Частина 1. Глава 3. Нова мешканка
by Mariia Hlamazda— Це остання? — запитала Чарлі, ставлячи коробку на сходинку.
— Так, остання.
— Чудово! Тоді можемо заносити речі!
Мерилін озирнулася на коробки біля входу.
— До речі, наприкінці дня мають привезти ще дві шафи.
Чарлі завмерла.
— Шафи?
— Невеликі.
— Наскільки невеликі?
Мерилін на мить замислилася.
— Залежить від того, з чим порівнювати.
Саме цієї миті на ґанок вийшла Веггі. Оглянула коробки біля входу.
— Чарлі, ти казала, що вона привезе речі.
— Так!
— Це не речі. Це переїзд юридичного відділу.
Мерилін поставила свою коробку на верхню сходинку.
— Взагалі-то більшість справ залишилася в конторі. Тут лише те, що може знадобитися для роботи з готелем, і кілька особистих архівів.
Веггі глянула на стоси.
— Боюся запитувати, як виглядає більшість.
— Можу показати фотографію.
— Не треба.
Чарлі засміялася.
— Ну що ж, ласкаво просимо!
Вона широко розкинула руки, показуючи на будівлю.
— До твого нового дому!
Мерилін підняла голову. Над ними височів величезний фасад готелю з червоними вікнами та вивіскою, яку поки ніхто не збирався знімати.
— Вражає, — сказала вона.
— Правда?!
— Особливо враховуючи, скільки документів на цю будівлю мені досі бракує.
Веггі пирснула.
Чарлі зітхнула.
— Ти не могла хоча б сьогодні про це не згадувати?
— Могла.
Мерилін взяла коробку.
— Але навіщо?
Хол зустрів їх звичною метушнею.
Звідкись лунала музика. На одному з диванів лежав журнал, біля сходів стояло відро зі шваброю, а за барною стійкою Хаск розкладав чисті склянки.
Черрі сиділа в кріслі, закинувши ноги на підлокітник. Поруч Бакстер щось записував у блокноті.
Чарлі урочисто підняла руку.
— УВАГА, ВСІ!
Хаск навіть не озирнувся.
— Знову?
— Сьогодні особливий день!
— А вчора який був?
— Теж особливий!
— Отож.
Черрі підняла голову.
— О, це та сама адвокатка?
Мерилін поставила коробку на підлогу.
— Залежить від того, що про неї розповідали.
— Що ти зробила готель не готелем.
— Технічно він поки залишається готелем.
Чарлі розгублено кліпнула.
— Але ж…
— Ми подали документи, Чарлі. Тепер чекаємо рішення.
— А. Точно.
Черрі всміхнулася.
— Значить, та сама.
Вона зіскочила з крісла й простягнула руку.
— Черрі Бомб.
— Мерилін.
Вони потиснули руки.
— Значить, ти юристка? — поцікавилася Черрі.
— Так.
— Тоді в мене колись може знайтися для тебе кілька запитань.
Веггі негайно втрутилася:
— Черрі, якщо це про вибухівку…
— Я ще нічого не сказала!
— Я знаю тебе.
Мерилін перевела погляд з однієї на іншу.
— Якщо це стосується кримінального права, боюся, тобі знадобиться інший спеціаліст.
Черрі засміялася.
— Шкода. Але ти мені вже подобаєшся.
— Взаємно, — відповіла Мерилін. — Поки що.
Хаск поставив склянку.
— Розумна жінка.
Чарлі обернулася до бару.
— О! А це Хаск!
Мерилін підійшла ближче.
— Ти, мабуть, керуєш баром?
— А схоже, що я тут треную циркових мавп?
— Ні. Просто хотіла познайомитися з людиною, чия посада спричинила стільки запитань під час підготовки документів.
Хаск повернув до неї голову.
— Моя посада?
— Так.
— Я наливаю випивку.
— Знаю. Але юридично це довелося описати трохи складніше.
— Навіщо?
— Щоб твій бар не став причиною закриття всього закладу.
Хаск замислився.
— А.
Він витягнув чисту склянку.
— Ну тоді ласкаво просимо.
— Дякую.
— Вип’єш щось?
— Каву, якщо є.
— Кавомашина в їдальні.
— Чудово.
— Коли розберешся, як вона працює, скажи мені.
Мерилін підняла брову.
— Вона несправна?
Хаск знизав плечима.
— Залежить від того, кого запитати.
Чарлі поспішно всміхнулася.
— Вона працює! Просто трохи… вибаглива.
— Зрозуміло, — сказала Мерилін. — Почну з чаю.
Щось дрібне й червоне раптом промайнуло між коробками.
— ААА! НОВЕНЬКА!
Мерилін опустила очі.
Перед нею стояла Ніфті — маленька демонеса з одним великим оком, яка вже розглядала її черевики.
— Я Ніфті! Я ПРИБИРАЮ!
— Помітила.
— У ТЕБЕ Є БРУДНІ РЕЧІ?!
— Поки що сподіваюся, що ні.
Ніфті метнулася до найближчої коробки.
— А ЩО ТУТ?!
— Документи.
— А ТУТ?!
— Теж документи.
— А ТУТ?!
— Особисті речі.
Ніфті радісно потяглася до кришки.
Мерилін обережно накрила коробку долонею.
— Я б попросила поки цього не відкривати.
