Два блакитних ока

Автор: LiaSO. Посилання на оригінал:https://archiveofourown.org/works/10505733/chapters/23181228?view_adult=true

Вілл Ґрем уникає очей. Він ніколи не хотів мати споріднену душу. Як психіатр, він працює зі спорідненими душами які втратили другу половинку різними способами.
Вимушений Джеком Кроуфордом консультувати по справі серійного вбивці, вбивавшого споріднені душі. Вілл звертається до сумнівно звісного лікаря Лектора. Але щось
пішло не так, після того, як він подивився йому в очі.

— У мене є споріднена душа, доктор Ґрем. Ви можете подивитись мені в очі.

— Деякі люди повідомили, що їхні очі змінили колір навіть після того, як глянули на людину з спорідненою душею. Так і прийняли закон про поліаморію.

— Я знаю вас достатньо, тому можу з упевненістю сказати, що ми не споріднені душі, — сухо сказав Джек.

— Мило

— Ти хоча б подивився на файл?

Вілл поглянув на папку між ними й підсунув її ближче для огляду, ліниво кусаючи великий палець. Це була гарна обстановка, якщо він був чесний. Джек Кроуфорд
з ФБР загнав його в кут у своєму улюбленому парку, коли світить сонце, а птахи щебечуть. Діти гралися на невеликому схилі. Вілл мав бути громадянським.

— Зараз я займаюсь психотерапією, Джеку, — сказав він, відкриваючи його. — Допомагаю людям із втратою.

Жахливе тіло, роздроблене посередині й покладене на дві частини ліжка, не вразило його, хоча й мало. Джек не влаштував йому засідку в гарному місці,
щоб показати йому фотографії планування саду. Він дістав ще одну фотографію дзеркального уламка в оці зліва. Око праворуч було виколото, повністю стерто.

— Консультації з питань втрати спорідненої душі, з того, що я чув. Люди, які втратили свою споріднену душу, і вони повинні спробувати жити в такому світі без своєї другої половини.

— А це змушує споріднені душі відчувати цю втрату… він перейшов до іншої фотографії, зітхнув. — Я не робив психологічний профіль роками. Роки.

— Мені просто потрібно, щоб ти подивився.

— Я не хочу дивитися, — сказав він, дивлячись на них. Від цього горіли його очі, два твердих блакитних ока з морської піни. — Ви знаєте, що це зі мною робить.

— Я знаю, що сказала мені доктор Блум, і вона сказала, що ти найкращий проклятий профайлер, якого вона коли-небудь бачила.Вона сказала, як ти одного разу зайшов у кімнату, простежив поглядом траєкторію бризок крові і сказав, що сподівався, що кров витікатиме швидше, бо хотів подивитися, як вона виглядатиме на люстрі.

— Він хотів, щоб лампочки лопнули, — сказав Вілл через мить. — Він закрив файл і протер очі. Він хотів побачити, скільки крові знадобиться, щоб лопнула лампочка.

— Ти бачив це. Твоя емпатія — це те, що досі обговорюється в психологічних колах…

— Можна подумати, що вони поважатимуть бажання іншого лікаря щодо приватності… — вставив Вілл.

— І твоє знання та розуміння психологічної поведінки споріднених душ призвело до упіймання дуже небезпечних злочинців, — закінчив Джек.
— Це явно суперечка про спорідненість душ, як ти міг побачити лише з цих фотографій. Справжній гнів. Це вже друга жертва, якій він це зробив, і якщо те, що ми його розуміємо, вірно, він знову завдасть удару за місяць.

— Першу я побачив у новинах, — сказав Вілл, підперши підборіддя долонею. Він вивчав жахливу краватку Джека з пейслі. — Він жадає. Вибирає, хто, на його думку,
має бути його спорідненою душею, і робить їх своїми в смерті.

-Це людина, яка втратила свою споріднену душу і вчиняє злочини пристрасті?

Вілл насмішкувато пирхнув і кивнув головою. Споріднені душі, які вчиняють злочини пристрасті після втрати свого коханого, отримували м’які вироки, зустрічали їх із розумінням, а губи пом’якшали співчуттям, а не стискалися від гніву.У разі засудження їх термін ув’язнення був таким, що вони могли б назвати це святом.

