Я вскочила в трамвай,
Випила манерно каву,
На роботі знов завал.
Біжу в садочок,
Додому,
Дитину забрала.
А вдома знову :
Чоловік-алкоголік, море посуду, скрізь брудно і сухо.
І повітря сухе.
Душить і душить.
Не знаю, то чоловік чи сама на сходах упала.
Неначе отрута тече по щоках.
То сльози. Мої власні сльози.
Виступили, як на сцену,
Але їх не чекали, не звали.
Навіщо прийшли?
Мене покарати?
Мене покарає мій чоловік.
Руками, ногами і головою.
Слова не забуде.
А як же без цього.
Паскуда і шльондра, хто я іще?
Затрималася на роботі – на тобі це.
Синяк під оком, на шиї, сідницях.
Там я упала, туди не так сіла.
Забула замазати, та вже й не боліло.
Дитина не плакала,
Я не тремтіла.
Чоловік пішов пити.
А я себе вбила.
Додати до улюблених