Усі засоби контрацепції у творі присутні, але на їх описі не акцентувалась увага!
Він сидів зі своєї сторони сповідальні, коли з іншої сиділа жінка із яскравим фарбованим у зелений волоссям. Вона була не дуже молода, але колір гарно лягав до її очей, що здавались завдяки фарбі смарагдовими. Жінка сиділа, стискаючи губи у тонку нитку, а на смаглявому лобі утворилася складка з-за напружених брів. Очі бігали з одного кута сповідальні у другий. Вона нервувала і намагалась зібратись із силами, щоб промовити свою сповідь, а Декстер тихо сидів, даючи жінці час. Він розглядав її зовнішність, аби побачити очі. Так він розумів, чи бреше людина, чи каже правду. Чи щира вона, чи прийшла лише заради того, аби прийти. Його храм був з тих, хто прийме усіх. Йому ніколи не були цікавими стать, партнер чи раса сповідника або ж тих, хто просто прийшов у храм. Це неважливо, бо Бог створив всіх такими, якими вони є, і кожен заслуговує на життя, рівні права та любов Бога. Декстер просто віддає ту частинку цього почуття через себе.
– Мені здається, я весь час брехала своїй дружині, – промовила вона, нарешті зупинивши очі перед собою. – Я… Не зрозумійте неправильно. Я кохаю її. Але я більше полюбляю спілкуватись із нею, дивитись на неї та її веснянки, слухати, як вона грає на гітарі… Вона прекрасна, ніби німфа, а її голос дарує мені натхнення. Я художниця. Я завжди полюбляла прекрасне, малювала прекрасне, її… – на зелені очі навернулись сльози і жінка зробила невеличку паузу, намагаючись знову зібратися. – Але я ніколи не хотіла торкатись її. Я ніколи не думала, що маю проблеми із дотиками чи брудом, ні, але я ніколи не хотіла торкатись її. Я навіть змушую себе обіймати Емі. Я так хочу бути із нею, завжди хотіла. Ми разом вже три роки і я бажала цих стосунків цілих вісім років! У нас все добре, але кожного разу, коли ми лягаємо у ліжко, коли ми обіймаємось, коли вона торкається моєї руки, бо я знов поранилася нарізаючи огірки… Я не відчуваю нічого. Пустота й тільки. Я розумію, що монахині та священники так живуть завжди, це нормально, це їх вибір, але… Я так хотіла б торкатись Емі так, як того хоче вона. Я так хотіла б щиро обійняти її і не відчувати провини за те, що змушую себе робити це.
Жінка розплакалась, втираючи руками підводку, що потекла. Декстер не розумів її почуттів і не мав розуміти. Він мав лише знати, що жінка каже це щиро, що вона потребує допомоги. І що вона хоче отримати цю допомогу.
– Я кохаю її, але я грішниця, бо завжди брешу їй. Торкаюсь, обіймаю, посміхаюсь від цього та брешу. Я жахлива людина. Жахлива дружина. Якби я хотіла бути краще.
Сповідь закінчилась і жінка прислухалась до слів священника.
– Я пробачаю тебе, сестро, і перед богом ти чиста. Але щоб твоє земне життя стало чистішим, візьми ось це, – він поклав візитівку на перекладину між їхніми кабінками. – Ця людина давно працює з нашою церквою і допомагає тим, хто потребує цього. Вона із чистою совістю допомагає тим, хто має бажання врятувати себе.
Він більше нічого не сказав, лиш поглянув на те, як жінка бере візитівку і витирає сльози.
– Дякую, Святий Отець, я прислухаюсь до вашої поради.
День не був важким і не був легким, як і всі до цього. Декстер на останок оглядав храм, перед тим, як піти спати. Насправді, в нього є дім недалеко від храму, і охоронця найняти не було важкою справою, але він не бачив у цьому сенсу. Прийшло сповіщення на телефон і він відкрив чат із друзями, де хтось з них його відмітив.
Джаспер: Декс, якщо ти все ще не хочеш до нас приєднатись, ми маємо спробувати звабити твою ісусівську дупу бодай цим
Після повідомлення прийшла фотографія, де Джаспер, його найкращий друг, тримав бутилку із сидром і сяючими очима дивився у камеру, а на задньому фоні Сена тримала волосся Моллі, поки та намагалась зловити яблуко у деревʼяній бочці із яблучним сидром. Всі вони були напідпитку і явно неспроможні сісти за руль.
Ви: Я не думаю, що Гелловін – хороше свято для священника
Моллі: Думаю, це найкраще свято для священника
Ви: Я краще висплюсь цієї ночі
Ви:Побачимось наступного тижня
Ви: Не думайте, що я не люблю вас тільки тому, що не хочу бути єдиним тверезим на вечірці та потім розвозити ваші змерзлі дупи по домах
Сена: Ми з моїм яблуком тобі не віримо
Ви: Яблуко знайшло дуже недовірливу хазяйку
Сена прислала емодзі пальця, що вказує на нього, потім яблуко та яблучний сік. Чоловік посміхнувся сподіваючись, що це просто пропозиція потім випити яблучного соку, а не погроза про те, що дуже скоро він сам ним стане. Він виключив телефон та поклав назад до карману сутани. Так, він, певно, дійсно занадто перебільшує зі своєю роботою. Певно, треба частіше повертатись додому. Він би хотів завести кота, але на жаль в нього не дуже багато часу, щоб наглядати за твариною, котра потребує хоча б трохи уваги. Може, рибки?
