До Вінчестерів я повернулась пізнім вечором. Брати сиділи за кухонним столом і обдзвонювали мисливців, попереджуючи тих про якихось нових монстрів Михаїла. Мовчки я підійшла до кавомашини і приготувала собі найміцнішої кави, яку тільки могла собі дозволити. Дін з Семом обговорювали способи вбити Михаїла, але ні до чого певного не прийшли, тому пригнічений Дін вийшов, залишивши мене наодинці з іншим братом.
– Як у тебе все пройшло?
– Нормально, – відповіла я й втупилась в чашку. – Я просто хочу відпочити. Полювання з мене досить.
Ніч пройшла в мене під заспокійливу пісню “Sonne” на повторі. Цікавий факт: останнього разу я її слухала тижнями після смерті батька, зачинившись в будинку, поки Михаїл погрожував вибити вхідні двері до бісової матері (не дослівний переказ), а Рафаїл намагався його заспокоїти. Я ж сиділа на підлозі, обнявши коліна руками, втупившись в відчинене вікно на зоряне небо в очікуванні, коли й тут зійде сонце. Пісня перенесла мене в минуле і я закрила очі.
– Eins
Hier kommt die Sonne
Zwei
Hier kommt die Sonne
Drei
Sie ist der hellste Stern von allen
Vier
Hier kommt die Sonne, – я тихо наспівувала собі під ніс, поки Михаїл кричав щось за дверима. Сиджу на холодній плитці й дивлюсь в величезні панорамні вікна вітальні, але не бачу перед собою нічого. Сонце не зійде. Ні сьогодні, ні завтра, ні післязавтра, ніколи. Дядьки все очікували, коли я втрачу контроль над собою, почну знищувати все навколо і в результаті перейду на Темну сторону Сили.
– Відчиняй або я виб’ю ці двері! Клянусь своїм іменем! – нарешті до моїх вух дістались останні два речення, сказані Михаїлом. Не реагую. Продовжую вдивлятись в пустоту, а думками знаходжусь десь далеко. Згадую ті рідкісні щасливі моменти з дитинства, пов’язані з батьком. Листок над камінною полицею з відбитками наших долонь, подарунок на повноліття в вигляді амулету, свіжі фрукти з Саду і склянка нектару чи чашка кави біля величезної тарілки на сніданок, турботливо приготований батьком.
– Вона утримує двері, – як завжди спокійний голос Рафаїла вивів мене із задуми. Нашвидкоруч витираю сухі щоки, бо сльози закінчились вже давно, і прислухаюсь до тихого шепоту з вулиці. Незабаром хтось один покинув мій Рай і я видихнула практично з полегшенням. – Фель, відчини двері. Я просто хочу переконатись, що з тобою все гаразд.
– Фель! – я здригнулась від стуку в двері. – Ми з Джеком на полювання, Сем з Чарлі в Мемфісі, зрозуміла? – почулось незручне переминання з ноги на ногу. Дін явно збирався додати дещо ще. – Не хочеш з нами?
– Ні, йдіть з Богом, – Дін на це тільки фиркнув і пішов. Як тільки двері за ними зачинились настав час піци, кави і серіалів. Так сказати, відпочиваємо як можемо. Давно я хотіла подивитись “Правду в справі Гаррі Квеберта”, але все ніяк не виходило з цим полюванням , а ночами хочеться адреналіну в кров. Правда, це має й другу сторону: після “Гри Джералда” не можу нормально дивитись на наручники.
Після дня, проведеного з серіалами та їжею, мені захотілось повернутись на полювання. Сидіти на задньому сидінні Імпали, слухати старий рок, розмови братів, сумувала і за поганенькою їжею в придорожніх забігайлівках. Коли в бункер завалились Дін з Джеком, я ганяла олівець по столу, підперши голову рукою, з нудьгуючим виразом. Кузен сів напроти мене і з захопленням почав розповідати про сьогоднішнє полювання, про дівчину на ім’я Харпер, яка обожнювала некромантію, але була диявольськи сексуальною (це вже ремарка Діна), і про її закоханого-зомбі. Посеред всього цього Джек раптом почав кашляти кров’ю, він спробував сказати, що все гаразд, але кров почала текти з носу, після чого він впав на підлогу. Дін підскочив до нього першим, я за ним.
Разом ми дотягнули Джека до ліжка і я навіть спробувала його зцілити, але природа хвороби виявилась мені невідомою. Адже я не знайшла ні одного пошкодженого органу. Це також не був ні вірус, ні мікроб. Джек просто ні з того, ні з сього почав кашляти кров’ю. Напевно це якось пов’язано з відсутністю благодаті, але тут в мене достатньо обмежені знання: кузен – перший нефілім, якого я бачила власними очима.
– Є дві новини: погана і ще гірша, – я вийшла з кімнати до братів, які міряли коридор кроками. – Погана – це наслідки від позбавлення благодаті. Ще гірша – я вперше з таким стикаюсь, тому поняття не маю, що треба робити, – вони такій новині не зраділи.
– Може подзвонити Ровені, – запропонував Сем. – Повинне ж бути якесь закляття, яке призупинить це, – його перервав шум з кімнати. Ми ввірвались всередину і побачили Джека, який корчився в судомах.
– Треба везти його в лікарню!
