Татко-Всесвіт смажить картоплю з грибами, які з молодшими донечками зібрав вчора в лісі, який ще навіть не почав існувати.
Всіх дуже турбує те, що ж там було до початку, а я вам скажу: був запах смаженої картоплі з опеньками.
Її Татко-Всесвіт смажив своїм молодшим донечкам: дві чарівні близнючки, дві світлі дитини, сонячні, ніжні.
Він любить всіх своїх дітей: синів, дочок, молодших і старших, їх чоловіків і дружин, яких теж називає своїми дітьми любить всіх.
А ми, люди, ми позашлюбні діти молодого Всесвіту.
І нас він любить також, бо ми єдині з його дітей, хто лишається дітьми навіть після мільярдів років. Всі інші вже стали дорослими.
Татко-Всесвіт і досі ходить в ліс за грибами, тільки сам, без когось із дітей, а потім десь там, поза часом і простором,
смажить картоплю з грибами.
Він любить опеньки та маслюки, він мріє про лисички та білі, трішки про рижики й грузді. І з задоволенням би ще раз пішов позбирати красноголовці,
аби ще раз познайомитися зі своєю дружиною.
Чарівна жінка: кожна створена Всесвітом зірка насправді присвячена її очам, на кожній планеті можна відшукати її риси,
вона його муза та найбільша пристрасть.
Впасти б на галявині, як багато вічностей тому, зім’яти б траву, і рахувати хвилини до початку часів, рахувати хвилини
до першого літа.
Він спирається на палку і вдивляється в безкінечність, в минуле й майбутнє водночас, але більше радості йому приносять зібрані в кошик гриби.
Дружина зараз багато працює. Чоловік-Всесвіт чекає, коли ж в них обох будуть вихідні, він навчився терпіти,
він навчився кохати.
Всесвіт нас любить, Всесвіт нас любить так, як ми навчили його любити.
Додати до улюблених