Частина 3: Підказки

— Скілетинка, як ся почуваєш? — В кімнату з ноги влетіла розбійниця, і ельфка підскочила від несподіванки. Як і кожен раз коли до неї так вривались, хоч це і ставалось не так часто.

Дивне призвісько, але дівчині було загалом на нього байдуже. Скілетинами звали дуже худих жінок по селах, але в вустах Адели, це скоріше було нагадуванням про дивацькі лати. Хоча поранена загалом також була аж занадто худою, навіть як на ельфку.

— Прекрасно. Сьогодні не нудило, і сидіти вже можу, як бачиш, прямо і навіть не гойдаюсь. Хоча це не так цікаво, бачу, тебе прямо розпирає, тож розповідай.

— Та що розповідати… — Адела відвела погляд. Вона виглядала більш сумною і роздратованою ніж зазвичай, під очима величезні мішки, наче вона не спала всю ніч щонайменше. — Чоловіки — прокляті покидьки і бздуни, от і все.

— А якщо детальніше?

— Як бажаєш. Був у мене хороший знайомий, і змовились ми з ним зустрітись вчора ввечері. Знаєш, я гадала що бачу одразу які вони, чоловіки. І все з тим добре було, але він не прийшов. І я до світанку, як остання дурепа сиділа…

Адела гепнула по столу кулаком, а лице почервоніло. Чесно кажучи, ельфка не знала чи взагалі у неї колись були стосунки, і що сказати в цій ситуації вона не знала. Тож, просто сиділа, вислуховувала і піддакувала у, як їй здавалось, необхідних місцях.

Через якийсь час, фляшка зі спритним у розбишаки скінчилась, а сама вона вже ридала на колінах у ельфки. Загалом краще вже так, ніж постійні пропозиції випити, чи коли вона трощить й так шаткі меблі.

— Знаєш, скілетинка, я тут серджусь, а з ним напевно щось трапилось… — Адела звучно шмаркула в тонку ковдру. — Не міг Кліверт просто забути. А я і не дізнаюсь що з ним сталось…

Ельфка думала про цей дивний зв’язок — воїтелька і продавець наркотиків, що там насправді з тим горе-коханцем, і гладила розбійницю по напівбритій голові, щоб та поступово затихала. Дівчина не помітила, як заснула її нова подруга, та і як сутеніти почало також. Вона знову провалилась в сон.

Певно що це нова звичка, засинати кожен раз як стає тихо в кімнаті. Хоча ельфка знала, що це просто через її стан.

Їй снилось село, вона йшла за якимись брудними лицарями, і підсвідомо вже чомусь знала куди і за чим йде.

На ранок піднявся повний хаос, і все через її сон, який виявився спільним з тим, що бачила Адела. І ельфка намагалась не думати, про те що сон про чудернацького золотого принца-ката також був таким — спільним з ним. Таки можливо все ж, що не така вона вже й невдачлива чародійка, а щось може й вміє.

Адела збирала людей піти розбити вбивць її коханця, лицарів, яких виявилось всі тут знають, щонайменше чули про них — орден Палаючої Рози. Та хоч палаючої дупи, а ельфка в тому не хотіла приймати участі, хоч і вийшло так що вона спричинила весь цей галас.

Вона не знала, чому Адела повірила звичайнісінькому сну — хай навіть він і був спільним. Їй ще й довелось вийти з своєї маленької кімнатки переповідати, те що бачила. Все ж її маленький світ мав розширюватись, але ельфці це чомусь не подобалось. Прийшло усвідомлення що раніше вона скоріше за все так і жила — тихо десь на відлюдді, вибираючись тільки декілька разів на місяць.

Виявилось, вона була досить в просторому маєтку, а дикунів — разів з вісім більше ніж вона думала. Безліч жінок і чоловіків, всі наче розбійники і у більшості бриті голови з єдиним довгим хвостом на маківці. Багато хто мав вуса, закручені до верху, до прикладу отаман, який виявився рудим чолов’ягою з занадто спокійним нудьгуючи поглядом. Наче його не хвилювало абсолютно нічого.

— Добре, перевіримо цей ваш дивний сон. — Дослухавши до кінця кивнув він. — А якщо виявиться правдою, у мене буде до тебе пропозиція. Добре оплачувана пропозиція.

Він піднявся, легким жестом руки змусивши і всіх кабанів почати рух — збиратись на нову пригоду.

