Просто обійми мене

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Оікава/Івазумі

Оікава раніше думав що єдине що має сенс у його житті – це волейбол. Адже це було тим що змушувало його прокидатися кожен день і тим чому хотілося присвячувати увесь свій день. Але трохи пізніше Тоору додав до цього списку Хаджіме. Його друг дитинства став важливою та невідємною частиною його життя. Здавалося йому легше було б ніколи не займатися волейболом аніж провести день без Івазумі. І здавалося що у цьому такого, так вони проводили майже увесь день разом  і могли заснути один у одного на плечі чи триматися за руки, але це було нормою для найкращих друзів.

І все б могло так і продовжуватися якби одного разу  Хаджіме не вирішив що їм варто затриматися після заняття і трішки відпочити, подивитися на зірки, поговорити. Ця ідея сподобалася Тоору, і вони спокійно спілкувалися присівши на лавку у парку.

Ця історія могла б закінчитися саме тут якби Івазумі різко не сказав щось шокуюче, щось що змусило Оікаву перевести погляд із сузірь на небі на друга. І хлопцеві здалося що його серце на секунду завмерло, а потім зробивши сальто  почало стукати дуже швидко та голосно, ніби він пробіг марафон. Він ніколи не бачив Івазумі таким: лице хлопця було розслабленим, майже завжди нахмурений хлопець виглядав спокійним і щасливим, він трохи посміхався милуючись зорями, але найнеймовірнішими були його очі,  у їх зелені відображалися зірки змушуючи їх ніби світитися . Хаджіме здивовано поглянув на Тоору не розуміючи чому у їх бесіді з’явилася  така довга пауза, адже зазвичай Оікава не замовкав навіть коли його наполегливо просили це зробити. Тоору виглядав дивно, він дивився на Івазумі шоковано і ніби аж затримавши дихання.

  • З тобою все нормально?- занепокоєно запитав Хаджіме.

Оікава слабенько силувано йому посміхнувся і різко відвернувшись відповів:

  • Так, Івасику, я в нормі. Але я думаю що вже доволі пізно і нам варто йти додому.

У той  момент коли Івазуме поглянув на Тоору той зрозумів, що пропав. У  його зелених очах все ще відсвічувалися зорі й Оікаві здалося, що вони схожі на блудників, яких він необережно потривожив і які заведуть його у трясовиння. Чортове трясовиння  його дивних нових почуттів, з якого йому було вже не вибратися.

Якщо Хаджіме і не повірив Тоору, то принаймі зараз він вирішив залишити того у спокої. Йому не сподобалося той вираз обличчя що мав Оікава,  він виглядав  щиро здивованим  і розгубленим, а прямо перед тим як відвернувся  навіть трохи засмученим. Це занепокоїло Івазумі, адже він не розумів що могло так вплинути на його друга, і це йому не подобалося,  він звик ще з дитинства читати емоції та думки друга, наче відкриту книгу. Це допомагало йому підтримувати Оікаву  в важких ситуаціях. І тому ця скованість  Тоору зараз здавалася дивною. Оікава йшов трохи попереду аби не зустрічатися поглядами і не заводити про це розмову. Його обличчя незвично палало, а дихання збивалося через швидку ходу. Хаджіме і гадки не мав що тоді сталося, і як запевняв себе Тоору, то було на краще. Того вечора вони швидко попрощалися і розійшлися. А вже вдома на Оікаву найшло усвідомлення, те що тоді сталося і його реакція- усе здавалося йому страшенно неправильним і особливо несправедливим. Хлопцю лише залишалося звикати забивати ці нові почуття ледь не ногами, коли вони будуть спілкувалися, аби лишити хоча б їхню дружбу.

Час йшов уперед і здавалося Івазумі вже забув про той дивний вечір, а от Тоору як той не старався забути не міг. Тепер кожна їхня зустріч і розмова відгукувалася болем у серці, кожна посмішка Хаджіме чи кожен раз коли вони бралися за руки тепер відчувалися геть інакше, і Оікава ненавидів себе за це. Він розумів що для Івазумі нічого не змінилося, а він тепер ніби якийсь навіжений сталкер ловив ці миті близькості і переконував себе що можливо цього буде достатньо і все залишиться по-старому. Та водночас його лякала можливість того, що проникливий друг не міг не помітити змін у його поведінці, ці думки й постійна тривожність ледь не зводила Тоору з розуму. Оікаві здавалося що він на якійсь божевільній гойдалці під назвою « Нікому не потрібні почуття Тоору».

Тому він вирішив що краще заглибитися у тренування і зменшити час коли вони з Хаджіме на одинці, так мало бути б краще для них обох. На деякий час це спрацювало, думки концентрувалися на тренуваннях більше ніж на неймовірно прекрасних зелених очах. І здавалося б життя Тоору нарешті має піти вгору, коли доля вирішила, що проблем у нього замало і взагалі якось він занадто спокійно живе, і принесла до їхнього клубу Тобіо Кагеяму.

Не те щоб Тоору ненавидів Тобіо, зовсім ні, він скоріше просто йому дуже не подобався. Оікава не вірив у геніїв, і тому те, як малому Кагеямі все легко вдавалося, здавалося йому чимось надзвичайно не правильним. Та апогеєм його нелюбові до хлопця стала його величезна впертість і працьовитість. Здавалося що як старанно не тренувався б він сам то максимум за місяць робив крок уперед. В той час як Кагеяма робив кроків  із п’ять. Тоору розумів що його досвід і старанна робота все ще робить його кращим, та він ніби постійно відчував що новенький дихає йому в спину. Що ось-ось коли Оікава зробить помилку Тобіо вирветься уперед і тоді його вже буде не наздогнати. Незамінних у волейболі не існує, це Тоору знав чітко.

Він став тренуватися ще старанніше, завжди залишався останнім у залі, вставав  іще раніше аби бігати зранку довше. На тренуваннях він викладався не на сто, а не усі сто двадцять відсотків . Його нерви були на  межі, він розумів що не витримає довго у такому темпі, та безперервний страх опинитися позаду не залишав йому вибору. Здавалося його тіло полишили будь які емоції, його усмішка стала здаватися йому якоюсь дивною. А відображення у дзеркалі чужим.  Немовби забравши з життя Оікави старі відносини з Івазумі доля вирішила забрати й волейбол. Аби залишити того з нічим. Мабуть, у минулому житті він був дуже поганою людиною аби заслужити на таке.

Багато хто запримітив зміни у  поведінці Тоору, але він і раніше занурювався у тренування з головою, тому подумали що рано чи пізно він знову прийде до тями. Лише Івазумі здавалося бачив що без допомоги Оікава не витримає, зірветься і перестане бути таким як раніше. Тому коли він знову побачив хлопця у залі то не виримав.

  • Якого біса ти, бовдуре, все ще тут? Якщо ти травмуєшся то ніякої користі від твоїх тренувань не буде.

Хаджіме вдарив Оікаву але не сильно , а просто аби привести того до тями.

  • Ходімо, тепер час розтяжки, досить себе вже заганяти!,- сердито казав Івазумі тягнучи Оікаву, що мовчки і без супротиву слідував за ним.

Варто було вже тоді зрозуміти що Тоору виглядав безпомічним і ніби крихким , а що найгірше дуже замкнутим у собі. Проте Хаджіме сподівався що завтра на матчі йому стане легше. Ну що ж його сподівання були марними.

І ось настав той вирішальний матч, матч у якому майже усі  паси  Оікави були не те що неідеальними, а скоріше просто невдалими. Ось саме тоді він почав панікувати темп його гри став пришвидшуватись, а помилок ставало усе більше, він не міг дозволити аби його замінили, він не міг піти зараз, він… Він почув свисток і побачив  у руках малого Тобіо табличку зі своїм номером, ну звісно ж… Цього варто було очікувати. Хлопець розумів що винен у цьому тільки він сам та проте, коли він сів на лавку його параноя почала казати йому, що якщо це і не назавжди, то точно до кінця матчу.  Його замінили, усі його старання неначе звели нанівець. А Кагеяма, який чудово виконував обов’язки сетера, ніби говорив своїм видом, що місце серед запасних тепер почесно належить Оікаві.

Гра закінчилася, їхня команда перемогла, але Тоору відчував себе повністю переможеним. Він не хотів визнавати Тобіо генієм, та проте не визнавати  його надзвичайного таланту просто не міг. І здавалося це ніби зламало його, він ніколи не стане рівнею таким  як Тобіо й Ушіджіма, невже усі його старання були марними

Саме з такими думками Оікава знову пізно увечері відпрацьовував у залі подачі, він навіть не помітив що у залі все ще був Тобіо. Хлопчик з цікавістю спостерігав за ідеальними подачами свого сенсея, коли Тоору зробив невелику паузу Кагеяма наважився до нього підійти.

  • Будь ласка, навчи мене подавати,- попросив хлопчик у Оікави.

Тоору подивися на Тобіо здивовано він не помічав його раніше, але коли він усвідомив прохання свого кохая неймовірна хвиля злості ніби накрила його, знову він був тут. Цей чортовий геній хотів стати за нього кращим у всьому і зайняти його місце, і звісно ж у нього це вийде. Оікава ніби втратив самоконтроль, буквально на декілька секунд він дозволив гніву узяти гору над ним, обличчя Тобіо змінювалося на обличчя Ушіджіми і вони дивилися на нього зверхньо, ніби говорячи що він їм не рівня:

  • Геть, геть, геть…- почав несвідомо бурмотіти Тоору. Він замахнувся на Тобіо так ніби його удар міг розвіяти того як ілюзію.

Але його удар не досяг цілі, його руку перехопив Івазумі, не даючи Тоору вдарити хлопчика. Оікава ніби прокинувся від кошмару він важко дихав і його погляд був розфокусованим. Здавалося що він геть не розумів що ледь не накоїв.  Він замахнувся на Тобіо? Він ледь не вдарив дитину! На що він перетворився? Звідки тут узагалі взявся Хаджіме? Та яка різниця, він урятував і його і Тобіо. Із хаотичних роздумів його вивів на диво спокійний голос Івазумі:

  • Тобіо, на сьогодні досить, тобі вже час йти додому.- Мабуть він намагався тримати себе у руках аби не налякати хлопчика.

Здається Кагеяма взагалі не усвідомив що щойно ледь не сталося.

  • Про..пробач…,- пробурмотів розгублено Оікава.

Тобіо якось повільно кивнув і пішов. Коли хлопчик вийшов із залу і сліду спокою на обличчі Хаджіме не залишилося:

  • Що це щойно, чорт забирай було? Що на тебе найшло, бовдуре?!
  • Я… Я просто насекунду усвідомив що ніколи мені не бути таким генієм як цей малий чи Ушіджіма, мені ніколи не досягти їх рівня, а значить і не перемогти їх. Я думав що якщо я докладу максимум зусиль то я…,- почав Тоору.

Але договорити Оікава не встиг, Івазумі без зайвих роздумів вдарив того головою у лице, Торру упав із розбитого носу на підлогу закрапала кров. А Хаджіме зі злістю сказав:

  • Я те, я се, як же ти мене дістав! Невже ти, бовдуре, думаєш, що ти один здати перемогти Ушіваку? Чи можливо інші п’ять гравців для тебе просто пусте місце?! Волейбол це командний спорт, у ньому не перемагають самотужки. Неважливо як ти граєш сам по собі важливо як ви граєте разом, команда це твоя підримка і захист, а її члени це ті на кого завжди можна покластися і кому можна довіритися! Разом ми легко здолаємо Ушіваку і поїдемо на національні. Сьогодні тебе замінили , тільки для того, аби ти нарешті прийшов до тями, а то ходиш як бліда тінь самого себе десь із місяць вже.

Можливо Івазумі продовжив би повчати Оікаву, але він почув що Тоору плаче.

  • Гей ти як? Я занадто сильно тебе вдарив?,- занепокоєно запитав Хаджіме,- пробач мені, я не хотів так, просто розлютився на тебе і.. Може до медпункту тебе відвести?
  • Все добре,-сказав Тоору трішки заспокоївшись.

Він простягнув руку й Івазумі допоміг йому піднятися.

  • Ти чудовий друг, Івасику,- уже із посмішкою на обличчі сказав Оікава, -трохи грубуватий, але чудовий.
  • Ну дякую, напевно… Ти наступного разу коли тобі треба знову буде вправити мізки, звертайся.Ну і взагалі, якщо ти відчуваєш що тобі геть погано то не закривайся, проси про допомогу і таке інше гаразд?- запитав з Хаджіме.
  • Добре, я не буду замикатися більше,- пообіцяв Оікава.- І ще дещо,Івасику, можна тебе попрости дещо зробити?
  • Що саме?,- трішки насторожено перепитав Івазумі.
  • А… Забуть, нічого,- якось різко зніяковівши сказав Тоору.

Хаджіме зовсім не сподобався погляд друга після цих слів, ніби на секунду він став таким як у ту ніч у парку, розгубленим і сумним.

  • Гей, пам’ятаєш у нас угода ти не замикаєшся,чи вже забув? Проси що хотів і ходімо скоріше.
  • Я б хотів… Не міг би ти…

Це було дивно бачити Оікаву  таким невпевненим у собі.

  • Просто… Просто обійми мене, будь ласка,- майже собі під ніс промовив Тоору.
  • Ото і все? Я вже думав що ти хочеш вбивство замовити не менше, так довго телився.
  • А можна?,- весело перепитав Оікава,- у мене є декілька претендентів!
  • Ні, бовдуре, але ходи сюди.

Оікава підійшов й Іваізумі міцно стис його у обіймах, так що здавалося кістки тріснуть. Але це було саме тим що було зараз так необхідно Тоору. Він відчув надійну підтримку, скелю-Івазумі, що завжди поруч і ніколи не залишить у біді. Тоді хлопець не думав про ті свої дивні почуття до друга, тоді він відчував віру у те що він не сам проти цього світу.

  • Дякую…- тихо промовив Оікава.- дякую тобі, що не залишив мене навіть тоді коли я сам у себе вже не вірив.
  • Я завжи поруч, щоб не трапилося я тут, тому ти тримайся, гаразд?

Вони відпустили обійми й Тоору кивнув, взявшися за руки вони побрели додому обговорюючи плани на завтрашнє тренування.

Оікаві нарешті полегшало і він відчував себе щасливим. А Івазумі побачивши свого друга сьогодні настільки розбитим і наляканим вирішив що не дозволить тепер тому ховатися за стіною безперевних тренувань і буде його витягати із довгого депресивного стану.

 

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.