Ніфті завмерла.
— ЧОМУ?
— Там порядок, який я дуже довго вибудовувала. І я хотіла б його зберегти.
Ніфті замислилася.
— ПОРЯДОК?
— Так.
— ТИ ЛЮБИШ ПОРЯДОК?!
— Надзвичайно.
Ніфті схопила її за руку.
— МИ ПОДРУЖИМОСЯ!
І помчала геть.
Мерилін залишилася стояти з трохи піднятою рукою.
— Що ж, — промовила вона. — Приємно, коли стосунки розвиваються так швидко.
Черрі голосно засміялася.
Веггі склала руки на грудях.
— Головне, не дозволяй їй самостійно розбирати твої коробки.
— Уже зрозуміла.
— Серйозно.
Мерилін подивилася на Веггі.
— Настільки серйозно?
— Настільки.
Мерилін кивнула.
— Прийнято.
— А це Бакстер! — оголосила Чарлі, підійшовши до крісла.
Невисокий демон-риба відірвався від блокнота.
— Перепрошую?
— Познайомся, це Мерилін. Наша юристка. І тепер вона житиме з нами!
Бакстер підвівся.
— А, так. Зміна правової класифікації.
— Саме вона, — відповіла Мерилін.
Він простягнув руку.
— Бакстер. Я займаюся науковими дослідженнями.
— Мерилін. Юридичною практикою.
Вони потиснули руки.
— Чарлі сказала, що ти досліджуєш процес спокути, — зауважила Мерилін.
Бакстер миттєво пожвавішав.
— Зокрема! Хоча головна складність полягає в тому, що ми не маємо достатньої кількості підтверджених випадків для побудови надійної моделі.
— У вас один, наскільки я знаю.
— Саме так!
Він відкрив блокнот.
— Але я намагаюся відокремити спостережувані поведінкові зміни від припущень щодо метафізичного механізму. Це надзвичайно важливо, бо…
— Бакстере, — обережно втрутилася Веггі.
— Що?
— Мерилін тільки приїхала.
— І?
— Можливо, їй спочатку варто показати кімнату?
Бакстер подивився на коробки.
— А. Звичайно.
Він закрив блокнот.
— Вибач. Просто більшість тутешніх мешканців не надто цікавиться питаннями методології.
Мерилін усміхнулася.
— Боюся, я теж не зможу підтримати розмову про всі твої дослідження. Моя спеціалізація дещо інша.
Бакстер трохи знітився.
— Розумію.
— Але мені було б цікаво побачити, як ти ведеш записи.
Він знову підняв голову.
— Записи?
— Звіти, журнали спостережень, методику фіксації результатів. Ти ж усе документуєш?
Бакстер подивився на неї так, ніби почув надзвичайно дивне запитання.
— Звичайно.
— Тоді ми точно знайдемо спільну мову.
Чарлі задоволено всміхнулася.
— Бачите? Я ж казала, що вам буде про що поговорити!
Мерилін глянула на принцесу.
— Ти не уточнила, що він веде наукові журнали.
— А це важливо?
— Надзвичайно.
Бакстер рішуче кивнув.
— Абсолютно згоден.
Веггі зітхнула.
— Чудово. Тепер їх двоє.
— Ну що, покажемо тобі кімнату? — запитала Чарлі.
— Із задоволенням.
Веггі взяла одну з коробок.
— Я допоможу.
— Дякую. Тільки цю краще не нахиляти.
Веггі глянула на напис збоку.
«Справи. Архів 1920–1940. Особисте».
— Вона важка.
— Там папери.
— Я вже зрозуміла.
Чарлі підхопила дві менші коробки.
— За мною!
Вони попрямували до сходів.
Позаду Черрі гукнула:
— ГЕЙ, МЕРИЛІН!
Та озирнулася.
— Так?
— Якщо знадобиться допомога з переїздом меблів — кажи!
— Дякую!
Черрі усміхнулася.
— Тільки з вибухівкою не допоможу. Веггі не дозволяє!
— ЧЕРРІ!
— ЩО?!
Мерилін похитала головою, приховуючи усмішку, й пішла за Чарлі.
Кімната виявилася просторою: висока стеля, широке вікно, великий письмовий стіл біля стіни й кілька полиць, які Чарлі вже встигла звільнити.
На ліжку лежала невелика вітальна листівка.
«Ласкаво просимо, Мерилін!»
Поруч хтось намалював усміхнене сердечко.
Мерилін узяла листівку.
— Це мило.
Чарлі засяяла.
— Тобі подобається?!
— Так. Дякую.
— Я попросила Ніфті підготувати кімнату, а Веггі допомогла з меблями!
Веггі поставила коробку біля столу.
— І перевірила замок. Як ти просила.
Мерилін підійшла до дверей. Повернула ключ. Замок клацнув. Вона перевірила його ще раз, відімкнула й повернула ключ у замкову щілину.
— Добре.
Чарлі показала на стіл.
— Тут можна працювати! А якщо тобі знадобиться ще якесь обладнання, тільки скажи.
Мерилін оглянула кімнату.
— Для щоденної роботи цього цілком достатньо.
— Чудово!
— Але є одне питання.
Веггі насторожилася.
— Яке?
Мерилін оглянула коробки, потім полиці.
— У вас є архів?
Чарлі моргнула.