Тепер вийшовши назовню, хоч ще не повністю, а тільки з власної кімнати, ельфка вирішила дослідити нове місце. Ходити ще було важко, але якщо триматись за стіни…

Не сказати що ельфка чекала на результати — адже і тако скоро все визначиться. І якщо вона справді може бачити подібні — правидиві сни, то план дій на майбутнє майже що визначений. Основною своєю метою ельфка вважала власні спогади, вона хотіла повернутись у минуле життя, навіть якщо пошкодує про це. А шматок інформації, здобутий у снах може бути початком, з якого дізнаватись. Ельфи в дивній броні. Мають бути більше книг, більше інформації. І чародії в Новіграді, які можливо виявляться знайомими. Дівчина сподівалась на це хоч і знала що це марно.

Вони повернулись ближче до вечора — всі в крові і пересмішками між собою. Було очевидним, права була ельфка чи ні — а дикуни, як той самий дикий вепр з герба, знайшли свою здобич, і тепер були п’яні від очевидної перемоги. Ельфка не хотіла з ними приймати участь у веселому застіллі — але довелось. Як тільки Адела увірвалась в дім вона одразу кинулась дякувати, і тягнути її кудись далі, куди збирались все всі розбійники.

Їй не було весело серед того всього галасу, і ельфка мріяла коли це все швидше закінчиться.

— Бачу тобі нудно на нашому святі. — Отаман напівлежав в кріслі, і було враження що йому також було не надто весело.

— Не те щоб свято було нудне, просто я певно не в тому стані, щоб в повну веселитись.

— Тоді перейдемо до чогось більш серйозного. Все було як у твоєму сні, точно так як ти і сказала.

— Тож… – Ельфка зам’ялась. Хоч собі вона намітила приблизний план дій, але було б добре мати більше коштів, щоб відчувати себе більш впевнено. І, зараз вона сподівалась, що та «добре оплачувана пропозиція» буде їй по силам.

— Це розмова не для такого широкого кола слухачів.

Чоловік встав, махнув рукою, запрошуючи за собою. Ельфка не стала зволікати, і піднялась услід за ним по сходах на другий поверх, де як вона вже знала було декілька спален і кабінетів.

— Мене турбує одна ситуація, і я хочу щоб ти спробувала передбачити як їй можна зарадити.

— Що саме за ситуація? Я не певна, що зможу щось зробити не маючи достатньо інформації.

Запанувала пауза, отаман наче намагався вигледіти щось в ельфці, і через декілька хвилин, нарешті таки зважився. І почав говорити, і від почутого у дівчини піднімались дибки кучері.

 

---

 

«Вже вища згадана Знавчиня, більш відома як Inváerne Rhena, була першою офіційною лідеркою армії Dearg Ruadhri. До сьогодні, насправді дані про особу, ім’я та навіть походження Знавчині не були розкриті, хоча деякі говорять про її зв’язок з Шіадаль — дружиною Ауберона Мюркетах. Гіпотези та ідеї різняться — від того що Inváerne Rhena була матір’ю, сестрою чи навіть самою Шіадаль.

<…>

Говорячи саме про Inváerne Rhena, тобто Королеву Зими, нам відомі лише декілька фактів — вона була Знавчинею і генералом. Вже що стосується більше інформації про неї — є лиш кілька легенд, недостовірних вірувань і пліток, деякі навіть притримуються думки, що Королева Зими — збірний образ декількох осіб, або ж взагалі суцільний міф і її як фізичної особи ніколи не існувало. Якщо розглянути ближче ці сумнівні джерела, можна зрозуміти, що Королева Зими була тою, завдяки кому вдалось перемогти єдинорогів та людей, була тою хто підкорила собі частинку Білого Холоду, і також стала першою з кого почалась лінія передачі Hen Ichaer в історії Aen Elle. Чи мала вона цей ген, як представник древнього Aen Undod одразу, чи здобула при намаганнях зупинити Білий Холод й досі лишається таємницею.

<…>

Перший Генерал Червоних вершників, також відома як Зимова Королева, Знавчиня. Була з перших ельфів після Розколу.

Дата народження та смерті: невідомо. Орієнтовно прожила більше ~420 років.

Діяльність: Aen Saevherne.

Зв’язки: невідомо.

Біографія: невідомо.»

— Невідомо, невідомо, невідомо… А що відомо? — Карантір роздратовано бурчав собі під носа, перегортаючи сторінки вже шостої книги з історії. В жодній не було ніякої нової і чіткої інформації. Тільки «Згідно легендам…». І що цим мав на увазі Авалах? Ельфу захотілось з силою жбурнути черговий підручник, або ще краще підпалити його просто в руках.

