Цей дім стояв окремо від всіх. Ближче до смуги темного і малопривітного лісу який простягнувся від північного боку містечка й аж на самий захід, де все рідше зустрічалися поселення, адже рельєф поступово змінювався і ставав все складнішим. Змішуючи в собі круті пагорби, що переростали в гори, а також різкі схили та таємничі низини, що утворювали печери, або навіть зовсім неочікувані ущелини, сховані від людей озера, що виблискували темними бездонними проваллями й таємниці, що так і не були відкриті іншим. Та справа була далеко не в небезпечних галявинах, де міг ховатися хто завгодно. Проблемою став конкретно будинок на краю містечка, а точніше те, що там відбувалося.
Вже декілька ночей звідси лунали сміх, або музика і якісь ну зовсім дикі звуки танців і співів. Здавалося б що тут такого ? Молодь гуляє на вечорницях знайомиться та підшукує собі потенційну пару, але ж ні. На таких заходах є хоч якийсь контроль над гарячими парубками та грайливо налаштованими дівками, тут же справа була зовсім в іншому. І не вдалося їм приховати той жах, що твориться опівночі.
Безутішний батько однієї безсоромниці вирішив вивідати, що ж там таке твориться, бо його чадо приходить під ранок геть зморене ? Та тільки от не повернувся він, а довелося шукати по всьому лісу. Знайшли. І насправді його вигляд міг сказати про дуже бурхливу ніч: обкусаний, одяг місцями рваний, сам він п’яний вщент та і в цілому деякі плями на залишках одягу і могли тільки підтвердити зраду… Родина з криками й скандалом розлучилася, а до Адама прийшли люди, просячи розібратися з цим всім ділом, бо якщо судити зі слів того чоловіка творилося там страшне і точно не без втручання нечистої сили. Виявилося, що то було правдою.
В приміщенні стояв задушливий запах розпусти. Терпкий дух диму та кислуватий якоїсь дешевої сивухи. Ці запахи змішувалися і створювали гидку суміш, яка не вивітрювалася не дивлячись на відчинені двері.Настільки бридко, що в грудях спирає.
Тут були напіврозумні демони й чорти, просто маленькі шкідники, які живилися тією енергією, що рікою лилася звідусіль. Їх примарні силуети розповзалися по підлозі та літали в повітрі, нагадуючи чорних мушок, нічних метеликів, або навіть лупатих бабок, які нахабніли настільки, що могли присісти на тіло, аби вдосталь насититися. Натовп нечистої сили на будь-який смак, а серед них затесалася і люди, сп’янілі від вседозволеності й все того ж алкоголю вони мало розуміли, що взагалі відбувається, але збуджені тіла явно були не проти різного роду втіх. Сьогодні вони відчували себе вільно й особливо солодке було те задоволення та свобода.
Чоловіки та жінки, або просто створіння які зовнішньо були схожі на них, чи навпаки чудовиська ну зовсім вже страшні вони більше нагадували тварин. Лускаті та хвостаті, волохаті та геть лисі, крилаті, зубасті та навіть слизькі. Розбурхані спітнілі тіла спліталися між собою і присутні зовсім не звертали уваги на новоприбулого. Не помітили присутність носія чужої, ворожої для них енергії. У кожного було своє заняття. Хтось вже звивався від задоволення в дальньому кутку, хтось тільки грайливо пестився, або віддавав перевагу самозадовольнятися, спостерігаючи за іншими.
Збоку біля печі стояв один зі столів, але саме на ньому був ліхтар який і служив єдиним джерелом світла в цьому суцільному мороці. За столом сиділо три чорти й жінка… Яскравий погляд якої можна було порівняти з золотистим ліхтарем. Ну справжня відьма. І наскільки вистачало часу зрозуміти, чорти зараз бурхливо грали саме через неї!Точніше саме ця жінка запропонувала цю чудернацьку гру. Вона обіцяла, що хто виграє, зможе задовольнити її цієї ночі, а при стараннях навіть є шанс отримати милість спокусниці, яка була повністю впевненою в собі та своїй неперевершеності. Ну настільки вже від неї линуло жаром і життям. Енергія така потужна і солодка. Та й вона дійсно була привабливою… повнота її м’якого тіла обіцяла палкі обійми, а достатньо міцні плечі могли сказати про працьовитість і силу в цих руках. Вона просто випромінювала любов до себе і ту саму грайливість та навіть домінантність над невеличкою компанією запальних чортів. Справжня хазяйка свого положення, яка не дозволить просто так нею скористатися. Тут вже якщо бути відвертими, то саме вона користувалася іншими.
