Підготовка почалась із самого ранку, повільно втягаючи Сандру в спільний мандраж, який впивався під шкіру легким хвилюванням. По маєтку туди-сюди метушились полохливі ельфи, які з заздрісною швидкістю виконували додаткові справи, чим не могла похвалитись дівчина, що все ще перебувала в напів-тьмяному стані, коли от-от втратиш свідомість. Звичайно, все це ще більш вибило її із колеї. Але поки що самовладання переважало, тому зараз Сандра лише неквапливо приводила темні пасма до ладу, вкладаючи зачіску трохи святковіше, аніж завжди. Світло-червона, майже рожева сукня вже очікувала дівчину, білою плямою розклавшись на темному ліжку. Нечасто її можна побачити у світлому одязі. В цей раз Сандра віддала перевагу практичності, а не пишності, про що зовсім скоро буде собі вдячна — в будь-який момент вона буде готова до подій, які можуть там розпочатись. А вона впевнена, що щось таки буде. Закінчивши приборкання волосся вона так само неспішно натягла сукню, котра простим силуетом тісно обрамляла її фігуру, опускаючись нижче колін. Вона також нанесла вже улюблену темну помаду. Все до максимуму просто — навіть занадто, рейвенкловська тяга до оригінальності могла б зіграти із нею злий жарт, але точно не сьогодні. Сьогодні буде все так, як того хоче вона.
До того, як сім’я Вишневецьких відправиться у маєток Кравчів, а це буде близько шостої вечора, у неї залишалось трохи вільного часу, який вона точно знала, куди потрібно витратити. Цього разу дівчина вирішила підготуватись до параноїдального-ідеально, не упускаючи жодної важливої деталі з-під пильного погляду холодних очей. Чарівна паличка — не єдина зброя, яку може мати із собою чарівник. Тип паче, якщо цей чарівник мав так багато можливостей контактувати з маґлівським світом.
Тонке лезо клинковоподібного ножа Боуї було добре заточене — про це вона подбала заздалегідь. Знаряддя досить масивне, очевидний мінус, який завадить тонкій роботі, але дівчина готова задовольнятися тим, що є. Місце для красунчика також вже обране — внутрішня кишеня чорного піджака, якого одягне Сандра поверх тонкої сукні стане хорошим прихистком для клинка. Питання лише в зручності для самої дівчини, але вона впевнена, що кілька годин потерпіти не є проблемою. Зрештою, розмови із аристократичними снобами лякала її куди більше. Вона могла б окунути ножа у будь-яке з недавно вивчених зілль, які добряче засіли в пам’яті, але Вишневецька сама із собою дійшла до висновку, що це вже занадто.
Вона закусила губу, проводячи по лезу краєм пальця — тут же рожевий слід віддав гострим болем, який змусив її лише усміхнутись. Так, вона без сумніву перетворювалась в бісову мазохістку. В голові промайнула думка — а що, як гостей будуть перевіряти на наявність зброї? Але ця думка зникла так само швидко, як і з’явилась — перевіряти сотні людей явно не входить в плани сім’ї наречених. Тим більше, якщо вже і будуть перевіряти, то на магічний вплив. Шукати маґлівський дріб’язок для аристократів вважалось би принизливим. Зрештою, колись ця наївна необачність зведе їх у могилу. Рано чи пізно, рано чи пізно…
* * *
— Виглядаєте прекрасно, міс Вишневецька, — задоволений голос Лінди зустрів її у вітальні, як тільки вона вийшла із кімнати. Фамільярництво жінку відверто розважало, іронізуючи манери і лестивість, яких їм доведеться строго дотримуватись наступні години, проте з її уст злетіла чиста правда. Батько підвів погляд, але промовчав, знову зосереджуючись на годиннику.
— Я Вам вдячна, місіс Вишневецька. Не можу не сказати те саме про Вас, — дівчина награно підняла брови, але тут же замовкла, коли Радаман підвівся. Його брови були як і завжди насуплені, але розслаблена поза давала знати, що все під потішним контролем. Строгий костюм сидів на ньому ідеально. Мамина сукня також була під статус решти сім’ї — владний і суворий стиль контрастував з її милою зовнішністю дещо незвичайно.
