Хасан кутався у хутрову накидку, ховаючи обличчя від сильного вітру та снігу, який ніяк не припинявся. Омега стояв біля входу в їх теплу печеру. Усі вже давно були вдома, не було тільки Лінчі. Запропастився казна-де. Хасан миттєво рушив би на його пошуки, але батьки не дозволили йому нестися хтозна-куди в таку погоду, лише дозволили стояти біля входу і чекати під наглядом Маріно.
– Ось скажи, – сказав альфа, – чого ти про нього так турбуєшся? Прийде твій Лінчі, нікуди не дінеться. Загуляв мабуть.
Хасан лише злісно подивився на брата і знову вперся поглядом у стіну снігу. Не дивлячись на ранній час доби, за хуртовиною нічого не було видно. Омега тяжко зітхав і так само, не втрачаючи надії, дивився вдалечінь. Коли Маріно набридала незручна тиша між ними, він починав чіплятися до Хасана з дурними питаннями або ще якимись дурницями, від чого омега ще більше злився і дратувався, не розуміючи, чому брат постійно його задирає.
Як тільки серед білого снігу з’явився ледь вловимий чорний силует, брати одразу вловили запах Лінчі. Омега презирливо пирхнув і зник за пологом печери. Маріно здивовано подивився йому в слід. Рись підійшов ближче і перекинувся людиною.
– Що ти тут робиш? – здивовано спитав Лінчі, переступаючи з ноги на ногу і щулячись від холоду.
– Вартував Хасана, але як тільки він побачив тебе, пішов назад. Я з ним стояв тут увесь ранок! Жах! – Маріно невдоволено пирхнув і також пірнув у печеру. Рись мовчки пішов за ним.
Їх печера змінилася. Брати придумали поділити печеру на «кімнати» за допомогою ширм. Так, кожний міг мати хоч трохи власного простору. Фархад жив з Олівером, Блаз із Жеже, Нені з Аароном, Хасан з Лінчі і, нарешті, Маріно, який дуже пишався своєю самотністю.
Рись пройшов у їх з Хасаном кімнату і відразу укутався в теплу шкіру, зігріваючись. Омега навіть не повернувся в його сторону.
– Навіщо ти чекав мене на холоді? – порушив тишу Лінчі, відігріваючи руки біля невеликого багаття.
– А навіщо ти пішов у таку погоду хтозна-куди?! – спалахнув омега. Коли він злився, то був дуже схожим на Олівера. Рись трохи розгубився від такої реакції Хасана.
– Ну, я шукав дещо, – відповів Лінчі.
– Знайшов? – пирхнув омега.
– Ні.
– І що ж ти шукав? – Хасан, нарешті, подивився на брата. Той був трохи сумним. Увесь час простягав руки до багаття.
– Морозну квітку. Старі кажуть, що її можна знайти лише в таку погоду.
– І нащо вона тобі? – здивувався омега.
– Тобі хотів подарувати, – знітився Рись. Хасан пирхнув зі сміху. Підсунувся ближче до альфи.
– І що? Знайшов? – спитав омега, з легкою насмішкою в голосі.
– Ні, – зовсім засмутився Лічі, Хасан ще більше розвеселився і пхнув брата в бік.
– Ну звичайно, ти її не знайшов, адже її не існує, дивно, що ти повірив старим. Краще б сидів дома і не змушував мене хвилюватися, – сказав Хасан, умощуючись біля альфи зручніше.
– А ти що хвилювався? – трохи повеселішав Рись, розтягуючи рот у своїй улюбленій усмішці.
– Зовсім трохи, – пробурчав Хасан. – Ось стільки. Зовсім трошки.
Лінчі пригорнув омегу до себе і міцно притиснув, так що в нього захрустіли ребра. Рись повалив його на товсту шкіру і притиснув зверху своєю вагою.
– А чого ти тоді стояв на холоді? Сидів би в печері і не виходив, – прошепотів Лінчі на вухо омезі. Хасан пирхнув і закрив обличчя альфи долонями.
– Відчепися від мене. А то піду жити до Маріно.