– І що ти їм скажеш? Що це нефілім і без благодаті йому хріново? – заперечила я Діну, але все-таки схопила ключі від машини, притримала двері, поки брати тягнули Джека до виходу і сіла на заднє сидіння для підстраховки. Дін гнав машину так, ніби за нами бігла зграя пекельних псів. – Ти хочеш, щоб нас зараз зупинили за перевищення швидкості? – він трохи збавив оберти. Біля лікарні хлопці підхопили Джека і дотягнули до стійки реєстрації.
– Вибачте, спочатку треба зареєструвати пацієнта, – я бачила як Дін почав закипати, дивлячись на медсестру, але більш менш спокійно відповідав на її запитання. – Медичне страхування?
– У мене є, – довелось втрутитись в розмову, бо старший брат зараз почне рвати та метати.
– Назвіть номер, – я тільки встигла промовити тільки перші цифри, коли Джек втратив свідомість. В швидкому порядку його доправили в реанімацію в супроводі братів, поки я залишилась відповідати на питання медсестри і диктувати номер страхування.
– Ми провели всі можливі аналізи. Співчуваю, але його внутрішні органи просто відмовляють без будь-якої видимої причини. Ми змушені будемо залишити його тут і провести додаткові тести, – я підійшла вже в самий кінець розмови. Лікар підбадьорливо нам усміхнувся і пішов далі.
– Ми його забираємо. Сем подзвонив Ровені і вона скоро приїде, – Дін ввірвався в палату й прийнявся допомагати Джеку збиратись. Той не чинив опору. Проте лікар, який ввійшов, почав заперечувати. – Під нашу відповідальність!
Ровена явилась в бункер буквально за нами. Мене накрила хвиля втоми, тому я сиділа на кухні з улюбленою чашкою кави, поки відьма творила свої заклинання над Джеком. Руда мене недолюблювала і це почуття було цілком взаємним. Прикрасити мою самотність викликався Сем і тепер ми мовчки сиділи один напроти одного, напружено вслухаючись в тишу, чекаючи коли відчиняться двері. От нарешті почувся очікуваний звук і ми кинулись до кімнати Джека.
– Через те, що у хлопчика нема благодаті, його людська сутність не бажає вживатись з ангельською, тому тіло починає розкладатись. Йому буде все гірше, поки не помре, – відьма покачала головою. – Йому допоможе тільки архангельська благодать…
– Ні, – вголос відповіла я на німе запрошення Діна пожертвувати своєю благодаттю, а також я відмітила дивний стан брата. Таке відчуття, ніби він зараз не в цій реальності. – Моя тільки погіршить ситуацію. На це є деякі причини. Краще всього підійде благодать Люцифера, а ще краще – благодать самого Джека, – Х’юстон, ми в дупі. Команда наша розділилась на дві: Дін з Джеком вийшли на прогулянку, незважаючи на наші протести, а ми з Семом і Ровеною залишились шукати можливість врятувати малого.
– Я подзвонив Кетчу. Він говорить, щоб ми звернулись до шамана Сергія. Той може допомогти, – Сем кинув мені курточку в якості запрошення їхати з ним до цієї підозрілої персони. Цікаво, Кетч щось говорив Сему про нашу з ним справу чи також промовчав? Принаймні, братик не намагався вивідати якусь інформацію про це.
Шаман жив в трейлері в лісі. Сергій запропонував нам благодать Гавриїла, отриману давним-давно, і закляття, яке допоможе організму Джека засвоїти чужу благодать. Під час перебування в цьому, з дозволу сказати, домі, мені хотілось задушити шамана і сказати, що ми тут ні до чого.
– Ну й що ми винні тобі в замін? – скептично піднімаю брову й складаю руки на грудях.
– Послугу, – просто відповів Сергій. – Поки не знаю, яку саме, але ви, Вінчестери, будете мені винні.
– Ми будемо йому винні! – в обуренні викрикую, як тільки за нами зачинились двері трейлера. – Цьому типові довіряти не можна. І взагалі, звідки у нього татова благодать?
– А ось я не здивований, що Гавриїл роздавав свою благодать направо і наліво, лиш би тільки сховатись в Монте-Карло, – після цих слів Сема я не розмовляла з ним всю дорогу. Підозрюю, це для нього був блаженний час.
На жаль, впевненість Вінчестерів в тому, що благодать і закляття допоможуть, я не могла розділити. Сем дав Джеку благодать і Ровена прочитала закляття. Очі кузена засвітились і він щасливо усміхнувся. Я навіть повірила в те, що від шамана таки є користь, але Джек незабаром впав додолу непритомним. Привести його до тями не вийшло навіть в мене, тому брати прийняли рішення перенести хлопчика в кімнату, де з ним залишилась сидіти Ровена для проведення магічної діагностики. Можу проспойлерити, діагноз невтішний.
– Це я винен. Та дурна прогулянка тільки погіршила стан Джека, – Дін хотів було вдарити стіну кулаком, але передумав і тільки запустив руку в волосся.
– Ти не винен. Навпаки, зробив Джека по справжньому щасливим, – ну, утішати я не мастак. – Ти зробив навіть більше, ніж хто-небудь з нас, – Дін тільки хмикнув і обернувся на звук дверей, що відчинились. Ровена вийшла не з найкращими новинами.
– Боюсь, ми нічим не зможемо йому допомогти. Тільки бути поруч, поки він помирає.
Додати до улюблених