Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

В світі іншому

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Для більшої переконаності я вичекала до вечора і тільки тоді здійснила втечу. Уявивши себе героїнею третього “Астралу”, я розбила гіпс на ногах об ніжку ліжка. На жаль, переломи ще не до кінця зрослись, тому спочатку ходьба моя супроводжувалась жахливим хрускотом незміцнілих кісток.

Лазарет практично пустував. Ті поодинокі Ріт Зієни, що траплялись мені на шляху, не звертали уваги на племінницю архангела. Одного разу здалеку я помітила руду голову Аріель і поспішила заховатись в найближчій пустій палаті. Як тільки небезпека минула, стрімко вибігла. Треба знайти Вінчестерів і брата. Так хочеться з ним нарешті познайомитись!

Тільки вже на Землі розумію, що для дитини у мене нічого немає від слова зовсім. Якщо не рахувати того, що на його день народження я померла. Такий подарунок вже нічого не переплюне. Гаразд, займусь цим пізніше.

В бункері не було нікого, крім рудоволосої жінки, яка збирала речі. Здається, її звати Ровена. Відьма. Скажу чесно, про неї я наслухана, але сама з нею поки не зустрічалась.

– Кудись зібралась? – відьма від несподіванки запустила в мене закляттям, від якого ухилитись було простіше простого. Потім я побачила тріщину між світами, вже таку мені знайому, і миску з архангельською благодаттю. Здається, належить вона Люциферу. Тепер зрозуміло, куди вони всі поділись. – Скільки ще часу залишилось? – Ровена щось прошепотіла. – Сиди тут!

Альтернативна Земля зустріла мене вельми гостинно. Один необережний крок і ось я уже кубарем скотилась з невеликого пагорба. Природна грація, щоб її. Перевівши дихання, піднімаюсь на ноги. Кругом одні дерева, а говорили, що планета страждає від збезлісіння. Он їх скільки! Зітхаю і шкутильгаю по тому, що по ідеї повинно бути стежкою. А куди взагалі йти? Подумки торкаюсь до нитки нашого з Люцифером зв’язку і відчуваю його відносно недалеко.

Ти ба, цей світ кольорами не відрізнявся. Все якесь сіре, непоказне і небезпечне. Єдиний плюс – перемога природи над благами цивілізації, але мені, як людині звиклій до зв’язку, Інтернету та електриці, таке здалось вельми жахливим. Цікаво, це все результат якогось страшного природного катаклізму чи надприродних розбирань? Незабаром я наткнулась на декілька трупів ангелів в бронежилетах і воєнній формі людей. По порізах на шиях я зрозуміла, що хтось поласував їх благодаттю. Витягаю клинок і обходжу вбитих стороною, молячись, щоб та тварюка, яка здійснила подібне, наситилась і не вирішила пополювати ще й на мене. Де ж диявол?

– Чудово, архангельська благодать – те, що треба, – Люцифер з’явився ніби нізвідки. По його обличчю зрозуміло, що за останній час не мені одній дісталось. – Отже, значить ти – Фель? – цей погляд, усмішку і положення рук я впізнаю завжди.

– Видно відсутність благодаті впливає на твої розумові здібності, – я спокійно схрестила руки на грудях. Включаємо режим “Михаїл” і спостерігаємо. – В негативному плані, звісно. – яким же буде твій наступний крок?

– Слухай, дорогенька, що дозволено моїй племінниці, тобі я не подарую, – і він наблизився майже впритул. – Ти не вона. Просто дешева копія. Фальшивка.

– Можна я піду вип’ю кави, поки ти тут шукаєш синоніми до слова “клон”? – не звертаю уваги на зброю біля горла, хоча всередині все стислося. Убив же він тата в кінці-кінців. – Часу й так мало, а ми тут стоїмо непотрібні бесіди ведемо, – навіть не світські, помітьте! Витягаю останній козир з рукавів і остаточно відновлюю наш мисленнєвий зв’язок.

