Відкрити очі було дуже страшно, та навіть фізично складно. Вони неначе налились свинцем, тому Ці Жун намагався зрозуміти де він. Руки більше не були підвішеними до стелі, та й у кімнаті не було старості і того в’ївшогося запаху крові. Навпаки, пахло сандалом, а під собою відчувалось м’яке ліжко.
Невже це все сон?! Підірвавшись і розпахнувши очі, Ці Жун зрозумів що він не може цього зробити. По тілу лише пройшлися хвилі болю, такого сильного, неначе хто живцем виламував.
А кімната була світлою, зовсім не такою як в „Будинку насолоди“ там він знав ледь не кожну кімнату. Тому він не розумів, де ж він знаходиться і чому він зараз тут.
Сє Лянь, помітивши що той прийшов до тями, встав з кушетки щоб набрати для того трохи води.
Але побачивши реакцію на піднесену воду, зрозумів що та швидше опиниться на ліжку, ніж у роті. Тому відставивши піалу на столик,що стояв поруч, Сє Лянь взяв миску з водою та тканиною, якою стер виступаючу кров на шиї.
— Тшшш, заспокойся, його тут немає, все добре — ти в безпеці. Як тільки тобі стане краще, я приведу Гу Цзи. Він дуже за тобою скучив в не находить собі місця
З очей пішли сльози, усеж він був хоч комусь потрібним, навіть не дивлячись на його вчинки, жахливий характер та спосіб життя. Це дуже його зворушило, адже він вперше відчув, що комусь не байдуже. Хоча слова брата про безпеку довіри не викликали. Він може і сам його тут на місці вбити, не залишивши і сліду.
Нервово ковтнувши, Ці Жун відчув як пересохло в горлі, і охопив страх, дотики до тіла викликають тепер тільки жах. Що все тіло почали трусити. Сє Лянь був вимушений зупинитись, щоб не лякати його ще більше.
★★★
Він знайшов його у підвалі „Будинку насолоди“ лиш з причини його цікавості, адже він там ніколи не був. Тай раніше це місце не визивало особливої цікавості.
Ходячи по кімнатам він знаходив склади з виграними речима, прикрасами, грошима. Були також і пусті кімнати, холодні та дуже сирі. В яких неможливо було знаходитися дуже довго. Але особливу цікавість визивала сама дальня кімната, з залізними, важкими дверима , без вікна, та важким засобом. Що можна було так надійно ховати, знаючи що ніхто не наважится у Хва Чена щось украсти
Відкривши двері, того охопив жах — ця кімната виявилась катівнею, де його Хва Чен, як виявилось, катував живі і не живі душі. В ніс бив запах крові, сталевий, важкий. Скелет у вуглу…
А потім він побачив те, чого і очікувати не міг. Там висів Ці Жун, здавалося, вже мертвий, зовсім не живий. Весь в крові та закатований так, що страшно було уявляти, що тут відбувалось.
Знявши того з крюка, Сє Лянь прибрав усе що було зайвим та могло хоч якось нашкодити. Адже в його тілі, фактично не залишилось духовної енергії, лише мізерні краплини.
Він тиждень передавав йому духовну енергію, старався годувати, звісно не тим, що він готував, бо це дійсно могло вбити. Докладав усіх зусиль, щоб той хоча би прийшов до тями, бо здавалося, що тоді буде простіше, але , як виявилось він помилявся.
Додати до улюблених