– Перебуваючи в тілі твого улюбленого старшого брата, я дізнався багато цікавого про тебе. Наприклад, ти дуже слабка, хоч і не показуєш цього. Те, що сталось біля порталу було лиш короткочасним спалахом адреналіну, – Михаїл насолоджувався кожним сказаним словом і тією реакцією, яку вони викликали в мені.
– Принаймні, на мині немає наручників, – я повернула крісло спинкою і всілась. – Раз вже нам з тобою суджено провести багато часу наодинці, розкажи про свій світ.
– Що тобі розповісти? Як після битви з Люцифером я сподівався, що Батько повернеться і розповість, до чого все це було… Він не повернувся. З часом я зрозумів, що Він звичайний письменник, – Михаїл спробував відкинутись на своєму не до кінця зручному стільці.
– Я не ідіотка. Всі паралельні світи – це всього лиш Його чернетки, – я зручно вперлась руками об спинку свого стільця. – Він ніскільки не переживає, що стається з ними після того, як Він їх покидає. Ну і хто обертається на минуле? Хоча серед письменників є тенденція переписувати чернетки, вдосконалювати їх.
– Ти порівнюєш Бога з людьми?
– О, з людьми-то якраз цікава історія вийшла. Тут я порівнюю Бога з трирічною дитиною, якій на День народження нарешті подарували довгоочікувану іграшку і знаєш що? Він втратив інтерес до неї як тільки отримав, бо вона перестала бути недосяжною.
– Цікавий хід думок. Я збираюсь вистежити й вбити Його, а також знищити всі Його творіння.
– Ставай в чергу. Першою Бога знищу я.
– Я відчуваю твою ненависть до Нього, адже Він намагався тебе вбити багато разів: спочатку це була собака з породи покликаної захищати Едем, як ти її назвала? Точно, Барто. Тобі виповнився рік і собака виявилась першим і останнім подарунком від дідуся. В одну прекрасну ніч вона повинна була загризти тебе уві сні, але ти взяла її під контроль і, готовий посперечатись, вона й зараз тут, – киваю й дивлюсь в сторону пекельної гінчої, яка мирно гризла кістку якогось бідолаги. – Вдруге, коли тобі виповнилось чотири роки Бог напоїв тебе роз’їдаючим коктейлем. В моєму світі після цього ти померла. Судячи з того, що ти жива, спроба в цьому світі успіхом не увінчалась.
– Михаїл мене вчасно врятував. Після цього були як мінімум ще дві спроби, а потім Він переключився на створення людства і на боротьбу з Тьмою.
Сем притягнув в кімнату апарат, з допомогою якого два роки назад Дін заліз в голову своєї матері й витягнув її в реальний світ. Джек весь час крутився поруч, намагаючись бути хоч чимось корисним, але сенсу від нього…
– Готова? – відриваюсь від гри в глядалки з Михаїлом і разом з Семом (і апаратом, звісно) ми відправляємось в подорож свідомістю Діна. Джек залишився стерегти наші тіла.
Ми опинились в непроглядній темряві. Ем, а ми адресою не помилились? Хоча, судячи по кількості болючих спогадів, ми прибули по місцю призначення.
– Михаїл зачинив Діна десь в щасливих спогадах, щоб він не противився.
– Тут є один спогад про полювання на упирів, якого я не пам’ятаю. Звісно, це могло статись ще до нашого знайомства, але мені здається, що вперше ви тих тварюк побачили, коли познайомились з псевдо-Адамом, а я там була разом з вами, – як би там не було, ми вирішили все перевірити.
Це був досить пристойний, чистий бар, де Дін стояв за барною стійкою, нарізуючи лайми, а самотність йому прикрашала Памела з цілком ясним поглядом. Сем прийнявся переконувати брата, що той закритий в своїй власній голові як у Клітці, але ні Дін, ні Памела в це не повірили і почали над ним сміятися. Хотілось б мені сказати, що це сталось недавно, але, на жаль, бункер знаходився під загрозою. Армія Михаїла на підході.
– Сем, ти можеш поспішити?
– Так, гаразд, спробуємо покіпсі, – дивно, але це слово спрацювало і Памела зникла, а до Діна почали повертатись спогади про Михаїла.
– Сем! Фель! – цілком тверезими очима брат подивився на нас. Тут звідки не візьмись з’являється архангел і відкидає мене до стіни з алкогольними напоями. Хоч і тільки в голові Діна, але я почала пахнути як будь-який поважаючий себе мисливець: спиртом від мене несло на декілька миль і будь-хто сп’яніє від одного тільки запаху віскі, коньяку, горілки і пива. Тим часом брати мої отримували знатних піздюлів від Михаїла. Ну, час спробувати убивати одним тільки запахом.
– Поки Вінчестери тут намагаються боротися зі мною, ти дарма час не втрачала, – уїдливо помічає Михаїл, коли я наблизилась до нього майже впритул. Одним міцним ударом відправляю його в комору і Дін показує всю глибину своєї винахідливості, закриваючи архангела там.