— Архів?
— Приміщення для зберігання документів. Бажано сухе, без стороннього доступу та з нормальними стелажами.
— О! Так, звичайно! У нас є ціла кімната зі старими документами!
— Чудово.
— Щоправда, я не впевнена, що там багато вільного місця.
— Мені потрібно не так уже й багато.
Веггі глянула на коробки.
— Ти вже сьогодні так казала.
Мерилін усміхнулася.
— І досі наполягаю.
Чарлі підійшла до дверей.
— Ходімо, покажу!
— Зараз?
— А чому ні?
Мерилін на секунду затримала погляд на письмовому столі, потім взяла одну з коробок.
— Власне, що раніше розберемося, то краще.
Веггі зітхнула.
— Чарлі, вона щойно приїхала.
— Але вона хоче подивитися архів!
— Я справді хочу, — підтвердила Мерилін.
Веггі подивилася на обох.
— Гаразд. Ви одна одну знайшли.
Коридори готелю виявилися заплутанішими, ніж можна було припустити за планами будівлі.
Чарлі впевнено йшла попереду, час від часу розповідаючи про призначення кімнат.
— Тут у нас приміщення для групових занять. Далі їдальня. А он там…
Вона зупинилася.
— Ні, зачекай. Це інший коридор.
— Архів ліворуч, — підказала Веггі.
— Точно!
Мерилін глянула на двері, повз які вони щойно пройшли.
— А це що?
Чарлі злегка знітилася.
— Ем…
Веггі навіть не обернулася.
— Не питай.
Мерилін подивилася на неї.
— З юридичного погляду це дуже тривожна відповідь.
— З практичного — дуже корисна, — сказала Веггі.
Чарлі поспішно відчинила наступні двері.
— А ось і архів!
Приміщення було великим і прохолодним. Уздовж стін тягнулися високі стелажі, заставлені коробками, книгами, папками та старими реєстрами. Посеред кімнати стояв довгий стіл, у кутку — пересувна драбина.
Мерилін зайшла всередину, оглянула стелажі й підійшла до найближчого. Провела пальцем по корінцю старої папки.
— Ого.
Чарлі усміхнулася.
— Правда? Тут багато всього!
— Бачу.
Мерилін висунула папку рівно настільки, щоб прочитати напис:
«Реєстр постояльців».
Повернула її на місце.
— І ви все це зберігаєте?
— Ну… так, — відповіла Чарлі. — Частина залишилася ще від старої будівлі, дещо ми перевезли після відновлення.
Мерилін підвела очі до верхніх полиць.
— А там що?
— Здебільшого старі справи. Ми ними майже не користуємося.
— Прекрасно.
Веггі озирнулася.
— Тільки не кажи, що хочеш усе це впорядкувати.
— Ні.
Веггі полегшено видихнула.
— Слава Пеклу.
— Поки що.
Веггі заплющила очі.
Чарлі засміялася.
Мерилін тим часом уважно оглядала стелажі.
Нижні полиці були майже повністю зайняті, зате на верхніх залишалося чимало місця.
— Думаю, цього вистачить, — сказала вона.
— Тобі зручно буде зберігати документи тут? — запитала Чарлі.
— Цілком. Якщо ніхто не має звички переглядати чужі справи без дозволу.
Чарлі замислилася.
— Ну…
— Ми можемо домовитися, щоб твої коробки ніхто не чіпав, — втрутилася Веггі.
— Чудово.
Мерилін поставила свою коробку на стіл.
— Тоді я почну розкладати.
— Ми можемо допомогти! — запропонувала Чарлі.
— Дякую, але я краще сама. Тут є певна система.
— О!
Чарлі одразу закивала.
— Тоді ми не будемо заважати.
Веггі підійшла до дверей.
— Якщо щось знадобиться, ми будемо внизу.
— Домовилися.
Чарлі ще раз озирнулася.
— І не забудь спуститися на вечерю! Сьогодні ми хочемо влаштувати невеличке знайомство!
Мерилін підняла брову.
— Хіба ми щойно не познайомилися?
— Познайомилися! Але тепер можна поспілкуватися без коробок!
— Це переконливий аргумент.
Чарлі усміхнулася.
— Тоді до вечора!
— До вечора.
Двері зачинилися.
Мерилін залишилася сама. Вона зняла рукавички, акуратно склала їх на столі й відкрила першу коробку.
Всередині лежали папки з написами, датами й пронумерованими вкладками.
За кілька хвилин на столі утворилися три акуратні стоси.
Мерилін підкотила драбину до стелажа, перевірила, чи вона стоїть рівно, і почала переносити коробки на верхні полиці.
Робота йшла повільно, але порядок поступово вимальовувався.
Діставшись верхнього ярусу, Мерилін спробувала посунути стару коробку, щоб звільнити місце для своїх справ. Вона нахилилася вперед і обережно відсунула її.
Знизу почулося:
— Можу допомогти.
Мерилін різко обернулася.
Драбина хитнулася.
Вона встигла схопитися за край полиці, але коробка вислизнула з рук.
— А-а-а!
Коробка полетіла вниз. За нею — кілька папок. А за мить і сама Мерилін.
Приземлення вийшло гучним.
Драбина відкотилася вбік, папери розлетілися підлогою, а Мерилін опинилася посеред цього безладу, боляче вдарившись ліктем.
