— У тебе найкраща дружина у світі!
Джіні з’явилася в дверях, схвильована і радісна, і її усмішка могла би затьмарити тисячі сонць. Гаррі на мить застиг, замилувавшись нею — за штучним вікном його «робочої комірчини» стояла золота осінь і сонячне проміння теплим світлом обрамляло силует Джіні в дверях.
— Та ніхто й не сперечається, — відповів він. Вона усміхнулася ще яскравіше і забігла в кабінет, миттю відсунувши Гаррі разом із кріслом від столу і всівшись йому на коліна. Сталося щось гарне — і Гаррі був заздалегідь радий добрим вістям.
– Я знайшла її! Я її знайшла! — карі очі Джіні сяяли від захоплення. — Це було непросто, але таки знайшла!
— Та невже? — він повернув її до себе і подивився на осяяне радістю рідне обличчя. Коли кілька днів тому він попросив Джіні пошукати в Інтернеті щось про нефритову китайську табакерку, то навіть не сподівався на успіх. Та й попросив її зайнятися пошуками тільки для того, щоб у разі невдачі заспокоювати себе, що вони хоча б намагалися. І ще щоб якось її відволікти.
Джіні нудилася. Завжди активна і спритна, вона все життя провела у русі. У неї завжди була купа хобі крім шкільних занять, а вдома не давали розслабитися шестеро старших братів, які могли рознести все навколо.
У неї завжди був квідич – Джіні літала увесь вільний час, не розлучаючись з мітлою навіть у якихось спільних поїздках, а коли він бурчав, що й так багато речей тягти, просто втикалася йому носом у плече, шепочучи гаряче: “Гаррі, це ж моє життя! Я не живу без польоту!”
Вагітність змінила все. Джіні пішла з «Гарпій», запакувала свою вірну «Блискавку» в чохол і поставила в комірчину, лише зрідка виймаючи її звідти. Але навіть літати вона стала інакше — повільніше, плавніше… обережніше. Вона готувалася до товариського матчу, який мав відбутися в Гоґвортсі за кілька тижнів, але викладалася не на повну, береглася, наче йшла по тонкому льоду. А вона ж так не звикла робити щось упівсили!
Джіні швендяла кімнатами, багато спала, їздила в гості до батьків. Намагалася витягувати на чаювання Герміону, Рона чи Луну, але ті лиш винувато знизували плечима: «Вибач, робота, можливо, на вихідних…», «Пробач, Джіні, у мене намічається поїздка до…»
Гаррі почувався останнім негідником, коли, повертаючись додому, натикався на її згаслий погляд. Адже це Джіні, його Джіні, дівчинка-свято, дівчинка-вітер! Куди ж все так швидко зникло?
І тоді він згадав її слова, сказані мимохідь у день їхнього весілля — і вирішив спробувати. Одного вечора під час вечері обережно почав скаржитися на розслідування. Говорив щось про те, що часу не вистачає катастрофічно, а йому треба перелопачувати списки колишніх аврорів часів Тікнессі і перевіряти тих, хто ще на волі, що Мелфой засів над відновленням спогадів Асторії, у нього теж справ багато — навіть не навантажиш додатковою роботою нахабну морду! Зробив задумливе обличчя і припустив вголос: “Ти непогано розумієшся на маґлівській техніці, та й комп’ютер не викликає панічної атаки, як у деяких… Може, допоможеш? Усього лиш потрібно — поритися в Інтернеті, пошукати табакерку на онлайн-аукціонах. Раптом десь та спливе? Раптом щось виявиш?” Джіні трохи покрутила носом для вигляду, але вчепилася за ідею мертвою хваткою. І ось, через якісь чотири дні, сиділа в нього на колінах і, сяючи усмішкою, стверджувала, що знайшла реліквію!
– А це точно вона?
– Я перевірила! Усе, як у тих сувоях, що ти мені дав. Китай, нефрит із вкрапленнями гірського кришталю, кришка оброблена латунню, розпис напаюванням тонкого дроту, а осередки залиті різнокольоровою емаллю. Та й, крім того, вона абсолютно точно магічна!
– Це ж чудово! — Гаррі стиснув її в обіймах з усієї сили. — Ходімо, треба якнайшвидше купити, поки інші любителі антикваріату собі не загребли!