— Він багато наслідив?

— Сперма, слина… трохи крові, але недостатньо.

— Я справді цього не хочу, Джеку, — сказав Вілл.

— Я знаю. Після Гоббса…

— Ми не збираємося обговорювати Гоббса, — сказав він спокійно. Він згорнув нижню губу до рота, змочував її й посміхнувся. — Моллі не буде рада цьому.

— Будь-які закони, які ви могли використати, щоб примусово відхилити, з нею є недійсними. Ви не споріднені душі.

— Ні, —погодився Вілл, і він не вперше відчув полегшення від цієї думки. — Ні, ми не споріднені душі.

–

Моллі працювала в невеликому агентстві знайомств, яке допомагало людям знайти свою споріднену душу різними способами. З огляду на це, ні їй, ні Віллу не дуже сподобалася ідея, що хтось нав’язує з ким вони відчувають спорідненість, тому коли вони випадково зустрілися поглядом одне з одним під час різкої зупинки поїзда, вони обидва майже заплакали від полегшення, коли їхні очі не змінилися наступного дня.

Відтоді вони були разом.

— Все ще два блакитних ока? — жартома запитала вона, коли він увійшов. Жоден з них не дуже любив вишукану їжу, але вона приготувала домашню піцу з Pinterest, таку, що пальчики оближеш.

— Все ще два блакитних, — заспокоїв він її. У повітрі пахло тістом для випічки та гарячим соусом маринара.

— Два дні тому Карла на роботі допомагала чоловікові налаштувати обліковий запис. Прийшов вчора з одним зеленим і одним коричневим. Він прийшов сьогодні і зажадав повернути гроші, оскільки він навіть не скористався нашими послугами, — сказала Моллі, виходячи з кухні, щоб поцілувати його в щоку. — Бос дає їй премію, але я не знаю, за що.

— Ваша система працює, ось чому. Тому йому не доведеться купувати подарунок на весілля, яке Карла, напевно, зіграє вже до кінця місяця.

— Так ти говориш своїм клієнтам?

— Ми складаємо списки хороших речей у їхньому житті, які все ще присутні, і робимо мозковий штурм хобі, які допоможуть їм вибратися з дому, щоб вони могли відновити особисті кордони та підтримувати стабільні соціальні кола для системи підтримки.

— Гарно використав свій докторський ступінь, — дражнила вона.

Він посміхнувся і пішов на кухню, вихопивши склянку з серванта, щоб набрати води. Побачивши дві склянки в порожній раковині, він зупинився, дивлячись на них з нотками гніву, що облизує його кишки.

— Я не робила сирний хліб, але робила тісто з нуля, бо знаю, що ти його любиш, —сказала вона, ідучи за ним. Вона ліниво поплескала його по спині й потягнулася за ганчіркою біля раковини. — Я навіть додала свіжий часник, а не часникову сіль, оскільки ти жалівся минулого разу.

— Ти відправив Джека Кроуфорда в парк за мною? запитав він. — Або у нього гарна інтуїція? — Моллі мала розсудливість, щоб не брехати. Вона витерла стіл, де готувала більшу частину їжі, її світле волосся заправлене за вуха.

— Я сказала йому, бо думала, що тобі більше сподобається розмова в громадському місці, а не у власному будинку.

— Це правда, — погодився він. Він ковтнув воду, щоб не кричати.

— Ти збираєшся допомогти йому, Вілле?

Він допив воду, трохи заліза в присмаку, оскільки місто не могло потурбуватися, щоб полагодити труби. Він перевернув склянку в руці, задумавшись.

— Якщо я цього не зроблю, він продовжить вбивати. Вони вже говорили з Блум, і вона направила його мені. Це означає, що вона не може сказати напевно, але вона знає, що я можу сказати. Вона не посилає людей до мене, щоб досаждати.

— Якщо ти погодишся? — запитала Моллі. Вона закінчила витирати стіл і подивилася на нього, нахмурившись. — Що станеться, якщо ти погодишся?