Кілька секунд вона просто сиділа, намагаючись зрозуміти, що сталося.
— Ох, яка прикрість!
Мерилін підняла голову.
Аластор стояв біля входу між стелажами, спираючись на тростину. На його обличчі сяяла незмінна усмішка.
— Схоже, я обрав невдалий момент.
Мерилін витріщилася на нього.
— ТА ЩО З ТОБОЮ НЕ ТАК?!
Аластор підняв брови.
— Перепрошую?
— ТОБІ ГЕТЬ НЕМАЄ ЧИМ ЗАЙНЯТИСЯ?!
— Власне, саме тому я тут.
— ЩО?!
— У мене є справи в архіві, моя люба.
— ТО Й ЗАЙМАЙСЯ СВОЇМИ СПРАВАМИ!
— Із задоволенням. Щойно ти закінчиш на мене кричати.
Мерилін підвелася, обтрушуючись. Лікоть відгукнувся болем, і вона мимоволі скривилася.
— Не підкрадайся до мене!
— Я не підкрадався.
— Ти виник у мене за спиною!
— Я зайшов.
— МОВЧКИ!
Аластор поглянув на відчинені двері.
— А мав оголосити про свій прихід?
— Ти міг хоча б…
Мерилін урвала себе.
Аластор усміхнувся.
— Запропонувати допомогу?
Вона стиснула губи.
— Ти чудово знаєш, що я маю на увазі!
— Боюся, не зовсім.
Його погляд ковзнув до розсипаних паперів, потім до відкритої коробки.
— Вочевидь, я перервав щось надзвичайно важливе.
— Я розкладала документи!
— Бачу.
Аластор пройшов повз неї до протилежного стелажа.
Мерилін обернулася слідом.
— Що ти робиш?
— Шукаю дещо.
— Тут?
Він озирнувся.
— Уяви собі. В архіві іноді зберігають речі.
Аластор витягнув із полиці тонку папку, переглянув її вміст і задоволено закрив.
Мерилін тим часом присіла, збираючи розсипані документи.
Він кілька секунд спостерігав за нею.
— Знаєш, моя люба, якщо тебе так непокоять несподівані відвідувачі, можливо, варто було обрати менш доступне приміщення.
— Мене звати Мерилін.
— Звичайно, звичайно!
Він постукав пальцем по папці.
— Хоча мушу визнати, твоя реакція викликає певні запитання.
Мерилін завмерла з аркушами в руках.
— Які ще запитання?
— О, нічого особливого.
Аластор поглянув на верхню полицю, з якої впала коробка.
— Просто нечасто доводиться бачити, щоб пропозиція допомоги викликала стільки обурення.
— Можливо, тому, що я щойно впала з драбини!
— Цілком слушне зауваження.
Його усмішка не змінилася.
— Хоча я запропонував допомогу до того, як ти впала.
Мерилін підвела на нього очі.
— Ти закінчив?
— З пошуками? Так.
— Тоді двері там.
Аластор поглянув у вказаному напрямку.
— Я пам’ятаю дорогу.
Він рушив до виходу.
Біля дверей зупинився.
— До речі…
Мерилін повільно випросталася.
— Що?!
Він оглянув драбину.
— Наступного разу раджу її зафіксувати. Вона має доволі неприємну звичку від’їжджати вбік.
— ДЯКУЮ ЗА ПОРАДУ!
— Завжди радий бути корисним!
Аластор уклонився й вийшов.
Двері зачинилися.
Мерилін ще кілька секунд дивилася їм услід.
Потім повернулася до драбини.
Та стояла трохи навскоси. Один із фіксаторів справді залишився піднятим.
Мерилін опустила його ногою.
— От же ж…
Вона зібрала останні аркуші.
Повернула їх до папки.
Потім обережно підняла коробку.
На її боці великими літерами було написано:
«ОСОБИСТИЙ АРХІВ. НЕ ПЛУТАТИ».
Мерилін поставила коробку на стіл.
Оглянула приміщення.
Зрештою взяла решту нерозібраних папок.
— На сьогодні досить.
Коли Мерилін повернулася до своєї кімнати, за вікном уже сутеніло.
Вона поставила коробку біля столу й зачинила двері.
Ключ двічі повернувся в замку.
Мерилін скинула туфлі, оглянула лікоть і поморщилася.
Синець уже починав проступати.
— Прекрасно.
Вона дістала з сумки невеличкий флакон, обробила подряпину й сіла за стіл.
Попереду залишалося ще чимало роботи.
Слід було скласти перелік документів, яких бракувало для реєстрації, перевірити кілька дат і підготувати запит щодо старих планів будівлі.
Мерилін витягла блокнот.
Потім поглянула на радіоприймач, який привезла із собою.
Старенький дерев’яний корпус із латунними ручками. Один із небагатьох предметів, які вона не погоджувалася замінювати на сучасніші.
Вона поставила його на підвіконня.
Увімкнула.
Покрутила ручку налаштування.
Крізь легкий шурхіт пробилася мелодія.
Старий джаз.
Мерилін задоволено всміхнулася.
— Нарешті щось нормальне.
Вона повернулася до роботи.
Минуло хвилин двадцять.
На столі вже лежали два стоси документів: ті, які вимагали уваги, і ті, що можна було відкласти.