Його погляд зачепився за людину, що стояла біля сповідальні, і котрої точно не мало тут бути. Храм, де він є головним священником, закривається доволі пізно, у порівнянні із іншими. Але, все ж таки, він вже є закритим, і навіть Декстера, якби не його часті ночі у спальному відсіку для працівників замість дому, тут вже не має бути, тому невідомо, що чоловік тут забув. Це був саме чоловік, а не хлопець за статурою, із волоссям, високо зібраним у хвіст. Це все, що він зміг розгледіти у легкому місячному світлі, що пробивалося крізь вікна. Коли той повернув обличчя до чоловіка, то той зітхнув із полегшенням.
– Вітаю, Містер Адамс. Що ви тут робите? Ми вже зачинені, ви хотіли про щось поговорити?
– Вітаю, Святий Отець. Поговорити. Можна й так сказати, – в його голосі чулась усмішка.
Коли чоловік обернувся до нього, то Декстер захотів відступити на крок назад, але стримав себе. Його очі сяяли бурштином, і якби священник не бачив подібні лінзи у Моллі, міг би подумати, що психолог був демоном. Він посміявся.
– Бачу, ви вже готові до Гелловіну, – він підійшов до знайомого. – Прошу, не лякайте так моє старе серце.
– Невже люди вважаються старими у свої сорок? – здивовано запитався психолог. Його очі все так само посміхався губами та очима. Так дивно для Декстера було читати емоції по очах, що були вкриті лінзами, але чомусь це здавалось не так важко, як це було із Моллі. Раніше Декстеру здавалося, що побачити думки психолога у його очах було багато важче, ніж у цю місячну ніч.
– Мені ще нема сорока, містер Адамс. Але ви маєте рацію, я ще не такий вже й старий, – він посміхнувся до старого знайомого. – Але, все ж таки, що ви забули у таку годину в моєю храмі?
– Прийшов вас дивувати.
Голос Адамса був дивним для вух священника. Слова були змішані із шипінням, і щось гнучке торкнулося спини Декстера, лякаючи його до білизни в обличчі.
– Що відбу- Ох! – Адамс дійсно зміг його здивувати. Спини чоловіка торкалося щось схоже на гладкий темний хвіст із невеличким розширенням до кінця, що мало зубці. – Невже ви перевдяглися демоном до сьогоднішнього свята? І як ви рухаєте цим хвостом? Здається, моя подруга розповідала щось про механічні чудеса світу. Ви самі його збирали, чи десь купили? Думаю, Моллі було б цікаво почути, де таке можна знайти.
Адамс розсміявся, привертаючи всю увагу Декстера до себе. Той був розгублений та нічого не розуміючий.
– Святий Отець, невже будучі священником ви не можете скласти повну картину подій? – запитав Адамс, обертаючи хвіст навколо тіла чоловіка та притягуючи до себе і порушуючи усі кордони та правила особистого простору.
– Не може бути, – прошепотів Декстер, намагаючись відійти від Адамса, але хвіст міцно тримав його тіло, не даючи жодної змоги це зробити.
Як таке могло статися? Ерік Адамс, єдиний відомий йому добротний психолог… Є демоном? Навіть у думках йому не хотілося б про це бодай підозрювати.
– За вашим обличчям видно, що ви, здається все зрозуміли, Святий Отець. Невже подібна думка вас так сильно лякає? Ви весь побіліли. Може, потрібно розігнати кров по вашому тілу? – усмішка чоловіка вже не здавалася доброю та поважною. Він торкнувся шиї священника, перебираючи пальцями світле волосся із сивиною.
– Не чіпай мене, демоне! – гаркнув Декстер, відштовхнувши чужу руку від себе. Ноги стали ватними, а удар був доволі слабким, але демон дозволив йому його зробити.
– Святий Отець, невже ви забули моє імʼя?
– Це найгірше імʼя для демона*, – прошипів чоловік, прийшовши у себе та намагаючись вирватись.
– Прошу-прошу. Як на мене, воно найкраще!
О ні. Він так часто відправляв людей за допомогою до цього чоловіка… Цього демона. Чим це могло обернутися для них? Невже весь цей час він погіршував їх стан, навіть не знаючи цього?
– Про що ви там думаєте, Святий Отець?
– Ти…
– Я?
– Та жінка… Вона ж не сьогодні…
Демон ображено зітхнув, приклавши руку до серця.