— …Моллі, ти мене не знала, коли я виконував таку роботу. Я не був приємний.

— Дехто стверджує, що ти зараз не приємний, — сказала вона. Однак її дражлива посмішка зникла. Її блакитні очі були все ще бліді, наче непорушне мілководдя,
без натяку на зелень чи сапфір по краях. Він дивувався їхнім кольором. Три роки з нею, і жодного разу вони не змінилися. Щоразу, коли він бачив їх, йому хотілося заплакати від полегшення від цієї думки.

— Не знаю. Я міг би зірватися, я міг би… втратити трохи себе. — він знову наповнив чашу, щоб щось зробити руками. — А якщо я зустріну когось очима? Що, якщо я занадто далеко зайду в себе? Я не буду таким же, якщо зроблю це. Ти не будеш знати мене так само.

— Ти досить розповів мені про те, що робив для ФБР. Ти не будеш колишнім, але я не проти познайомитися з тобою ще раз, якщо ти не проти.

Ось воно що. Моллі була не проти. Цього разу він сьорбнув води, дозволивши мінеральному смаку затриматися, дивлячись зверху на стельовий вентилятор, який ліниво обертався.

— Він переслідує споріднені душі, — сказав він.

— Це значить, що ми з тобою принаймні в безпеці, — заспокоїла вона його.

Моллі була в безпеці. Вілл Ґрем збирався допомогти ФБР розшукати вбивцю. На щастя, він ще не знайшов спорідненої душі.

—

Літаки були жахливим місцем, в них було майже неможливо уникати очей. Всі були чужими, і ідея зустріти другу половинку на відпочинку була мрією.
Він міг порахувати на пальцях по обох рук і ніг, скільки авіакомпаній рекламували як хтось зустрічає незнайомця на міжнародному рейсі, прокинувшись після сну, побачивши, що одне з їхніх очей змінило колір. Ідея, що ви могли б зустріти того самого під час ділового рейсу до Цинциннаті? Фантазія стала реальністю авіакомпанії Tacoma Airlines.

Він опинився затиснутим у крісло біля вікна, а балакуха поряд, що розмірковує про те, що в нього не збігаються очі, замовкла вона лише тоді він витягнув матеріали справи й почав їх переглядати. Вона, мабуть, бачили тіла.

Оскільки це було на гроші ФБР, він подзвонив Алані… просто так.

— Ти послала за мною Джека Кроуфорда? — запитав він, після того, як Алана взяла трубку.

— Я сказала йому, що в тебе є розуміння, якого в мене нема, але також рекомендувала йому давати спокій, — сказала Алана. Вона впізнала його голос, незважаючи на минулі роки.

— Я прямую до Балтімора.

— Там де було останнє тіло, чи не так? -запитала Алана.

— Він хоче, щоб я побачив місце злочину. Сьогодні вранці йому також зателефонував доктор Чілтон з лікарні штату Балтімор для божевільних, сказавши,
що один з ув’язнених має інформацію про цей випадок.

— Перспективно, — іронічно сказала Алана. Вони обидва згадували Фредеріка Чілтона зі школи та не те щоб це були теплі спогади..

— Оскільки ти ненавмисне надіслала його мені, я збираюся використовувати тебе як важіль, щоб він дозволив мені поговорити з ув’язненим. Він завжди був небайдужий до тебе.

— Марго не дозволяє мені це забути, — зітхнула вона.

— Як Марго?

— Вона чудово. Я дам їй знати, що ти подзвонив. Вілл знову перегорнув файли. Поруч із ним його співрозмовниця-бовтушка заснула. — Хто пацієнт?

— Ганнібал Лектер, — сказав Вілл.

— Ти збирався мені це сказати, чи збирався чекати, поки я запитаю? — здивувалася Алана. Вона була такою ж проникливою, як і він похмурий.

— Я сподівався, що ти не запитаєш, — відповів він.

— Що, тому що я була його асистенткою? — вона засміялася, але це було не зовсім щиро. — Вілл, це було багато років тому. Насправді я розмовляла з ним довго після того, як почала свою практику. Він пишався мною.

