А листя дерев під її вікнами гостре, мов лезо: я бачу як воно своїм жовтим кольором ріже повітря, ріже сам простір, і, можливо,
час,
тому що я пройшов повз, я швидко проходжу повз, а все одно, все одно бачу, бачу ці жовті леза листів,
жовті леза листів дерев біля твоїх вікон.
Штори нові, я не дивлюсь, але знаю: штори в тебе нові, та й підвіконня нове, те, що ставив сусід дядя Толя, зламалось.
Його зламав вітер, літо було дуже щедрим на міцні вітри, вони приходили вночі, вони не давали спати,
я знаю,
я знаю, від голосу вітру ти не спала, це я можу, та не ти.
В мене був такий сон: я бачив, як гнеться гілля з гострим листям, як ламається підвіконня, як вітер співає
незрозумілою мовою
незрозумілою мовою, яку розуміють лише уві сні,
і ти, ти не спиш, тому що не можеш спати, коли на вулиці вітер, такий сильний вітер.
Гостре листя, гостре листя тебе не захистить. Листя дерев під її вікнами гостре, мов лезо: ріже чужі руки, ріже повітря і кидає шмаття на тротуар, ріже простір,
ріже час
Чи то я повернувся у минуле, чи то воно чекає мене і в майбутньому, не зрозуміло, та я не засмучуюсь:
осінь на дворі, господи, як вона тільки не крутить людські шляхи, в які спіралі вона не заплітає стежки спогадів.
Всі лінії часу восени прикриті жовтим листям, яке падає і падає з дерев, всі лінії часу восени прикриті жовтим листям,
що гостре, немов лезо.
Додати до улюблених