Розповсюджена по всьому континенту швидка і доволі простенька гра яка чомусь пішла не за планом. Бо третій чортяка тихо прошмигнув під скатертину і в один момент жіночка здивовано охнула, потім розплилася в хитрій, але такій задоволеній посмішці. Протяжно зітхнула, сперлась на стіну, коло якої сиділа, а потім зовсім поставила голі ступні на край столу, припіднімаючи спідницю, під якою промайнула вихраста голова зовсім худенького чорта. Хтось виявився прудкішим і спритнішим. Стає очевидно, що дурні любителі азартних ігор залишились ні з чим. Один з них сплюнув на підлогу, відводячи заздрісний погляд та відігнав надокучливу бабку, що вилася під вухом.
– Сьогодні знову між собою ?
– Тю, а куди діватися ?
І більше вони не звертали ні на кого уваги, продовжуючи гру. Та і сама відьма не нудьгувала, зовсім не соромлячись голосно зітхати й грайливо посміюватися, наче від легкого лоскоту. Її спідниця зісковзнула , оголивши широкі стегна спокусниці. І очевидно, що вони виявилися ще й міцними, адже в один момент чортик хотів бува, відсторонитися, але жіночка закинула ноги вже йому на плечі, притиснувши голову ближче. Той від такого почервонів ще більше, ставши кольором наче цеглина. Явно з такого положення дихати було важко, якщо взагалі не неможливо, але він вже не пручався, а тільки тремтів і старався ще більше…
Не було можливості роздивитися, що конкретно там витворяв умілець своїм язиком та руками, але з розкутих стогонів і не надто розбірливих, але таких грайливих слів, було очевидно, що жінка дуже задоволена. Тому довелося змусити відвести погляд, аби роздивитися інших.
Тут були й музики. Дивні, щоправда. Вони нагадували великі м’які шкіряні мідії, покриті фіолетово-зеленого кольору хутром. З їх зубчастих пащек визирали блакитні м’які трубки з яких і йшли звуки дивних, але таких запальних мелодій. Хоча якщо подивитися трішки вбік … Можна помітити, що ці трубки деякі умілиці додумалися використати не тільки задля звуків. Одна дівчина, а це була саме людина, стала над цим дивним створінням і підняла спідницю, стискаючи її однією рукою, а іншою притримуючись об стіну, присіла навчіпочки, аби дозволити трубці легенько проковзнути в її тіло… створіння було явно не проти, адже почало то складати, то знову розкладати цю трубку, занурюючися лише глибше. Більше спостерігали за цим сил не було… Тому погляд ковзає вбік, до вікна.
Прямо на віконній рамі сидів маленький дідок розміром з кота. Він нагадував висушений гриб з двома великими примруженими очима і кошлатою бородою. Погляд такий пронизливий блискучий, справді страшний, а тільки но дух побачив, що на нього дивляться, як беззубий рот розтягнувся в посмішці, адже дідок… Мастурбував. Що ж, зморщене в нього було не тільки обличчя, але детальніше розглядати бажання не було.Адам лиш спробував проковтнули новий спазм нудоти й більше не дивитися, не прислухатися до цього огидного пихтіння і просто забути те, що побачив.
Не одразу увагу привернув темний клубок змій у кутку. Якби не дивне шипіння і бурмотіння, то священик не помітив би.Точніше це виявився один просто величезний змій пісочного кольору, що мав людські риси обличчя і ті самі руки, якими зараз міцно стискав талію одного чоловіка. Його нижню частину тіла вже обвивав довгий лускатий хвіст і якщо судити з того, як його жертва тремтіла… Можна зрозуміти, що його не тільки обвивають і стискають, поступово майже повністю ховаючи під цими страшними обіймами. Бо зміїне тіло рухається, здіймається і ритмічно погойдується, ніби скорочується. І не зрозуміло, чи залишиться нещасний живим після сьогоднішньої ночі, адже довгий язик ковзає по шиї й спускається до горла, аби стиснути щелепи на ньому. Варто прикласти невеличку силу і на цьому все закінчиться. І яким же пробираючим до дрижаків було розуміння, що той чоловік зовсім не противиться, а тільки важко дихає, дозволяючи собі вичавити здавлений стогін.