– Диви який, – образився Рись. – «Піду жити до Маріно!». Тьху! Так йди. Може, він буде краще тебе трахати ніж я!
– Ну чого ти, – раптом злякався Хасан, – я ж пожартував. Вибач…
Лінчі знову сів біля багаття і насупився, не бажаючи розмовляти. Омега відчував себе гірше нікуди. Він невпевнено провів рукою по вічно неслухняному волоссю брата і спитав:
– Ти будеш їсти? Я готував сьогодні їжу на всіх. Залишилося ще трохи. Це звичайно не їжа татуся, але, все ж таки, їсти можна.
– Буду.
– Добре, я зараз принесу, – омега вийшов із-за ширми до головного багаття, де у великому котлі ще залишався суп. Мимоволі, його погляд впав в той кут печери, де нерухомо лежав їх татусь. Серце омеги стиснулося. Він не хотів вірити, що їх тато може в любий момент померти.
Тим часом, була черга Блаза «розважатися» в маленькій печерці. Цей день він присвячував сам собі. Він залишався у повній самотності і тиші. Кожного разу, як йому випадала можливість залишитися тут самому, він прибирав у печері, приносив нові шкіри і ковдри, робив усе, щоб вона стала затишнішою. Увесь день у печері горіло багаття.
Залишаючись із самим собою, Блаз думав про себе, про своє життя і про те, куди воно котиться. Із віком, мрія знайти свого істинного, ставала все безглуздішою. Ця фантазія здавалася йому повним абсурдом. Він вже думав благати про допомогу Жерара, який, як виявилося, знав усіх омег резервації, у пошуках хорошого омеги для себе. Спокійного і доброго.
Він хотів кохати та бути коханим. Хотів виховувати дітлахів і радіти їм. Хотів довести батькам, що він вартий бути їх сином. Хотів показати, що він достатньо сильний та незалежний альфа. Що він, може створити свою власну сім’ю. Йому хотілося порадувати батька і татуся онуками, але все це, здавалося йому таким далеким і нездійсненим, що не раз, у повній тиші цієї печерки, він збивав кулаки об стіни і ледь чутно підвивав, кусаючи руки. Він відчував себе безсилим і немічним.
Звісно, Жеже знайомив його з омегами. З різними омегами. І веселими, і скромними, шумними і спокійними, красенями, яких тільки пошукати і найпростішими, звичайними. Ніхто. Ніхто йому не подобався. Він дивився на них і бачив лиш натовп. Від відчаю хотілося накласти на себе руки, але він одразу припиняв так думати, думаючи, що ж тоді стане з їх татусем, який і так був не в найкращому стані?
Зараз, думаючи про татуся, Блаз і уявити не міг, що коли-небудь їх молодий, гарний тато, буде ось так лежати на ліжку нерухомою лялькою, лише іноді відкриваючи мутні очі. Дивлячись на такого немічного і кволого тата, сльози наверталися на очі Блаза. Тоді, він одразу перетворювався із сильного дорослого альфи в маленьке вовченя, тато якого був готовий попрощатися із життям будь-якої миті.
У цей день, Фархад був страшенно втомлений. Декілька разів він бігав до лікаря і приводив його в свою печеру, в якій, здавалося, повисла тінь смерті й у ній стало зовсім тихо. З самого ранку Олівер ледь дихав. Він не прокидався вже три доби. Одним богам відомо, які сни він бачив. Іноді, його повіки тремтіли, ніби він ось-ось розплющить очі, але нічого не відбувалося.
За час хвороби Олівера, Фархад помітно постарішав. У русому волоссі з’явилися білі пасма сивого волосся, чого альфа просто не помічав. Під очима пролягли чорні кола. Злякані погляди дітей у їх бік ще більше засмучували альфу. Він ночами шепотів на вухо Оліверу все, що приходило в голову. Він переконував його, що ще не час йти, що їх діти ще недостатньо виросли, щоб ось так їх кидати, що він сам, не витримає без нього. Якщо піде Олівер, Фархад не думаючи піде слідом за ним.