Мерилін саме перевіряла черговий список, коли саксофон замовк посеред ноти.
З динаміка пролунав знайомий тріск.
— ДОБРОГО ВЕЧОРА, ДОРОГІ СЛУХАЧІ!
Мерилін навіть не підняла голови.
Простягнула руку й вимкнула приймач.
Музика більше не грала.
Вона продовжила писати.
Клац.
— ЯК ПРИЄМНО, ЩО ВИ ВСЕ ЩЕ З НАМИ!
Ручка завмерла над папером.
Мерилін повільно повернула голову.
Радіо працювало.
— Сьогодні ми підготували для вас надзвичайно цікавий випуск! Присвячений тонкощам мистецтва радіомовлення та, що особливо важливо, його вдячній аудиторії!
Мерилін вимкнула приймач.
Знову.
Клац.
— Ах, дорогі друзі! Як шкода, що деякі люди не розуміють, наскільки багато праці стоїть за справжнім талантом!
Мерилін подивилася на радіо.
— Аласторе.
— Роки досвіду! Бездоганна дикція! Неперевершене відчуття ритму! І все це, уявіть собі, іноді залишається абсолютно неоціненим!
Вона повернула ручку гучності до нуля.
Голос не став тихішим.
— А іноді, дорогі слухачі, видатного радіоведучого навіть порівнюють із…
Драматична пауза.
— СОБАКОЮ!
Мерилін заплющила очі.
— Тільки не це.
— Так-так! Ви не помилилися! Звичайнісіньким чотирилапим створінням, чий вокальний репертуар обмежується кількома вкрай одноманітними звуками!
Із радіо пролунав гавкіт.
— Гав! Гав!
Потім знову голос Аластора:
— Погодьтеся, різниця разюча!
Мерилін висмикнула штепсель із розетки.
Приймач продовжив працювати.
Вона повільно опустила очі на шнур у своїй руці.
— От гад.
— А тепер, друзі мої, я пропоную невеличкий експеримент! Уявімо, що наші радіопередачі справді були б лише собачим гавканням!
Знову гавкіт.
Довший.
Потім — тріск і урочисте:
— Неймовірно, чи не так? Яка експресія! Який словниковий запас!
Мерилін схопила приймач обома руками.
— АЛАСТОРЕ!
— О-о-о! Здається, ми щойно почули перші відгуки наших слухачів!
— ВИМКНИ ЦЮ ЧОРТОВУ ПЕРЕДАЧУ!
— На жаль, дорогі друзі, не всі шанувальники класичного радіо володіють належною культурою спілкування.
Мерилін стиснула зуби.
— Я тебе попереджаю.
— Дехто навіть намагається припинити наш ефір найпримітивнішими технічними методами! Але справжнє мистецтво, як відомо, не знає перешкод!
Вона розмахнулася.
Радіо полетіло через кімнату.
Вдарилося об стіну.
Дерев’яний корпус тріснув, задня кришка відлетіла, а кілька дрібних деталей розсипалися підлогою.
Настала тиша.
Мерилін стояла біля столу.
Дивилася на уламки.
Повільно видихнула.
— Нарешті.
Із розбитого динаміка пролунав тихий тріск.
— Дякуємо, що залишалися з нами на одній хвилі!
Мерилін схопила найближчу важку книгу.
— НЕ СМІЙ!
Приймач замовк.
Цього разу остаточно.
У холі готелю Хаск стояв за барною стійкою.
Черрі лежала на дивані й реготала так, що ледь не скочувалася на підлогу.
— ТИ ЦЕ ЧУВ?!
— На жаль, — відповів Хаск.
— Він зробив цілу передачу через те, що його назвали собакою!
— Я чув.
— ЦЕ НАЙСМІШНІША РІЧ ЗА ВЕСЬ ТИЖДЕНЬ!
Чарлі стояла посеред кімнати з розгубленим виглядом.
— Я просто не розумію… Це було для всіх?
Веггі глянула на приймач біля бару.
— Так.
— Але чому він передавав це саме в готелі?
— Бо тут його цільова аудиторія, — пробурмотів Хаск.
Із радіо пролунав останній урочистий музичний акорд.
А потім десь нагорі почувся гучний удар.
Черрі завмерла.
Подивилася на стелю.
Повільно розпливлася в усмішці.
— О-о-о.
Хаск поставив склянку.
— Схоже, передачу закінчено.
Саме тоді зі сходів долинув веселий голос:
— Навпаки, мій друже!
Аластор спускався до холу, задоволено поправляючи лацкан піджака.
— Я б назвав це надзвичайно успішним ефіром!
Черрі знову зареготала.
— АЛЕ ВОНА Ж РОЗБИЛА РАДІО!
— Ах, Черрі! — Аластор підняв палець. — Не варто недооцінювати емоційну силу справжнього мистецтва!
Хаск похитав головою.
— Тобі справді більше нема чим зайнятися?
— Як цікаво! Сьогодні мені вже ставили це запитання.
Веггі схрестила руки.
— Аласторе.
— Так, моя люба?
— Ти серйозно влаштував трансляцію на весь готель лише тому, що Мерилін сказала, що ти гавкаєш?
Аластор поклав руку на груди.
— Я?! Влаштував цілу передачу через одну необережну репліку?!
Він ображено підняв брови.