Гаррі вже думав хапати куртку і нестися на всіх парах у найближчий Інтернет-клуб, коли Джіні винувато опустила погляд і пробурмотіла:
— Не треба нікуди бігти. Я… я вже.
– Ти вже… що? — обережно спитав він, наперед розуміючи, що вона відповість.
– Я вже зв’язалася з продавцем і купила її, вона у мене тут, ось, – Джіні вийняла з сумки невелику табакерку і поставила її на стіл. І тут же додала: — Ти тільки не сварися, не сварися, будь ласка!
– Джіні, ти взагалі вже, так? З глузду з’їхала?! — заревів Гаррі, але одразу осікся і понизив голос. – Ми ж вбивства розслідуємо! А раптом ти би до вбивці пішла табакерку забирати? Ти хоч трохи думаєш чи як?
– Це не вбивця був – точно, – вона почервоніла і зніяковіла на мить, але одразу ж кинулася в атаку: – Ваш убивця – маг, а маг ніколи би не виставив таку річ на онлайн-аукціон! Маги навіть Інтернетом користуватися не вміють!
— Ти ж умієш!
— Я — інша справа, у мене тато на маґлах повернутий, — парирувала вона, розуміючи всю хиткість такого аргументу. — Та послухай, тут навіть не в Інтернеті справа. Табакерка – магічна, китайські майстри ніколи не робили простих виробів, вони ж були найкращими у захисній магії! І спосіб виготовлення реліквій у них особливий! Жоден маг при здоровому глузді не продаватиме таке маґлам — у гоблінів, а то й у провулку Ноктерн за неї можна отримати втричі більше грошей!
Гаррі рвучко обійняв її і занурив ніс у пахуче медове волосся. Чортів Грифіндор, чортові Візлі – завжди спочатку роблять, а потім думають!
— Пообіцяй мені ніколи більше так не робити! Я ж не прошу багато — лише Патронуса надіслати. Я би миттю явився до тебе і сам все зробив!
— Обіцяю, — не одразу буркнула вона. — Наступного разу Патронуса пришлю. Я тобі про всяк випадок записала, як того маґла звуть і його адресу. А тепер повтори: правда ж, я найкраща дружина у світі?
Він засміявся, м’яко ставлячи її на ноги і під’їжджаючи на кріслі ближче до столу. Гаррі не був особливим поціновувачем мистецтва, проте невелика табакерка вражала красою. Карта світу на кришці, різнокольорова емаль, а малюнок такий витончений, такий легкий і такий точний водночас!
– Тепла, – мимоволі відзначив він, взявши реліквію до рук. Джіні кивнула:
— Вона не остигає. Це магія.
Табакерка ловила промені несправжнього сонця, емаль переливалася райдужними відтінками, і раптом Гаррі охопило майже непереборне бажання залишити її собі, поставити на полицю над каміном і милуватися. Він осікся — реліквія належить Мелфоям, і саме до них вона повернеться після завершення слідства, а поки що…
— Мені треба вирушати до Мелфой-менора. Табакерку варто дати Асторії до рук — раптом дотик сколихне якісь спогади. Але спочатку показати Мелфою і переконатися, що ця річ — саме те, що ми шукали.
— А звідки ти знаєш, що він удома?
– Так маячок на ньому, – посміхнувся Гаррі, підводячись з крісла і потягаючись усім тілом. Затерпла спина ледь відчутно нила. — Якщо вже роздобула реліквію — хочеш зі мною?
— Ніби я на Тхора в Гоґвортсі не надивилася, — пирхнула Джіні. — Ні, я краще зайду до Герміони, якщо вже потрапила до Міністерства. Хто знає, може таки вдасться відволікти її від вкрай важливих проблем домашніх ельфів!
Вони попрощалися біля ліфта: блиснувши мідною гривою волосся, Джіні майже підстрибом пішла до Герміони, а Гаррі вирушив до Атріуму, до камінів. Там, як завжди, панував хаос: десятки чарівників снували туди-сюди, левітуючи перед собою стоси пергаментів чи якісь артефакти. Щоб пробратися до найближчого каміна, довелося навіть трохи поштовхатись і попрацювати ліктями.