— Будемо йти. Готові до особливих відчуттів? — батько підняв кутик губи, натякаючи на ненависне Являння, при якому тобі наче перекручують всі органи, викликаючи жахливу нудоту. Сандра машинально скривилась, але відповідати не стала — лише міцно вхопилась за лікоть чоловіка і подумки понадіялась, що нічого не забула. За секунду всіх трьох відправило у пересічний вирій, стискаючи до гидкої приплюснутості і через секунду виплюнуло прямо посеред саду чужого дому. Кілька секунд минули, як в тумані, доки фокус зору ніяк не приходив до ладу, а відразний ком у горлі змусив несамовито вдихати свіже повітря, намагаючись прибрати огиду із виразу обличчя.
— Ходімо.
О, так. Вечір лише починався. Важко зізнатись, але почуття Сандри дещо змінились, коли гості увійшли до маєтку. Тягар змінився інтригою і смутний азарт запалив її, до того, бляклі очі. Подивимось, чим Кравчі на пару із Блеками зможуть її здивуватись. Вона дуже сумнівалась, що хоч чимось.
Дім представляв собою величезну вишукану будівлю, яка височіла на пагорбі над рештою. Літтл Хенглтон — мале маґлівське село, на просторах якого розмістились цілих два маєтка видатних родин чарівників — Кравч та Ґонтів. Хоча, дім останніх, по чутках, схожий скоріше на стару халупу. А колись це був впливовий рід спадкоємців Салазара Слизерина…а зараз що? Відверто кажучи, їй глибоко плювати. Немає причин зациклюватися на проклятих зміях. Чи все ж є?..
Ельфи провели їх у головну Залу, доки поспіхом підбирали речі гостів. Піджак Сандра, очевидна, не віддала. Цим ніхто відверто і не переймався. До новоприбулих прилинули одразу кілька людей, як і слід в таких заходах — батьки Чаріс Блек, а тепер вже Кравч із ввічливими посмішками потягнули її батьків у вічні світські розмови, дозволяючи дівчині видихнути на кілька хвилин і оглянутись. Величезна Зала була по-справжньому розкішна, змушуючи серцебиття прискоритись, а очі заворожено забігати, досліджуючи кожен куток, кожного вишукано вбраного гостя, кожен стіл, що буквально ломився од кількості страв та напоїв — і так по безкінечному колу. Від високої стелі сочились потоки магії — річки блиску линули на гостів, так і не дістаючись до людей. Переливаючись у напів-тьмі це здавалось нереальною казкою. Підлога теж не відставала, відбиваючи чарівне світло своєю скляною текстурою. Все це мерехтіння добряче гіпнотизувало. По центру розмістилася тріумфна доріжка, що вела до елегантної арки, котру повністю прикрашали живі квіти. Місце для клятви у вірності. Ефектно, по-іншому й не скажеш. Світле приміщення буквально кричало про їх статус і вплив. За цими спостереженнями Сандра й не помітила, як поступово віддалилась від батьків, опиняючись в оточенні незнайомих їй аристократів. Трималась вона впевнено — ідеальна осанка, чіткі рухи, холодні очі, зумовлені обачністтю і недовірою до кожного. Але весь час з її темних губ не зникала приємна усмішка, яку вона завчила із самого дитинства. Почувши голосну мелодію Сандра зрозуміла, що свято почалось і відійшла ближче до краю натовпу, до стін. Взяла в ельфа якийсь барвистий напій, алкогольний чи ні — без різниці і занурилась в свої думки. Вона чула урочисту музику, що лунала зі всіх боків, чула радісні викуги людей і схвильовані голоса молодят. Чула дзвін посуду і стриманий сміх, але все було скоріше фоном її свідомості, наче дівчина знаходилася далеко-далеко звідти. Їй було цілковито байдуже до всього, що там відбувається і вона лиш в рідкі рази піднімала бокал із випивкою, машинально повторюючи за рештою. Дівчина прийшла до тями, лише коли чиясь кістлява рука промайнула по її спині.