– Так, вона прийшла сьогодні і як ти взагалі міг про таке подумати? Я кваліфікований спеціаліст, а не якийсь там Динамо Пʼятниця! І не те, щоб в неї дійсно була якась велика проблема, вона просто не зовсім розібралась у своїй орієнтації.
– Що?
– Святий Отець, не можу ж я так просто розповідати вам інформацію про своїх клієнтів, – демон пробігся пальцями по сутані, обережно розстібаючи чорні ґудзики.
– Що ти робиш? – налякано прошипів Декстер, хапаючи демона за пустотливу руку.
– Свою роботу.
– Що, пробач?!
– Ну, не зовсім. Насправді, я просто голодний, – Ерік наблизив обличчя до блідої шкірі священника та потерся щокою о щоку. – Робота роботою, – шепотів він. – але їсти ой як хочеться, Святий Отець. Я інкуб і ваше тіло, ваші стони, ваше збудження… моя їжа.
Декстер голосно пискнув, відчувши електричний розряд по всьому тілу, коли зуби прикусили мочку його вуха. Руки тремтіли, коли чоловік намагався відштовхнути інкуба від себе.
– Відійди, демоне. Не смій обертати мене на собі подібного!
– Га? – Ерік здивовано встромив свої бурштинові очі у голубі Декстера. – Знаєте, ви авжеж могли «забути» моє імʼя, але може хоча б не будете погіршувати мої дії? Як я можу обернути вас на собі подібного? Це зовсім не так працює.
Швидкий поворот та легкий поштовх, і темрява навкруги охопила його. Через довгі секунди він зрозумів, що знаходиться у сповідальні із закрити дверима, і місячне сяйво ледве пробивається крізь крихітну решітку нагорі, а перед ним самим знаходиться інкуб, що освітлює своє обличчя бурштиновими очима.
– Я завжди любив священників, – промовляє Ерік, широко розтягуючи губи у моторошній посмішці. Священник зі страхом зрозумів, що опирається о стінку сповідальні, і більше йому нікуди йти. – Так вірите у правильність невинності, так вірите у силу церков та храмів…
– Що ти верзеш, демоне? – прошипів Декстер. – Храми та церкви – священні місця…
– На які так легко зайти демону?
Цей інкуб насміхався над ним. Декстер знав і вірив, що Бог завжди поряд і щоб там не було, все йде за його планом. Але чому ж тоді якийсь демон не тільки осмілився спробувати пробратися до його храму, а ще й зміг це зробити?
– Ваші думки написані у вас на обличчі, – інкуб провів кінчиками пальців по щоці священника, наблизивши своє обличчя до нього. Він мʼяко підхопив підборіддя чоловіка та змусив подивитись йому у вічі. – Правда занадто легка, щоб повірити в неї, але я скажу вам. Ви ж хочете знати? Як я зміг зайти сюди.
Декстер мовчав. Він не хотів говорити із демоном, не хотів, щоб той торкався його. Бісові пальці хвилювали його тіло, а полумʼяні, ніби вогники, очі гіпнотизували, змушуючи відчувати те, про що він забув десятки років тому, ще в дитинстві, коли вирішив йти святим та чистим шляхом.
– Нумо, поки ви нічого не відповісте мені, я не розкажу. Діалог – це коли говорять обидва, а не один. Чи, – грайливе, обличчя Еріка змінилося на роздратоване, ніби тільки одними гострими очима він приковував священника до стіни, стискаючи від страшних емоцій горло. – мені змусити вас говорити?
– Я… – прохрипів Декстер, боячись свого власного тіла та голосу.
– Ти… – нагадав демон, коли чоловік замовк на довгі секунди.
– …хочу.
– Чудово!
Інкуб просіяв і Декстер тихо видихнув із полегшенням. Демона перед собою чоловік боїться, але коли той граючи посміхається, страх не є таким пронизуючим до болю, як коли він одарює його своїм льодяним поглядом.
– Ось вам найпростіша істина, Святий Отець. Храм не є так само святим, як і університет, чи навіть тюрма. Люди приходять сюди зі своїми гріхами, вимолюючи прощення, як це робиться й усюди. Чи не ви завжди казали, що Бог завжди поряд? Він є навіть там, де нема жодної живої душі. То чому ж храм має бути винятковим місцем для демона, щоб саме сюди він не зміг зайти? – посмішка розплилась його обличчям. – Бог усюди і ніде. Віра людей – лише віра у власну брехню.
– Це брудні слова, демоне.
Інкуб закотив очі. Його руки знову почали рухатись, напружуючи Декстера та обіймаючи його за талію.
– Думайте, як вірите і хочете, Святий Отець.
Рука проходить спиною до лопаток та торкається хребта. Мурахи бігають шкірою.
– Чому я?
– Що ж ви ще хочете дізнатись? – обличчя знову знаходиться занадто близько до Декстера, і той відчуває запах Еріка. Той, здається, не користувався ніякими парфумами, але його власний запах був таким приємним, таким диявольськи привабливим, що чоловік спробував відсунути голову так далеко, наскільки це можливо. – Невже не знаєте, що за все треба платити? Особливо за інформацію.
