Після довогої поїздики автобус нарешті доїхав до місця призначення. Тільки після того як всі вийшли дівчина дістала з під сидіння свою милицю, і обережно встала опириючись на сидіння. Коли вона спустилася з автобусу, до неї підбіг хлопець.
—Рюджин — викрикнув він і обійняв її, після чого тихим голосом проговорив — я співчуваю — трохи відсторонившись, взяв її за обидві руки і зазирнув у вічи — ти як?
— Могло бути краще, — втомлено відповіла дівчина, намагаючись хоть трохи посміхнутися.
—Ох, Рюджин, дівчинко моя! Дай я тебе обійму! — з розкинутими руками підійшла тітка, і обійняла свою плиміницю — як же тобі вжитті не везе, спочатку батько, а потім і мати. Бідна дівчинка за що ж тобі це все.
— Нехвилюйтися тітонько Суна, якось переживу.
— Якось!? — з дивованими очима Суна подивилася на свою драматичну плиміницю — Не якось а з розкішшю, ми поїздимо по всім бутикам цього міста і купимо все що тобі заманеться! Бан Чан! — різко перемкнулася, досить енергійна леді, і указала рукою в сторону багажника автобуса, промовила — валізу в руки і в машину. Ходімо Рю, я там нещодавно нову машину придбала, думаю тобі сподоється.
Зітхнувши, Рюджин попрямувала за тітонькою. А Бан Чан шустро дістав валізу і почичимкував за ними.
Вийшовши за кут будинку, Рюджин побачила машину, яка дуже виділяється на фоні інших. Це був Ford Mustang Shelby GT500, сірого кольору. У Рю відразу пішли мурашки по рукам, вона завжди мріяла про таку машину, і дуже любила ганяти по нічному місту, не чуючи нічого, окрім рику мотору.
Якщо б не той злощастний день, вона б відразу ж застрибнула на водійське місце і вмовляла б тітонько хоч трохи б проїхатись. Але тепер вона, навіть, не думає що, ще хоч раз сяде за кермо автомобіля. Не поспішаючи, Рюджин сіла назад.
— Поїдеш там? — промовила Суна — Не хочеш на перед?
— Ні, я краще тут посиджу
— Ну добре — тітка вирішила не наполягати — Тоді куди спочатку?
— Додому — сухо відрізала Рюджин
— Нуу Рю ти ж тільки повернулася до рідного міста. Тебе тут стільки років не було і ти зовсім не куди не хочеш?
— Я дуже втомилася в дорозі, так що було б краще поїхати додому, прийняти душ і лягти спати. Тимпаче завтра перший день школи.
— І ти справді туди підеш? Я можу влаштувати тебе до себе, ти ж гарно малюєш, і фантазія в тебе добре працює.
— Піду. Мене не цікавить дизайн.
— Може ти ще подумаєш?
Видержав паузу декілька секунд, Рю промовила — Так я подумала. Хочу додому.
— Тітонько Суна , думаю Рюджин і справді втомилася— несміливим голосом, Чан вліз в їх розмову — може їй і справді краще поїхати додому.
— Цц. Ну ладно додому так додому.
***
Через 20 хвилин їзди Рюджин побачила знайомий дім.
Піднявшись на другий поверх Рю зайшла в знайому кімнату, і сіла на ліжко, оглядаючи кімнату. Вона не трохи не змінилася, така сама як і була в дитинстві.
Чан заніс валізу поставив її біля шкафу, і сів рядом з Рюджин.
—Може ще з чимось допомогти?
— Ні, не треба я далі сама. Дякую за допомогу Чан.
—Завжди радий допомогти старій подрузці. —з усмішкою сказав Чан—За той час поки ти була в Сеулі, тут багато чого змінилося.
—Вірю — по інтонації Рю було зрозуміло що її це зовсім не цікавить —Вибач але я дуже втомилася, так що ти не проти залишити мене одну?
—Добре, тоді до зустрічи—хлопець піднявся і вийшов з кімнати зачинив за собою двері.
Рюджин залишилась одна. Сходила в душ і відразу ж лягла спати. Її думки коли вона засипали були лиш проте щоб вона ніколи більше не прокинулась.
***
На ранок наступного ж дня Рю прокинулась о 6 ранку. За 20 хвилин зібравшись, вона відразу ж вийшла. До школи дійшла за 15 хвилин, а знайшовши свій кабінет вона сіла за парту на останньому ряду, і, використовуючи сумку як подушку, знов заснула.
Прокинулась Рю вже від дзвінка на урок.Всі швидко розсілися по своїм місцям, і через декілька хвилин в кабінет зайшов вчитель, а вслід за ним зайшла дівчинка.
—Добрий день клас — всі учиники встали, зробили легкий кивок головою і сіли назад. Після цього вчитель продовжив.— Сьогодні до нас доєднаються дві учениці. Що правда другу я так і не дочикався.
—Я тут —перебиваючи, викрикнула Рю і підняла руку
—Шин Рюджин?
— Так.
—Що ж я дуже радий за вас— сказав він, скептично оглядаючи дівчину. Після чого він повернув голову на іншу дівчину— представся усьому класу.
— Я Лі Черьон із Пусану. —невпевнено промовила, і повернула голову на вчителя.