— О, люба, Сандра! Як я рада тебе бачити! — знайомий високий голос змусив її трохи розслабитися, повертаючись до жінки. Морган Пруетт — бабуся Іґнатіуса зараз щиро посміхалася, демонструючи вікові складки. Сандра теж натягнула посмішку. Хай вона і була пречудовою жінкою — просто до неможливості любила побазікатити. Всі це знали, всі й уникали довгих розмов із нею, які могли розтягнутись на години обговорення будь-яких речей на світі. Але зараз не було причин від цього відмовлятись.
— Доброго вечора, місіс Морган. Я теж безмежно рада Вас бачити на такому неймовірному заході. Як Ваше здоров’я? Як Іґнатіус? До речі, він тут? — загалом, її справді хвилювало лише останнє питання. Якщо хлопець тут вона могла б вбити кілька десятків хвилин в його компанії. Жінка ще більш розцвіла, схоже, нарешті знаходячи співрозмовника, який теж не проти вести протяжний діалог. Її невеликі очі заблищали, перегукуючись з суцільним блиском атмосфери, а руде волосся, зібране у тугу зачіску наче запалились.
— Ох, та все в порядку зі старою, не переймайся, як бачиш — жива! — жінка жваво підморгнула, підбираючи напівпрозорий напій зі столу неподалік, — З Іґнатіусом також все добре, ти ж бо бачиш його частіше, аніж я у цьому вашому Гоґвортсі. Збожеволів зі своїм квідичем, кажу йому — вкладай свою жагу краще у навчання, а він все тренування, так тренування! На церемонії він не присутній, на жаль. Сімейні справи, сама розумієш. Але багато розповідав зі школи. Вітаю із новою посадою! — Сандра розгублено перевела на неї погляд, вдивляючись у ясне обличчя.
— Перепрошую?
— Так ти ще не знаєш? Має бути я зіпсувала тобі сюрприз, — Морган винувато кліпнула, але вже через секунду продовжила заінтригованим тоном, — Сьогодні зранку Іґнатіус розповідав, що адміністрація вирішила трохи поновити систему учнівського самоврядування. Тепер буде дві старости школи, а також по дві старости на гуртожиток. Обирали між твоєю кандидатурою і Іґнатіусом — зупинились на тобі. Мабуть його одержимість спортом відлякала директора, — вона весело пирхнула, ніскілечки не ображено і напевно щиро раділа за Сандру. Але їй же ця новина здалась неминучим катуванням. Вона відповіла дещо заповільнено, атже Пруетт очікувала від неї реакції.
— Я.. я щиро здивована, місіс Морган. І дуже щаслива. Це велика честь. Напевно сова від деканши прибула тоді, коли ми покинули садибу, — дівчина кивнула скоріше собі, чим жінці, яка задоволено погоджувалася.
— Безперечно! Але і роботи стане більше, люба! Будь готова. Хоча, той інший ваш староста школи. Чула, хороший хлопчик. Вихований, розумний. Як же його ім’я, не пригадаю..
— Том, — голос Сандри одразу похолоднішав, хоч це і не сильно було помітно при спільному балагані, —Том Редл, Місіс.
— О-о-о, так.. Редл..точно. Ох і моторошна історія у цих Редлів! Трагічна, безумовно, але така цікава.., — вона пробурмотіла, заглибившись у власні спогади.
— Перепрошую? — вже вдруге Вишневецька просила вибачення за просто так, — Що ви маєте на увазі?
