П’ятниця!
Гаррі з насолодою потягнувся, відкинувшись на спинку крісла. Усе тіло страшенно затекло від сидіння в одній позі — останній день робочого тижня в Аврораті традиційно присвячували складанню звітів і доповідей, і писати доводилося з ранку до вечора. Колись давно, коли він тільки починав працювати, Гаррі ненавидів п’ятниці всією душею. Паперова тяганина ніколи його не приваблювала, та й великої тяги до впорядкованості в нього не було, тому черговий пергаменто-перекладальний день перетворювався для аврора Поттера на справжнє катування. Проте з часом Гаррі почав звикати, і п’ятниця почала асоціюватися вже зі спокійною музикою та горням гарячої кави, з розміреним робочим днем без особливих подій та тривог, з наближенням вихідних, зрештою…
П’ятниця!
Джіні повернулася зі своїх зборів ще вчора ввечері, однак після довгого перельоту та виснажливих тренувань її ледве вистачило на те, щоб прийняти душ і доповзти до ліжка, сонно пробурмотівши «На добраніч». Коли Гаррі сьогодні вранці йшов на роботу, вона ще спала, скрутившись калачиком у ліжку і якось по-дитячому поклавши під щоку кулачок. Але вже сьогодні можна буде купити вина і китайської їжі, зручно примоститися у вітальні, розпалити камін і увімкнути улюблену музику. Можна буде слухати її історії про дівчат з команди та їхні чергові любовні переживання, колупатися страшенно незручними паличками в смачному гострому рисі і безцеремонно реготати із завжди точних і не завжди цензурних жартів Джіні. А ще можна буде цілуватися. Довго, гаряче і глибоко, цілуватися так, щоб перехоплювало подих і хотілося стягнути такий непотрібний одяг і любити її прямо на підлозі там же у вітальні, не переймаючись пошуком найближчого ліжка.
Попереду два вихідні дні, і завтра можна буде спати довго-довго, і встати з ліжка вже ближче до обіду. На завтра не потрібно заводити будильник і роздирати очі серед осінньої темряви. Завтра можна буде відвідати Рона та Герміону, або всім разом завалитися ввечері в якийсь паб, можна зіграти в квідич, хоча тепер вони явно не нарівні — у Джіні тренування через день, а він уже навіть не пам’ятає, коли востаннє бачив снитч. А ще можна буде навідатися до Гоґвортсу – у гості до Геґріда, пити чай із величезних кухлів та вгризатися зубами в абсолютно кам’яне імбирне печиво його власного приготування. Вихідні завжди сповнені можливостей – головне, вміти їх використовувати!
У кабінеті панувала приємна напівтемрява, єдине джерело світла — невелика лампа на робочому столі. Звіти написані, доповіді складені, та й не так багато роботи було за минулий тиждень… Декілька проявів темномагічної активності, один напад із невдалим застосуванням першого Непрощеного, але це все так, дрібниці. Цього тижня не було жодного нападу перевертнів, дементори — ті кілька, яким вдалося вціліти, — не виповзали зі своїх гір, та й жоден доморощений експериментатор не вирішив цього тижня випробувати вдома дію справжнього темномагічного амулету. Тиждень пройшов нудно, і Гаррі був тому радий.
У двері постукали, і в шпарині з’явилася кудлата шевелюра Герміони. Вона працювала двома поверхами вище, у відділі Магічного правопорядку, і її робочий день теж добігав кінця. Розпатлана й усміхнена, вона так і не стала носити на роботу офіційні мантії Міністерства, віддаючи перевагу своїм затертим джинсам і футболкам з різнокольоровими принтами. Гаррі привітно всміхнувся і махнув рукою — мовляв, чого стала, заходь!
— Чорний у мене закінчився, але десь там є каркаде, якщо хочеш, — кивнув невизначено у бік шафки на стіні, де зберігалися різноманітні сорти чаю та кави.
– Дякую, я щойно випила чашку з Менді – все ніяк не хотіла мене відпускати, базікало, – всміхнулася Герміона і вмостилася в кріслі для відвідувачів. – Ти вже закінчив?
