Вона навіть торкнутись рукою того аркуша паперу боялась; очима, звісно, також, ще більше, ніж руками, але не змогла себе втримати
не змогла себе вберегти,
їй всі про це кажуть: двоюрідна сестра каже, як після роботи приходить до неї в гості, колишній хлопець казав за сніданком та в обід, скоро приїздить подруга,
добра подруга з маленького містечка під Одесою,
вона теж буде казати, вона теж буде казати це, і сидячи за столом з тонкою цигаркою, і сидячи на дивані з келихом червоного напівсолодкого,
і навіть з туалету вона це буде казати.
«Ти зовсім себе не бережеш», – в її голові лунали голоси всіх людей, які це казали.
І вона думає, блін, чого всі так завелись? Так, я прочитала об’яву на своєму під’їзді, так, там пишуть про планове вимкнення світла сьогодні,
я засмутилась, так,
я засмутилась.
Кінець світла це не кінець світу.
Вона ніколи не відмовлялась від свого сну в день: якщо вона не поспить, то в неї страшенно болить голова,
а іноді бувають навіть розлади шлунку.
І коли вона прокинулась – то світла вже не було. Вона завжди спить до сутінок, засинає в світлі, прокидається в темряві, яку поспішає скоріш подолати,
але ця виявилась сильніше від неї,
сильніше від неї.
І ставала все більш глибокою: не було ліхтарів, жодне вікно не горіло, навіть автомобілі не проїздили, заносячи в квартиру
світло фар.
Вона боялась темряви, особливо в жовтні: в цей час в темряві живуть не чудовиська, в темряві живе осінь.
Можна скільки завгодно ховатись, та обов’язково настане такий день: коли в темряві з осінню один на один,
один на один.
Її тіло це тіні та відблиски, її тіло це візерунок. Він вимальовується на стінах, на меблях і іноді навіть на стелі.
Вона бачить орнамент її тонкої талії, бачить відблиск рудого волосся. Візерунки посмішок, тіні дотиків.
Осінь торкається до неї коханням,
яке вона ніколи в житті не кохала.
Вона бачить осінь. Осінь виглядає як любов, яку вона ніколи не бачила.
Орнаменти та візерунки. Тіні і відблиски.
Планове вимкнення світла у вашому під’їзді
буде
сьогодні.
Додати до улюблених