— Можу розповісти звичайно. Була я молодша — часто заходила до Кравчів. Вливалась у суспільство, так скажемо, — її заінтригований голос змусив Сандра звично закусити губу, приховуючи п’янке хвилювання, — Одного разу, при не дуже вдалих обставинах, довелося мені спуститися у село — вирішити дрібні справи. Маґли ті ще дивні люди… зовсім не слідкують за тим, що говорять і при кому. Цілковито випадково я стала свідком двох місцевих пліткарок, які без сумління і докорів совісті перемивали кістки таким собі Редлам. Я спочатку не звернула уваги — ну не ладнає сімейна пара, та й все. Але те, що прозвучало потім, — вона раптом заговорила тихіше, через що Вишневецька примружила очі, вслухаючись. Десь на задньому фоні заграла музика вальсу, — Чоловік цей, Редл, покинув вагітну дружину, бо та, за чутками, отруїла його любовним зіллям. Дія того вичерпалась і він прийшов до тями, називаючи її відьмою. Звичайно, для маґлів це просто спосіб насмішок над дівчиною. Але я то знала про існування Амортенції. Чула кілька разів прізвище — от і згадала події майже двадцятилітньої давності, — жінка видихнула, зупинивши потік слів. Наче закінчивши пояснення. Але у Сандри питань тільки побільшало. Якщо мати Тома — була чарівницею, але не належала до Кравчів, то?.. Їй раптом стало дурно.
— Стривайте.. отже мати Тома — Ґонт? Атже тут більше немає чарівників, чи не так?
— Мабуть, — Морган задумалась і справді ніколи про це не замислюючись. Її брови піднялись, — Виходить, що так. Немислимо! Цей ваш хлопчик — прямий нащадок самого Салазара Слизерина! Фантастика! — Сандрі ж лише захотілось завити від відчаю. Все раптом стає на свої місця. І від цього ще жахливіше. Ще страшніше. Якщо цей кретин справді має в собі хоч краплю чистої слизеринської крові — це дуже погано. Звідси і його манери і його статус на Слизерині. Звідси його жага до темних мистецтв. Звідси.. о, ну звичайно! Та сама знаменита Таємна кімната. Ймовірно, саме нею він скористався при вбивстві Міртл. Звідси знання парселмови. Ідіотка! Гнів до самої себе спалахнув раптово і дівчина вп’ялась нігтями у ліву руку, міцно стиснувши зуби.
— Але я не зовсім розумію. Якщо мати — чарівниця, то батько? Маґл?
— Так, у цьому я точно впевнена. Вони відзивались про Редла-старшого досить гарно, не як про чарівників, котрих завжди сторонились. Описували його неймовірну вроду.. і як же люди іноді бувають падкі на зовнішність, богохульство! — жінка продовжувала розмірковував, навіть не помічаючи відчудженого стану співрозмовниці, яка із силою зжимала бокал, — Годі вже про них. Як твої батьки, Сандра? Чула «Пророк» писали про новий артефакт твого батька — справжній витвір мистецтва! Така вже краса! — але Сандра від питання лише відсахнулась, раптом помічаючи до болю знайому компанію парубків, що розмістились так само поодаль від всіх — мабуть спільне вітання уже закінчилось і люди розділились на цікаві їм компанії. Видатні нащадки стародавніх родин — перспективні аристократи із вродженою чарівністюю і вишуканими рухами. На ділі ж лише купка жалюгідних підстилок. Вона стиснула зуби, примружуючись. У пильних очах з’явився моторошний блиск, коли він від’єднався від компанії, із зміїною спритністю рушаючи до виходу. Здається, вечір нарешті набирає обертів.
— Даруйте, місіс Пруетт, мені щось раптом стало зле.. я думаю мені краще подихати свіжим повітрям, — вона натягнула ввічливу посмішку на стривожений погляд Морган, — Не хвилюйтеся, це лиш від кімнатної духоти. Маю нахабність попросити Вас не розповідати про це моїм батькам, якщо будете розмовляти із ними, знаєте, моя мати досить… тривожна людина, — невинність слів і бажання не хвилювати Лінду Вишневецьку цілком подіяли на Пруетт і вона злегка кивнула.
— Але пообіцяй, що якщо стане гірше — ти звернешся за допомогою, — Сандра лише розгублено кивнула, швидким кроком направляючись услід за Редлом.
Йшла під стіну, намагаючись не привертати увагу. Лишні питання й свідки їй ні до чого. Том йшов, очевидно, не до головного входу. І звідки він так добре знає всі ходи? Тихо минаючи за ним чергові коридори маєтку дівчина поспіхом наклала Розілюзнюючі чари, від яких одразу закипіла голова. Останнім часом вона занадто часто використовує важку магію. Тіло придбало прозорий вигляд і дівчина з полегшенням видихнула.