— Так, — задоволено всміхнувся Гаррі на всі тридцять два. – Які плани на вихідні?
– Їдемо до моїх батьків. Рон уже потирає руки, передчуваючи забіг по пабах з батьком, – Герміона закотила очі й скорчила смішну пику. – А у вас?
— Думали заскочити до вас у гості, але якщо ви їдете, напевно, два дні будемо пити вино, смачно їсти і трахатись.
– Заздрю, – зітхнула Герміона, підперши голову долонею. — А мені доведеться відбиватися від нападок мами, яка спить і бачить, як я йду до вівтаря у білій сукні. Ось скажи, чому їй так хочеться видати мене заміж, га? А як же кар’єра та особистісне зростання?
— Тобі нещодавно стукнув двадцять один, одумайся, жінко, старість близько! – протяг-проревів замогильним голосом Гаррі, і в нього одразу полетів зіжмаканий аркуш паперу.
– Та ну тебе! Жодної підтримки, а ще друг, називається!
На стіні тихо дзенькнув годинник — до закінчення робочого дня залишалося рівно п’ятнадцять хвилин. Гаррі прикликав мантію з вішалки і глянув на синоптик — невелике вікно, що показує реальну погоду на вулиці. За бортом було прохолодно, але дощ нарешті припинився, і можна було б навіть пройтися пішки, якби не пекуче бажання скоріше засісти з китайською їжею та напівроздягненою Джіні біля запаленого каміна.
— Ти як — каміном чи являєшся?
— Спочатку заскочу на Алею Діаґон — до «Флоріш та Блоттс» завезли нову книгу про ельфів-домовиків, монографія голландського вченого, який займається вивченням їхньої психології. Анотація дуже багатообіцяюча, ця праця і справді може мені допомогти з розробкою законопроекту про заснування першого навчального закладу для ельфів, де б вони змогли вибрати собі професію до вподоби… Щоправда, для прийняття такого документа існує чимало перешкод, адже ти знаєш, магічне законодавство жахливо консервативне в цьому плані, але я думаю, що внесення кількох поправок до розділів…
— Герміоно, пригальмуй, я випав з твого монологу ще на словах про «Флоріш і Блоттс»…
Вона смиренно підняла руки, вибачаючись:
— Пробач, більше ні слова про роботу. Давай краще рухатись до Атріуму, там увечері п’ятниці такий натовп завжди…
– Доброго вечора, Гаррі, привіт, міс Грейнджер. Я вам не завадив? — Кінгслі Шеклболт, Міністр Магії, з’явився у кабінеті, немов із повітря. Він завжди з’являвся дуже тихо – так, як з’являються лише аврори з пристойним стажем стеження та полювання в польових умовах. Гаррі трохи позаздрив і подумки зітхнув — поява Міністра в його кабінеті за десять хвилин до закінчення робочого дня не обіцяла нічого доброго.
— Ні, що ви, міністре, проходьте. Щось сталося?
– Так, сталося, і заздалегідь кажу: вам це не сподобається, авроре Поттере. У мене для вас особливе доручення.
Гаррі ледве стримався, щоб не застогнати вголос. Адже свобода була так близько — він уже тримав мантію в руках і готувався втекти з Міністерства до понеділка!
— Зі мною терміново зв’язався маґлівський прем’єр-міністр, — Кінгслі насупився і важко опустився в крісло біля столу.
– Дивно, наскільки я знаю, він не дуже любить спілкуватися з магічним світом, – замислено протягнула Герміона. Виганяти з кабінету її ніхто не збирався, Міністр і так знав, що все, сказане в цьому приміщенні, при необхідності і навіть без неї буде докладно викладено Герміоні Грейнджер і Рону Візлі за першої ж нагоди. Аврор Поттер мав безліч позитивних якостей, однак він абсолютно не розумів, що деякі речі не повинні долітати до сторонніх вух.
