1989 Results with the "Романтика" genre
-
Фелікс вийшов на балкон готельного номера. Сонце піднялося досить високо, але ще не набрало сили і не пекло нещадно. Він сів у шезлонг. Під готелем знову чатували фанати. Телефон на скляному столику завібрував. Лікс подивився на екран: Хан: Привіт, сонько. Хочеш з нами на пляж? Йонбок: Із задоволенням… Хан: Чекаю тебе у холі за 10 хвилин. Йонбок: Ок. Хан: Мінхо питає чи ти не бачив сьогодні Хьонджина? Фелікс посміхнувся, читаючи останнє повідомлення. Піднявся і помахав фанатам. На що останні відреагували шаленими криками захвату. Лікс повернувся до номера, причинив двері балкону. Пройшов у глиб номера, присів на край ліжка, з ніжністю глянув на хлопця, що так солодко спав у кублі із збитих простирадл. -
- Фанфік
Почуття
Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор. -
Розділ
19
*Sadsvit — Молодість. З чого все почалося? Ну, з самого початку. Ми з ним одразу якось… ну. Близькі стали. Я раніше навіть таких людей не бачив. Всі діти як діти: ходять собі, спілкуються, збиваються в купки, вередують і балуються. На їхньому тлі у Сані контрастність була просто…-
89.9 K • Ongoing
-
-
Розділ
34
*Imagine Dragons — Wrecked Тридцять перше грудня. Ще ніколи ця дата так сильно не була схожа на вирок. Новий рік у принципі не був для Влада справжнім святом, але раніше він хоча б не шукав розради в пляшці віскі, купленого за акцією в «АТБ». «Варто сказати спасибі, що не доводиться…-
89.9 K • Ongoing
-
-
— Ще, Чон-і, ще, — стогне Техьон, дряпаючи чужу спину короткими нігтями. Чон не може встояти перед таким Техьоном: покладливим, ненаситним, гарячим. Він прискорює рухи стегнами, трахаючи Техьона і вибиваючи з нього нові солодкі стогони. Ляскання шкіри об шкіру, нестабільне…
-
2.4 K • Ongoing
-
-
Розділ
Глава 1
Ключ ніяк не хоче повертатися в замковій щілині, від чого я вже починаю втрачати самовладання. Ще й дурна лампочка над головою блимає, наче насміхаючись наді мною. Ні, насправді вона завжди блимає, але тільки зараз я зрозуміла, як це мене дратує. Нарешті злощасна штуковина…-
8.4 K • Ongoing
-
-
Розділ
Частина 61: Постидні витівки
Подивившись на нього, Рей сказав: - Сімнадцять років тому… батько заарештував його за нелегальне перевезення наркотиків. Дядькові призначалося пятнадцять років ув'язнення, але, схоже, було задіяно його команду друзів-юристів, що пом'якшили вирок і швидко звільнили його. Через…-
289,9 K • Ongoing
-
-
Після розмови з лікарем ми з батьками вирушили додому. Мама доглядала мене, щоб не сталося зворотнього. Тато на моє прохання дошкуляв поліцейським і в різні бюро, щоб відшукати Курапіку. Але ніхто про нього нічого не знав і не чув після зникнення, адже минуло вже не мало часу,…
-
6.2 K • Ongoing
-
-
Розділ
2
Зазвичай його день починався о шостій-сьомій ранку, але сьогодні тільки ближче до полудня Влад зміг здерти себе з ліжка. Варто було порадіти, що новоспечений проєкт функціонував днем лише умовно, не було проблемою розпочати робочий день ближче до обіду. — Не хочу жити,…-
40.0 K • Ongoing
-
- Попередній 1 … 178 179 180 … 199 Далі