Погане передчуття, як і кожного разу, тривожною лавиною накрило її, змусивши долоні злегка тремтіти. Вона не знала куди йде і на що, але цей вечір точно поповнить скарбничку найжахливіших. Вона не звертала уваги на вишукано облаштовані коридори, на сміх, який було чути із Зали навіть сюди, на ледь помітний холод, котрий покрив її спину мурашками. Лише високий темний силует притягував увагу Сандри і вона не сміла відвести примружених очей. Через секунду приміщення закінчилося і вони обидва опинились на задньому дворі маєтку, у самій глибині саду. Дівчина поспіхом оглянулась і тут же ринулась далі за слизеринцем. Вони покинули територією маєтку Кравчів, направляючись по схилу до села маґлів.
Це була її друга помилка.
Його розмірні кроки дратували своєю звичною самовпевненістю. Том йшов неспішно і владно, наче кожен із живущих тут вже був йому належним. Але це не так.
Іноді він оглядався, затримуючи погляд на, мабуть, тремтячому від чарів просторі, але просто йшов далі, не зациклюючись. Діставшись до великого тьмяного будинку вони зупинились, ніби переводячи подих. Але зовсім скоро дівчина зрозуміла: Том прислухався до того, що відбувалось в середині. На відстані їй не було чути зовсім нічого, але обстановка напевне його задовольнила і він ввічливо постукав у двері. Брови Сандри злетіли угору і зараз вона поспіхом зраділа, що їй не приходилось контролювати емоції. Через кілька секунд почулись важкі кроки і двері відчинилися, освітлюючи поріг дому жовтоватим світлом. Немолодий чоловік із темним волоссям глядів на Редла із таким самим збентеженням, як і вона.
— Добрий вечір пане, ви заблукали? — його зарозумілий голос звучав так грубо і пихато, що Сандра ненароком скривилась, спостерігаючи за реакцією Тома. Але він, на привелике диво, лише приємно усміхнувся.
— Добрий вечір, містер Редл. Ні, я саме до вас. Я — Том Ярволод Редл. Ваш син мій рідний батько, — він злегка схилив голову, в той час, як обличчя співрозмовника залилось гнівним багрянцем. Сандра закусила губу, розуміючи, куди вони прийшли. Пауза затягнулася.
— Чого тобі треба? Грошей? Можеш не розраховувати від нас ні на копійку. Забирайся звідси, — він хотів зачинити двері прямо перед носом Редла, але той встромив ногу, знову розширяючи можливість бачити свого діда. Обличчя чоловіка перекосилось від відрази і він ледь-ледь стримував себе.
— Ну, що ж ви так не ввічливо поводитесь із своїм онуком, містер Редл? Хіба ви не хочете запросити мене на чашку чаю?
Сандра струснула плечима, почувши цей солодко-поблажливий тон. І не дивлячись на чемний фон фрази, це не передбачувало нічого хорошого. Чоловік піджав губи з такою силою, що вони склались у тонку смужку і його очі забігали по всьому, окрім хлопця навпроти. Нарешті, він відізвався із стиснутими зубами.
— Проходь.
Вона промайнула всередину за Редлом, потрапляючи в вітальню маґлівських аристократів, де було досить багате облаштування, хоч і дещо старомодне. І здивовано відкрила для себе ще двох осіб, які, схоже, прийшли на говір з-за двору. Вишневецька відступила в куток кімнати, стараючись ні до чого не торкатись. Том же навпаки — вийшов у центр, склавши руки у замок перед собою.
— Томас Редл.. мій кровний батько. А ви, мабуть, Мері Редл, моя бабуся. Як мило, — хлопець одразу звернувся до них, стріляючи уважним поглядом в збентежених маґлів, що розмістились на дивані.
— Ти.., — чоловік осікся, не розуміючи, як йому реагувати. Сандра пробив легкий мандраж при погляді на того — Том був копією власного батько і явно не був надто цьому задоволений, —.. Живий.