Мене підхопив вир його емоцій: від слабкості до ненависті. Михаїл з цього світу спочатку катує його, а потім забирає більшу частину благодаті, син, скоріше за все, не захоче його знати (ну й Вінчестери не дозволять), воскреслий молодший брат, який мало того, що весь цей час відсиджувався в Монте-Карло з порнозірками, так ще з відьмою об’єднався і зрадив диявола.

– А ось з цього місця детальніше!

– Чак тебе катував? – опускаємо той факт, що зв’язок працює в обидві сторони. Вигуки у нас вийшли майже одночасно. Пояснювати уже довелось на ходу, тому що тільки після незручного мовчання обоє згадали про обмеження в часі. Я дізналась багато нового про свого батька (власне, як і дядя про свого). Від необхідності детально розповідати про катування та інше мене врятував закинутий тунель. – Як ти думаєш, два брата-акробата пішли напряму чи в обхід?

– Ну, якщо “в обхід” включає в себе поля коноплі, то однозначно.

Ми не встигли зробити і пари кроків, як на нас вискочило дивне створіння, схоже на вендиго, але з вампірськими зубами. Напевно для самозаспокоєння воно постояло з грізним виглядом, а потім зникло в глибині тунелю. Стенувши плечима, Люцифер пішов за тварюкою слідом. Не інакше вирішив зробитись мисливцем. Вампір вивів нас до своїх побратимів, які згрупувались біля якогось трупа. Ти ба, не пощастило бідолазі. Але мене чекав сюрприз.

– Семмі! – я кинулась вперед, коли вампіри повернулись до незваних гостей. Дядя помахом руки ув’язнив монстрів в одному з проходів. – Поверни його, – Вінчестер-молодший був мертвіший за мертвого. І Дін залишив свого брата тут? Він повинен був вирізати всіх цих монстрів під корінь за те, що вони зробили, стояти на горі трупів, в крові з ніг до голови і знайти того, хто воскресить Сема.

Братик сів так різко і несподівано, що ми стукнулись лобами. Ну й чому мисливці в крові виглядають сексуально, а я як серійний маніяк-психопат?

– Ти, – видихнув Сем. Я, тримаючись за голову, кивнула. – Ти жива, – медаль Капітану Очевидність в студію! – Але як? Як ти мене повернула?

– О, це був я, – Люцифер вискочив з темряви як чорт з табакерки. Я вже не знала, за що хапатись: голову чи серце. Вінчестер обернувся до мене зі своїм фірмовим страдницьким поглядом, але я могла тільки розвести руками і закотити очі. Невже він думав, що у мене з’явилась здатність воскрешати просто з ніхуя? – Міг би й подякувати. Я повернув твоє нікчемне життя.

– І чого ти хочеш від мене? – Сем уже піднявся на ноги і мені допоміг.

– Того, що є у тебе. Мого сина, – можна починати жартувати про орієнтацію дяді? Настільки близько він підійшов до Сема. Той не відповів. В будь-якому разі вирішувати тільки Джеку.

Табір повстанців наближався і з кожним новим кроком мені все менше хотілось взагалі там з’являтись. Нас зустріли двоє чоловіків з автоматами і неохоче погодились відвести до дивних чоловіків зі світу Мері й Джека, які пройшли тут годиною раніше. Я зупинилась тільки перед достатньо великою будовою, що нагадувала будинок, а ось Люцифер з Семом пішли далі.

Дядя все-таки повернувся і витягнув мене на загальний огляд до решти. Першим чином я поглянула на хлопчика, який стояв біля тата, в брудному одязі і злегка скуйовдженим волоссям. Ну хоч хтось встиг зробити зранку легку укладку. Мері виглядала стомленою, здивованою (мене вона чомусь не полюбила з самого початку), але також в очах блищала готовність до дій. Єдиний, на кого я не наважувалась глянути – тато. Не можу викинути з голови Монте-Карло і порнозірок.

