Пастка

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Дні змінювались ночами, за одним полюванням слідувало інше, а на відпочити часу не було. Поки мене не врятувало чудо, іменоване дядьком Михаїлом. Він вирішив провести засідання між нами всіма в своєму кабінеті.

.

– Загроз альтернативного Михаїла усунена, – почав дядя. – Але залишається ще загроза з боку Чака. Він планує знищити всі п’ятнадцять “чорнових” світів, де, крім наших старих знайомих монстрів, не існує нічого живого.

– Для цього йому треба знайти першу душу, потім по ланцюгу він дістанеться і до всіх інших, а потім гаплик всім: Пеклу, Землі, Чистилищу та Раю. Ми це знаємо з самого початку часів. Для чого ти нас тут зібрав? – Люцифер був як завжди на висоті. Довести Михаїла до ручки дано не кожному. – Якщо ти раптом не з’ясував, хто приховується за титулом “першої душі”, то я пішов, – ніхто не встиг дядькові заперечити. Люцифер підійшов до дверей, доторкнувся ручки й відлетів до протилежної стіни. Я провела рукою по дерев’яній поверхні і назовні проступили стримуючі символи, яких я раніше не бачила.

– Ми в пастці, – констатував факт Люцифер, якому тато допоміг встати. – Ну, хто знає, як позбавитись від цих каракуль?

– Легко й просто – вбити того, хто ці знаки тут залишив, але так як ми всі тут, це буде проблематично, – відмітила я. – До речі, на вікнах вони також є.

Рафаїл відійшов від вікна. Повільно, але вірно усвідомлення почало пробиватись в їх голови. Михаїл підійшов до свого міні-бару й витягнув звідти пляшку ангельського вина. На жаль, мені налити ніхто не запропонував, тому я прийнялась вивчати магічні символи в надії, що десь їх уже бачила, бо в бункері багато окультної літератури.

– Що ж, раз ми все одно тут закриті, то скажи, навіщо ти нас зібрав? – Рафаїлу вдалось повернути розмову в правильне русло.

– Щоб обговорити стратегію по захисту Небес на випадок вторгнення армії давно забутих нами монстрів, – відповів Михаїл. – У мене було видіння знищення п’яти перешкод і повномасштабної війни на Небесах, яку ми програємо.

– У когось були ще видіння в останній період? – я плеснула в долоні й приготувалась слухати. Ми не здатні бачити всю картинку майбутнього цілком, тільки окремі фрагменти, але кожен із нас бачить різні фрагменти, які потім ми збираємо докупи. – На мене не дивіться. Останнє видіння було два роки тому й стосувалось воно моєї смерті. Після того, як я прохромила себе списом, видіння зникли.

– Я нічого не бачив, – Люцифер відкинувся на спинку дивана з наповненим до верху стаканом вина. Рафаїл і тато заперечно похитали головами. Ситуація стає все більш абсурдною. До болі нагадує одну сцену з “Древніх”, де всю сім’ю Майклсонів зачинили в домі, щоб вони могли нормально поговорити.

– Я тут подумала. Може ми зможемо звідси вибратись, коли з’ясуємо відносини і знову станемо нормальною сім’єю? – Люцифер на мою пропозицію тільки розсміявся. – Без проблем. Тоді сидітимемо тут вічно.

– Це буде захоплива вічність. Бо ж всі тут присутні вважають мене раковою пухлиною, яку потрібно вирізати, щоб зараза не поширювалась.

– Люцифер, ти вважаєш себе кращим від усіх нас. Краще Бога.

– Тому що я краще Бога! Я хоч раз намагався вбити твою доньку? Це я випробовував сина Темрявою, а потім закинув в самі глибини Пекла, коли той втратив над собою контроль? Я кинув свої іграшки?

– Ні, ти просто хотів показати наскільки люди грішні й неідеальні. Люди були прекрасними, невинними, а ти зненавидів їх тільки тому, що Отець любив їх більше тебе.