Це схоже на справжнє пекло, де всі зійшли з розуму
Огидно і дико від думки, що це відбувається в здоровому суспільстві. Де ж подівся сором цих грішників ? Де поділася совість, чи банальний здоровий глузд ? Це обурливо і страшно ! Як можна ось так просто занурюватися в гарячку пристрасті, забруднюючи своє тіло та душу контактом зі створіннями нижчими й такими мерзенними ? Навіщо бог дав цим розпусним людям розум і душу, якщо вони відгукуються лишень на самі страшні її пориви ? Ніби ті тварини, гнані неконтрольованим бажанням. Адам гнівався, оглядаючись навколо і заливаючись яскравим рум’янцем.
І майже одразу в очі впала вже знайома маківка того самого біса, який зараз завзято цілував дівчину, притискаючи її до себе з особливим запалом. Хоча він бачив його лише двічі, але впізнав відразу. Безсоромні руки заховані тонкою сіточкою рукавичок блукали по спині та спускалися нижче, що не викликає в партнерки відрази, а тільки тихенький кокетливий сміх, який звучить наче запрошення. Демон такий самий як й інші. Розхристана червона сорочка, яка сповзла з плечей і яскравий слід на шиї, оголений блідий торс і безсоромна поведінка, адже і жінка була вже далеко не вдягненою… Спідниці нема, а сорочка задрана, оголила бліде, ледь не синювате стегно, що свідчило про не надто живий стан панянки.
Він не показувався на очі вже декілька тижнів, а тепер отримує задоволення від того, що його енергію безсоромно висмоктують. Спустошують тіло, адже ця не зовсім жінка була енергетичною вампіркою…Якщо судити за вивернутими стопами без пальців, то його здогадка мала бути правильною.
Вона живилася саме силами й стає очевидним, що розпусник не має нічого проти. Тільки погляд он туманиться і він зітхає та розслабляється, закидує голову назад, прикриває очі й посміхається, дозволяє нахабній жінці вкусити за шию, провести по місцю укусу язиком, а потім вицілувати доріжку кривавих доторків від шиї, аж до куточка вуст, щоб знову злитися в п’янкому поцілунку. Він точно божевільний, раз влаштував тут такий безсоромний жах, раз дозволив робити з собою щось таке. Не було сумнівів, що причиною став саме він. Інакше і бути не могло!
Так ще й сидить прямо під іконою, на якій зображений світлоярий лик бога сонця ! Та щоб йому пусто було, не соромиться навіть такого, немає нічого святого в душі, якщо вона в нього є. Хоча яка душа може бути в демона настільки потворного?
І все-таки що збирається робити Адам ? Точно не просто стояти й спостерігати, бо його покликали на допомогу ! Треба звільнити приміщення від нечисті, принести спокій в містечко
****
Чи помітив демон темну фігуру на порозі? А ще присутність світлої енергії, яка схвильовано сколихнула темні міазми згубної сили, просочуючи повітря, аби наповнити його тихим попередженням. Ні, не помітив, або просто не хотів помічати. Його тіло розніжене, а темрява нарешті заспокоїлася, виснажена під тиском ненаситної вампірки, він відчуває втому в перемішку з лінивим бажанням. Було в нього якесь таке відчуття неповноцінності задоволення. Не вистачало ну зовсім трохи. Тому парубок продовжує обгладжувати трішки задерев’яніле тіло дівчини, стискаючи нігтями її стегна, сам притягує ближче для нового поцілунку, відчуваючи терпкий смак власної крові. Вона мертва … Прямо як і він сам.
Шия горить і відзивається легким пульсуючим болем, коли нігті розпусниці впиваються в неї, та це лише підбурює, викликає сміх.
Він вчиняє необачно, лишає себе сил, втрачає обережність. Занадто самовпевнений, щоб думати про наслідки.
Здавалося б, все просто чудово. Приємне проведення часу і веселощі яких йому постійно не вистачає, так ні, непрошений гість приходить коли не звали. А може це було спеціально підлаштовано. Хто його зна.