Бувало, альфа сидів на їх ліжку і міцно стискав тонку, холодну руку свого омеги. Він сидів так годинами, дивлячись в одну точку і не відчуваючи нічого. Іноді, його погляд, який нічого не бачив, вловлював жовті очі Хасана, які дивилися на нього. Відразу, сльози починали котитися по щокам молодого омеги і він тікав у свою «кімнатку». У такі моменти Фархад важко зітхав, тер рукою єдине око і вкладався поряд з Олівером. Дивився, як непомітно здіймаються його худі груди і, нарешті, засинав неспокійним сном, в якому бачив страшні сні.
Через декілька днів, погода трохи заспокоїлася. Виглянуло сонечко. Сніг заіскрився дорогоцінним камінням, осліплюючи все і всіх. Вовки поступово почали з’являтися із своїх укриттів. Жерар, як раз рухався в сторону притулку племені блакитних вовків. Вони теж переселилися в печери через занадто холодну зиму. Коли він зайшов всередину, відразу знайшов невелику нішу, в якій тимчасово жив Хом. Чоловік широко посміхнувся, коли побачив вовка і запросив сісти поруч.
– Як тато? – занепокоєно спитав Хом, помічаючи тінь печалі на обличчі альфи. Жеже поколупав пальцем землю і втомлено відкинувся на товсту шкіру.
– Так само, – зітхнув Жеже, – без змін. Ти б бачив батька. Він скоро теж стане схожим на тінь. І нічого не зробиш. Він сильно турбується. І ці тривоги виснажують його. І нас теж. Ми навіть боїмося лишній раз подивитися в їх бік, щоб не побачити, щось страшне. Кожного дня живемо у страху.
Хом тяжко зітхнув, вкрив вовка теплою ковдрою і притиснув до себе. Він нічого не казав, лише гладив альфу по голові, зариваючись у м’яке русе волосся. Жерар, не усвідомлюючи своїх дій, обійняв чоловіка у відповідь і сховав обличчя в складках його одягу. По шкірі Хома пробігли солодкі мурашки від чого він тихо видихнув. Чоловік пригорнувся щокою до альфи і закрив очі, мріючи, щоб той ніколи не відпускав його.
– Навесні, нарешті, зможемо знову мандрувати усією резервацією! – радісно вигукнув Нені, потягуючись. Він сидів біля входу в маленьку печерку, закутаний у ковдру. Позаду маячив Аарон. Чим ближче ставала осінь, тим похмуріше ставав Аарон, але він намагався ніяким чином не показувати свого справжнього настрою.
– Так, звичайно, підемо куди захочеш, – плямистий альфа обійняв Нені зі спини, ніжно цілуючи маківку, зариваючись носом у м’яке волосся свого вовченяти.
– Ти такий люблячий останнім часом, – сказав Сінінен, – дивився, а то розбалуєш мене. Буду зовсім неконтрольованим.
Аарон дивився на щиру посмішку Нені і, вперше за довгий час, відчув той неприємний біль у грудях. Кольнуло серце. Здавалося ще трохи і він заплаче наче маленька дитина.
Старший альфа махнув головою, проганяючи дурні думки. Через силу посміхнувся у відповідь вовченяті.
– Нічого, я витримаю усі твої недоліки, – Аарон ще міцніше пригорнувся до коханого і прикрив очі, намагаючись не думати про те, що їх чекає і молячись усім богам, щоб ніхто не відібрав у нього щастя, якого він потребував, як ніхто інший. Нені рано ліг спати. Стомлений божевільними іграми у снігу, він тихо сопів, згорнувшись ковтюшком. Аарон спостерігав за ним. Бачив його риси у світлі догораючого багаття. У печері було тепло. Сінінен лише трохи прикрився ковдрою. Плямистий альфа торкнувся носом оголеного плеча вовчати. Потім торкнувся губами. Трохи прикусив шкіру, зализав язиком. Нені злегка насупився і перевернувся на спину, відкриваючи своє гарне тіло на огляд збудженому Аарону.