– Ти хоч розумієш, що закрив одну могутню істоту в своїй голові? – питаю, коли задоволений старший брат повертається. – Довго ти його там не зможеш утримувати.
– Зможу досить довго, щоб ми знайшли вихід з цієї ситуації, а тепер час повертатись.
Заледве я встигла отямитись, як нас оточили декілька мисливців з набридливою дівчиною Меггі і повідомили про напад армії Михаїла на бункер, але вони відступили видно тоді, коли Дін закрив Михаїла у власній голові. Ще дівчина повідомила, що Джек розправився з монстрами, використовуючи свою силу.
– Джек Клайн, ходи-но сюди! – на нетвердих ногах рухаюсь до на смерть переляканого нефіліма. – Ти хоч розумієш, що натворив? – браслет на руці попереджувально нагрівся. Так, треба заспокоїтись, до приходу Темряви ця компанія не готова. – Послухай, кожен раз, коли ти використовуєш свою силу, згорає частина твоєї душі. Без неї ти перетворишся в монстра, в машину для вбивств, а потім тебе уб’ю я.
– Я зрозумів, цього більше не повториться, обіцяю.
***
На вихідних наша сім’я розпалась на три частини: Дін вирішив побачитись з Мері, Сем залишився в бункері, а я пішла за кавою в суботу й повернулась тільки в понеділок зранку вся в крові. Справа в тому, що по дорозі до фургончика з найсмачнішою кавою на весь штат мене перехопив Люцифер і запропонував пополювати на демона Абраксаса, який йому чимось там не вгодив.
– Знущаєшся? – спитала я, коли дядя виклав свій божевільний план. – На Небесах для тебе роботи не знайшлось?
– Він мітив на мій трон, – ось і вся аргументація. – Ти мисливиця, тож скажи, з чого ти б сама почала?
– З виклику демона перехресть, можна ще прошерстити Інтернет в пошуках інформації про дивні погодні явища чи падіж скота, на крайній випадок зломаю поліційну базу даних в пошуках нерозкритих справ, де явно видна рука демона, може вийду на потрібного нам демона. Навіщо тобі копати труп? Я про такого демона навіть не чула.
– Пішли до демона перехресть, – Люцифер навіть кави мені не купив, я вже мовчу про відповідь на питання, і потягнув до найближчого перехрестя. Хвала Небесам за новорічні свята, коли люди напиваються і наїдаються в сімейному колі. Машин на перехресті було не так вже й багато, що дозволило нам більш менш спокійно викликати демона.
– Ви, Вінчестери, мене вже порядком дістали! – перед нами з’явився демон в образі любителя гамбургерів та чизбургерів. – О, вибачте мене, Повелителю. Прийміть мої найглибші вибачення.
– Прийму, якщо ти скажеш, де зараз Абраксас, – диявол недобре всміхнувся. На обличчі демона промайнуло здивування впереміш з німим запитанням “ти з якого дубу звалився, діду?”
– Я гадки не маю, Повелителю. Ходять чутки, що його в пастку загнала Мері Вінчестер, але це ж дурниця. Абраксас був одним з найсильніших демонів! Він навіть Азазеля один раз погрожував вбити, коли той почав здійснювати план з особливими дітьми, – довірливим шепотом повідомив демон.
– Тоді, скоріше за все, пастка знаходиться в фамільному складі Вінчестерів. Погнали, – мені хотілось скоріше закінчити цю раптову вендету Люцифера і повернутись до братів, поки вони ще чогось не витворили.
Але в плани мого дяді не входило просто звільнити Абраксаса і вбити його. Ні, він збирався катувати його в науку іншим демонам, яким спаде на думку піти шляхом Кроулі. Тільки ось в цій покинутій винодільні не було тих, кому цей урок можна було б викласти. На пекельний престол я не претендувала.
– Іншим демонам твоє понівечене тіло стане уроком, – враховуючи, що роками цей демон був закритим в скриньці з заклинаннями. Який нахрін урок для інших? По знаку дяді я відновила катування. Сенсу в цьому не було і подумки я почала молитись Михаїлу, щоб той знайшов для брата роботу на Небесах. Хернею страждати – моя парафія.
Раптом права рука поважчала. Сигнал до припинення і контролю гніву, поки він не заволодів мною. Арифметика проста. Ну ось, клас, улюблена червона кофта заляпана демонською кров’ю, а Люцифер сидить і спостерігає, хоч міг і сам розмалювати тіло й обличчя Абраксаса.
– Тепер можеш його вбити, – що я із задоволенням зробила. – Ну ось, а Михаїл рахував, що ти не зможеш впоратись з собою. Гнів – поганий союзник, маленька. Не можна покладатись тільки на браслет.
– Це був урок мені?
– І тобі, і нам всім. Контролюй себе, поки не стало занадто пізно.
– Ти хотів сказати, поки Темрява мною не заволодіє.
Додати до улюблених