— Неочікувано тебе бачити в бібліотеці. — почувся знайомий голос з-за спини. Карантір обернувся до знайомого. Едеріель посміхався, показуючи загострені зуби. — Нарешті є хоч трошки часу, поки Aen Hen Ichaer знову не проявиться.

— Певно що. — У Карантіра не було настрою спілкуватись. Хоча навряд коли у нього подібний настрій з’являвся. Зараз слова Едеріеля тільки дратували — ну отримали вони тимчасову можливість перепочити, але все одно скоро їм знову доведеться не злізати з коней годинами, а то й днями, і в’язуватись в криваві бійні. Для генерала навігаторів можливо як раз мирне і тихе середовище викликало глухе роздратування від цих несподіваних вакацій. Значно звичніше було бути постійно в напрузі, і тепер засинаючи на начебто рідних шовкових простинях було відчуття дискомфорту.

— Шкода, що брат зараз в групі вистежування… — Едеріель, видно помітивши як Карантір ще більш насупився намагався змінити тему. Не так, щоб влучно. Його брат, Нітраль, як раз і очолював групу, яку надіслали тихо стежити за діями чародійки та гвінблейда. Завданням було не тільки це, але й повторне захоплення при нагоді їх обох.

— За чим сюди прийшов?

— Повернути на місце одне цікаве чтиво. “Теорії Білого Холоду Даетсаля Ніінвейн Воеля”, вельми дотепно, якщо не зважати на деяку абсурдність. — Едеріель протягнув не надто товстий журнал, який виглядав як типова наукова публікація Aen Saevherne. Карантір прийняв і одразу розгорнув:

— Три типи Білого Холоду? Це що за дурня? — Карантір мимоволі криво всміхнувся, і його підтримав сміхом Едеріель.

— Читай далі: їх не просто три, він ще й вигадав для них назви — планетарний, магічний і штучний Білий Холод. Цей псевдо-Знавець або був занадто старий, що втратив частину здорового глузду, або ж був одразу божевільним. — Ельф продовжував сміятись, але в секунду різко посерйознів. — Загалом, може це нарешті тобі розслабить обличчя, а то в тебе вже наче маска злості. Розслабся, хоч на ці декілька днів.

Карантір лиш мугикнув. Хоч він був вище по званню та статусу вище, але його порівняно невеликий вік дозволяв підлеглим звертатись до нього без зайвого пафосу, і він вважав це навіть корисним і простим, що було зручніше в умовах постійної гонитви. Та в деякі моменти, як зараз, його злили підтрунювання та нефомальність.

Хоч Едеріель був один з багатьох хто бачив Карантіра ще немовлям, та це все одно навряд давало йому право вказували на вираз лиця свого командира.

Та все ж, підлеглий ельф пішов, обравши собі щось ще з можливо подібного дотепного читання, а Карантір таки взявся за прочитання безглуздого наукового видання. На диво, написано було досить докладно, і у ельфа закрались сумніви. Ким був цей Даетсаль? І звідки узагалі вигадав подібні висновки?

Ще через пів години часу, він таки знайшов щось про автора дивних теорій.

— Даетсаль аеп Ніінвейн Воель, навігатор Dearg Ruadhri та Aen Saevherne, відомий своїми працями над покращенням льодових гончих та розробкою в кооперації з іншими Знавцями оптимальних артефактів зв’язку, що працюють між вимірами. Автор багатьох нових заклять та декількох досліджень. Ймовірно помер, відправившись в одиночну наукову експедицію, ціллю якої було більш докладно дослідити Білий Холод, після якої не повернувся. Хоч отримав офіційний дозвіл на дослідження, але не був підтриманий.

Карантір видихнув. Не такий вже й божевільний і не зовсім старий, а дослдіник-навігатор, і певно що зважаючи на роки його служби в Dearg Ruadhri, він справді бачив безліч зруйнованих світів і також міг виокремити особливості кожного.

Знання самого Карантіра, попри постійні подорожі і величезну підготовку та навчання, обмежувались лише тим фактом, що кожен матеріальний світ має свій початок і кінець — створення і знищення Білим Холодом. Циклічність катаклізму, яка описувалась в документі, піддавалась сумніву, не кажучи вже про можливість класифікувати його. Про можливість штучного зледеніння було й годі думати.

Карантір втомлено зітхнув, прихопив декілька книг і направився в свою кімнату. У нього було власного житла в Тір на Лія, адже від початку він жив в маєтку Знавців, де знаходились найбільші та найповніші бібліотеки, кабінети та лабораторії, а також тимчасові кімнати відпочинку. З тих самих пір, ще з дитинства ельф жив в одній з подібних кімнат, не вбачаючи сенсу мати щось більш стабільне в місці, де він бував рідше ніж в тому проклятому світі синьо-фіолетового болота.