—Добре. Сідай на вільне місце. —дочикавшись поки та сяде, він продовжив.—Нагадаю для тих хто забув і тих хто не знав. Моє ім’я Хван Хьонджин. Я ваш класний керівник.
Далі Рюджин вже не слухала, вона зацікавилась фамілією Хван десь вона вже її чула.
***
На обідній перерві до неї підійшло двоє дівчат.
—Давно не бачилися Рю — єхидно сказала дівчина, було видно що в цій парі вона була головна — я чула що в Сеулі ти захоплювалась гонками.
— А що ще ти чула, Йоджин?
—Що ти зі своєю матінкою в поворот невписалися.
Рю різко підскочила, схватила Йоджин за шиворот, і підтянула до себе. Їхні носи майже торкалися один одного, а очи намагалися зазирнути в саму душу. І грізним тоном Рю промовила — А мені, здається, зараз ти куди-небудь невпневпишешя.
Джині затиснула в свою руку зап’ястя Рю, яким вони тримала її за сорочку. І надавила так сильно, що Рю більше не змогла зжимати кулак— І що ти мені зробиш?—насміхаючись, мовила дівчина— покатаєш мене на своїй розбитій тачці, чи милицею вдариш?
Різким махом Рюджин вирвалась з міцного хвата і нахилилася по милицю, після чого замахнулася заднім кінцем і цілилася прямо в скроню. Після удару дівчина з грохотом впала на підлогу.
Чи ні.
Так було тільки в уяві Рю. Вона підняла голову то побачила, як Йоджин міцно тримає кінець імпровізованої зброї, тою рукою, якою сикунду назад чуть не зламала їй руку. Кінчик милиці був у самої її голови, щеб трохи і уява Рю стала б реальністю.
—Що тут відбувається?— з дверей класу,приреваючи бійку, прозвучав, грубий, голос, молодого хлопця.
—А ти ще хто? — неприховуючи неприязні, буркнула Рю.
— Я новий вчитель Лі Фелікс— промовив він, проходячи в клас —А ви як я подивлюся любителі Джекі Чану. Обидві до директора.
Йоджин відпустила милицю,і пішла туди, куди сказав молодий викладач. А Рюджин оперлася не свою імпровізовану зброю, і почимчикувала за Феліксом в кабінет директора.
Директор знав про ситуацію Рю, тому вирішив бути м’якше, і погодився на перший раз не телефонувати тітоньці Сану. Але покарання вона все одно отримала і її залишили в школі ще на декілька уроків, як і Йоджин.
Добре хоч, що їх по різних кабінетах розсадили, а то б точно бійка почалась би.
***
За вікном вже стимніло. Рюджин вже давно мала змогу піти додому, але їй нехотілося куди-небудь ідти.
— Хей дівчино, ти що тут досі робиш — Рю обернулася і побачила охороника — я вже все зачиняю, йди додому.
— Вибачте, я вже йду — піднявшись на ноги Рю зі всіма речами пішла до виходу.
Рю вийшла зі школи і пішла в сторону дома. На пів путі, саме коли рю проходила повз вузький провулок, позаду неї щось загриміло. Різко обернувшись, вона побачила металевий бак, який по трохи качався на землі. Подумавши що це вітер балується, Рю хотіла продовжити свій путь, але коли обернулася в кінці провулку вона побачила мужчину.
Він був здоровим і широким, сантеметрів 180 заввишки. Його обличчя не було видно, воно ховалося за капюшоном.
—У вас все добре?—пересилюючи свій страх спитала Рю. Але чоловік лиш тяжко дихав, явно незбираючись відповідати на питання — Хей ви мене чуєте?
Рю незнала що робити, бігти вона немогла, але й вступати в бійку теж.
Незнайомець скритився, нібито від болю. Він почав скулити і гойдатися зі сторони, в сторону. Це виглядало дуже лячно. Після декількох хвилин такої крутанини. Він зупинився і вилупив свій взгляд прямо на Рю.
Вона вперше за довгий час відчула жагу до життя. ” Перед страхом все стає інакшим чи не так ? ” — мимоволі Рю згадала що казала її мати. І із-за цього її сердеце забилося ще швидше.
Незнайомець зробив маленький крок на зустріч Рю, начебто відреаговавши на шалений стукіт в грудях дівчини. Це виглядало так ніби він не міг відірвати ноги від асфальту. А потім він зробив ще один, і ще один крок. І після цього впав на четвереньки, і дуже голосно закричав. Але це не було схоже на крик, це був справжній утробний рик.
Від такого рику у Рю кров захолола в жилах. Вона заклякла на місці, навіть немаючи змоги поворухнутися, все що вона робила це тряслася із-за страху, що ця чупакабра з’їсть її живцем.
І тут монстр різко зривається з місця, і летить прямо на Рю. Все що встигла зробити дівчина – це виставити милицю перед собою. Чупакабра своєю масивною челестю впився прямо в єдиний захист Рю, а його великі кігті впилися в плечі дівчини. Поваливши її на землю “щось” однім укусом перегризло милицю Рю навпіл. І останнє що змогла запам’ятати Рю це дуже сильну біль в правому плечі.
Додати до улюблених