Як не дивно, камін у менорі був відкритий. Зелене полум’я майже зневажливо виплюнуло Гаррі прямо на підлогу однієї із залів маєтку, ніби демонструючи, що йому тут не раді. «Та не дуже і хотілося», — подумав він, обтрушуючи куртку від попелу та порошку Флу. Зустрічати його вибігла якась древня метушлива домовиця, яка відразу заголосила про те, що «пані Нарциси зараз немає, а пан Драко з важливою гостею у бібліотеці». Поттер кивнув головою і по кручених сходах піднявся на другий поверх, відмовившись від супроводу.
«Важливою гостею» виявилася Асторія. Вони з Мелфоєм сиділи за невисоким столиком, схилившись над якимись товстими талмудами і щось захоплено обговорюючи впівголосу. Цілком і повністю занурені в бесіду, вони навіть не одразу помітили, що в бібліотеці з’явився ще хтось. Дивлячись на них, Гаррі раптом зніяковів: на якусь частку секунди він відчув себе третім зайвим, що підглядає в замкову щілину за чимось вкрай інтимним. Неймовірно, але вони виглядали, немов закохані, що прожили багато років разом, але зуміли зберегти одне до одного внутрішній трепет. Ні, Гаррі чудово знав, що коханцями вони бути не можуть, взагалі не розумів, звідки такі думки — адже Мелфой і пальцем не доторкнеться до дівчини-маґли, та в нього, швидше за все, і наречена вже є! — але позбутися раптового відчуття не міг.
– Добрий день, Мелфою! У мене для тебе подарунок! — промовив він, і ці двоє здригнулися від несподіванки, мало не синхронно повернувшись до нього. — Здрастуйте, Асторіє! Як ваші успіхи?
— Поки що ніяк, — посміхнулася вона трохи зніяковіло. Мелфой помітно спохмурнів і скривився, побачивши гостя. — Я нічого не згадала, але дуже стараюся, слово честі!
— Може, вам це допоможе? — Гаррі вийняв табакерку з кишені і зробив кілька кроків до столу. Побачивши її, Мелфой схопився, мов ужалений, а з обличчя моментально зникли невдоволення і пиха. Він швидким кроком підійшов до Гаррі і взяв реліквію до рук, уважно розглядаючи, здавалося, кожен завиток хитромудрого візерунка. А потім підняв на нього сповнений радості і якогось ледь помітного полегшення погляд.
– Ти знайшов її!
– Судячи з твоєї реакції, Джіні не прогадала – це й справді правильна реліквія, – посміхнувся Поттер. — Вона знайшла табакерку на одному з онлайн-аукціонів, і, між іншим, заплатила за неї зі своїх грошей, тож ти тепер її боржник.
— Як тільки рахунки розблокуєте, одразу віддам, — огризнувся Мелфой, але навіть це вийшло якось незло і відсторонено. Мабуть, повернення реліквії в маєток допомагало терпіти небажаного гостя.
— Це та сама табакерка, так? — Асторія наблизилася до них та уважно розглядала її. — І справді, Китай, нефрит із вкрапленнями… можна?
Вона запитливо глянула на Мелфоя, і Гаррі відчув досаду: дозволу питали не в нього. Наче його думка тут уже зовсім не мала ваги!
– Не просто можна, а навіть треба, – запевнив він, не даючи Мелфою відповісти першим. — Ви вже тримали її в руках, і не раз, можливо, це допоможе вам відновити хоча б частину спогадів.
Асторія прийняла табакерку з рук в руки і на мить завмерла, заплющивши очі. Гаррі помітив, що Мелфой дивиться на неї з надією: якщо Асторія щось згадає, якщо хоча б пригадає, кому були продані реліквії, якщо допоможе їм скласти хоч приблизний портрет, то це буде величезний крок уперед у розслідуванні!
Але як тільки вона розплющила очі, Гаррі відразу зрозумів – нічого не вийшло. У синіх очах вирувало таке море щирої провини, що в ньому легко можна було втопитися.
— Вибачте, я… нічого… Може, згодом, може, мені просто потрібно ще трохи часу… — голос її бринів надією і якимось незрозумілим розпачем.
– Нічого страшного, адже ніколи не буває так, щоб отримати все й одразу, – промовив Мелфой і накрив її вузьку долоню з табакеркою своєю. — Якщо наш доблесний аврор не заперечує, хай поки що буде в тебе. Носи її у своїй сумці — можливо, якщо постійно триматимеш при собі, якісь спогади повернуться.