Плямистий альфа задоволено оскалився і почав вкривати поцілунками усе тіло вовченяти, залишаючи червонуваті сліди. Жадібно посмоктував соски, спускався все нижче, волого проводив язиком по животу Нені, від чого той здригався. Аарон відкинув ковдру, яка заважала і вмостився поміж ніг альфи. Спустився і невагомо торкнувся голівки члена кінчиком язика. Злизав краплю змазки і охопив голівку м’якими губами. Нені шумно видихнув, остаточно прокидаючись. Він відкрив сині очі, витріщився на розпусного Аарона, який з насолодою його пестив. Сінінен застогнав і розвів ноги ширше. Плямистий альфа дочекався поки його горло заповнила тепла рідина і тільки після цього звільнив коханого із жаркого полону свого роту.
Аарон задоволено подився на обличчя Нені. В його блакитних очах плескалася непомірна хіть. Сінінен гаркнув і підім’яв Аарона під себе. Вони вже давно не розмовляли один з одним під час сексу. Вони знали, що хоче кожен із них. Вони бачили це в очах один одного, чули в стонах один одного. Нені бачив, що в останній час Аарон не знаходив собі місця, якісь думки виїдали його із середини. Тому, просто вирішив відволікти його чимось. Чимось дуже солодким і приємним.
Старший альфа звивався і незграбно вертівся, нарешті, перевернувся на живіт і встав перед Сініненом на коліна. Він був такий беззахисний, повністю розкритий перед вовченям. Нені нетерпляче роздув ніздрі і примостився позаду Аарона. Він міцно схопив рожевенькі сіднички і з силою стиснув їх, залишаючи подряпини і синяки. Плямистий альфа нетерпляче прогнув спину. Нені дражнив знову твердим членом сідниці Аарона, чим викликав у останнього нетерплячі стони. Плямистий рухав стегнами, наче запрошував.
Сінінен підступно посміхнувся і не поспішаючи увійшов. Він розтягував задоволення, рухався розмашисто і дуже повільно. Нахилявся до спини Аарона. Цілував його плями і ластовиння. Вкривав поцілунками плечі та лопатки. Злизував солоні краплі поту з гарячої шкіри.
Аарон впивався кігтями в товсту шкіру на лежанці, кусав ковдру, соромлячись своїх розпусних стонів. Не міг не повторювати рухи свого коханого вовченяти, яке дарувало неабияку насолоду. Кожного разу, як Нені проводив сильними руками по спині, Аарон прогинав її ще сильніше, підставляючись, розкриваючись, давав зрозуміти, що довіряє йому беззаперечно.
Волога долоня Сінінена пробіглася по тілу Аарона, торкаючись рожевих сосків, окреслюючи груди і прес. Долоня спустилася вниз по животу, накриваючи вологий, збуджений член. Плямистий альфа затремтів. Сильний спазм пройшовся тілом, але рука, яка стискала член, не давала йому вилитися. Аарон відчайдушно загарчав і дозволив скаженому Нені робити з ним, що завгодно.
Аарону здавалося, що він відчуває гарячий член Сінінена усюди. Начебто він пронизував його наскрізь. Бажання повністю заволоділо ним, піт лився рікою. Тіло тремтіло від напруги.
У якийсь момент, хватка Сінінена ослабла, він пару разів ковзнув рукою по члену Аарона і той з голосним стогоном вилився на покривало. М’язи стиснулися, обхоплюючи Нені і той не витримав, виливаючись слідом за коханим, наповнюючи його до самих країв.
Вони стомлено завалилися поряд, важко дихаючи. Майже відразу вони заснули. Вони були брудні і пахнули сексом. Лише в голові Аарона промайнула дурна думка: «Якби я був омегою, народив би йому сотню дітей».
Через місяць сталася подія, яка схвилювала всю вовчу сім’ю. Після чергового повного місяця, коли снігу стало трохи менше і погода поступово почала налагоджуватися, в печеру, наче обшпарений, залетів Маріно. Що рухало їм, коли він так вчинив він і сам не до кінця розумів. Ревнощі? Можливо. Але навіть, якщо це і були ревнощі, не варто було так чинити з рідними братами.