Декстера сковував страх і щось дивне, чого б він не хотів відчувати. Тіло горіло від рухів демона, коли той ніжно провів великим пальцем по щелепі, торкнувся вуха і мʼяко стис волосся на потилиці.
– Можете задавати питання, Святий Отець, ви вже й так маєте мені плату.
Усе в ньому кричало про те, що він має вирватися, але тіло не хотіло рухатися. Угода із дияволом. Чому він не подумав про це одразу, чому не мовчав? Бо боявся? Він не знає, що може із ним зробити той, кого він знає вже декілька років, але ніколи не був близьким. Ерік Адамс, будучи психологом, був лише його добрим знайомим і те, що він зараз перед собою, зовсім не було на нього схожим, і в той самий момент було. Таке дивне відчуття, ніби Ерік ніколи не ховав своєї суті, але й не демонстрував напоказ. Дивні шаблони, що рвалися в його голові змушували думки змішуватись, сумбурно видаючи найстрашніші теорії про те, яким насправді є Ерік Адамс. Інкуб. Демон.
Здається, у інкуба обірвалося терпіння. Сутана розкрилася, не звертаючи уваги на застібнуті ґудзики. Ерік швидко опустив її, коли Декстер шоковано дивився на свої чорну рубаху та штани.
– Магія…
– Ну, майже, – посміхнувся демон, швидко розстібаючи увесь інший одяг, поки Декстер не зрозумів, що зовсім скоро на ньому його зовсім не залишиться.
– Припини!
– Прошу-прошу, як ще бідний священник заплатить мені за інформацію, м, Святий Отець? – посмішка демона хвилювала його тіло, коли той добрався пальцями до штанів і, сівши на коліна спостерігав за червоним від сорому обличчям.
– Прошу…
– Невже вам дійсно не цікаво, від чого ви весь цей час відмовлялись? – спитав Ерік, залишаючи священника без одягу.
– Ні! – крикнув Декстер, різкими рухами намагаючись прикритись і бʼючись лобом о голову Еріка. – Вибач! Я…
Демон зітхнув і потягнув Декстера за коліна, змушуючи сісти на невеличку лавку.
– Прошу тебе…
– Може все ж таки «згадаєте» моє імʼя?
Чоловік проковтнув ком у горлі, збираючись із силами. Все його тіло було ватним та не здатним ні на нащо. Це було жахливе почуття, яке в нього загнав інкуб.
– Адамс.
– Друга спроба.
– Ерік.
– Бінґо! – той вдарив священника по ногах, що видали неприйнятні звуки. Обличчя Декстера горіло так сильно, що він не міг видати ні звуку. – То що? Здається, у вас було якесь питання до мене? Не переймайтеся, я не буду брати більшу плату, ніж вже є.
– Чому ви хочете… «зʼїсти» саме мене?
– От ми і повернулись на «ви»! Як цікаво. Мені більше подобалось, коли ви кликали мене на ти, Святий Отець.
– То ви будете відповідати? – чоловік намагався не думати про руки, що стискали його ноги. – Ерік.
– Ви мені подобаєтесь вже кілька років. Я був такий здивований, коли ви запропонувала мені працювати із вашою церквою. І здається, вже казав, що люблю священників, – весело відповів інкуб, торкаючись щокою оголеної шкірі. Будь які дії демона не можна було назвати бодай приблизно правильними, але з кожною секундою він ставав все більш наполегливим. – Але, знаєте, не так часто можна знайти того, що був чистою та доброю людиною до того, як вдягти сутану. І, тим паче, після того, як зробив це. Мені так хочеться відчути ваш смак, – його губи торкнулися коліна, і чоловік рефлекторно сіпнувся. – Dio mio*, ви збираєтесь мене вбити? – він потер ніс і міцно взявся за ноги священника, впевнено розсуваючи їх перед собою.
– Давайте ви щиро скажете мені припинити. Не з-за цих дурних думок, що не можна задовольняти свої потреби, і не з-за того, що я ніби то поверну вас на шлях пекла з-за годинки насолоди.
– Ні?
– Ні, це не так працює, Святий Отець. Мої дії ніяк не затягнуть вас до пекла.
– Ти брешеш.
– Cazzo*, – зітхнув демон, вкотре наближаючись до обличчя чоловіка. – Я не брешу. Ні янголи, ні демони, брехати не можуть. Якщо ви спите із кимось, будучи священником, це не оберне вас на найгіршу у всьому світі людину. Тільки якщо ви когось будете змушувати це робити.
– Ти це робиш.
Важке зітхання здивувало Декстера. Здається, інкуб втомився від нього. Це було краще за перспективи, котрі він уявляв раніше.