І ось цей гість приходить, а точніше ледь не залітає в приміщення, гучно грюкнувши дверима. Простір заповнює густий їдкий дим, який викликає спазм удушення і справжній ґвалт і ревище з боку нечисті.
А біс так і сидить, п’яний і дурний, регоче, ледь не задихається, прикриваючи обличчя. Він глузує, ніби знущається, але не зрозуміло до кінця, що конкретно стало причиною цього дикого сміху — затуманений розум, чи той дим, що зараз заповнює легені та змушує нечисть ревіти й панічно розбігатися по кутках?
Приміщення охопила паніка. Звуки розбитого скла і гуркіт. Жінка з якою він ще хвилину тому пестився тепер підскочила і прожогом метнулася геть. Домовик, що сидів на вікні так і гепнувся зі спущеними штанами за вікно, бо з нього полізли чорти та інші дорогі гості у спробі втекти від небезпеки. Але багато розгледіти не вдавалося. На очі наверталися сльози, їх щипало і пекло, картинка розмивалася та двоїлася. Скоріше за все Адам не пожалів плакун-трави, яка тепер і змушувала навіть сильну нечисть ридати тьєровими сльозами¹
¹Тьєрові сльози – те саме, що і крокодилячі сльози. Тьєри в цьому світі є надокучливою нечистою силою. Вони ловлять і вбивають свою здобич, а потім проливають отруйні сльози, які допомагають трупу розкластися.
Маленькі шматочки темряви розповзалися в різні боки, ніби зграйка метушливих тарганів. Маленькі метелики й блискучі бабки розліталися в різні боки та билися об стіни, падали замертво на підлогу, або були роздавлені іншими. Дощем здійнялися і розсипалися по підлозі гральні картки із зображеннями змій із декількома головами, квітів та тих самих бабок. І ці папірці безсоромно топтали, не звертаючи вже ніякої уваги.
А один чорт все ніяк не міг зрозуміти, що йому робити, тому з розгону тріснувся головою об стіну, чим і звалив з неї ікону, яка впала ну прямо на хвіст демону-зачинщику цієї розпусти. Той підскочив і крикнув, залаявся так, що вуха в’януть, а потім, ігноруючи сльози на очах від отруйної трави, пнув ногою того нещасного чортика, ріг якого застряг в стіні. Той почав верещати ніби те порося, бо думав, що його вже вбивають. І якби він не був чортом, то вже б почав молитися, але зараз міг тільки пручатися в спробі витягнути ріг зі стіни.
Та це тривало недовго. Адам все-таки нікуди не дівся, а тому в наступну мить важке залізо кадила прилетіло прямо по голові чорнявого демонюги. Той похитнувся, але свідомість не втратив, тільки притулив руку до бідової голівоньки й нахабно промовив :
– Оце так вас вчили у гостях поводитися ? Ні совісті, ні сорому !
А що було далі ? Навіть сам він не знає, бо кадило знову прилетіло просто по лобі телепня, після чого той впав долілиць.
Чи так він уявляв їх зустріч ? Точно ні. Хоча по дурному звучить думка, що до нього прийдуть з уклонами й проханнями. Та і взагалі, чому його вдалося так легко відправити в нокаут ? Ну що поробиш, він не достатньо витривалий чим в деяких випадках нагадує звичайну людину, хоча і біс, але після такого удару по голові навіть нечисть втратить відчуття реальності.
Ну що ж, але отямився він дуже скоро, принаймні по відчуттях. Так ще й у цікавій ситуації… Його руки зв’язували за спиною.
– Отче, невже в нас уже почалися рольові ігри? Це тішить, хоча ніякої згоди я не давав, а мовчання – це не згода
– Закрий свій поганий рот, бо я тобі його закрию.
– А ви спробуйте.
– Ти… Нестерпний !
Що ж, не дивлячись на інтимність моменту і бажання продовжити дражнити священника, мотузки то тисли, а особливо коли їх затягнули тугіше. І пути ці незвичайні… Хоча не стануть йому перепоною.