– Люцифер, Гавриїл, заткнулись! – терпіння Михаїла підійшов до кінця. – Фель була права права, коли говорила, що ми продовжуємо триматись за батькові штани. Вистачило одного слова Бога, щоб я увірував, що Люцифера необхідно вбити і без різниці, чи помрете ви вслід за ним, чи ні, – дядя відпив зі свого стакана.

Зараз почнуться скандали, інтриги, розслідування. На жаль, я-психолог не дотягую до рівня Ганнібала (готувати не вмію), ну й роздавати п’яні поради не вийде, але можу просто вислухати як всі вони звинувачують одне одного у всіх смертних гріхах. Тільки б вони не намагались мене перетягувати на свої сторони. Тому що їх чотири! Сторона звинувачення – Люцифер, сторона захисту – Михаїл, суддя – Гавриїл (хоча тато також не проти звинувачувати у всьому Люцифера), третя зацікавлена сторона – Рафаїл.

– Я не говорю, щоб ми ставали єдиною сім’єю, – продовжував гнути свою лінію Михаїл. – Тому що ми не зможемо цього зробити. З моменту, коли все розвалилось, пройшло майже п’ять мільярдів років. Навіть для нас це немаленький термін.

– Нам потрібно об’єднатись, щоб не допустити повної розрухи Небес Богом, бо тоді прийде кінець всьому сущому, – спокійно додав Михаїл. – Ми вже знаємо про інші світи і про інших архангелів. Я думаю, що як тільки тут настане кінець, Бог створить інший Всесвіт і напише нову історію. Хто знає, чи зможе Він коли-небудь зупинитись, скількох монстрів ще породить?

Наступила тиша. Всього тільки два питання, а відповіді на них навіть страшно уявити. Люцифер долив собі ще вина і залпом випив, а Михаїл дістав нову пляшку. Ідеальне рішення всіх проблем. Я створила стакан і собі й підійшла до стола, щоб дядя мені налив, але тато стакан відібрав:

– Не при мені.

– Та кинь, я на кожну вашу недільну вечерю напиваюсь так, що втрачаю інтерес до всього навколо.

– Так от чому ти зазвичай вся така спокійна була й мовчки дивилась в свою тарілку, поки ми сварились.

– А запаху алкоголю ви від мене не відчували? Куди подівався знаменитий архангельський нюх?

– Люцифер, я не розумію, ти зі всіма в цій кімнаті хочеш пересваритись? – знову ж таки доволі багатообіцяючий діалог вирішив перервати Михаїл. – Треба звідси вибиратись і якнайскоріше.

– Можеш спробувати метод Люцифера – пробити своєю спиною ту стіну, – запропонувала я. – Або ми перестаємо витрачати час на ідіотські сперечання і нарешті помиримось.

Так як на Небесах час тече по-іншому, ніж на Землі, я сподівалась, що брати не втрапили в якусь неприємність, бо я відчувала щось дивне, ніби хтось з них помер. Цю душу відправили в ту частину Небес, куди мені ходу нема. “Тільки б не Сем чи Дін.”

– Здається, померла Мері Вінчестер, – Михаїл роздивився в моєму непроникному обличчі тінь страху й надії.

– Саме тому я завжди радила триматись подалі від бездушних. Так, коли Джек вбив Михаїла з тої реальності, він спалив свою душу.

– А ти не могла сказати раніше? – Люцифер просто зробив вигляд, ніби йому не пофіг на сина.

– З хера? Твій син – твої проблеми. Я вам нянькою не наймалась.

– Знущаєшся? Ми тут день і ніч укріплюємо Небеса, тепер з’явилось нове завдання до підготовки ангелів до можливої битви, формування нових гарнізонів і так далі, вниз по списку. Також в своє виправдання можу додати, що мисленнєвий зв’язок з ним у мене не налагоджений до кінця. Зате я знаю про кожну твою подряпину.

– Значить, мисленнєвий зв’язок між вами відновлений? – тато здивовано піднімає брови. На мій превеликий жаль, це було не питання, а заклик до дії, тому довелось в наступні години налагоджувати зв’язок зі всіма і нарешті архангельська хвиля небесного радіо запрацювала на повну. Хороша новина – саме мої спогади про катування стимулювали всіх знайти спільну мову.