— Одного разу він сказав, що, якби випала можливість, він з’їв би тебе, — нагадав їй Вілл.

— На щастя, я була набагато кориснішою для нього наосліп, ніж на сковорідці, —жартувала вона. — Ти коли-небудь зустрічав його раніше?

— Ні

— …Я б не рекомендувала. Він може володіти інформацією, але якщо він тільки зараз вирішив поділитися нею, у нього є свої причини. І вони не можуть бути добрими.

— У мене з ним немає минулого, тож це або дасть мені перевагу, або втратить її. Принаймні, я не бігав, публікуючи теорії про нього, як інші. Це значить, що я не у його списку.

— Слухай, я можу сказати, що я – “пережила” його, будучи занадто сліпою, щоб бачити, але це не означає, що я сприймаю його легковажно.Вілл… — її голос затих, коли вона намагалася знайти слова. — Я не знаю як сказати.

— Кажи як є, Алано, — закликав він.

— Я думаю, що твій спосіб мислення – це те, що він побачить миттєво. Він використовував би це, щоб розжувати тебе і виплюнути. Він проникає в найсильніші уми, і… ви читаєте звіти. Він не такий, як інші психопати.

— Він ні, — погодився Вілл. Було проведено достатньо досліджень, щоб він зрозумів, що більшість із тих, хто їх пишуть, не розуміють його. Коли доктор Чілтон дозволив Лектеру публікувати власні статті в журналах, це зміцнило його теорію.

— Ти давно не працював там. Одна справа – профілювання вбивці в задній частині оперативної групи. Зайти в кімнату з доктором Лектером -це зовсім інша справа.

— Якщо у нього є інформація, Алано… Я не думаю, що Джек зможе її отримати. Ти знаєш Джека.

— Знаю, — погодилася Алана.

— Це частина розслідування. Здебільшого я просто телефонував, щоб сказати, що якщо ти будеш десь недалеко, я хотів би тебе побачити.

— Техніки ухилення на мене не діють, Вілле.

— Вони б діяли, якщо ти їм дозволила, — відповів він.

— Будь обережний… ти знаєш, я справді хотіла б, щоб люди просто давали спокій. Ти зробив достатньо, і я не чула нічого, окрім чудових речей про твою практику консультуванням з втрати споріднених душ.

— Дякую

— Ти все ще один? вона запитала.

— У мене є Моллі, — виправдався він. Моллі була кращою за будь-яку споріднену душу. Це був його вибір бути разом, і це звучало набагато романтичніше, ніж бути разом за призначенням.

— Передай їй від мене привіт. Спробуй також виспатися в польоті, добре?

— Гаразд

Він не спав, продовжував переглядати файли, дивлячись на тіла двох людей, у яких були виколоті очі. Не потрібно було бути генієм, щоб побачити, що він виколов око, яке змінило колір. Той, який “не підходив”. Однак це не було схоже на лютість судженого. Був не болісний біль втрати, а жадібність, потреба. Йому доведеться знову відвідати місце злочину, скуштувати повітря та крики, які все ще лунали в ньому.
Від думки, що він опиниться в подібному місці, у шлунку щось неприємно скрутилося, але він був повинен. Моллі сказала, що він може рятувати людей, Джек сказав, що він єдиний, хто може допомогти, а в психіатричній лікарні був психопат, який стверджував, що щось знає про це.

Він сумував по консультаціям щодо втрати спорідненої душі.

—

У Фредеріка Чілтона були карі очі. Вілл розглядав стіл перед ними, склавши руки за спиною, щоб, якщо йому довелося б стиснути їх у кулаки, щоб лікар не побачив.

— Лікар Блум подзвонила мені минулої ночі й сказала, що ви приїдете. Мені також ще раз подзвонив агент Кроуфорд, але він більше запевняв у моїй співпраці з вами.
Як я сказав їм обом, я більш ніж радий бути корисним, оскільки, якщо цю людину затримають, її доставлять до мого закладу.

— Ми цінуємо вашу співпрацю, — сказав Вілл.

— Я багато разів працював з Блумом, докторе Ґрем, але не бачив вас ще зі школи. Психотерапія для споріднених душ просувається успішно? — Вілл промовчав, не реагуючи на провокацію.

— Я гадаю, що після консультації з ФБР це було б не так… захоплююче. — Чілтон стояв і рухався по кімнаті, відчуваючи пихатість, яка пахла сандаловим деревом.
Краєм ока він спостерігав за Віллом, як і за одним із своїх пацієнтів. — Але всеж таки ви тут, а у мене внизу є доктор Ганнібал Лектер, який припускає, що він знає людину, яку ви шукаєте.

— Нам знадобиться якомога приватне місце, щоб я міг його допитати. Можливо, мені доведеться передати йому папери, якщо це не проблема?

— Скільки разів ви збираєтесь його допитувати?

— Я ще не впевнений.

— Ну, для початку він залишиться у своїй камері. У нас є суворий протокол з Ганнібалом Лектером, і я не відступаю від нього жодним чином, у жодному разі.
Якщо ви турбуєтеся про підслуховування, я можу розмістити невеликі перегородки по обидва боки від вас, але він залишиться там. Я впевнений, що доктор Блум розповідала вам історії про нього, щоб підготувати вас до зустрічі з людиною, з якою ви збираєтесь зустрітися, але я мушу вам сказати. — Цього ви не бачили раніше. Я також чув про випадки, з якими ви консультувалися, і я підтримую це твердження, докторе Ґреме.

Вілл сів, оскільки припускав, що це займе трохи часу.

— Ви можете передати йому м’який папір, але нічого іншого. Використовуйте шухляду для їжі, щоб ініціювати цей обмін, а не бруски. Ніяких ручок, скріпок,
скріплених документів або будь-чого, що потенційно може бути використане як зброя. Якщо він намагається передати вам щось, не беріть цього. Якщо він спробує попросити речі, які можна використати як зброю, попередьте санітара, який чекає у коридорі. Ви думаєте, що це очевидні речі, але я бачив у нього сторону, якої не бачив жоден із журналів. Всього через рік після того, як він був тут, абсолютно привітний і ввічливий, він скаржився на болі в животі. Замість того, щоб залишитися з медсестрою, санітари вийшли на перекур. — Чілтон зробив паузу, щоб краще насолодитися нарощуванням. Вілл безпристрасно дивився на свою краватку-аргайл. — Їм вдалося врятувати одне з її очей, — нарешті сказав він. — Його пульс був спочатку 72 удари на хвилину, але не підвищувався вище 85 протягом усього нападу,
навіть коли його плече було вивихнуто, навіть коли він проковтнув її язик.

— Я врахую це, — сказав він. Він не планував перебувати в такій близькості з Лектером.

— Подивіться на це, — закликав Чілтон. Він повернувся до Вілла, засунувши руки в кишені. — Я провів з ним дванадцять сеансів, дванадцять. Навіть доктор Блум вдарила його,оскільки вони колись працювали разом. Нічого. Він непробивний.

— Я подивлюся, що я можу зробити, — сказав Вілл.

— Так, з вашою реконструкцією місць злочину, — сказав Чілтон, і іскра інтересу змусила його повернутися на п’ятах. — Ви спіймали багатьох людей, особливо в тому,
що стосується злочинів щодо споріднених душ, так? Ви повинні мені розповісти, оскільки у мене багато споріднених душ у цьому закладі, як ви це відтворюєте? Ні, ні, не сьогодні, — сказав він, махнувши рукою, коли Вілл ворухнувся на кріслі. — Блум сказала мені, що ти сьогодні заборонений, вона змусила мене поклястися. Іншого разу.

— Я хотів би зараз побачити лікаря Лектера, — сказав Вілл.