Гаррі підозріло глянув на Мелфоя. Він був не проти залишити табакерку Асторії, але між цими двома явно щось відбувалося, і він гадки не мав, що саме. Щось він упускав, щось важливе — настільки важливе, що це змушувало Мелфоя так дивитися на маґлу і спонукало її так усміхатися йому у відповідь.
Асторія, одержавши мовчазний дозвіл, обережно сховала табакерку в сумку, де вже лежало кілька книг — Гаррі вкотре здивувався розмірам «дамської сумочки».
– А що ви читаєте? — поцікавився він, кивнувши у бік фоліантів на столі. Як по команді, ці двоє обернулися туди, переглянулись і перевели на нього погляди. Така серйозна одностайність не сподобалася Гаррі ще більше.
— Драко дав мені кілька книг про реліквії, щоб легше було згадувати, — відповіла Асторія після майже хвилинної паузи.
— Не лише про них. Ще про природу магії як такої, — буркнув Мелфой. — Сам же казав, що їй треба якнайбільше контактувати з нашим світом.
Крити не було чим. Гаррі підійшов до столу і взяв до рук перший том, що трапився, — товстелезну книгу про прояви магії у дітей-чарівників. Мов від нічого робити, перегорнув кілька сторінок, спостерігаючи краєм ока за Асторією та Мелфоєм. На обличчі Драко знову красувалася «фірмова» зневажлива гримаса, а ось Асторія виглядала надто напруженою.
— Що там наша надто цікава сусідка, жива ще? — раптом спитав Мелфой. Він мав на увазі стареньку, що знайшла тіло місіс Філліпс. Адже маніяк з якоюсь ослячою впертістю вбивав саме тих, хто знаходив останню жертву.
— Живіша за всіх живих, так само сує свій ніс у справи всіх навколо, — промимрив Гаррі, не відриваючись від гортання талмуду. — Окрім звичайних маячків, я приставив до неї аврора. Якщо хтось підозрілий сунеться до будинку, мене одразу сповістять.
Неконтрольована магія дітей… Досить дивний вибір книги. Можливо, Асторії стало цікаво, як саме чарівники дізнаються про свої здібності?
— Значить, він заліг на дно… — задумливо промовив Мелфой.
— А чому ви вважаєте, що вбивця — «він»? Адже теоретично це могла бути і жінка, — несміливо подала голос Асторія. Побачивши запитання в очах обох, вона пояснила: — Драко розповідав, що кинжал, яким імовірно скоєно вбивства, належав жінці. Наскільки я розумію, вона була з давнього роду і належала до якоїсь терористичної організації. Можливо, вбивця якась її фанатка?
— Так, тітонька Белла була широко відома у вузьких колах, — пробурмотів Мелфой, і на його обличчі промайнуло щось схоже на огиду. — Але швидше за все вбивця — чоловік. Він дуже холодний, у жінки емоцій було б набагато більше.
— Я перевірив списки колишніх аврорів. Треба, щоб і ти на них глянув — ти все ж таки краще ознайомлений із ситуацією в ближньому колі Волдеморта. Може, хтось із них мав якісь особливі почуття до Белатриси, — Гаррі думав зайнятися цим завтра, але якщо він уже в маєтку, то чому б не забрати Малфоя до Міністерства? Саме зараз, тому що Гаррі чомусь страшно не хотілося залишати цих двох наодинці. Він поки й сам не розумів причини, але страшенно не любив, коли щось відбувалося за його спиною — а так і було, Гаррі готовий у цьому присягнутися.
– Зараз? – здивувався Драко.
– Чому б і ні? – знизав Гаррі плечима. — Чи маєш інші плани?
— Ми ще хотіли трохи почитати… — почав Мелфой, але Асторія поспішила, схопившись за сумку:
— Мені все одно пора додому. Завтра в Академію, а завдання досі не готові… Я така розтяпа останнім часом. Дивно, що мене досі не відрахували.
— Нічого страшного, якщо цього разу додому тебе проведу не я, а ельф? Я так розумію, Поттеру не терпиться відправити мене до Міністерства
Гаррі ніяк не відреагував на випад — смійся-смійся, Мелфою, але якщо я дізнаюся, що ти знову задумав щось гидке і будуєш підступи за моєю спиною — не чекай, що я прикриватиму твою дупу.
– Ельф? – Асторія округлила очі. — Це з тих, що бігають по лісу з луком та стрілами?