Перемовини тривали дуже довго, але вони якось одразу перейшли на стадію прийняття, хоча й без виїбонів Люцифера не обійшлось через його любов до поклоніння перед ним. Тут зійшлись на тому, що йому повернуть звернення “мілорд” замість “змія”, а якщо він бажає зібрати свій архангельський гарнізон, то прийдеться декілька тисячоліть послужити під крилом Михаїла.

– Ну, варто обговорити наші подальші плани. На порядку денному воєнна стратегія, відчуження людської частини Раю від ангельської і питання в дітях. Ми не можемо ризикувати, залишаючи їх в своїх домах, потрібно зібрати їх в безпечному місці бажано з озброєною охороною та цілителями, – Михаїл включив голографічну карту Небес.

– Є два варіанта: школа і лазарет, – тато звів плечима. – На школу уже одного разу напали і убили всіх “бракованих” дітей…

– На лазарет також можуть напасти. Дуже багато поранених ангелів під час війни доставляють, – вставив Рафаїл.

– Ангелів можна було б зцілювати й на полі бою…

– Минулого разу це обернулось знищенням десятка Ріт Зієнів, а Аріель залишилась без ока, – перебив мене дядя. – Ризикувати тими небагатьма цілителями ми не можемо собі дозволити. Серед дітей тільки двоє проявили талант до зцілення.

– А скільки взагалі дітей є на даний момент? – так, а ми й забули, що Люцифер приблизно чотири мільйони років провів в Клітці. Ті діти, яких пам’ятав він, уже давно стали воїнами.

– Сто двадцять шість. Тих, хто досягає повноліття в цьому тисячолітті, десь близько сорока. Занадто мало для поповнення всіх ангельських гарнізонів, – виявляється, тато може спокійно відповідати на питання Люцифера. – Тринадцять тисяч років назад забрали останню дитину. “Браковану”.

– І ми досі не знайшли ту глину, яку використав Бог для створення ангелів. Хоча й перерили весь замок зверху донизу, – додала я.

– В одній сім’ї дві дитини? – здивовано скрикнув Люцифер. Він читав документи, пов’язані з дітьми. Рафаїл кивнув і сказав, що саме Аріель з Ішимом взяли останню дитину, хоча в них уже ріс син. – Тобто, чисто теоретично, зараз Небесами розгулюють два ангели з однаковою благодаттю?

– Ні, для дівчинки, крім благодаті батьків, була взята благодать старшого брата. Для цього навіть довелось трохи змінити процес перетворення трьох благодатей на одну, – поки Рафаїл терпляче викладав брату всі труднощі, з якими нам довелось стикнутись під час всього цього, я перевела погляд на двері й помітила, що символи зникли, але я не стала повідомляти про це. Так приємно було дивитись на свою сім’ю, як вони повністю поринули в різні питання й активно обговорювали їх. Ідилію порушила настирлива молитва Діна Вінчестера.

– Поверни її, – замість привітання почав брат, як тільки я опинилась в його полі зору.

– Вибач, я не воскрешаю. Точніше, можу, але повернеться вона не одна, а разом зі всіма, хто помер в цьому місті, і в вигляді зомбі. Ну знаєш, мізки почне жерти, після її укусу можна також обернутись в їй подібного, а зупинить її тільки куля в лоб. До того ж вона в тій частині Раю, куди мені не потрапити, разом з вашим батьком, – Дін не витримав і заледве не вліпив мені ляща. – Піднімеш на мене руку і відправишся до батьків. Де Джек?

– Пішов кудись. Він вибрався з Ковчегу й пішов. Знаєш що, якщо я його побачу, то вб’ю.

– Я тебе зупиняти не буду, а то ще раптом поріжеш мене Першим клинком, але перестань ненавидіти мене. Ти знаєш, що я не брешу, знаєш, що не можу повернути твою матір, але хочеш ти цього чи ні, я твоя сестра, хоч і не по крові.

– Ні, ти мені не сестра і ніколи нею не була, – він пішов, залишивши мене одну посеред головного залу, котрий ми ще недавно на колінах вимивали від пилюки і бруду.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: