Примітка: Привіт! Я то взагалі не активна ,то одразу пишу декілька оповідань одночасно. Ця історія вже давно залежалася в моєму столі, може комусь вона буде до смаку? У всякому разі, приємного читання!
Мене звати Жанна, я працююча студентка історичного факультету одного з популярних в моєму місті вузів.
В той прохолодний сонячний день у мене був довгоочікуваний вихідний. Я вирішила розвіятись і проїхатись містом до блошиного ринку.
Мені завжди подобалась старовина. Невелику студентську квартиру прикрашали різні чудернацькі дрібнички й кожна мала свою історію. Одного разу моя бабця вирішила відкрити антикварну лавку, але бізнес, на жаль, прогорів. Родичі хотіли викинути те її «сміття» після смерті. А для мене то був не мотлох, а спогади. Стара навчала мене як правильно чистити срібло від кіптяви, як отримати на ринку найкращу знижку і як відрізнити скарб від підробки.
Сестер, які зазирали інколи в гості, досі лякали мої безокі ляльки з видраним волоссям.
«– Жанно, прибери тих своїх виродків з підвіконня нарешті. Хіба можна таке людям напоказ виставляти? Хлопці будуть вважати тебе дивною, якщо побачать таке.»
Найбільше, я цінувала старовинні книги. В шкіряних палітурках, з прикрашеними малюнками форзацами і золотими буквами на корінцях. Це були різного роду видання: казки, філософські трактати, романи, кулінарні збірки. Усі були рукописними й пахли минулим.
Блошиний ринок був здоровенним. В хащах дерев стояли розкладені столи, де насипом лежали різні товари. Навколо продавців, як ворони купчились гомінливі покупці, тицяючи пальцями на цікаві речі.
Книгарня стояла поодаль від інших прилавків. Посунута сіра хатина чекала на мене, поскрипуючи відкритими навстіж дверима. Будівля перебувала в аварійному становищі і кожного разу було трохи боязко заходити всередину. Над моєю головою жваво дзеленькнув дзвоник, вітаючи нового відвідувача.
На обшарпаних полицях тісними рядочками стояла книжкова мішанка. Старі комікси, романи з обслиненими куточками сторінок, більше нікому непотрібні довідники для вступу.
Відсутність розподілу на секції ,мене дратувала. Доводилось годинами кружляти між рядами у пошуках чогось, вартого уваги. Тоді, я відчувала себе справжнісіньким золотошукачем з Клондайку, який наполегливо вимиває в річці жовтий метал.
Мені сподобалось декілька романів, але грошей вистачить тільки на один.
Гарні книжки коштували купу грошей, тому не гріх було погортати їх перед купівлею в затишному кутку біля вікна.
Історія називалася «Нещасна доля».
Дівчина на ім’я Ріна живе в світі, де магія співіснує поряд з технологіями схожими на земні. Імперія Лавіна славиться своїм стрімким розвитком в багатьох галузях культури, науки та промисловості. Все завдяки мудрості королівської родини, палац якої як і дім головної героїні знаходяться в столиці квітучої держави – місті Хакраго.
Барон Гектор Леоні був чарівником. Він помер під час однієї з таємних місій, коли Ріні виповнилось 19 років. Сім’я тримала лавку з енергокристалами, але тепер не було кому наповнювати їх магією і бізнес збанкротував. Мати головної героїні, баронеса Лея отримала від родини листа, де її терміново викликали на Батьківщину для вступу у спадок кровного брата.
Ріна залишилась в Хакраго самотня і без грошей. Вона вирішила влаштуватися на роботу до імператорського палацу покоївкою, адже там платили досить пристойно. Праця видалась важкою, тому дівчина все частіше мріяла про звільнення. Одного сонячного дня, прогулюючи роботу на кухні головна героїня стикається зі спадкоємцем престолу, принцем Алексом. Серце дівчини пронизує стріла Амура. З кожним днем, почуття Ріни ростуть все більше, перетворюючись на шаленство. Вона більше не може відірвати від принца погляд, вона більше не може бачити його з іншими жінками, вона хоче володіти ним. Сильні емоції героїні пробуджують в ній магію, якою вона спутує Алекса в тенетах свого божевільного кохання.
Графиня Калліопа Роуз, відчайдушно намагається здолати Ріну, викравшу в неї нареченого. Своєю мудрістю та силою їй майже вдається перемогти в складній боротьбі, але недостатня емоційна близькість з головним героєм перешкоджає знищенню любовних пут. Не зумівши здолати лиходійку і втративши свого коханого, дівчина покидає імперію, вирушаючи в світову подорож на кораблі.
На підвіконні магазину дрімав великий кіт. Його біла пухнаста шерсть літала в повітрі мов сніг й осідала на підлогу. Господарка магазину звала кота Паном Мявчиком.
Нагорташись вдосталь, я пішла на касу. Привітний чорночубий консультант забрав в мене книжку, щоб пробити по базі. На його робочому бейджику було написано Зейн.
– Книга коштує дві тисячі пані.
– Що? Вам не здається, що це до біса забагато? Чи ви вирішили здерти з мене місячний прибуток свого закладу продавши ,навіть, не унікальну книгу?
– Я запевняю вас в її унікальності, з тиражу в 15 тисяч копій залишилася лише вона одна.
– Це все одно не вагома причина для такої вартості.
– Можливо, у вас є наша дисконтна карта?
– Є, але вона мене в цій ситуації не врятує.
– А може, у вас сьогодні день народження, тоді я зможу нарахувати вам додаткову знижку.
– Зейне, дуже мило з вашого боку намагатися так заради мене, але мені не по кишені ця книга. До побачення, гарного вам дня.
Я зітхнула і вже розвернулася аби вийти з магазину, коли мене покликали.
– Зачекайте пані!
Це був той самий консультант.
– Щось ще?
– Знаєте, мені не можна вам це казати, але насправді ви можете забрати цю книгу просто так, якщо вона вам подобається.
– І де собака зарита? На побачення тепер з тобою маю сходити чи одразу заміж вийти?
– Ха-ха, ні. Справа в тому, що з завтрашнього дня магазин більше не буде працювати, усі книжки знімуть з продажу і вивезуть до міських бібліотек. Я не думаю, що вони помітять нестачу одного найменування в тому безладі.
– Гм, а тобі не влетить за таке ?
– Ні, бо завтра мій останній день.
– Тоді, я можу залишити тобі хоч б деяку частку грошей за книгу, якось не зручно.
– Не переймайся, я й так лишу усю свою зарплатню власниці, мені також її шкода. Почекаєш мене тут? Потрібно закрити магазин і вивести того білого кота на подвір’я.
– Його звати Пан Мявчик.
– Справді? Я сподіваюсь ти жартуєш, бо цей ком шерсті поводиться зі мною зовсім не шляхетно.
Хлопець посміхнувся, підморгнувши мені своїм брунатним оком, виглядавшим з-за темної гривки.
Деякий час ми ходили по ринку розглядаючи мої улюблені кіоски. Зейну ,як виявилось, також подобаються старовинні речі, особливо годинники. Обмінявшись номерами телефонів ми розійшлися і я пішла додому відсипатися. Хто ж знав, що мій ранок почнеться не з кави?
Додати до улюблених