У максимально захищеній частині закладу є великі засуви, які з тривожним дзвоном закриваються. Вілл не стрибнув від цього звуку, хоча міцніше стиснув папку.
Коли санітар штовхнув візок по дорозі, він замаскував свої кроки за ними, бажаючи на мить побачити лікаря Лектера, перш ніж він побачить його. Він брав участь у судовому процесі, в основному підтримуючи Алану, оскільки вона свідчила проти нього. Чоловік, який сидить, обвинувачений у множинних вбивствах першого ступеня та канібалізмі, був безтурботним, як весняний ранок. Навіть коли його засудили, він не скаржився. Він дозволив відвести себе геть, його байдужий погляд дивився на натовп, притискаючи кожного, хто виступав проти нього, як метеликів, до дошки.

Він лежав на своєму ліжку, притуливши голову до стіни подушкою, заплющивши очі. Вілл стояв біля ґрат і дивився. Він був довгий, худий, без ознак зів’ялих м’язів, попри полон. Кулінарна книжка лежала на його грудях, і через п’ять секунд він витріщився на Вілла, відкривши очі.

— Я впізнав би це засіб після гоління де завгодно, — протягнув він. — Алана Блум часто приходила до мене в офіс зі смердючим запахом у її шиї та рота, коли вона була моєю асистенткою.

— Я продовжую отримувати його на Різдво, — сказав він.

Уздовж кімнати, приклеєної до стін, горизонти різних місць були затінені гострими деталями, від Ейфелевої вежі до церков у тому, що здавалося Італією. Більше паперу залило стіл, прикручений до підлоги, і ручки різних кольорів були розкидані по ньому.

— Різдво, — сказав Лектер і сів, клацнувши закривши книгу на грудях. — Я щороку надсилаю Алані різдвяні листівки, і вона також кожного року дякує мені.

— Лікар Блум – суцільна ввічливість.

— Сідайте, докторе Ґрем. Я вважаю, що в коридорі стоять стільці в коморі. Принаймні, так це звучить, — Лектер стояв, і в його брудно-білому комбінезоні його шкіра була трохи жовтувата, хоча волосся було зачесаним і акуратним.

— Санітар візьме для мене, а також перегородки.

— Перегородки? — Лектер підняв брови. — Ах, ви маєте на увазі, що це приватне. Я заінтригований.

Санітар повернувся, і під світлом Вілл помітив два різнокольорових ока. Один був коричневий, інший зелений, як сосна. Вілл допоміг йому встановити перегородки, і він дивувався, що Чілтон дозволяє комусь із спорідненою душею працювати в умовах суворого режиму. Зазвичай коли щось, що суспільство боялося втратити, знаходиться так близько від небезпеки, це погано. Він не був упевнений, чи то Чілтон ставився до споріднених душ як до рівних, чи він ревнував, що його власні очі були того самого кольору. Лектер зачекався, поки все буде налаштовано для Вілла, перш ніж сів, елегантно схрестивши одну ногу на іншу. Вілл розглядав своє підборіддя, те, як воно піднімалося.

— Це було дуже ввічливо з вашого боку, — сказав він.

— Завжди рад допомогти.

— Це те, чим ви зараз займаєтесь, докторе Ґрем? Допомога? Я знаю, що ви колись описували вбивць у ФБР, консультувалися у справах  злочинців. Ви навіть зважилися на мою справу, коли вас про це попросили. Тепер ви даєте поради спорідненим душам, так мені сказали.

— Все так.

— Я бачу, що у вас два блакитних ока, нема своєї спорідненої душі. Боїтеся дивитися на людей? Боїтеся того, що знайдете? Про те, до кого б ви прив’язалися, зважаючи на спосіб вашого розуму?

— Лікарю Лектере, ви повідомили доктора Чілтона про те, що у вас є інформація про нещодавні напади на одружених споріднених душ. Я тут, щоб запитати про це, якщо ви не проти.

— Ви завжди такі відверті, докторе Ґрем? — запитав Лектер. Його губа згорнулася навколо його імені. — Не бажаєте обмінятися зі мною люб’язностями?

— Взагалі не обмінююсь, — сказав Вілл.

