6.

Осінній Фікрайтерський З’їзд 2021. Ключ: “Забути парасольку”

– Ти б ще мантію одягла! – посміюючись, Христина витерла виступаючі сльозинки.
– Дивись, а то погану долю начаклую, – темноволоса, підігруючи, скорчила серйозне обличчя, після чого поправила хустку, що була трохи безглуздо зав’язана на голові.
– І яка в нас розважальна програма на вечір? – Ганна скептично окинула поглядом прикрашене для ворожіння приміщення.
У відповідь почулися лише два цокання язиками, після чого Ольга, присіла за стіл, запрошуючи і двох інших дівчат.
– Почнемо з простого, – Ольга підсунула дві глиняні тарілки ближче до світловолосої, паралельно запалюючи ще одну свічку і ставлячи її по праву руку від Христі.
– М-м, ось це я вмію! – юначка тихо пхикнула, беручи у жменю квасолю, на кілька секунд вона заплющила очі, – Чи зустріну я в цьому році свого нареченого?
Пучками правої руки вона вибирала по одній квасолині, кидаючи їх у порожню миску і промовляючи: «Так чи ні». Кількість бобових швидко зменшувалися у долоні, нарешті остання:
– Ні, – мовчання, – і цього року ні, що ж це за доля така! – студентка зітхнула, обтрушуючи долоні.
– А я тобі казала з хустки не сміятись, – прошепотіла «ворожка» навпроти і посміхнулась, – тепер моя черга.

Колісник підіймається, і, підходячи до грубки, ставить на поверхню металевий кухоль. Чутно як вміст посудини шкварчить, через кілька хвилин вона повертається. Бере ще одну тарілку, що стояла під столом і яку в напівтемряві не було видно. Її губи ледь помітно ворушаться, промовляючи якесь заклинання, після останнього слова вона впливає віск у блюдце з молоком. Три дівочі голови нависають над рідиною, спостерігаючи як віск моментально застигає у формі, яка подібна до дивної квітки.

– Овва! – сплеснувши у долоні, юначка починає кружляти навколо себе, пританцьовуючи і підтримуючи при цьому спідницю.
– То що там, я нічого не бачу! – хникає Христина, намагаючись зрозуміти причину такої дикої радості.
– Виглядає наче, – тонкі темні брови Ганни сходяться ближче до перенісся, – наче звичайна пляма з воску та ще й у молоці.
– От дурні! – визгнувши, дівчина тицяє наманікюренним пальцем у тарілку, – то квітка, кві-тка!
– М-м, ну хай так, то що з того? – Ганна полюбляла своїх подруг, але ось таких «веселощів» намагалась уникати, бо просто не розуміла сенсу.
– Це означає те, що в цьому або наступному році я знайду свою долю! – Ольга ніяк не могла вгамуватися.
– Можна мені вже додому? – голова трохи починала боліти.
– Ні! – хором відповіли дівчата, стукаючи одночасно долонями по стільниці.
– Тепер маємо дізнатися що тебе чекає, в мене для тебе дещо особливе, – Ольга знову почала метушитися.

Через хвилин п’ять підготовки Куць вже сиділа навпроти дзеркала поруч з яким горіли лише двійко-трійко свічок. Повсюди було темно і вона бачила лише своє спокійне відображення.
– Ось, – Христя підсунула якийсь папірець, після чого дівчата всілися у дальньому куті кімнати.

Пробігшись поглядом по словах, Ганна тихо втягла носом повітря:
– Суджений, ряджений, прийди до мене вечеряти, – вона вдивлялась перед собою знову і знову повторюючи ці слова, – судженний, ряджений, прийди до..

Дзеркало несподівано потемніло, наче температура навколо понизилась і воно запотіло. Схопивши рушник, що лежав поруч, кілька разів протерла поверхню. Але, навіть коли примружила очі, юначка продовжувала бачити лише своє відображення. Тиша. На шкірі чути холодний доторк, а на шиї з’являється намисто, що переливається кольорами, наче смарагди.

– Чур цього місця! – ледве прошепотіла побілівшими губами, вже чуючи за своєю спиною вереск подруг, що повибігали під дощ на нічний двір, як тільки побачили біля Ганни темний силует.