
– Так, милий, – мовила вона до нього, – це спеціально для тебе.
– Дякую, тьотю Навун.
– Ма, ти тільки хлопцям їхнє улюблене готуєш, а мені? – Чжонім вдавано набурмосилася.
– Я тобі вдома кожен день щось готую, а хлопців бачу коли? Раз на місяць, і то як сама випрошу, щоб провідали.
– Я чесно й добросовісно минулого тижня заїжджав, – підніс догори руку Намджун. Навун склала губи трубочкою, наче поцілувавши молодого чоловіка.
– Коли це ти встиг? – здивувався Сокджин. – Мені й слова не сказав.
– Ага-га, ще тортик смачний привіз, певно, твій, – докинула Чжонім.
– Донощиця мала, – Намджун показав язик. Його дівчина знервовано посміхнулася. Мабуть, від знаного продюсера й завсідника усіляких модних збіговиськ вона очікувала трохи іншого.
Тоді Навун роздивилася свою родину – наче просканувала – і почала допит:
– Джун-і й Хосок-і сьогодні з дівчатками, а ви? Джин-і, Юнгі? Гукі, ти чого дівчинку ніяку не привів?
Дівчатка Намджуна й Хосока їй, правда, не сподобалися. Дівчатка, яких ці хлопці обирали, їй ніколи не подобалися. Але вона робила вигляд, що все нормально, що дівчатка хороші, навіть коли в них на лобі написано: продамся за гроші. Добре, що ні Намджун, ні Хосок довше місяця зі своїми пасіями не були. Он Хосок-і вже знервовано позирає на свою (як же її звуть? Не запам’ятала – та й бог із нею): та рот роззявила та й на Джин-і задивляється. Шльондра.
– Я зав’язав, ма, більше не зустрічаюсь. Краще вже холостякувати. – Джин навіть не помітив цього. Славний хлопчик.
Сокджинова пасія їй теж не подобалася. І це не тому що Навун ревнива матір, це тому що її діти вибирати чогось не вміють. От розумні всі в неї виросли. Та й успішні, богу дякувати, а в коханні не щастить.
– Та серйозно? А внуків мені хто зробить? Тобі он 30 стукнуло. Чжонім вже 32. Я так помру й не дочекаюся. Один зав’язав, бачте, друга – феміністка (Я не феміністка, – пробурчала Чжонім, та її навряд чи хто почув). Біда одна з вами. Юнгі?
Коли погляд пані Кім ковзнув до нього, Юнгі мало не вдавився. Мусив прокашлятися, тоді зробив кілька ковтків води. Прохрипів:
– Тьотю Навун, не знайшов ше свою половинку.
– Ти не половинку шукати маєш, а цілу. Половинка тобі нащо?
– Маєте рацію.
Юнгі посміювався й час від часу кидав погляд на дядька Хьонбома. Той тішився, що хоч сьогодні доколупуються не до нього, і просто їв. Юнгі любив цих людей. Це єдина сім’я, яка в нього є.
– Гукі? – тьотя Навун перейшла до їхнього найменшенького.
Юнак посміхався: йому завжди подобалося бувати на таких сімейних зустрічах. І хай із нього часом кепкували, бо він наймолодший, це було по-доброму.
– Тьотю Навун, зараз ні з ким не зустрічаюся: вчуся, щоб стати кращим і працювати з хьонами.
– Ну й дурний, – буркнула жінка. – Он наша Ім-і теж вчилася-вчилася, а тепер скільки літ – а все сама.
Чонгук напружився. Йому подобалася Ім-і-нуна: вона завжди тішила його усілякими смаколиками, помагала з домашніми завданнями й підбадьорювала, коли раптом щось не виходило. Чжонім теж напружилася, але посміхнулася по-доброму юнакові:
– Гук-і може не перейматися: він мрія будь-якої дівчини.
Чжонім любила Гука, наче свою дитину. Це, мабуть, дивно. Та іншої дитини в неї поки не планувалося. Хіба що вона ризикне всиновити когось.
…………………………………………………………………..
Намджунова пасія приклеїлася до нього й щось йому шепоче на вушко. Чжонім хотіла б так само вміти поводитися, так само легко фліртувати: трепетно опускати повіки, посміхатися загадково… Але IQ 146 не завжди означає, що ти знаєш і вмієш усе, що захочеш.
Хосокова коханка поглядає на Джина. У рот кладе маленькі шматочки фруктів і язичком по губах ковзає, на братові все погляд зупиняючи. Джин не помічає. Хосок помічає.
Чжонім вийшла подихати. У брата велика квартира, але коли тут збираються стільки людей, здається, що нема чим дихати.
Присіла на підвіконня, притулилася щокою до вікна. Воно холодне, і на вулиці холодно. І на душі теж.