– У цьому й справа, Герміоно. За останній тиждень у маґлівському Лондоні сталося три незрозумілі вбивства. Першою жертвою стала шістдесятидворічна жінка, що займалася перепродажем антикваріату на… — Кінгслі заплющив очі, згадуючи маґлівський термін, — «онлайн-аукціонах». Її знайшла хатня робітниця. Вранці у вівторок прийшла до квартири для прибирання, відчинила двері своїм ключем і знайшла господиню на підлозі спальні. Тій перерізали горло, крові було стільки, що хоч всю підлогу заливай.
— Звичайно, слідів злому дверей чи вікон не виявлено, інакше ми про це не розмовляли би, — насупився Гаррі.
— Місіс Поуннер жила на сімнадцятому поверсі, через вікно до неї могли потрапити хіба що на мітлі. Усі замки були замкнені зсередини. Ще покійна була досить недовірливою, ключ від вхідних дверей мала тільки хатня робітниця, але навіть вона отримала його лише після семи років постійної роботи. Крім того, в квартирі не виявлено ні знаряддя вбивства, ні відбитків пальців, ні слідів. Консьєрж клянеться, що в будинок того вечора не заходив ніхто, крім мешканців.
— Хатню робітницю перевірили?
— Почали перевіряти. Проте сьогодні вранці мертвою знайшли вже її. Сестра, з якою та жила, повернулася вранці з відрядження та виявила родичку та її коханця на кухні. Почерк той самий — перерізане горло. Як ти вже здогадався: ні відбитків, ні свідків, ні знаряддя вбивства.
Гаррі важко зітхнув. Може, звісно, і серед маглів затесався дуже обережний убивця, але… цілком можливо, що у справі замішана магія.
— Ось, помилуйся, — Міністр виклав на стіл із внутрішньої кишені мантії кілька фотографій — звичайних, маґлівських. Однак навіть якби знімки були чарографіями, вони б все одно не рухалися — у кадрі були очевидні мерці. Місіс Поуннер лежала в калюжі своєї крові серед багато обставленої спальні. Занадто яскравий макіяж, надто відкрита сукня, надто багато прикрас на руках — вона вся була якоюсь кричущою і вульгарною.
— У квартирі щось зникло?
– Ні, це не пограбування. Вбивця залишив прикраси та дорогі антикварні речі, сейф теж цілий. А у міс Деббс, хатньої робітниці, і красти було нічого.
На решті фотографій — проста кухня без жодних надмірностей. Жінка лежала обличчям униз на підлозі, на ній була тільки біла чоловіча сорочка. Світле волосся, але точніше зовнішність жертви роздивитися було неможливо. Проте зовсім поряд з нею на спині лежав чоловік, і його можна було роздивитися в усіх подробицях. Він був гарний – по-справжньому, по-чоловічому гарний. Темне волосся, темні очі, гострі вилиці та вольове підборіддя — напевно, мав успіх у жінок і, швидше за все, добре вмів цим користуватися. Сильні руки, широкі долоні, але, судячи з фотографій крупним планом, мозолів на пальцях немає, отже, фізично він працював не надто багато. Обручки на пальці не було, але, якщо придивитися, видно ледь помітний слід – смужку шкіри, що не встигла засмагнути.
– Він розлучений? Чи приховав свій шлюб від коханки?
— Особу ще не встановлено, документів при ньому не було, а сестра хатньої робітниці стверджує, що ніколи його раніше не бачила.
Гаррі уважно вивчав знімки і з кожною хвилиною все чіткіше розумів, що грандіозні плани на вихідні пішли коту під хвіст одразу, як Міністр переступив поріг кабінету. І додому він сьогодні потрапить чорт знає коли, а там чекає Джіні… напевно, ходить по дому в одній його розтягнутій футболці, яка на ній виглядає майже як сукня і, напевно, вже відкоркувала пляшку вина… Моргана дери цього таємничого вбивцю!
— Розберися з цим. Якщо з’ясується, що тут замішані Смертежери… Сам розумієш, чим нам це загрожує. Пройдися місцями злочинів, поспілкуйся з детективами, я вже ввів тебе в базу Скотленд-Ярду та поліції Сіті — перша жертва жила саме там. Ось документи — кращі за справжні, — Кінгслі виклав на стіл пухкий конверт. – Твої повноваження нічим не обмежені. Роби все, що вважаєш за потрібне, але знайди мені цього невидимку.