 

---

 

Сон одразу здався їй дивним. Все як завжди, та все ж щось було не так.

Роздоріжжя, глуха ніч. І рудий отаман, що на когось чекає. Ельфка вже знала, хто прийде, і тіло вкривалось гусиною шкірою. Вона чекала, так саме нетерпляче і з страхом, як і чоловік з спогаду.

Взагалі-то, вона мала бачити не це?.. Але най з ним, може так навіть зрозуміліше буде. Все ж це вперше вона осмислено бачить уві сні саме те, що хоче. Радіти треба що й тому що є.

Чоловік з’явився непомітно, хоча дивно було не помітити, як він прийшов, адже це була відкрита територія. Фігура його була дивна — наче з диму, чіткого темного туману, що інколи коливався.

— Вітаю, маленька квітка.

— Вам також добрий день. — Від неочікуванності ельфка випалила не замислюючись, забула зовсім, що не тільки у цьому сні ніч, але і загалом.

Чоловік абсолютно не звернув увагу на отамана, та й тей наче його не помітив, поступово підходячи все ближче до сновидиці. Руки схрещені за спиною, і весь його вигляд прямо випромінював впевненість.

— Ну… День так день. — чоловік клацнув пальцями і навкруги все перемінилось, наче хтось раптово зняв штору з сонця.

— Дякую, так навіть приємніше буде порозмовляти. — Ельфка не розуміла що відбувається. Чи вона була знайома з цим чоловіком до того, як про нього розповів отаман? Якщо ні, як їй вдалось перенестись у його сон? Чи це він прийшов у її сон? Як це взагалі працює?

Ґюнтер о’Дім, як йоги називав отаман, плавно провів рукою, наче запрошуючи в альтанку, якої ще мить тому не було. Отаман також зник, як і ніч, і перехрестя доріг. Тільки сонце, дерева, багато зелені і тепер ще й альтанка.

— Тож, тоді до справи, — мій боржник попросив тебе про послугу. Яку саме, якщо не секрет?

— Він хотів більше інформації. Питав, чи можу я побачити, як ви збираєтеся його обдурити.

— Чесність. Рідкісна риса.

Він виглядав зовсім не як Диявол, звичайний купець років сорока, з голеною головою та темно-карими очима. Усміхнене обличчя з виступаючими вилицями, яке загалом би мало до себе викликати довіру. Але ельфка йому не вірила, скоріше боялась.

— Тож, я так розумію, ви маєте щось передати Ольгерду? Чи сказати як є, чи вигадати щось на свій смак?

— Послуга за послугу. Ти говориш Ольгерду виставити оголошення про найм когось, щоб зачистити канали, а я для тебе щось роблю. Згода?

— Тільки це, і я нічого більше не винна?

— Ну можливо ти захочеш повернути всю свою пам’ять чи можливо хочеш якоїсь іншої допомоги.

— То я справлюсь своїми силами. Що ж, без проблем, чого я не хочу, так мати вас у списках своїх ворогів. Хіба що, інформація?

— Тоді буде так. Хочеш одразу щось запитати?

— Не знаю що. Без імені мені й так добре, все минуле я хочу довідатись сама, майбутнє й так прийде.

Вона справді не знала, і дивилась в очі чоловікові, який тільки більш всміхнувся. Мовчання затягувалось, і вона не могла відвести погляд. Темні очі наче брали її в лещата, і ельфка вже хотіла закричати, але не могла.

— До зустрічі, маленька квітко, названа лавандою, що може вилікувати ненависть. Тепер повертайся в свій сон, який мала бачити.

Очі співрозмовника збільшувались і збільшувались, аж поки все не стало темним. І раптово з’явились два жовтих вогника. Відчинилися двері, освітлюючи бліде лице на якому жовті вогні виявились очима. Це був чоловік з білим волоссям і не надто приємним, хоча і харизматичним обличчям. А ще на шиї висів відьмачий медальйон в вигляді голови вовка, а за спиною два мечі.

Він вийшов на вулицю з шинку, і огледівся. Його погляд на чомусь зупинився, і ельфка глянула в той бік — дошка оголошень, до якої підійшов один з кабанів. Вона навіть його упізнала. Картинка змінилась, і тепер вона бачила листок, який прибивав до дошки розбійник. Удар, ще… Ніж влучає прямо в намальовану короновану жабу, потім знову летить другий і влучає в черево. Воно розходиться з гидким чваканням і величезний монстр більше не живе. Відьмак падає поряд, весь в слизі почвари, яка починає палати. Горить все — і канали, і мертва жаба, і навіть маєток в якому довгий час провела ельфка. І в полум’ї одночасно безліч картин — весела селянська гурьба з жвавими танцями, вибух в якомусь ще одному аристократичному маєтку, дзенкіт грошей, які падають монета за монетою. І мальопис мертвої жінки з чорним волоссям і фіолетовою розою в руках.