– Ім-і.
Чжонім аж стрепенулася – не очікувала когось тут зараз побачити. Хосока тим паче.
– Провітритися? – запитала, посміхаючись легко й відвертаючи від чоловіка свій погляд.
– Ні, поговорити.
– О. – Чжонім здивувалася. Але нічого більше не сказала. І Хосок теж мовчав.
Підійшов близько, обіперся долонями в підвіконня й подивився кудись у далину. Чжонім відчувала його запах. Приємний, теплий.
– Я розібрався з твоєю справою. Завтра-позавтра тебе викличуть, офіційно попросять пробачення, затвердять нову суму оплати праці. Думаю, значно більшу, ніж отримує твій колега.
Хосок на неї не дивився, але вона втупилася в чоловіка поглядом.
– Чому? – тільки й запитала.
– Я повівся грубо. І запропонував тобі вихід, який до тебе не має жодного стосунку. Пробач.
– Не знала, що ти можеш просити пробачення.
Чжонім посміхнулася, та якось сумно. Він допоміг, бо відчував провину. Це й усе, на що вона могла розраховувати.
– Дякую. Не знаю, як ви обраховуєте свої послуги, та я б хотіла оплатити твій час. – Вона його ображала, знала це, але їй було боляче.
– Ти б і Юнгі пропонувала сплатити? – запитав холодно Хосок.
– Юнгі – ні, звісно. Але й він ніколи б не пропонував мені зваблювати керівника за гроші.
– Я попросив пробачення.
– Я пробачу. Колись. Напевне. Але я все-таки хотіла б заплатити.
– Іди к бісу.
Тільки після тебе. Це Чжонім вже подумала. Вона ковзнула з підвіконня й повільно пішла у вітальню. Зараз головне не розплакатися.
…………………………………………………………………………………..
Сокджин і Чонгук сиділи на підлозі, відсунувши стіл убік, і грали в приставку. Чонгук перемагав і все приглядався, чи Юнгі-хьон стежить, чи вболіває за нього. Але Юнгі сидів поруч з Ім-і-нуною і про щось тихо з нею перемовлявся.
Чонгук дивувався, чому вони не разом: вони дуже пасували одне одному: спокійний, впевнений у собі, харизматичний хьон – і м’яка сором’язлива лагідна нуна. Навіть візуально вони наче доповнювали одне одного.
І коли Чжонім, сидячи на поручні крісла, на якому вмостився Юнгі, схилялася до чоловікового вуха й розтягала пухкі губи в легкій посмішці; і коли Юнгі посміхався їй у відповідь, ковзаючи теплим погядом якимось ще зовсім юним обличчям жінки, – здавалося, що вони закохані.
Сокджин-хьон виграв один раунд і переможно закричав. Чонгук скривився: програвати він не любив, навіть якщо це один раунд із десяти, тож заповзявся виграти наступний.
Хосок дав Сокджину п’ять, вони реготали з виразу обличчя молодшого.
Намджун вийшов зі свою дівчиною в іншу кімнату: їх гра в приставку зовсім не цікавила.
Хосокова пасія сиділа за столом разом зі Сокджин-хьоновими батьками й нудилася. Видно, що тьотя Навун її допитувала. І що Хосок більше нею не цікавиться, теж видно.
……………………………………………..
Намджун залишився в Джина. Це було зовсім по-дурному, і він, звичайно, розумів, що слід було самому відвезти Себін додому, а не кидати її на Хосока, але. Він тут, лежить у своєму ліжку – своєму! – на якому кілька годин тому трахав дівчину, а зараз думає про свого друга. Майже брата. Як воно – трахати Джина.
Хочеться надавати собі ляпасів, хочеться лобом об стіну. Але. Перед очима – Джин, на підлозі, захоплений грою в приставку, сміється дзвінко, аж сльози на очах виступають.
……………………………………………………………….
На кухні щось брязнуло, і Намджун підвівся з ліжка. Пішов на звук. То був Джин. Домашня футболка й шорти, волосся зовсім скуйовджене. Очі якісь гарячкові й дикі. Стоїть коло вікна й дивиться на вулицю. Нічне місто горить ліхтарями. Гарно.
– Ти чого не спиш? – запитав тихо Намджун: боявся розбудити батьків, що залишилися ночувати.
– А ти чого? – Джин посміхався, але очі дивились гостро. – Не спиться. Я розбудив?
– Та ні, я не спав. То як воно, бути тридцятирічним, друже мій?
– Ха-ха-ха, підколов. Засранець, – буркнув Джин і відвернувся до вікна. – Через три роки дізнаєшся.