— Я лише вважав своїм професійним обов’язком продемонструвати різницю між мистецтвом радіомовлення та примітивним тваринним вокалом!
Хаск допив зі склянки.
— Тобто так.
— Я завжди захоплювався твоєю проникливістю, Хаску.
Чарлі подивилася на сходи.
— Мені, мабуть, варто перевірити, чи з Мерилін все гаразд.
Аластор усміхнувся.
— О, я певен, що наша нова мешканка просто чудово почувається!
Веггі глянула на нього.
— Звідки така впевненість?
— Судячи з фінальних акордів, їй вдалося повністю висловити свою думку.
Черрі знову вибухнула сміхом.
Тим часом Мерилін стояла посеред своєї кімнати й розглядала уламки радіоприймача. Вона підійшла ближче, присіла й підняла дерев’яну кришку, на якій залишилася глибока тріщина. Потім одну з латунних ручок. Зітхнула.
— Чорт.
Поклала деталі на стіл і поглянула на порожнє місце на підвіконні. Тоді повернулася до документів. Взяла ручку.
У блокноті, під списком справ на завтра, написала:
«Придбати нове радіо».
Подумала. Закреслила. І повернулася до роботи.
Наступного ранку Мерилін спустилася до їдальні з блокнотом у руці. Наливши собі кави, вона помітила Бакстера за одним зі столів. Перед ним лежали три розгорнуті журнали, блокнот і кілька аркушів із таблицями. Він щось зосереджено записував, час від часу звіряючись із показниками на невеликому приладі.
Мерилін зупинилася біля столу.
— Доброго ранку.
Бакстер здригнувся.
— А! Доброго.
Він поспішно прикрив один із журналів.
Мерилін опустила погляд на його руку.
— Я щось не те побачила?
— Ні! Просто там незавершені розрахунки.
— Тоді не буду заважати.
Вона вже збиралася відійти, коли помітила дату у верхньому куті сторінки.
— Скажи, а ти всі спостереження фіксуєш у такому форматі?
Бакстер підняв голову.
— Якому саме?
— Дата, час, умови експерименту, результат. І, здається, окрема графа для відхилень.
— Звичайно.
Він розгорнув журнал.
— Інакше дані неможливо коректно порівнювати. Особливо якщо доводиться повторювати експеримент.
Мерилін поставила чашку на стіл.
— Можна?
Бакстер посунув журнал до неї.
Вона перегорнула кілька сторінок.
— Однакова структура записів. Послідовна нумерація. Посилання на попередні дослідження…
Бакстер задоволено випростався.
— Так!
— І навіть виправлення датовані.
— А як інакше? Якщо просто закреслити результат без пояснення, потім неможливо встановити, що саме було змінено!
Мерилін підняла на нього очі.
— Ти навіть не уявляєш, як приємно це чути.
— Справді?
— Більшість людей, які приносять мені документи, вважають, що дата — це декоративний елемент.
Бакстер обурено скривився.
— Варварство.
— Саме так.
Вони обмінялися цілком серйозними поглядами.
— Сідай, — запропонував Бакстер, звільняючи місце. — Я можу показати тобі основну систему обліку.
Мерилін усміхнулася.
— Із задоволенням.
За п’ятнадцять хвилин на столі лежало вже шість журналів.
— Отже, — пояснював Бакстер, — спочатку я припускав, що поведінкові зміни можна співвіднести з певними показниками реакції душі на зовнішні стимули. Але результати виявилися суперечливими.
Він показав на складну схему.
— Бачиш?
Мерилін нахилилася ближче.
— Ні.
Бакстер завмер.
— Ні?
— Я бачу схему. Але поняття не маю, що означає половина цих позначень.
— А!
Він схопив олівець.
— Тоді почнемо з базових принципів…
— Бакстере.
— Так?
— Мене цікавить не сама фізика процесу.
Він опустив олівець.
— А що тоді?
Мерилін постукала пальцем по журналу.
— Твоя система фіксації. Як ти визначаєш, що результат підтверджений? Що робиш із неповними даними? Як зберігаєш попередні версії?
Бакстер одразу пожвавішав.
— О! Тоді тобі потрібен інший журнал.
Він витягнув із нижньої частини стосу товсту папку. На обкладинці було написано:
«ПРОТОКОЛИ. КОНТРОЛЬ ЗМІН».
Мерилін захоплено подивилася на назву.
— Прекрасно.
Бакстер гордо розгорнув першу сторінку.
— Тут усе задокументовано.
— Бачу.
— І навіть випадки, коли експеримент не дав результату.
— Особливо цінно.
— Справді?!
— Звичайно. Негативний результат — теж результат. А от відсутність запису нічого не доводить.
Бакстер кілька секунд дивився на неї. Потім повільно кивнув.
— Нарешті хтось розуміє.
— О! Ви вже подружилися!
Чарлі з’явилася в дверях їдальні.
Мерилін і Бакстер одночасно підняли голови.
— Ми обговорюємо документацію, — пояснила Мерилін.
— Протоколи досліджень, — уточнив Бакстер.
Чарлі радісно усміхнулася.
— Чудово! Я знала, що ви знайдете спільну мову!
Вона підійшла до столу.
— А що це за малюнок?
Бакстер обернув до неї журнал.
— Це схема експериментальної установки для вимірювання реакції…
— Чарлі, — перебила Мерилін.
