Сонячні промені плутались жовтогарячими нитками у його волоссі та й там залишались, доки він звичним жестом не відкидав пасма назад чи не здував їх з обличчя, смішно надуваючи губи. Вони заважали йому. Коли він малював, читав, грав у відеоігри чи ліз цілуватись в напівтемряві екрану ноутбуку, не чекаючи титрів.
Сонхва це знав, але не смів навіть у думках допустити, щоб Хонджун підстригся. Насправді, він заздрив сонцю, що могло так безсоромно і легко торкатись його волосся, в той час як йому досі кожного разу перехоплювало подих навіть від однієї думки про це. Особливо від думки.
Поміж тим, справа була не тільки в волоссі, як завше місцями прикрашеному десятками косичок, бусин і заколок (он ту жовту, із маргариткою подарував він сам). Прижмурені очі і зосереджено ледь насуплені брови. Гострий ніс, який робив його схожим на пташку (такого собі незвичного горобця-хіпстера) і така ж гостра лінії щелепи, об яку Сонхва повсякчас різався в своїх спробах не падати ще глибше в цю поки крихку закоханість (наскільки ж він собі брехав). Маленькі долоні. Завжди невідомо чому холодні, вкриті плямама від фарби і позначками, криво нашкрябленими кульковими ручками «аби не забути». Зазвичай ці позначки не були банальними хрестиками. Хонджун не допускав банальності, окрім мабуть однієї – в обличчі самого Сонхва.
Сонце червоніло, падаючи в обійми хмар за горизонтом. Червоним обіймало силует Хонджуна, що сидів навпочіпки на асфальті, вимальовуючи свій черговий короткочасний (на ніч обіцяли зливу) шедевр. В цей раз його долоні були в крейді пастельно голубого кольору. Дітвору, що до цього обліпляла «цікавого дядечка» вже позабирали з дитячої площадки їх втомлені батьки, отож вони залишились вдвох – Хонджун, захоплений роботою і Сонхва, який давно вже перестав робити вигляд, що йому цікавий томик віршів, покинутий на лавці.
Його поезія мала пальці, вимащені крейдою і не могла впоратись з пасмами власного волосся, які повсякчас падали їй на очі.
– Сонхвааа. – ехом рознеслось по площадці, скидаючи мару задуми. Сонхва не роздумуючи підвівся з лавки і пішов до Хонджуна (чомусь його серце в цей момент пришвидшило свій ритм, неначе тільки і чекало цієї миті), який світився радістю, махаючи йому долонею і ледь не підпригуючи на місці. – Я закінчив!
Вечірній теплий вітер байдуже перегортав сторінки залишеного томику віршів. Сонхва ж обережно переступав дитячі яскраві малюнки: сонця, квіти, машинки і казкових принцес, доки нарешті не зупинився. Біля відбитку неба на приземленому банальному асфальті, серед якого плив величний казковий корабель. Саме такий, який буває лиш в світах повних мандр, пригод і піратських повістей, загадкових островів та найзахопливіших історій кохання. Саме такий, який могла б створити лиш фантазія Хонджуна.
– Це неймовірно, Хонджун. – захоплено видихнув Сонхва, розглядаючи мачти і вітрила, фігури хмар, в яких тонула корма. Це дивувало його кожного разу. Як можливо створювати речі, від яких ти дійсно неначе на собі відчуваєш дотик морського повітря, чуєш в вухах відлуння ніколи тобою не знаних піратських пісень? Сонхва не вистачило б слів, щоб передати піднесення, яке огорнуло його. Він впевнений, що не знає більше людей, які були б хоч вполовину такими ж обдарованими і дивовижними, як Хонджун. Сонхва хотілось нарешті сказати це. Сказати, що він таки втонув, що Хонджунове волосся, і брови, і ніс, і гостра лінії щелепи забирають його повітря, крутяться в його голові безупину. Що усмішка розганяє по венах кров, робить неспокійним серце, і він заздрить, заздрить, задрить сонцю та ненавидить себе за свою нерішучість.
Та коли він підводить голову, погляд Хонджуна, спрямований на нього, світиться теплом і слова застрягають посеред горла.
«Я кохаю тебе» – висить у повітрі. На небі, по якому в одному із паралельних світів літають казкові піратські кораблі.
Сонхва непомітно тремтячими пальцями забирає неслухняне пасмо з чужого чола, бо пальці його поезії досі у пастельно голубій крейді. Сонце ж, останнім відблиском нагадавши про себе, остаточно ховається до наступного ранку, приймаючи свою поразку.
Так і минає перший літній день.
Додати до улюблених
Дякую за прекрасну історію.
Стиль письма доволі поетично-романтичний (що дуже сподобалось, особисто мені).
Ви досить добре постарались.
Буду очікувати Ваших наступних робіт.
Удачі та наснаги у подальшій писемній діяльності.