Стоячи на порозі, Маріно закричав на всю печеру. Тільки но Фархад почув, що Лінчі наругався над Хасаном, він одразу перекинувся вовком і стрімголов чкурнув на пошуки сина. Це не було дуже важко і в наступну хвилину грізне гарчання Фархада зігнало усіх птахів з найближчих дерев. За цим було чути жалісливе скиглення і сніг окропило червоною кров’ю.
Почувши знайоме гарчання батька, Нені відразу підхопився. Він летів через ліс, хапаючи мордою хльосткі гілки, але йому було все одно. Він хотів дізнатися, що розлютило батька на цей раз. Нені вибіг на галявину біля маленької печерки. Він одразу, не задумуючись, кинувся під ікла батька, закриваючи собою Лінчі. Молодий чорний альфа, від несподіванки, відскочив до дерева, забруднюючи все довкола себе кров’ю. Він був страшенно наляканим.
Аарон, який біг за Нені, побачив картину, яка постала перед ним, наїжачився, страшно гаркнув і кинувся на Фархада. І ось знову вони зчепилися не на життя, а на смерть.
Сінінен ухилився і одразу перекинувся людиною. Він побіг до тремтячого Лінчі, який також був у людській подобі. Молодший брат Нені стояв, спершись на дерево. Рись намагався затиснути руками рану, яка сильно кровоточила і було нанесена чи то зубами, чи то кігтями батька. Нені вилаявся і кинувся допомагати братові.
Не встигли вони ступити і кроку, як на них накинувся чорний вихор, в якому Сінінен впізнав Маріно. Обидва брати, старший і молодший одразу перекинулися вовками і почали захищатися. Трохи згодом, до них приєднався ще й Хасан, який незрозуміло чому, розлючено бився з Риссю. Нені, тепер, зовсім нічого не розумів. Він просто намагався вижити під скаженими атаками братів. Увесь сніг під ними став багряно червоним. Дивитися на це було страшно.
Здавалося, коли вже ніхто і ніщо не врятує їх від кривавої розправи один з одним, пролунав ледь чутний, але страшенно злий голос Олівера. Усі вовки раптово відскочили один від одного, як від полум’я і перекинулись людьми. Вони налякано дивилися на старшого омегу. Той стояв, на тремтячих ногах, біля входу в велику печеру, в одній сорочці, яка тріпотіла на ньому, як на вішалці. Він стояв і був подібний повсталому із мертвих. Сіра шкіра і заплутане чорне волосся. Лише яскраві, зелені очі світилися полум’ям люті.
Вовки стояли і боялися поворухнутися. Олівер окинув їх усіх зневажливим поглядом і нарешті сказав:
– Чому ви мені не дасте навіть здохнути нормально? Розвели тут безлад. Якого дідька ви не можете жити спокійно? Я б вас усіх вигнав. Усіх до єдиного. Але ж ви передохнете, як собаки. Хасан, йди сюди. Усі інші робіть, що хочете. Не хочу вас бачити.
Олівер дочекався, поки блідий омега на ледь зігнутих ногах, дійде до нього і зник разом з ним за пологом печери. Старший омега накинув на сорочку теплу накидку і посадив сина на свою лежанку. Він мовчки обробив усі рани молодшого омеги і наказав йому готуватися до приходу лікаря. Хасан хотів заперечити, але татусь так подивився на нього, що в омеги зникло усіляке бажання жити.
Вовки, які залишилися на вулиці, розійшлися хто куди. Фархад пішов блукати наодинці. Лінчі пішов разом з Аароном і Нені, а Маріно залишився сидіти в маленькій печерці, жалкуючи про те, що накоїв.
Дуже скоро, з’явився Блаз з лікарем і пішов у головну печеру. Біля маленької печерки показався Жерар з Хомом. Вони витягли звідти Маріно і забрали його з собою. Щось дивне линуло у повітрі та лише Олівер знав, що так його карають боги за те, що він продав своїх дітей людям.
Додати до улюблених