Намджун став поруч. Їхні плечі торкалися, і Намджун відчував запах Сокджинових парфумів. Він любив цей запах. Він пам’ятає, що якось навіть собі купив такі, але на собі цей запах не сприймав. То був запах Джина.
– Ти питав, як воно, бути тридцятирічним, – урешті мовив тихо Джин. – Так от: сумно. Я хотів зробити пропозицію сьогодні. У мене досі в шухляді в спальні обручка лежить. Спершу хотів викинути, але рука не піднялася.
– Мені жаль. – Джунові не було жаль, насправді, та нащо про це Джинові знати?
– Знаєш, мені так самотньо. Я б хотів, як ти. Просто секс – і все.
– Джин-і…
– Вона сказала, що я ганчірка. Що я не веду себе, як справжній чоловік. І справді. Я готую, печу всі ті торти й тістечка. Я не займаюся спортом, я навіть захистити її б не зміг, коли б на нас, не дай боже, напали, бо все моє життя ти мене захищав. Я люблю сопливі мелодрами, я краще почитаю якусь книжку, а не… Та, що я тобі розказую. Ти й сам все знаєш.
Тупа сука, думає Намджун, а тоді розвертається до Джина й обіймає його за плечі.
– Якщо вона не зрозуміла, наскільки ти чудовий, то до біса її, – каже Джун десь у волосся Джина. А Джин мовчить.
– Джин-і, – Намджун гладить чоловіка по плечах і спині і треться своєю голеною ще вранці щокою об його щоку. Це занадто інтимно для них, але він не хоче зупинятися, а Джин не зупиняє. – Якщо ти хочеш просто секс – давай влаштуєм.
– Як? Ідем у бар? Я відчуваю себе застарим для цього, знаєш, – гмикнув Джин, але так і продовжував стояти в обіймах Намджуна.
– Ні, я не про бар. Ми з тобою. Могли б. Зайнятися сексом.
Сокджин нарешті вивільнився з Намджунових рук, здивовано витріщився на нього.
– Це жарт такий?
– Ні, просто послухай. – Намджун говорив гарячково, швидко, немов боявся не завершити думку. Але насправді боявся, що Сокджин від нього відвернеться.
– Ми сто літ одне одного знаємо. Обговорювали дівчат, дрочили над одним порно, поки батьків не було вдома. Блядь, члени міряли твоєю лінійкою.
– Ми були підлітками, – ошелешено шепотів Сокджин.
– Ти самотній, а мені ці всі лярви, яким тільки й треба, що мої гроші й зв’язки, набридли. А ти ні. Ти не набрид, розумієш?
– Ні. Ні, Джуне, не розумію, якщо чесно.
– Ми обоє насправді самотні, – Джун схопив руки Джина в свої й міцно їх стиснув. – Навіщо шукати когось, кому ти не потрібен, не цікавий, когось, хто просто хоче скористатися тобою, коли можна просто бути друзями й займатися сексом. А потім… Ну, ти можеш знайти собі дівчину, покохаєш її – будете разом, і ми будемо. Друзями. Без сексу.
Пояснення Джуна зайшло в глухий кут. Тому що він варіанта, коли Джин іде від нього, не планував. Насправді він узагалі цього всього не планував.
…………………………………………………………….
Чжонім подякувала Юнгі за те, що підвіз додому, поцілувала в його щоку, зачинила за ним двері й піднялася в свою кімнату.
Завтра на роботу, завтра, може, перед нею вибачиться начальство. А сьогодні її молодшому брату 30, а сьогодні Хосок вкотре показав, наскільки вона жалюгідна. І наскільки самотня.
Хосок, Джин, Джун, Гук, Юнгі. О боже, вони могли б просто пальцем ворухнути – і кожна дівчина впала б їм до ніг.
А Чжонім сама. Стара діва. Яка іронія: вона провела свої дитинство і юність майже винятково з цими хлопцями. Працює здебільшого в чоловічому колективі. І нема жодного чоловіка, який би дивився на неї, як на жінку.
…………………………………………………………………………..
Намджун не зімкнув очей, уранці схопився з ліжка ще до п’ятої – хотів утекти, поки ніхто не бачить. Поки Джин не бачить.
Джин учора так дивився, що хотілося крізь землю провалитися. Чорт. Чорт-чорт-чорт, як він додумався тільки таке запропонувати? Що сказали б батьки? Що сказала б Ім? Вони його виростили, завдяки цим людям він досяг того, що має, і чим віддячує?
Блядь, він учора уявляв, як можна було б трахнути Джина. Як би поставив його на коліна і змусив прогнутися в талії. Він провів би долонями по широких Джинових плечах, ляснув би легко по сідниці. Джин міг би сказати, що він засранець, але Джун боїться, що насправді він скаже, що Джун виродок.
Додати до улюблених