— Не зовсім, — усміхнувся Мелфой. – Зараз побачиш. Діпсі!
Домовиця з’явилась у бібліотеці і чемно вклонилася господарю та гостям. Асторія застигла, розглядаючи маленьку зморщену істоту з довгими вухами, величезними витріщеними очима і пучками сивого волосся, прибраного під хустинку. На Діпсі був фартух – мабуть, саме в цей момент вона працювала над приготуванням вечері.
— Здається, мені колись снився такий чоловічок, — раптом протягнула Асторія задумливо. – Я не пам’ятаю точно. Тільки уві сні на ньому не було фартуха, і…
Тепер уже настала черга переглядатися Гаррі та Драко.
— Тобі снився ельф-домовик?
— Я не можу точно сказати, — невпевнено промовила Асторія. — Але мені снився хтось безперечно схожий на цю істоту.
– Я не істота, міс, я Діпсі, – відповіла домовиця, гордо випроставшись. Гаррі всміхнувся: мабуть, Герміонина боротьба за права домашніх ельфів не була марною.
— Ой, вибачте, я не хотіла вас образити! — Асторія почервоніла і присіла навпочіпки, щоб бути з Діпсі на одному рівні. — Я більше не допущу такої помилки, запевняю вас.
Та урочисто кивнула, а Мелфой закотив очі.
— Асторіє, встань, тобі не обов’язково намагатися сподобатися ельфу-домовику. Вона виконає свою роботу незалежно від того, подобаєшся ти їй чи ні.
— Але мені хочеться, — усміхнулася Асторія у відповідь і простягла руку старій домовиці. – Мир?
Діпсі обережно потиснула її долоню своєю сухою лапкою, боязко поглядаючи на господаря. Мабуть, волелюбність стала частиною її способу мислення ще недавно і не повністю, а отримати на горіхи від господаря все ще було страшно. Але Мелфой, на подив Гаррі, тільки важко зітхнув.
— Перенеси міс Грінграсс, куди вона скаже. Асторіє, я подзвоню тобі завтра.
Коли дівчина та ельф зникли з кімнати, Гаррі запитливо перевів погляд на Драко.
— Їй снилися домовики?
— Мабуть, снилися, — знизав плечима той.
— Як вони могли їй снитися, якщо вона ніколи їх не бачила? Адже сновидіння — це відбиток наших емоцій та вражень, наших спогадів, це досвід, щось, із чим ми були знайомі раніше.
– Трелоні ж стверджувала, що уві сні можна побачити своє майбутнє! — реготнув Мелфой, але одразу став напрочуд серйозним. – Не знаю, Поттере. Я не знаю, чому їй снилися ельфи. Можливо, це навіть не вони були. Можливо, вона почала згадувати… знаєш, коли я продавав їй реліквії, Асторія порізала пальця. Тим самим кинджалом. А до її крові кинджал «пив» кров домовика.
І Гаррі відчув, як від болю відкрилися в серці старі рани. Добі, милий добрий Добі, що притискав худенькі рученята до закривавленого живота, з якого стирчав срібний кинджал Белатриси Лестрейндж. Добі, що дивиться в небо своїми величезними чесними очима. Добі, що шепотів хрипко і довірливо: «Як добре бути серед друзів…»
– …магічний кинжал – це багато в чому майже як паличка. Можливо, на ньому залишилися якісь відбитки осіб тих, хто був убитий ним раніше, — вів своєї Мелфой. Гаррі мовчав – спогади ринули на нього, і колючий ком здавив горло – не вдихнути, не видихнути.
Йому згадалися привиди, що з’явилися там, на цвинтарі, тієї страшної ночі, коли Волдеморт втілився в новому тілі. Привиди, які стали щитом між ним та смертю. Примари, викликані паличкою з гостролисту з пером фенікса — та іншою, її «сестрою». Саме тією, якою були колись убиті.
Він розсіяно кивнув головою. Можливо, Асторія справді бачила уві сні Добі?
— Ну, чого застиг? Ти ж кілька хвилин тому мало не силою готовий був мене до Міністерства тягнути! – пробурчав Мелфой, і Гаррі прийшов до тями. — Ходімо, розберемося з твоїми аврорами.
Знову переглянувшись, вони вийшли з бібліотеки і попрямували до каміну.
Додати до улюблених