– Буде зроблено, сер, – похмуро пробурчав Гаррі, ховаючи конверт у кишеню.
— Доповіси, коли будуть якісь результати — будь-які результати! До побачення, молоді люди, — Міністр вийшов із кабінету і зачинив за собою двері. Він достеменно знав, що ці двоє захочуть обговорити все без зайвих вух.
— Герм, скажи, чому я пішов у Аврорат? — приречено запитав Гаррі, впустивши голову на руки. — На вихідні були такі плани, такі плани! Але ж ні — сиди тепер і думай, чи є в цій каші місце темній магії. Немає у світі справедливості!
Герміона наблизилася до столу і схилилася над фотографіями, уважно вивчаючи обличчя жертв. Її важке кучеряве волосся на мить затулило Гаррі світло.
— Тобі потрібен експерт, — порадила вона. – Так буде швидше. Без експертної оцінки ти колупатимешся в цьому дуже довго.
— Ну так, у нас тепер експертів з темної магії в кожному відділі — по вісімнадцять штук мантії протирають, — невдоволено пробурчав він. — Схаменись, Герміоно: всі або в Азкабані, або на тому світі вже… Ну не до Мелфоїв же за допомогою звертатися!
Гаррі підвів голову і подивився на подругу, щоб побачити її реакцію на жарт, але та залишалася абсолютно серйозною.
— Ну ні, ти ж так пожартувала, правда?
— А чому б і не до Мелфоїв? Нарциса точно багато на чому розуміється, а Драко виховували як спадкоємця роду. Такі знання, повір, на дорозі не валяються.
– Ти з глузду з’їхала? Пропонуєш мені ось так просто заявитися до Мелфоя, постукати у двері — «привіт, Тхорику, як ся маєш, давно не бачилися, я тут вирішив у гості зазирнути?»
– Він Мелфой, – Герміона криво посміхнулася. — Він і з місця не зрушить, якщо не бачитиме для себе якоїсь вигоди. Пообіцяй йому щось. Посприяти розблокуванню рахунків, наприклад. Драко, знаєш, зараз у досить складному становищі.
— Тягати Мелфоя з собою як експерта і терпіти його кислу міну весь час, поки триває розслідування? Тобі не здається, що ціна надто велика?
Герміона сумно посміхнулася і поплескала Гаррі по плечу.
— Поглянь на це з іншого боку. З ним ти явно розплутаєш справу швидше, ніж без нього. Тож збирай усю свою витримку в кулак і дуй до Мелфоїв. А я погнала у «Флоріш і Блоттс», справ безліч. Тримай мене в курсі, – вона легко поцілувала його в щоку і вийшла з кабінету, щільно прикривши двері.
Гаррі лишився сам. Ще раз уважно подивився на знімки і перевів погляд на синоптик — на вулиці знову почався дрібний дощ. Вихідні безнадійно зіпсовані, у нього три свіжі трупи, можливий темний маг-вбивця, а незабаром, може, ще й Мелфой-експерт. Ну чим не чарівна п’ятниця?
Гаррі важко зітхнув, сховав фотографії в кишеню до підроблених документів і вийшов у коридор, одразу попрямувавши до Атріуму. Біля одного з відокремлених стіною камінів для Аврорату зупинився, перевів дух, взяв жменю летючого пороху і рішуче ступив у зелене полум’я:
– Мелфой-менор!
Камін довго не відкривали, хоча за умовами помилування Мелфої мали впускати всіх співробітників Аврорату. Сажа вже почала забиватися в ніс, а терпець Гаррі – добігати кінця, коли десь у глибині камінної зали почулися чиїсь кроки.
– Мелфою, блін, відчиняй, у тебе совість є взагалі? Припікає, між іншим! — гаркнув Поттер у напівтемряву зали, і тут же прикусив язика — до ґрат підійшла Нарциса.
