7.

Осінній Фікрайтерський З’їзд 2021. Ключ: “Поки ти тут”

Березень.

Довгі та тонкі гілочки жасмину, що ріс прямісінько біля вікна, вже були покриті дрібними бутонами квіток, що ще не встигли розпустити свої білі пелюстки. Пальці швидко і монотонно постукували по механічній клавіатурі. У кімнаті лунала приглушена мелодія пісні – першої ліпшої, яку видав плеєр. Капіляри вже, мабуть, за кілька годин перед монітором встигли полопатися від підвищеного тиску та втоми, а розум був, наче затуманений. Погляд ковзає по темним літерами, які вже пливли й перетворювалися на суцільну пляму на екрані. Вона повинна її знайти, чого б це не коштувало.

Квітень.

Сучасна мережа Інтернет виявилася не всесильною та всезнаючою, а деякі сайти, відверто безглуздими. В приміщенні читального залу, здавалось, було аж занадто тихо. В повітрі літали мікрочастинки пилу і воно пахло трохи затхлими старими книгами. Закинувши ногу на ногу, Ганна сиділа за невеличким дерев’яним столиком та гортала сторінки якоїсь товстої енциклопедії. Дівчина була максимально зосереджена, роздивляючись і вчитуючись у текст, в пошуках конче потрібної інформації. Перегорнувши сторінку, в неї на кілька секунд сердце, наче зупинившись, пропустило декілька ударів. З аркушу паперу на неї дивилась намальована жінка у довгій сукні, за спиною якої були мініатюрні крила.

Травень.

Тонкі пальці тримали список з усіма необхідними речами. На поверхні аркуша було багато заміток, якихось закреслених слів та замальовок. В сотий раз перевіривши чи все на місці, Ганна видихнула, присівши на край спального ліжка. Її погляд блукав по вечірній порожній вулиці, а думки були десь далеко звідси. В неї була мета, до якої вона прагнула.

Червень.

Ранок був прохолодним. На ногах про всяк випадок були високі гумові черевики, хоч дощу й не передбачалось. Поправивши лямки рюкзака, вона продовжувала підійматися вище по схилу, допомагаючи собі пройти далі палицею. По довгому листю скочувалися краплі води, падаючи опісля на вологу землю. Дійшовши до старого дерев’яного будиночка, в якому вона вже була минулого року, її в котрий раз охопили спогади про неймовірної краси нічну незнайомку, а на обличчі з’явилась легка задумлива посмішка. Чи доречно це назвати захопленістю, чи, можливо, то була закоханість? Щоб не перевантажувати себе, Куць зайшла до будинку колишнього лісничого, залишаючи у більшій кімнатці рюкзак з деякими речами. В неї на поясі висів ліхтарик, а в кишенях на ногах були усілякі дрібниці на будь-який випадок.

– А тепер будемо як у казках, щоб не загубитись, – вона прив’язала до гілки найближчого дерева товсту кольорову нитку.

Попід ногами шаруділи паростки молодої трави, доки дівчина продиралась крізь кущі. Ліс вже давно прокинувся, вітаючи її співом пташок і легким вітром. Повсюди були високі стовбури листяних дерев, здавалось, місцевість зовсім не змінювалась, хоча вже вибудувався достатньо довгий ланцюг з прив’язаної вузлами мотузки. Сердце переповнювалося надією, передчуття чогось хорошого, що повинно було статися, плескалося у душі. Вона знайшла в енциклопедії істоту, яка імовірно була нічною незнайомкою. Якби подруги почули задля якої мети вона втікла від усіх до лісу, то їй, скоріш за все, викликали би швидку допомогу. Повітря стало вогким, а це означало лише одне – десь поруч вода. Вийшовши на невеликий піщаний берег Ганна побачила її. Незнайомка повернула голову, зелені очі зараз же округлилися, а пухке тіло напряглося.

– Віла? – тихий шепіт, після якого Куць біжить в сторону каміння, на якому лежала дівчина.

Рудоволоса, не зважаючи на те, що її помітили, стрибає у воду, швидко розчиняючись у ній. Ганна падає на коліна, вона знову її загубила.