Слизеренець глузливо підняв брови, окидаючи його зневажливим поглядом. Емоції, які викликала у нього сім’я були на межі із щирою ненавистю і справжньою насмішкою.
— Ну звичайно живий. Тільки-от щось я не спостерігав схвильованих спроб любих родичів відшукати мене за всі ці роки, — з кожним словом маска хорошого хлопчика все більше злітала. Несподівано відізвався дід, Томас.
— Плювати ми хотіли на тебе, хлопчику. Даремно ти сунувся так далеко — від нас нічого не отримаєш. Хіба що, — чоловік пихато посміхнувся, спираючись на старе фортепіано, — Розповіді про те, яка твоя мати була нікчемною. Хочеш послухати?
— Залюбки.
Його мирний тон подіяв дуже дивно — всі четверо присутніх, окрім Тома, здригнулась, не очікуючи подібної реакції. А батько раптом зайшовся хриплим сміхом, наче був абсолютно безсилий.
— Відьмою вона була, от і все! Що з тієї Меропи було взяти? Жила в халупі, не маючи нічого, обличчям не вдалась, ще й дикою була, як собака. Їхня сім’я, Ґонтів, завжди була такою, завжди вони відрізнялись. Я й не дивився в її бік — мав одружуватись і точно не на місцевій божевільній. Але раптом мене наче переклинуло, — його привабливе обличчя ніби потемнішало, поки в очах читалась щира огидливість до цих спогадів, — І я зрозумів, що не можу без неї жити. Отямився лиш після кількох місяців, сліпо ідучи в неї на поводу.. а ти, після розкриття, був мені не потрібен. Я мав відновлювати статус після такої ганьби.
Том слухав уважно, виглядаючи, як така собі незрозуміла чорна пляма посеред вітальні. Сандру відступила на крок, поки її очі швидко аналізували ситуацію. Кепсько. Редл з’явився у родичі точно не для того, щоб мило поспілкуватись за чашечкою чаю із тортиком, але вони не бачили в ньому загрози. Вона ж — бачила.
— Т-а-а-к, це досить сумно. Хоча з двох боків моїх родичів саме ви псуєте спільну картину. Як прикро. Всі ці роки..скільки я страждав, як намагався вижити.., — його слова походили скоріше на роздуми навіженого і пальці Сандри затремтіли. Він би точно не волів знати, що вона все це чує, — Але нічого. Помста — це страва, яку подають холодною. Я ж навпаки вважаю це досить палким заняттям. Авада Кедавра!
Зелений спалах промайнув раптово, врізавшись Томасу Редлу прямо в груди. На секунду все в будинку завмерло, нібито готуючись до майбутніх жертв. Крик Мері перервав тиху ідилію, задзвенівши в вухах Сандри. Її очі на мить розширились, але в наступну секунду вся її увага зосередилася на питанні: «Ну і навіщо я сюди припхалась?»
Допомагати маґлам вона точно не збиралась, а от інша справа — завадити планам Тома. Тільки-от після першого ж вбивства її накрила така безмежна байдужість, що вона ледь не позіхнула, відчуджено спостерігаючи, як Редл палко спілкується із батьком, якому жити явно залишилось не довго.
Істерика жінки дратувала і Сандра ледь проковтнула сердите зітхання, залишаючись в тіні. Маґла кинулась додолу, на коліна, поки старший Редл нажахано обводив поглядом тіло батька. Вони не розуміли, як здорова людина раптом впала замертво, а Том задоволено спостерігав, як перед ним приклоняються. Наступне закляття полетіло прямо в Мері.
— Авада Кедавра!
Сандра скривилась від того, що саме батька той залишив наостанок. Щоб чоловік із тваринним страхом спостерігав, як по одному помирають його близькі, хоча кілька хвилин тому вони всі спокійно жили своїм життям. Маґл відступив на крок, не в змозі тримати себе в руках. Його розширені очі налились кров’ю, а руки тремтіли з такою силою, що він був схожий на пацієнта Святого Мунґо. Завмерлий жах на його обличчі на довго залишиться у пам’яті Сандри, коли вона буде все це аналізувати. Якщо вибереться живою.