– Я чекаю на вашу згоду, бо як інкуб відчуваю, що ви самі цього хочете, – промовив він без сміху, лиш ніжно торкаючись талії, що сіпалась від кожного його дотику. – Я бачив, як ви дивились на мене, відчував, як змінюється ваш запах. Ви хотіли мене весь цей час, Святий Отець, але нічого не робили і навіть не думали про це просто тому, що чомусь вирішили, що так велів вам Бог. Це дурна думка, дивне самонавіювання.
– Я не думаю, що це так, але навіть якби це будо правдою, – його голова плавилась, а шкіра горіла. В кабінці сповідальні занадто мало місця для двох. – Ви дійсно думаєте, що я б хотів цього саме так, Ерік? Ви напали на мене, роздягли і торкаєтесь там, де я не дозволяв. Це лякає, а не збуджує.
– Як мило, – легка посмішка все ж таки зʼявилась на обличчі інкуба, очі його були серйозні та дивились нагору, туди, де було обличчя Декстера. – Ви праві, я мав спитати спочатку. Так вийшло, що ви перший, хто хотів мене і так відсторонювався від цих думок. Не треба думати, що це ніби якісь феромони інкубів, це не так працює. Просто бажання, що довго стримується всередині, доволі гаряче виплескується назовні. Я ніколи нікого не змушував, мої партнери та партнерки завжди приймали активну участь і проявляли ініціативу, просто… Я не думав, що з вами буде так.
– Складно?
– Можна й так сказати. То що? – він сидів на колінах, ніби статуя, що от-от складе долоні разом та почне співати до Бога, чого ніколи б не відбулося. Декстер збентежено спостерігав за ним, але демон не рухався, даючи йому час подумати, чи хоче він цього. Але як він міг хотіти? Слова Еріка звучали ніби солодка брехня, але очі відмовлялись давати йому таку відповідь.
– Я не буду цього казати.
Щось промайнуло у бурштинових очах і Декстер опустив голову, борючись із собою.
– Ти не погоджуєшся?
– Цього я також не буду казати.
Ерік застиг, знову стаючи статуєю, а після широко розкритими очима подивився на Декстера.
– Можу я… звати вас на імʼя?
Декстер коротко опустив голову, даючи згоду. Він подивився в очі Еріка. Не такі вони вже й страшні. Бурштинові, ніби в диявола, але занадто яскраві. Він не може розібратись у своїх думках, але це не може завадити йому зрозуміти свої бажання. Йому ніколи не було важко зрозуміти їх, хоча в дитинстві деякі з них він придушував, задавлював так глибоко в себе, що вже й забув про них. Але якщо Ерік все ж таки каже правду, або якщо бреше, він не може більше брехати сам собі. Це дійсно так. Він хоче, щоб Ерік зробив те, що збирався.
Диявольскі губи цілували його шкіру, зуби залишали білі сліди, що швидко фарбувалися червоним кольором. Він неочікувано відчув себе повним сил, ніби міг звернути гори, і здивовано подивився на Еріка.
– Гігієна важлива завжди, Декстер, – його імʼя, що зірвалося з чужих губ, звучало занадто незвично з усього, що він сьогодні пережив.
– Ви… Ти і так можеш?
Демон лише посміхнувся та підняв голову. Він із жадібністю дивився туди, куди навіть сам чоловік не часто звертав свою увагу.
– О Боже, – вирвалося в нього, коли він відчув гарячий рот на своєму тілі, і відкинув голову, впершись поглядом у низьку стелю сповідальні. Він не помітив, коли цей вузол зʼявився внизу його живота, але зараз він відчувався так сильно, що чоловік був готовий розірватись прямо тут та зараз.
– Дивись на мене, Декстер, – хрипкий голос не залишав йому шансів і далі витріщатися на стелю, котра за всі роки, які він працював у храмі, не змінилась ні на тріску.
Чоловік опустив погляд на демона і міцніше вхопився пальцями за лаву. Його пальці вже біліли від напруги, і він не знав, чого взагалі хотів. Але погляд він не відводив. Його очі вже давно звикли до темряви, але тільки зараз він розглядав Еріка. Він був таким гарним, що в голову чоловіка прийшла думка, чи не могло бути так, що колись за його виглядом колись зробили одну з найпрекрасніших статуй, що тепер зберігаються в музеях. Волосся було ідеально зібрано у хвіст на потилиці, але маленькі руді пасма змогли пробитися крізь міцно завʼязану резинку. Невже ніщо, окрім очей, не відрізняє демонів від звичайних людей?
Крізь затуманені очі він побачив чорний гладкий хвіст і мʼяко провів пальцями по зубчиках. Внизу почувся незвичний звук, і Декстер здивовано подивився на Еріка.
– Це дуже ніжне місце, краще не грайся ним просто так, – промовив демон. Його обличчя здалося чоловікові темнішим, ніж це було раніше, і він ціпко схопив хвіст протягнутою рукою. Демон вскрикнув і спробував вирвати хвіст, але нічого не вийшло. – Я серйозно, Декстер.
– Тобі можна мною гратись, а мені тобою ні? – запитав чоловік не помітивши, як його губи розтягнулися в усмішці.
