Втомилась… Втомилася так, що іноді здається начебто це все не про мене, не для мене і я тут чужа.. Криві погляди колег, що залишилися..Молодь, що дивиться зверху як на старий відпрацьований матеріал.. Вночі не можу спати, бо або тривоги, або тривога.. Тривога за майбутнє – країни, сина.. Нас.. Нас знову розкидало.. Ти в одній столиці – я в іншій.. Між нами один потяг з прямим сполученням, але.. Але.. У тебе є обіцянка мамі, що не будеш ризикувати і клятва мені, що берегтимеш своє життя, щоб не сталося..
” Malysh.. Videl tebia v metro… Hochy obn’at’, chtob ty bol’she nikogda ne merzla 💜”
Знову пишеш трпнслітом, та мозок давно звик .. А серденько зігрівається від того, як ти турбуєшся за мене.. – Тіно, тут для тебе подарунок.. Два.. – Наташа червоніючи передає мені коробку, продовжуючи щось тримати за спиною.
Відкриваю замерзшими руками – і забуваю як вдихнути – рукавички.. Чорт забирай… Рукавички! З маленьким фіолетовим бантиком.. Дивлюся на них і сльози самі течуть..
– Що, що там у тебе за спиною?
– Чай… З обліпихи.. У термосі.. Щойно кур’єр доставив.. Я.. Я не знаю від кого..
… Проте я знаю… Скоріше б й мені навчитися так турбуватися.. Сподіваюся, я маю ще вдосталь часу.. МИ маємо ще вдосталь часу…
Додати до улюблених