Том посміхнувся кутиком губи, неспішно підступаючи до чоловіка. Його плавні руки віддавали власною самовдоволеністтю, поки очі уважно вивчали складену ситуацію, якою він точно був задоволений. Вишневецька повільно дістала свою паличку, поки клинок запасним планом залишався у внутрішній кишені. Проте Редл раптом опустив руку, витягнувши із брюків невелику, але вишукану каблучку. Він покрутив її в руках, наче наповнюючись неіснуючою силою і насмішливо підняв брови. Маґл ще більш побліднів.
— Знаєш, що це? — він незвично розтягував слова, точно насолоджувався страхом чоловіка, — Моя сімейна реліквія. Ти правий, Ґонти зараз нікчемні. Але колись.. один з найвидатніших родів Магічної Британії. Можливо каблучка немає на данний момент справедливої цінності. Але я її поверну.
Перстень Ярволода Ґонта? Цікаво, де він його дістав.. можна зробити висновок, що Том вже дістався до останнього представника сім’ї Ґонтів.
— Я.. я не знаю, що сказати.. мені прикро, що тобі довелось важко жити, але.. — голос чоловіка тремтів, поки він боягузливо намагався виправити хоч щось.
— Прикро? О, так, з тебе прямо таки сочиться розкаяння.
Він звучав впевнено і підступно, від чого у Тома стало дибки темне волосся. І Сандра його повністю розуміла. Маґла їй шкода не було, але якщо проаналізувати ситуацію: на його очах кілька хвилин тому власний син вбив двох дорослих людей, навіть їх не торкаючись. Поки перед носом пролітали зелені спалахи. І він також розумів, що ця доля чекає і його. Вишневецька не хотіла б опинитись в такій ситуації.. у неї то хоча б є можливість захищатись, на відміну від нечаклів.
— Ти не заслуговуєш на всі ті роки, які ти провів у цьому домі, мирно читаючи газетки уранці. Ти не маєш права на життя, — голос хлопці опустився до шипіння і Сандра пригадала розумову із Пруетт, в якій вони дійшли до висновку, що він — спадкоємець Салазара Слизерина, — І тому я виконаю правосуддя. Ця дрібничка…ввійде в історію мого життя. Вона обіцяє мені безсмертя.
Чоловік лише важко дихав, прилинувши до стіни. Бліда шкіра стала наче безбарвною, коли Том підняв на нього паличку. Сандра теж поблідніла, оціпенівши. Доля точно знущається: вже вдруге дівчина застала створення Горокраксу. І це абсолютно не радувало. Він промовив наступні слова із такою насолодою і напищеністю, що її ноги підкосились.
— Авада Кедавра!
Зелений спалах миттєво виконав власне завдання і вітальня окунулась в неживу тишу. Кілька нестерпно довгих хвилин вони обидвоє оговтуватись. Але в наступну секунду Редл знову почав чаклувати і на цей раз Сандра вже добре знала, що саме він робить. Її мозок активно працював, намагаюсь придумати вигідний для неї хід. Хоча буквально весь цей вечір тільки наносив шкоди і проблем, з яких їй потрібно буде виплутуватись згодом. Завадити йому знову розколоти душу чи ні? Вбити вона Редла не зможе це точно, тоді що робити далі? Голова знову загуділа, але мислительні секунди перервалась і в наступну секунду у кімнаті розпочався справжній хаос.
Десь знадвору пролунав протяжний вибух, а слідом крики людей і вигуки заклятть. У вікні виднівся вогонь. Сандра вскочила, перечіплюючись за край крісла і різко полетіла додолу, втрачаючи концентрацію над Розілюзнюючими чарами. Прямо на коліна перед хлопцем. Рука Тома сіпнулась і обряд, який він щойно закінчив прийшов у дію, але трохи не так, як й
ому хотілось. Потік магії заверещав, направляючись на ледь дихаючу дівчину, яка уже була в безсвідомому стані. Просто прекрасно.
Додати до улюблених