Принцеса подивилася на неї.
— Так?
Мерилін ще раз поглянула на схему, потім на сусідню сторінку, де Бакстер ретельно записав параметри досліду.
— Сподіваюся, ці матеріали не входять до пакета документів, який ви готуєте для перевіряльників?
Чарлі моргнула.
— Ем… А повинні?
— Ні.
— О! Тоді чудово!
— Я б навіть наполегливо рекомендувала не додавати їх без окремої необхідності.
Бакстер насупився.
— Чому? Тут чудово оформлені протоколи!
— Із цим я повністю погоджуюся, — відповіла Мерилін. — Але реабілітаційна програма та твої експериментальні дослідження — не одне й те саме.
— Мої дослідження безпосередньо пов’язані з вивченням спокути!
— Частково. Але поглянь на цей перелік обладнання.
Вона повернула сторінку до нього.
— Оце все використовується для роботи з мешканцями?
— Ні, це для лабораторних дослідів.
— А ось ці матеріали?
— Для контрольних зразків.
Мерилін кивнула.
— Отже, це окрема діяльність, яку потрібно описувати й оформлювати окремо, якщо виникне така потреба. Не варто добровільно приносити чиновникам сорок сторінок технічної документації, яку вони не просили.
Чарлі задумалася.
— Тобто ти пропонуєш приховати дослідження?
— Ні. Я пропоную відповідати на ті питання, які нам справді ставлять. І, звичайно, надавати все, що ми юридично зобов’язані надати.
Мерилін закрила журнал.
— До того ж я поки не готова пояснювати інспектору, чому реабілітаційний центр використовує…
Вона знову поглянула на назву приладу.
— Що це взагалі таке?
Бакстер охоче відкрив рота.
— О! Це пристрій, який дозволяє…
— Зачекай.
Мерилін підняла руку.
— Мабуть, поки я не хочу знати.
Чарлі засміялася.
Бакстер виглядав дещо розчарованим.
— Але це надзвичайно цікава технологія!
— Не сумніваюся.
Мерилін повернула йому журнал.
— І в тебе чудові записи. Просто спробуймо зробити так, щоб мені не довелося пояснювати їх зміст у суді.
У холі було значно гамірніше.
Черрі сиділа біля бару й розповідала Хаску якусь історію, активно жестикулюючи.
— …і тоді він каже: «У тебе немає дозволу на використання вибухівки»!
Хаск навіть не підняв голови.
— І що ти зробила?
— Запитала, чи потрібен дозвіл на використання його власної гранати.
— Можу здогадатися, чим усе закінчилося.
— Дуже весело!
Мерилін усміхнулася й рушила до сходів.
— А-а! Наша дорога адвокатка!
Вона зупинилася.
Аластор стояв неподалік від каміна з чашкою кави в руці. Його усмішка була такою ж бездоганною, як і напередодні.
— Сподіваюся, ти чудово провела перший вечір у нашому гостинному закладі?
Мерилін повернулася до нього.
— Прекрасно.
Вона зробила ковток кави.
— Щоправда, я не знала, що в декого в цьому готелі настільки крихке его.
Черрі замовкла й повільно повернула голову.
Хаск підняв очі.
Аластор усміхнувся.
— Невже? І хто ж цей нещасний?
— Уявлення не маю. Але, судячи з усього, хтось дуже болісно сприймає критику своїх професійних здібностей.
— Ах, критика! Я завжди відкритий до конструктивних зауважень.
— Помітила. Особливо коли їм присвячують цілу радіопередачу.
Черрі затулила рот долонею.
Аластор весело розсміявся.
— Моя люба, ти розбила приймач!
— Я просто хотіла вимкнути радіо.
— Об стіну?
— Метод виявився ефективним.
Хаск тихо пирхнув.
Аластор трохи схилив голову.
— Мушу визнати, досить радикальний підхід до регулювання мовлення!
— Професійна звичка.
Черрі вже не стримувалася.
— О БОЖЕ, ВОНА СПРАВДІ ЙОГО РОЗБИЛА?!
— Не перебільшуймо, — сказала Мерилін. — Лише одне.
— ОДНЕ?!
— У мене було тільки одне радіо.
Черрі зареготала ще голосніше.
Аластор зробив ковток кави.
— Я сподіваюся, наступний приймач буде міцнішим.
— А я сподіваюся, наступний ефір буде коротшим.
— Ах! Боюся, не можу нічого обіцяти.
— Тоді й не дивуйся, якщо його ніхто не дослухає.
Аластор весело розсміявся.
— Моя люба, ти вже продемонструвала, наскільки уважно слухаєш!
Хаск поставив склянку.
— На жаль, ми всі слухали.
Мерилін скористалася тим, що увага Аластора перемкнулася.
— Що ж, у мене ще є робота.
Вона обернулася до сходів.
— Гарного дня.
— І тобі, моя люба! — весело гукнув Аластор.
Мерилін лише підняла руку на прощання, не озираючись.
Черрі провела її поглядом, а потім повернулася до Аластора.
— Знаєш, а вона весела.
Він усміхнувся.
— Безперечно!
Тим часом Мерилін дісталася своєї кімнати. Поставила чашку на стіл, дістала блокнот і відкрила сторінку зі списком справ.
Поруч із пунктом «Документи для реєстрації» поставила позначку.