– Ти точно завжди мріяв бути священником?
Декстер обурився і провів великим пальцем по одному з зубчиків. Він потягнув хвіст до себе і поцілував, не відводячи погляду від Еріка.
– Чому ти зупинився?
Демон здивовано зітхнув і його очі засяяли невідомим донині вогнем. Він нерозбірливо щось пробуркотів, але не повернувся до того, що робив раніше, замість цього опустившись нижче. На цей раз голосу не стримав Декстер, закотивши очі та стискаючи у долоні хвіст. Чоловік підозрював, що ніколи раніше у сповідальні не зривалися з губ священників та демонів настільки брудні звуки. Його ноги, що тремтіли як осинове листя восени, з силою стискали плечі Еріка. Він не міг контролювати своє тіло і це було таким новим для нього, що страх та насолода заполонили його тіло, але так і не вийшли назовню.
– Чому ти… Боже милостивий!
Ерік підтягнув його за ноги, і Декстер сповз лавою, втикаючись лопатками у тверде дерево сповідальні. Демон встав та зняв своє пальто. Він скрутив його та поклав позаду чоловіка.
– Так буде зручніше, – промовив він, коли поцілував того у потилицю. Декстер вже не знав, як від кожної його дії не відчувати жар усім тілом, лише тихо зітхаючи і не відриваючи погляду від бурштинових очей.
Ерік, що мʼяко стискав його ноги, наблизився до них губами і Декстер всерикнув.
– Що ти робиш?!
– Знаєш, твоя чутливість заводить навіть більше, ніж те, що ти дозволив мені робити це із тобою.
– Он воно як? Мені здається, що не тільки я тут чутливий, – посміхнувся Декстер та взяв губами кінчик загострення на хвості, мʼяко кусаючи. Очі демона закотились, а з його губ зірвався тихий звук, і чоловік відчув якусь незрозумілу насолоду від спостерігання подібним обличчям.
– Ох, Декстер… Не вірю, що ти ніколи цим не займався.
– Доведеться повірити, – з усмішкою промовив чоловік та провів язиком по гладкій поверхні.
– Краще тримайся, Святий Отець.
Ерік провів занадто довгим для звичайної людини язиком по губах. Декстер широко розкрив очі, нічого перед собою не бачачи. Його тілом пройшло електричне тремтіння, і гладкий хвіст сильно стисла долонь, від чого бурштин демона зник, залишивши за собою тільки білизну очного яблука. Чоловік хотів кричати і обливатися сльозами від тих почуттів, що накрили його, від демону, який сидить перед ним на колінах і виглядає ніби оживша статуя, створена найвмілішим скульптором. Його тіло не було його, не сьогодні. Не зараз. Він не міг контролювати пальці своїх ніг, що стискалися до білизни. Не міг контролювати ступні, що викручувалися так, ніби диявол у ньому намагався вибратися на волю. Горло стисло, коли все його тіло лише на секунду оніміло. Чоловік почув тихий задоволений смішок.
– Ерік!
– Так, Святий Отець? – посміхнувся демон, граючи рукою по гарячому тілу. Декстер відчув щось твердіше за те, що було раніше, і схопився руками за плечі Еріка. – Хей, все добре, – промовив демон, ласкаючи вільною рукою його тіло, ключиці, шию. Він мʼяко взяв обличчя чоловіка та підняв так, щоб сині очі дивились у його бурштин. – Спочатку це буде не дуже приємно, але я спробую знайти те, що потрібно.
– Що потрібно?
Ерік промичав щось у відповідь, коли їхні губи знайшли один одного. Декстер сумнівався лише лічені секунди, перед тим як відкритись у відповідь, дозволяючи демону вести. Він не вмів нічого з того, що певно було б потрібно для подібного, і точно не вмів того, що може звично зробити інкуб. Чоловік так боявся взяти ініціативу у свої руки, що лише тихо сидів чекаючи, поки Ерік зробить, що їм обом так подобається.
– Декстер, – демон відсунув голову, уважно спостерігаючи за священником. – Не бійся, я відчуваю цей запах від тебе.
– Я просто нічого не вмію, – промовив чоловік, відводячи погляд.
– Невже ти думаєш, що це так важливо? Всі спочатку нічого не вміють. Не бійся, бо я навчу тебе, а я дуже хороший вчитель, – він посміхнувся і у його очі повернувся смішливий вогник. – Можеш повторити те, що робив я.
Декстер ковтнув вʼязкий ком у горлі і кивнув. Йому було відомо, що в нього не виходить так добре, як у демона, але задоволене ричання, що він відчував тремтінням у горлі, було неймовірним. Чоловік коротенькими нігтями вчепився у тканину білої рубахи на чужих плечах і вигнувся у спині від змішаних почуттів, коли демон знайшов те, що так старанно шукав.
– Я готовий дивитись на тебе вічність, – промовив Ерік, даруючи легкий поцілунок у підборіддя і кусаючи губи, від чого Декстер плавився у його руках.