Так от, бісу водночас сподобалося і не сподобалося, що Адам так до нього звертається… Занадто панібратськи й зверхньо, хоча знову ж таки, минулого разу це абсолютно не турбувало рогатого, а тут на тобі ! З’явилося бажання злякати. Бажання це нестерпне, спалахнуло чорним виром в глибині свідомості та так і не облишило його.
Він трошки нахиляється вперед корпусом в бік священика і дивиться з-під лоба, кривить губи в посмішці, хоча по відчуттях розуміє… Що в нього буде третій ріг у вигляді гулі. Та це ніби не має значення.
– Адаме… – вкрадливо тягне він, примружуючи очі, – не забувайтеся
Чоловік на мить завмирає. Незрозуміло, що відобразилося на його обличчі, бо стояв він спиною, але постать ніби напружилася і стала рівнішою.
От і молодець, рано розслаблятися, бо мотузки хоч і залишають червоні сліди на шкірі, але зав’язані були зовсім погано. До того ж… Які мотузки взагалі можуть його втримати?
****
Прозвучало так, ніби Адаму дали ляпаса. Але це змушує протверезіти, заспокоїти серце, що ледь не вискакувало через грудну клітину. Зараз почуття надто змішані та суперечливі, бо після побаченого чоловік не міг втямити, як слід сприймати світ. Чому всередині заскреготіла іскра якихось сумнівів ? Думка про те, що невже так можна взагалі? І водночас сором та ненависть до себе, адже перед ним були чорти й біси, нечисть найрізноманітніша, яку не можна ставити навіть на рівні з тваринами. Так невже слід брати приклад з цих створінь ?
Так ще й цей… Рогатий збоченець дивиться на нього так, ніби хоче зробити дірку в потилиці.
– Може це тобі слід не забуватися і не забувати своє місце ? – спокійно відповідає святоша. І як же важко йому давався цей спокій… В глибині душі майорів страх, який здавлював груди до болючого спазму, перевертав думки догори дриґом, але треба бути зібраним.
– Моє місце точно не на підлозі до того ж… Навіть в дурній картковій грі темрява долає світло. Так чому ви думаєте, що зможете здолати мене ? — питає він у відповідь, коли Адам бере в руки одну з брудних карток. Чоловік миттю її кидає на підлогу, витирає руку об рясу і продовжує роззиратися.
В стіні досі стирчав шматок рога того нещасного чорта. Той напевно так перелякався, що вирішив втекти за будь-яку ціну. На підлозі валялися клапті шерсті, черепки побитого посуду і почавлені воскові свічки. У кутку знайшлися зміїні лусочки й слиз… Його сірувата консистенція була всюди. Також на підлозі валялися мертві енергетичні метелики та бабки, які не витримали дію спалених трав дим від яких досі стояв у повітрі імлистим полотном. А ще були люди. Живі, але без свідомості.
Священик розумів, що нечисть може повернутися і тоді будуть непереливки. Так, він з усім впорається, але це не значить, що не буде наслідків для нього. Та і давно тут в містечку не було такого ґвалту, бо чорти й демони мало цікавилися місцевими людьми. Хіба хто далеко в ліс забреде і в болоті потоне от тоді й буде знатне застілля, а так… Спокій і тиша. Але точно не зараз, коли за спиною сидить біс і мотузки його точно не стримають. Це лише ілюзія безпеки.
– Ти помиляєшся. Демони ніколи не були й не будуть рівні мені. До того ж минулий раз… Тебе цілком влаштовувало повзати по підлозі, – сказав і одразу пошкодував, бо рогатий почав від душі реготати. Його сміх луною відбивався від стін і вилітав за зірвані з петель двері, а от Адам картав себе за занадто довгий язик.
– Невже ви досі пам’ятаєте… Значить ніяк не виходять з голови розпусні думки через мене ? Та на сьогодні збочень досить. Я надто втомився за ці дні
А потім тиша. Святоша обертається і не бачить нікого на місці. Лише золотисті чарівні мотузки й відкриті стулки вікна які погойдувалися від прохолодного нічного протягу. По тілу пробіг табун мурашок і чоловік здригнувся, потрусив головою і важко зітхнув від тієї напруги, що оповила тіло.
Слабшало світло дивом вцілілого ліхтаря як і надія на те, що до нього повернеться спокійне життя. Він вже переступив тонку ниточку яка берегла його весь цей час.
Додати до улюблених