— У ці дні я люблю лише балачки, — зітхнувши, сказав Лектер. — З доктором Чілтоном це все, що можна зробити. Б’юся об заклад, він кинув на вас один погляд і намагався вчепитися в ваш розум, як старшокласник в незайманість першокурсниці. Я читав про вас у журналах, психіатри були збентежені вашим ідеальним поєднанням неврозів, які зробили вас неабияк корисним для ФБР.

— Я теж читав про вас, — сказав він.

— Здебільшого канібалізм, я впевнений, — протягнув він.

— Здебільшого.

— Один з аспірантів, які написали мені, вставив у рамку листа, який я надіслав у відповідь. Мило.

— У мене тут є файл, якщо ви хочете, подивіться на нього. Мені дійсно знадобиться допомога, лікарю Лектере.

— Ви мені ще нічого не пропонували, -сказав Лектер, і Вілл відчув, як його очі вп’ялися в шкіру. Він багатозначно дивився на руки, що обхопили коліна Лектера. — Коли хтось щось хоче від мене, вони зазвичай пропонують винагороду.

— Я не збирався робити тобі ведмежу послугу.

— Ведмежа послуга? Доктор Ґрем, що Ви маєте на увазі?

— Ви або допомогаєте, або ні. Пропонувати вам дрібнички, коли доктор Чілтон вже намагається підсолодити вас тим, що у вас є, це неповага, чи не так?

— У вас засмаглі руки. Вони не зовсім руки психіатра, але ще й не руки фізичної праці. Підробіток, хм? Чимось, щоб зайняти вас у перервах між груповими сесіями та скорботними пацієнтами?

— Ви сказали доктору Чілтону, що у вас є інформація, лікарю Лектере. — Боже, Алана мала рацію. Розмова з ним викликала у Вілла відчуття, ніби у нього в глибину розуму заповзають мурашки, пережовуючи все.

— Перстень на пальці правої руки; обіцянка, але два ока одного кольору. Знаєте що, докторе Ґрем, мені цікаво.

Віл підвівся з папкою в руках.

— До побачення, лікарю Лектере.

— Дайте мені подивитися папку, і я допоможу вам, — сказав Лектер, встаючи.

Вілл підійшов до маленького контейнера з їжею, розсунувши його. Щоб її запхати, знадобилося трохи сили, але коли він це зробив, він штовхнув її Лектеру. Лектер відкрив його й дістав папку, його руки граціозні, гладкі, попри грубу камеру, в якій він гнив. Але коли Вілл відвернувся від нього, сталося щось, до чого він повинен був чесно підготуватися. Що сказав Чілтон? Не підходьте занадто близько; тримати його в полі зору? Коли він знову сідав, Ганнібал міцно схопив його зап’ястя крізь ґрати, а Вілл рвонувся, з його вуст вирвало прокляття. Він подивився прямо в очі лікарю Лектеру. Лектер посміхнувся, це жахливо, жахливо. Під світлом його очі були темно-бордові, і в момент, коли він зустрів його погляд, Лектер відпустив зап’ястя й відійшов, повернувшись до крісла, щоб переглянути файл. Вілл спіткнувся назад, серце забилося, але він не сів. Він відійшов від перегородки й помолився, щоб Лектер не чув хрипких задихань, які доносилися від нього.

— Дайте мені трохи часу, щоб переглянути це, докторе Ґрем, і поверніться. — Думаю, нам з вами доведеться багато чого обговорити, — вигукнув він, не звертаючи уваги на паніку Вілла.

Вілл практично вибіг із відділення суворого режиму.

—

Через кілька годин він прокинувся на своєму готельному ліжку з дивним кутом шиї. Він сів, застогнав і стиснув собі шию, дозволяючи їй потягнутися по спині, коли він потягнувся. Готель, в якому його поселили, був не найкращим, але він міг похвалитися безкоштовним сніданком. Він змив зі свого рота смак сну, потер обличчя й подумав, як зателефонувати Моллі. Вілл передумав, коли подумав про руку Лектера на його зап’ясті, яка таврувала його. Він вимив руки, бризнув обличчя, потім подивився на дзеркало у ванній, застиг з притиснутим до рота рушником.
Одне морське-блакитне око, інше темно-бордове.

Додати до улюблених