Є щось неймовірно чуттєве і справжнє в питаннях, якими просто підтримуєш бесіду, щоб вона продовжувалась і продовжувалась,
жила і жила.
«Тобі подобаються сирні кульки?», «хто тобі подобався в школі?», «якого розміру в тебе каблучки?»…
І падає листя так тихо, падає листя і кожен наступний листочок падає тихіше від попереднього.
Птахи збирають валізи для відбуття на південь, а ми навпаки, ховаємо валізи у чи на шафи, виносимо їх в гараж або на балкон.
Білочки шукають останні горішки і в лапках несуть їх у схованки; з ними ми схожі, ми теж в наших лапках-долонях тримаємо горішки,
задумливо крутимо,
якщо звісно трапиться.
Є щось неймовірно чуттєве і справжнє в питаннях, які ставиш для того, щоб не згасла розпочата бесіда, вони раптом стають надважливим,
якимось інтимними.
«Якого кольору має бути холодильник?», «скільки молока має бути у каві?», «в тебе в саду ростуть гортензії чи клематіси?»…
Мені було важко зізнатись їй, насправді, що ні, я ніколи не вирощував у себе в саду ані гортензії, ані, тим паче, клематіси.
Для мене, моєї землі, себто землі в моєму саду, це екзотичні рослини. Можливо, я навіть їх ніколи не бачив, не впевнений.
Вона була вражена, навіть в цьому пориві торкнулась моєї руки (швидко прибрала пальці, засоромившись), і сказала:
«пішли я тобі покажу? Це мої улюблені квіти. Хочеш знати, як вони виглядають?».
Звісно я хотів, я звісно хотів, зізнатись –
в той момент я більше всього на світі хотів знати, які в неї улюблені квіти та як вони виглядають.
Осінні прогулянки зазвичай ведуть до саду, всі шляхи восени ведуть в сади. І в тих садах нічого вже не росте,
нічого, окрім кохання. Тільки воно здатне вирости в осінньому саду.
Є щось неймовірно чуттєве і справжнє в питаннях, якими просто підтримуєш бесіду, які ставиш тому, що не хочеш, ні в якому разі не хочеш,
щоб вона завершилась.
В ці моменти ти зазвичай питаєш найважливіше.
Додати до улюблених