– Доброго вечора, Гаррі, – вона холодно посміхнулася і легко змахнула паличкою, відчиняючи камін. — У нас уже давно нікого з ваших не буво. Заходьте, зовсім необов’язково так кричати.
— Вибачте, місіс Мелфой, я просто…
— Ви просто на хвилинку забули про пристойність, — вона так само посміхалася, але погляд залишався байдужим і трохи колючим. Гаррі ставало не по собі поряд з цією жінкою. Завжди складалося відчуття, ніби вона дивиться на співрозмовника зверхньо, а якщо й каже щось у відповідь, то робить цим величезну ласку. Нарциса виглядала, як раніше — сувора і зібрана у своїй темно-синій закритій сукні з довгими рукавами і, як раніше, здавалася блідою — але від уважного аврорського погляду не вислизнули помітні зморшки в куточках очей. Вона постаріла з їхньої останньої зустрічі, її краса вже не сліпила, як раніше – роки без чоловіка, прожиті в постійній напрузі, сильно позначилися на ній. Місіс Мелфой все ще намагалася виглядати належним чином, але від справжньої залізної леді в ній мало що залишилося.
– Ви хотіли бачити Драко? Він у кабінеті, складає нове прохання до Міністерства щодо розблокування рахунків, – в одній фразі їй вдалося вмістити стільки отрути, що Гаррі мимоволі відчув свою провину за те, що гроші Мелфоїв зараз були для них недоступні. — Я би вас провела, але, гадаю, ви й самі чудово пам’ятаєте дорогу. У вас і ваших «друзів» було багато чудових можливостей вивчити маєток, коли ви шукали тут сліди темної магії.
– Так, я пам’ятаю дорогу, дякую, – холодно, у тон їй відповів Гаррі і пішов до сходів на другий поверх, не чекаючи продовження розмови. Нічого приємного Нарциса йому все одно б не сказала, то навіщо витрачати час на порожні формальності?
Він ішов пустим коридором, і зі стін на нього невдоволено дивилися покоління Мелфоїв. Усі як на підбір — бліді, білобрисі, сіроокі, з гордовитими поглядами і ягідними усмішечками на губах. І як тільки можна тут жити, під цим постійним та невсипущим наглядом критиків-мерців?
Мелфой сидів у кабінеті і щось зосереджено писав, часто вмочуючи перо в чорнильницю. Гаррі ледь придушив бажання зробити давньому шкільному ворогові якусь дрібну неприємність у стилі близнюків Візлі (якраз блювальний батончик завалявся в кишені!), але вчасно нагадав собі, що взагалі-то знаходиться тут у справах і повинен поводитися належним чином.
– Привіт, давно не бачилися, – ляпнув він перше, що спало на думку, переступаючи поріг кабінету – не помітивши, що майже повторив фразу з розмови з Герміоною. Драко відірвався від паперів і здивовано глянув на гостя.
– Невже аврор Поттер власною персоною? Знову з обшуком завітав? Невже ваші шавки ще не всі тут перерили?
Спокійно, Гаррі, тільки спокійно. Це ж Тхір, його ж лише могила виправить.
— Я б не проти обшукати маєток ще раз, певен, аврори знайшли б тут багато всякої погані… але цього разу я тут один і не за цим. Поговорити треба.
— А зараз ми рибу ловимо, чи що?
– Не викаблучуйся. Давай, запропонуй мені присісти і чаю, як належить гостинному господареві, і дещо обговоримо. Ну?
– Обійдешся без чаю, – буркнув Драко, відкладаючи документи на край столу і киваючи на високе крісло. — Сідай уже, якщо прийшов. Що тобі від мене треба?
Гаррі сів у зручне крісло, вийняв із кишені мантії фотографії жертв і почав розповідати. Говорив довго, докладно і неквапливо, постійно додаючи деталей і супроводжуючи їх своїми зауваженнями. Мелфой весь цей час сидів, майже не рухаючись, з відсутнім виразом обличчя, хоча видно було — насправді слухав уважно і тому не перебивав.
– Від мене ти чого хочеш, Поттере? — спитав тільки, коли Гаррі закінчив свою розповідь.
