Олівер прокинувся десь близько обіду. Фархад так само вкривав його і старався не звертати увагу на занімівшу праву частину тіла. Юнак відкрив блакитні очі і заспано подивися на вовка. Згадавши все, що відбулося, розгублено посміхнувся.
– Добрий ранок, – тихесенько сказав, – мене, до речі, звати Олівер. Ми ж так і не познайомилися.
– Фархад, – прошепотів вовк і поцілував лоб юнака.
– Гарне ім’я.
– Твоє теж, – Фархад ніжно торкнувся пальцями мітки, наче не вірив і те, що відбувається.
– Дякую за це, – Олівер накрив долонею пальці Фархада, які досліджували його шию. Хлопець вдихнув запах вовка і легенько торкнувся губами його руки.
– Я думав ти будеш злитися. Ще й приховував від мене. Не варто було насильно ставити тобі мітку. А раптом ми не істинна пара?
– Все одно. Тепер вже все одно, – Олівер м’яко посміхнувся.
– Ох, ти занадто безтурботний.
– Мені вже треба йти.
– Ти впевнений? Дивись не попадися.
Фархад дуже тихо піднявся. Узяв на руки Олівера, який, як раз скинув ковдру. Вовк посміхнувся, коли побачив відмітини на тілі хлопця. У той же час, Олівер роздивлявся сліди на тілі Фархада. Юнак обома руками прибрав волосся з обличчя вовка і довго дивився на нього, що змусило Фархада трохи зніяковіти. Олівер поцілував його і міцно обійняв. Вовк підсадив хлопця і той спритно виліз через дірку. Там він, ховаючись у високій траві, одягнув свою сорочку, яку кинув там вночі і тихенько поплентався додому.
Близько місяця Олівер майже кожного дня був на роботі. Стільки радості та піднесення він ніколи не відчував, тим більше вранці, коли йому більше всього хотілося спати. Він так само приносив Фархаду м’ясо, не дивлячись на те, що йому дійсно давали добрі шматки м’яса. Іноді, Олівер знаходив десь сирі яйця або молоко. Звідки хлопець брав все це вовк навіть уявити не міг.
Часом, вони сідали поряд, обговорювали усілякі дурниці та їли. Олівер своє, Фархад своє. Одного разу хлопець задумався і почав спостерігати, як вовк їсть, і сказав:
– Я теж хочу.
– М’ясо, чи що? – здивувався Фархад. Він помітив, що його хлопчина трохи змінився. Щічки почервоніли і сам він, наче знову народився. Ще йому здалося наче він набрався тіла, але вовк не казав цього, бо боявся образити омегу. Перевертень насолоджуючись спостерігав, як перекочуються округлі сіднички хлопчини під одягом.
– Так! – очі Олівера загорілися і він від нетерпіння майже стрибав. Вовк посміхнувся і висунув язика на якому, як раз і був невеличкий шматочок м’яса. Хлопець облизався і жадібно впився губами у вовка. Вони цілувалися, але потім, Олівер все ж таки зумів з’їсти той шматочок. Вовк зацікавлено спостерігав за хлопцем і чекав його реакцію.
– Смачно! – раптом заголосив хлопчина. – Дуже смачно!
– Е-е-е? Дурник, чи що? Воно ж сире!
– Все одно дуже смачно! – Олівер засміявся та продовжив. – Тепер, завжди будеш так мене годувати.
Пізніше хлопець став помічати, що йому стає огидною його улюблена їжа. Йому усе більше хотілося чогось дивного, як сире м’ясо чи ще щось подібне. Йому страшенно подобалося молоко і тепер він пив його увесь час. Також сам він став більш відвертим, привітним і частіше посміхався. А потім, він все таки помітив, що набрався тіла. Більше він не був худорлявим хлопчиком, його тіло погладшало, придбало плавні форми і чомусь, це дуже подобалося Фархаду, але жахливо дратувало самого власника тіла, яке мінялося.
Одного разу, Олівер не прийшов на роботу. Фархад сильно хвилювався і намагався прислухатися до слів охоронців, але вони не казали нічого такого, що могло зацікавити вовка. А хлопець просто залишився вдома. Він страшенно хотів спати і не міг навіть поворухнутися. Сильна втома звалилася на нього і, як тільки він вставав з ліжка відразу темніло в очах. Через пару діб він прийшов до тями, але все одно це не пройшло повз Фархада. Він усе розпитував, що сталося, але Олівер був не в собі. Постійно похмурий. Виглядав так, наче затіяв, щось небезпечне. Вже тоді він знав, що вагітний від Фархада.
Перед черговим повним місяцем Олівер погукав Фархада до себе і серйозно заявив:
– Я збираюся витягти тебе звідси, тому будь максимально уважним. Під час гону усі охоронці будуть біля головних веж – нещодавно привезли нову партію молодих вовків. Тут не буде нікого, а в мене у цей день вихідний. Вранці я зберу всі потрібні речі та віднесу до лісу, де і сховаю. Потім, вночі, як раз у повний місяць я прийду за тобою. Намагайся стримувати себе, так як це наш єдиний шанс, коли ми зможемо втекти.
– А ти? Ти ж так гостро реагуєш на повний місяць! Що буде з тобою? Чи впораєшся ти? – розхвилювався Фархад, і прийнявся притискати руки свого омеги до обличчя, цілуючи їх.
– Ти сумніваєшся? – злісно подивився Олівер. – Я впораюся. Все у нас вийде.
– І куди ж ми підемо? Хіба є місце, де ми зможемо уникнути зустрічі з людьми?
– Є одне місце. Правда туди ми дістанемося аж навесні, через це, зиму доведеться перечекати в горах.
– Ти так гарно все продумав…
– Так, я все вирішив! І все у нас вийде.
Хлопець мало не сказав: «Ми маємо попіклуватися про наших дітей!», – але він вчасно зупинився, розуміючи, що зараз не той час і не навчений життю на волі вовк, наробить дурниць.
– Добре, – Фархад вишкірився, – зробим це!
– Я обов’язково витягну тебе звідси! – Олівер зник у дверях і зі швидкістю вітру понісся додому. Йому б варто радіти, як і будь яким батькам, але він став тільки серйознішим і боявся, що щось піде не так і він не зможе врятувати ні дітей, ні Фархада, ні себе.
Додати до улюблених