Ці бісові пальці могли б змусити його продати душу дияволу, бо він був готовий на все, аби Ерік лиш продовжував. Демон зупинився і у його очах промайнув вогник, що викликав у Декстера лише краплю страху, і ще більше бажання побачити, відчути, що буде після нього. Його тіло укотре за вечір пробило струмом. Він вже зовсім трохи звик до цього, і лише його горло озвучило мʼякий звук, коли струм не думав припинятись. Чоловік підняв шоковані очі до вогників у бурштинах. Він міцно стис тіло демона ногами, намагаючись тримати себе у руках. Це були так складно, так неможливо, що він вгризся зубами у плече під рубахою. Укус змусив Еріка припинити на долі секунди, але потім він продовжив змушувати Декстера скиглити, ніби побите щеня.
– О Боже, Ерік… – крізь сльози промовив він, не взмозі контролювати голос, що тремтів. Від чогось йому було боляче і так приємно, так неможливо говорити і бачити. Він лише відчував тканину рубахи, котра все ще була на Еріку і торкалась тіла чоловіка і його гаряче дихання, що було у неможливих міліметрах від його вуха. – Прошу…
– Про що ти просиш мене, Декстер?
– Продовжуй…
Більше він не міг говорити, для нього неможливим було думати чи формулювати речення, слова. Він лише кричав, надриваючи горло, і намагався дихати, аби не знепритомніти від насолоди, котру демон так бажано йому дарував. Чужі зуби зійшлись на його вусі і він осліп на мізерні секунди, коли вскрикнув так голосно, що забув ким він є. Важкість у диханні привела Декстера до тями, коли Ерік подарував йому поцілунок. Настільки жадібний, що Декстер міг би вдруге знепритомніти, якби не руки, що з легкістю підняли його, ледве не торкаючись стелі.
– Я тільки що…
– Сподобалось?
– О Боже, Ерік, я мрію про те, щоб твої слова не були брехнею і я не потрапив в Пекло.
– Боїшся стати залежним від мене?
Декстер ледве дихав, але зміг опустити голову до демона, мʼяко торкаючись його губ. Ерік відповів, і було відчуття, що ця тепла ніжність тривала усю ніч.
– Ми ще не закінчили.
Чоловік зацікавлено поливився на демона і відчув під собою щось, що точно не було лавою.
– Ти збираєшся?..
– Невже ти не хочеш?
Він замислився.
– Якщо я потраплю в Пекло, то я хотів би знати, що воно того коштувало.
– Ти дуже мило не довіряєш моїм словам, Декстер, але я не дам тобі пожалкувати про сьогоднішню ніч.
Його тіло вигнулося дугою, на очі навернулися сльози, і він загубив голос, залишаючи червоні полоси на плечах демона, що задоволено спостерігав за ним. Декстеру не вірилося, що дихання Еріка нарешті збилося так само, як і його власне. Демон рухався мʼяко, але не припиняв, поки священник не вскрикнув він електричного розряду, що був сильнішим за всі, що він відчував до цього. Страх, який раніше час від часу нагадував про себе, давно зник. Він відчував себе слабким до знемоги, але вперше таким цілісним. Священник часто чув сповіді людей, що не могли припинити займатися подібним, вважаючи себе брудними та невірними Богові, і він завжди відпускав їх гріхи, але він ніколи не розумів їх у повній мірі, чому вони не могли просто припинити. Тепер він зрозумів. Чи то сила інкуба, чи то вміння самого Еріка, але Декстер не хотів, щоб це коли-небудь припинялось.
Хапаючи збите повітря ротом, він не розумів, що відбувається. Це вже був не біль, але щось дивне відбувалось із його тілом. Широко розкриті сині очі дивилися крізь стелю, шукаючи підтримки у розумінні своїх почуттів, шукаючи нічне зіркове небо, шукаючи Бога. Але навіть якщо він і був усюди, чоловік не бачив його над собою, тому опустив голову і побачив палаючий бурштин, що бажав його, пожирав. І Декстер вже не зміг відвести погляду. З кожним поштовхом він хотів закрити очі, але чомусь йому було це недозволено, ніби він сам собі заборонив це.
– Ерік…
– Декстер, – почув він крізь рик.
Губи накрили його. Тіло палало від вогню, що був у ньому, від почуттів, що переповнювали, від дій демона, що заглиблювався у його думки та тіло. Він здригнувся і німий крик проковтнули чужі губи. Він почув рик, що можна було сплутати із тваринним, коли гладкий хвіст закрутився його рукою і з силою стис.
Вони дихали важко, але дивились у очі один одному, ніби це було останньою, але найважливішою частину цієї ночі. Чоловік не знав, що бачить у бурштинах перед собою, і не знав, що демон бачить у його синяві, але їх обох зʼїдало це почуття, і давало нарешті дихати.
