Почніть писати…- Адо, поспіши, ми й так через тебе запізнюємося.. – вигукнула Вілена з ванної кімнати.
– Сістер, я вже не маленька й сама в змозі дібратися до школи, можеш їхати. – Ада навчається в 11 класі. Вона перейшла в нову школу зовсім недавно і ще не встигла знайти друзів. Однокласники знущаються з неї через те, що в неї немає батьків. Та і в навчанні дівчина слабка, що є одним із приводів булінгу. – Я взагалі не розумію, навіщо було переїжджати? Мені подобалось моє село, там залишились всі мої друзі! Тут все зовсім по іншому і виявилось не так просто влитися в колектив цих підлітків. – Ада не розповідала Вілен про свої проблеми, не хотіла, щоб сестра переживала ще й про це.
– Сонце, я ж тобі говорила..Мені запропонували дуже вигідну роботу з гарною зарплатою. І я хочу, щоб в тебе було гарне майбутнє. В місті більше перспектив і найголовніше, пам’ятаєш ти мріяла піти на дизайнерські курси? – Ада кивнула. – Так от, я зможу тобі їх оплатити через місяць, якщо продовжу працювати тут.
– Вілено, ти знаєш як я тебе люблю? Я справді вдячна тобі за те, що ти робиш. – Ада обійняла сестру. – якби не я, ти б могла стати відомим архітектором і жити в Італії..
– Не думай про це.. – дівчина видихнула. – Так, тепер я точно запізнилась, а сьогодні приїжджає керівник нашого офісу і буде щось типу перевірки.. – Вілен поглянула на сонну сестру. – Ну добре, якщо ти справді сама доїдеш, то мені вже час. Не хочеться запізнюватися.
– Бувай сістер, я тобі пізніше подзвоню. – Сестри попрощалися і Вілена поспішила на роботу. Вона, як ви вже зрозуміли, працювала в архітектурному офісі секретарем і мріяла в найближчому майбутньому пробитися в люди, отримати свій проект і стати відомим архітектором. Дівчина закінчила універ з червоним дипломом, але через страшну смерть батьків була змушена відмовитися від поїздки в Італію і взяти на себе опіку над Адою. Вілен намагалася влаштуватися хоча б помічником архітектора, але її нікуди не брали через те, що вона ще зовсім молода і без досвіду роботи.
…
– Вілено, ну нарешті! З хвилини на хвилину має приїхати Карен Тюфекчі. Ти чому запізнюєшся? – до неї підбігла стурбована колега. Взагалі всі в офісі ніби подуріли, бігали і метушились ніби до них приїде сам президент.
– Пробки на дорогах, тому і запізнилась. А ти чому така бадьора? – Вілена пройшла на своє робоче місце.
– Ти серйозно? Я ж говорю, Карен приїжджає!
– То й що? Він звичайний керівник, чому ви так нервуєте? – Дівчина не розуміла, що тут відбувається і хотіла по скоріше почути відповідь на своє питання.
– От приїде і побачиш. Нам ще дуже пощастило, що він весь цей час працював не з нами, а за кордоном. Інакше я б не витримала під його керівництвом й одного дня. Карен дуже вибаглива людина, йому постійно щось не подобається: то чай занадто солодкий, то кава терпка, то не тим шрифтом роздрукували документ. Я дуже боюсь знову напартачити перед ним. – Софія нервово перебирала пальці, за метр можна було почути, як б’ється її серце.
– Я тобі так скажу, не знаю який той Карен, але я вірю в тебе, чуєш? Знаєш,що я можу сказати про тебе, виходячи з твого імені? – дівчина похитала головою, в знак незгоди. – Ну дивись, Софія – мудрість, наука. Ти боїшся йти на контакт з оточенням, але варто тільки почати, і все. Ти довго адаптуєшся, боїшся різких змін. Ти досягаєш успіху там, де у інших опускаються руки. В тебе вольовий характер і сильна енергетика, тому ніякий керівник не зможе загнати тебе в глухий кут, якщо ти переможеш свій страх.
– Ого..ти точно описала мене. – Софія здивовано поглянула на Вілену. – Звідки ти це все знаєш?
– Моя мама працювала психологом і читала людей по іменам..Вона і мене цьому навчила, тому, можна сказати, що я все про всіх знаю. – Вілена хотіла ще щось сказати, як двері офісу відкрилися і на порозі з’явився накачаний брюнет.
– ось і він.. – Тремтячим голосом сказала Софія і поспішила йому на зустріч.
Додати до улюблених