Піднялася сильна пилюка, вогонь згас, відкривши нове видіння — троє фігур стоять на платформі що зображає місяць. Навкруги них була порожнеча. Боловолосий відьмак видно роздумував, що робити далі, після чого похитав головою і зло глянув на диявола, що ховався за виглядом купця. Гюнтер зник. А ельфка нарешті прокинулась.

 

---

 

Теорії Білого Холоду Даетсаля Ніінвейн Воеля

“Білий Холод — загальна назва масштабного катаклізму, що огортає кожен світ в тей чи інший час, характеризується значним глобальним похолоданням, утворенням льодовикових щитів та загальною зміною клімату. Цьому катаклізму, як вважається, не здатні запобігти ні магією, ні навіть талантами Aen Saevherne, хоча останні і можуть ненадовго уповільнити просування зледеніння. Також вважають, що невідомо, чи є це результатом дії природної сили, зловмисної сутності чи зовсім іншої причини, та з моїх спостережень Білий Холод в декількох знищених світах має безліч відмінностей. Я припускаю, що загальне явище глобального зледеніння, можна розділити на декілька типів, таких як: Планетарне, Магічне, та Штучне замерзання.

Перший тип обумовлюється загальною зміною кута осі обертання планети, від чого та отримує менше тепла та світла, тож поступово(цей процес займає від орієнтовних п’ятиста, а то й більше років) температура внутрішніх та океанських течій падає, циркуляція води перестає підтримувати загальну тенденцію вітрів і призводить до поступового та неминучого охолодження всього світу. Другий тип характеризується різкою зміною клімату, що виявляється в наявності постійних статичних опадів, значного та різкого зниження температури та наявності надвеликих та потужних штормів та вітрів. Якщо перший тип, Планетарний не можна сказати що поширюється, настільки повільно та поступово він настає, то ж другий тип, Магічний наче по годиннику змінює планетарний хід буття, при тому одночасно по великій території, при цьому не поширюючись. Тому подібний тип Білого Холоду також можна вважати локальним, адже він не охоплює повністю всю територію світу.

Третій тип не піддається чіткому визначенню, бо є різким так само як магічний, але при цьому найголовніше — наче хвороба, передається з одного регіону до іншого без чіткої структурованої чи обгрунтованої системи. Однією з гіпотез є те що це лише підвид магічного типу — також є наслідком магічної дестабілізації в регіоні. Однак все ж, він не є локальним, і визначається певною, хоч і хаотичною хронологією. Названий штучним, через наявність одного або декількох осередків концентрованих магічних потоків, навколо яких циркулює і поширюється зледеніння. Помічено також, що подібний тип може передаватись з світу в світ, за допомогою створених Aen Saevherne чи навігаторів Дикого Гону, що становить велику загрозу для всієї спіралі.

Щодо тривалості всіх трьох, визначити важко, абсолютно логічно що тривалість Планетарного замерзання може бути від декількох десятків тисяч років і буде закінчуватись так само поступово як і починалось, Магічне замерзання є ще важчим у прогнозуванні — чи воно припиниться так само раптово як і почнеться, чи буде повільно йти на спад, не є статистично визначеним. Штучне зледеніння ймовірно може бути зупинене, так само як і створене.

Їх основна різниця полягає навіть не у характеристиках, тривалості чи циклічності(якої ймовірно не мають два останніх типи) а саме в причинах виникнення. Причини виникнення першого типу Білого Холоду прості і очевидні — загальний циклічний процес, тоді як другий тип має під собою в основі сили хаосу — раптове надпотужне виділення занадто великої кількості магії може спричинити цей катаклізм. Хоча подібне також може статись з провини мислячих істот, тобто бути “штучним”, але найчастіше такий катаклізм є занадто енергозатратним, щоб його можна було створити простими чародіями. Штучний катаклізм тому і названий штучним — адже він може йти проти законів природи чи хаосу, не зупиняючись, і маючи конкретний початок, який стає епіцентром. Цей тип Білого Холоду поширюється з світу в світ як чума, потужна зброя яка вийшла з під контролю творця. Хто міг створити подібне жахливе явище лишається невідомим.”