– Я хотів цього всі чотири роки, – промовив Ерік, опускаючи Декстера та ноги і притримуючи за талію, щоб той не впав від слабкості у ногах. Чоловік знову відчув свіжость та силу у тілі. Він був розгублений. – Коли побачив тебе, ти сподобався мені. Спочатку – просто як людина. Ти найцікавіший зі священників, котрих я зустрічав. Не чув я про таких, що напрвляють потребуючих допомогу до психолога. Правда, тобі треба буде трохи розібратись у цій темі, бо далеко не всім з них потрібна моя галузь… Потім я відчув твоє бажання і мені стало цікаво, що ж ти будеш із ним робити. Але ти навіть не розумів його, ховав сам від себе, і мені здалось навіть кумедним, як чотири роки поспіль ти дивився на мене, розмовляв зі мною, проводив час, і не розумів того почуття, що кожного разу зʼявлялось у тобі.
– Тобто, все що тобі було потрібно це… Це? – промовив Декстер, відчуваючи залізні тиски у грудях та шлунку.
– Святий Отець, вам потрібно навчитись промовляти слово «Секс» і, здається я сказав, що спочатку ти сподобався мені як людина. Такий щирий, обережний зі словами, але не приховуючий своїх справжніх думок – окрім тих, що вважав неправильними – і, повір мені, за всі ті роки, що я прожив, я вперше зустрів священника, що виконує свою роботу так, як ви, люди, того хотіли, а не ховаючи за цим статусом гріхи страшніші, ніж у багатьох душ, що у Пеклі. Священники там часті гості, Декстер, але не думаю, що коли-небудь ти туди потрапиш. А якщо потрапиш, то я витягну тебе і поверну на землю, будь ти демоном чи янголом, і дам займатись тим, що ти так любиш. Як ти там колись казав?
– Я став священником не тільки заради Бога, а ще й заради допомоги тим, хто цього потребує, – повторив колись давно сказані слова чоловік.
– Точно, це саме воно. Насправді, є багато професій, що тобі б підійшли, але чорна сутана личить до твого волосся, – Ерік провів пальцями по коротким світлим пасмам.
– Ти так намагаєшся сказати, що я тобі подобаюсь?
– Авжеж. Просто так я б не ставив на кон наше чотирьохрічне співпрацювання.
Декстер мовчки виплутався з обіймів демона і, з великими незручностями у вигляді тісної кабіни сповідальні, натягнув одяг, що валявся під їхніми ногами. Він протягнув рубаху та пальто Еріку, чекаючи, коли той зробить те саме. Обличчя демона неможливо було прочитати, але в очах він бачив щось, що відчувалось як холодна мряка після дощу, і неможливість прикритись бодай якоюсь ковдрою. Це сильне та таке просте бажання, що неможливо було виконати.
– Пішли, – промовив чоловік, беручи демона за долоню, коли той одягся. – Мої друзі зараз гуляють на якійсь вечірці, – промовив він, стримуючи тремтіння у голосі, коли закривав двері сповідальні.
– Ти хочеш, щоб я… Ми…
– Так.
Декстер нарешті підняв очі до бурштинів, що були схожі на два маленьких яскравих сонця, охоплені теплом та чимось, що він бачив не так вже й часто. Чоловік посміхнувся і вивів Еріка з храму, роблячи останнє, що він мав зробити у своєму обході – закрив двері.
– О Боже…
– Де? Що сталося? – демон з перейманням обернувся навкруги, не розуміючи, що змусило обличчя чоловіка побіліти за лічені секунди.
– Що ми наробили?
– Ми?
– Ми були у храмі! У сповідальні!
– Я вже казав…
– Ерік, я не про це. Мені з тієї сторони сповідальні ще з людьми розмовляти! О Боже.
– Dio mio*, Декстер, я зараз певно приведу тебе до інфаркту, але ми це зробили ще на Самайн*.
Декстер прикрив вільною від демона рукою очі і важко видихнув. Крізь щилину між пальцями він поглянув на обережно одягнутого Еріка, що залишив своє волосся вільним від резинки, і, не дивлячись на діловий одяг, виглядав як справжнісінький інкуб, ким він і був.
– Завтра. Я подумаю над цим завтра. А зараз пішли до Джаспера та дівчат, бо, боюсь, ще трохи і вони зʼїдять усі цукерки.
– Навряд чи дорослим людям видають цукерки, mio caro*, – посміхаючись засумнівався демон.
– Джаспер виглядає так, ніби йому не три з надлишком десятки, а як трохи зарослий студент, а Сена вміє робити професійний грим, тому цьому лукавому дають цукерки вже Бог зна скільки років.
– Стільки чув про цих трьох, і ніколи не бачив.
– Цікаве буде знайомство.
*Dio mio – мій Бог, Боже мій(ітл.)
*Cazzo – пиздець(ітл.)
*Mio caro – дорогий, мій любий(ітл.)
*Адамс – імʼя, що має походження від імені Адам, першого чоловіка на планеті. Також має таке значення, як «людина», тому Декстер і сказав, що воно не личить демону.
Додати до улюблених