– Вибач, – Дін обійняв мене. У відповідь я, правда, не поворухнулась, але він вирішив проігнорувати це. – Я оплакував тебе, – ага, а я чайник. Пиздіти – не мішки тягати. Нарешті мене звільнили від ведмедячих обіймів і я зустрілась лицем до лиця з Гавриїлом. Сем тактично погнав всіх назад в дерев’яну будівлю, залишаючи нас наодинці.

Мені так багато хотілось йому розповісти. Заледве не у всіх смертних гріхах звинувачувати, але замість цього я знайшла втіху в його обіймах. Відчула як татові крила закрили мене від зовнішнього світу. Відсторонившись, він повернув мій медальйон в формі крил. Нарешті ми повернулись до решти і там з’ясувалось, що брати вирішили разом з собою в наш світ перетягнути ще й всіх цих людей. Благо, їх було всього двадцять.

– Рушаємо до групи Боббі, – на ходу кинув Дін, коли я підійшла. По лютому погляду Вінчестера я зрозуміла, що диявол уже встиг десь начудити. – Приглянь за Люцифером!

Довелось мені всю дорогу задовільнятися компанією дяді і двоюрідного брата, поки все саме цікаве відбувалось попереду. А я вам так скажу, базікання Люцифера здатне будь-кого довести до ручки. Можна йому врізати? Поки я роздумувала над цим на нас напали ангели, з якими швидко впорався диявол, незважаючи на ангельські наручники (які в цьому світі, звісно, не працюють). Він почав вихвалятись і в цей момент випадково мій кулак зустрівся з його носом.

– Ну скільки говорити можна-то? – судячи по поглядам всіх рідних, я недалеко втекла в цьому плані.

Ми дійшли до бази Боббі. Чоловік зустрів нас привітно, але з насторогою віднісся до пропозиції відправитись в інший світ, щоб підготуватися до боротьби з Михаїлом. Тим не менш, він погодився переговорити зі своїми і сховався в домі. Хвала Небесам, пропозиція прийнялась всіма людьми одностайно і в нашу користь. Подальшу розмову з Боббі я не слухала, бо мене знову відправили стежити за Люцифером, який вирішив ввести Джека в нашу сім’ю. Так вже вийшло, що я розминулась з батьком і знову залишилась одна.

– А це Фель, твоя сестра, – Джек підняв руку в знак привітання. – Вона – донька Гавриїла, але не нефілім. Важко пояснити, – на пояснення дядя просто махнув рукою. Хлопчик з зацікавленням мене розглядав. Треба було все-таки купити йому якийсь подарунок. Той же світловий меч, наприклад.

– Якщо тобі знадобиться короткий екскурс в фізику, хімію і в ядерний синтез, можеш сміливо звертатись, – на жаль, без вихвалянь не обійшлось. Люцифер поплескав сина по плечі й відвів мене в сторону.

– Ти йому розповіла? – я заперечно похитала головою. – Так, так, я пам’ятаю, що тоді зробив Чак, але моя тобі порада – постарайся поговорити з ним. Рідну доньку він не насмілиться звинувачувати в брехні.

– Деякі спогади повинні належати тільки нам. Рано ще відновлювати зв’язок, – я трохи помовчала. – Чак же ваш батько. Якби тобі змінили пам’ять, ти б повірив? Ні, тут треба діяти продумано. Вони повинні почути це від самого Бога, його слова. В день своєї смерті я використала одне закляття, яке повернуло всіх ангелів, крім Кастіеля і то, бо він помер за декілька хвилин до закляття, а на щойно померлих воно чомусь не діє, – пояснила.

– Так собі логіка. Упевнена?

– Моє майбутнє від мене приховане, – зізнаюсь. Люцифер здивовано підняв брови. – Я ж повинна була померти. Коли тінь на мене накинулась, я навіть не думала опиратись. Настільки хотілось покінчити з цим усім. Намагалась уже, – показала руки. – Тож, так, упевнена. Рано чи пізно Чак зробить помилку і тоді я скористаюсь моментом. Відіжму з нього максимум.

– Будь по-твоєму, – зітхнув дядя. – Я ж за тебе хвилююсь, маленька.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

2 Коментарі на “В світі іншому