— Є підозра, що у справі замішано якийсь темномагічний артефакт. І, значить, чарівник, який розбирається чи хоча б цікавиться темною магією. Ми поки не встановили, чому вбивця вибрав саме цих маґлів, адже на перший погляд жодних контактів із магічним світом у тих не було, але — все може бути… Отже, мені потрібна людина, яка добре розуміється на темній магії. А сам розумієш, коло експертів нині досить вузьке.
Мелфой глянув на нього з недовірою, і раптом посміхнувся так бридко, що Гаррі миттю пошкодував, що звернувся до нього.
– То ти просиш у мене допомоги, Поттере?
Так, Гаррі, а тепер згадай усе, що розповідала тобі Джіні про буддизм. Будь спокійним, Гаррі, не нервуй, він того не вартий… Треба терміново включити якийсь будда-режим.
— Так, я прошу у тебе допомоги, — і посміхнувся наймилішою з арсеналу своїх усмішок. — Звичайно, вона не буде безкоштовною. Наприклад, я можу вплинути на когось у Міністерстві, щоб ваші рахунки розблокували трохи раніше визначеного терміну…
— Ах, то тепер з’ясовується, що є терміни! Поттере, я не допомагатиму тобі. Ти чуєш мене? Я не допомагатиму Аврорату та Міністерству після всього, що ви зробили з моєю родиною. А зараз ти встанеш і заберешся з мого будинку так швидко, як дозволять твої короткі аврорські ніжки. Ти все зрозумів, Поттере?
Драко сердився. І нервував. Зовні майже незворушний і врівноважений – його видавали деталі. Занадто різка відповідь. Надто високий голос. Занадто спокійний вираз обличчя. Надто напружено зчеплені пальці.
Щось було негаразд.
– Я зрозумів, Мелфою. Не хочеш допомагати — не треба, чого психувати? — Гаррі спокійно підвівся з-за столу і попрямував до дверей. – Можеш не проводжати, я знаю, де вихід.
Він ішов до каміна, предки Мелфоїв із портретів дивилися на нього несхвально, але цього разу йому було начхати. Герміона мала рацію, порадивши зазирнути сюди, а Мелфой щось знає — він чогось злякався, ось тільки чого? Ну нічого, невербально накладене закляття стеження допоможе розібратися.
Гаррі вирушив у «Дірявий котел». Навряд чи доведеться чекати довго — Мелфой точно чимось себе видасть, тому треба бути якомога ближчим до виходу до маґлівського Лондона. Старий Том варив, напевно, найбридкішу каву у всій магічній Британії, проте з неалкогольних напоїв у «Котлі» подавали тільки ще більш бридкий чай, тож вибирати не доводилося. Йому треба було перечекати приблизно півгодини, навряд чи більше — Гаррі з усмішкою уявив, як Мелфой у паніці метушиться у своєму кабінеті, обмірковуючи план дій.
Чашка була тільки наполовину порожня, коли закляття спрацювало. Драко з’явився у маґлівському Лондоні. Гаррі розплатився та явився.
Він опинився на вузькій вуличці, яку освітлювали неяскравим осіннім світлом високі ліхтарі. Гаррі озирнувся довкола, поки не дістаючи паличку. Ніби нічого особливого. Просто вулиця: цегляні будинки, асфальт, бруківка, яскраві вітрини… Проте зачіпка виявилася одразу — над одним із магазинів красувалася вивіска: «Антикварна крамниця «Томпсон та сини».
Перша жертва торгувала антикваріатом в Інтернеті. Що ж, картина починає прояснюватись…
Драко був усередині — розмовляв із якоюсь дівчиною. Обличчя Малфоя Гаррі не бачив, але його співрозмовниця виглядала трохи винувато, а посмішка була сумною. Говорили вони недовго. Мелфой попрощався, стрімко вийшов з магазину, перетнув вулицю і вже попрямував до одного з провулків, щоб звідти аппарувати, коли Поттер швидко наздогнав його і різко смикнув за рукав.
— Знову привіт, Мелфою, давно не бачились. А зараз – нічого не хочеш мені розповісти?
Додати до улюблених