Нижче записала:
«Отримати журнали спостережень Бакстера».
Потім перегорнула сторінку.
«Документація реабілітаційної програми».
Мерилін кілька секунд дивилася на заголовок. Підкреслила його й узялася до наступної справи.
— Чарлі, у тебе знайдеться хвилинка?
Принцеса підняла голову від столу. Перед нею лежали кольорові картки, маркери й великий аркуш із написом «ПРОГРАМА ОСОБИСТІСНОГО ЗРОСТАННЯ».
— Мерилін! Звичайно! Заходь!
Мерилін зупинилася у дверях.
— Я не заважаю?
— Ні-ні! Я саме готую нові вправи для групових занять.
Вона радісно продемонструвала картку із зображенням усміхненого сонечка.
— Як тобі?
Мерилін придивилася.
— Гарне сонечко.
— Дякую!
— А чому в нього тринадцять променів?
Чарлі опустила очі на малюнок.
— Ем… А скільки має бути?
— Не знаю. Просто порахувала.
Чарлі засміялася.
— Ти нагадуєш мені Бакстера.
— До речі, про нього. Ми сьогодні спілкувалися.
— Знаю! Він уже розповів мені!
Мерилін підняла брову.
— Справді?
— Так! Сказав, що ти перша людина в готелі, яка попросила показати журнали контролю змін.
— Дивно, що їх ніхто раніше не попросив.
— Бакстер теж так сказав!
Мерилін усміхнулася й поклала на стіл свою папку.
— Власне, саме через це я прийшла.
Чарлі відклала маркери.
— Через журнали?
— Через документацію вашої програми. Я вже переглянула установчі документи, розібралася з приміщеннями й персоналом. Тепер хотіла б подивитися, як ви фіксуєте результати роботи з мешканцями.
— О! У нас є записи!
Чарлі підскочила й підійшла до шафи.
— Зараз покажу!
За кілька хвилин на столі лежала ціла купа папок.
Мерилін розгорнула першу.
— Це всі учасники?
— Не зовсім. Тут ті, хто жив у нас останнім часом. А ось тут — записи групових занять.
Чарлі підсунула ще один стос.
— І ще я веду особисті нотатки!
Мерилін подивилася на різнокольорові обкладинки.
— Бачу.
Вона відкрила одну з папок. На першій сторінці було написано:
«УЧАСТЬ У ПРОГРАМІ — ПОЗИТИВНА ДИНАМІКА».
Нижче — кілька записів, зроблених різними кольорами.
Мерилін перегорнула сторінку.
— Чарлі, а що саме означає «позитивна динаміка»?
— Ну, коли людина починає змінюватися на краще!
— Це я розумію. Але за якими ознаками ти це визначаєш?
Чарлі задумалася.
— Наприклад, коли стає добрішою до інших. Або починає їм допомагати. Або перестає робити щось погане.
Мерилін кивнула.
— Добре. А ти записуєш конкретні випадки?
— Звичайно! Ось, дивись!
Чарлі перегорнула кілька сторінок і показала запис.
Мерилін прочитала.
— «Учасник самостійно запропонував допомогу іншому мешканцю». Ось це вже конкретне спостереження.
— Правда?!
— Так. Його можна порівняти з попередньою поведінкою.
Вона перегорнула ще одну сторінку.
— А ось «сьогодні всі чудово попрацювали» — вже не дуже.
Чарлі трохи знітилася.
— Але ж вони справді чудово попрацювали.
— Я не сумніваюся. Просто мені потрібно зрозуміти, що саме змінилося.
Мерилін поклала поруч чистий аркуш.
— Дивись. Якщо в нас є дата, конкретна дія й опис обставин, можна простежити прогрес. А якщо просто написано, що людина молодець, це приємно, але не надто інформативно.
Чарлі уважно слухала.
— Тобто ти хочеш, щоб ми записували більше подробиць?
— Не обов’язково більше. Краще — точніше.
— О-о-о.
Мерилін усміхнулася.
— Знаю. Сьогодні в мене день точності.
— Я вже помітила!
Вони працювали майже годину. Чарлі розповідала про заняття, Мерилін ставила запитання, переглядала записи й час від часу робила позначки.
Деякі спостереження були дуже докладними.
Інші складалися з одного речення.
В одній папці Мерилін знайшла запис:
«Сьогодні всі поводилися краще, ніж учора!»
Вона підняла очі.
— Всі?
Чарлі усміхнулася.
— Майже всі.
— Тоді чому написано «всі»?
— Бо я не хотіла нікого образити!
Мерилін відклала ручку.
— Чарлі, ці записи ніхто не оцінює за доброту.
— Знаю…
— Якщо хтось зірвав заняття, це теж потрібно записати.
— Навіть якщо він потім вибачився?
— Особливо якщо потім вибачився. Це вже два окремі спостереження.
Чарлі на мить задумалася.
— Я ніколи про це так не думала.
— Для цього я тут.
Мерилін узяла наступну папку.
— А ще я б хотіла, щоб ви відокремлювали поведінку людини від вашої оцінки її намірів.
Чарлі нахилила голову.
— Наприклад?
— Наприклад, «учасник відмовився брати участь у вправі» — це факт. А «учасник не хоче змінюватися» — уже припущення.
Чарлі повільно кивнула.
— Так. Це справедливо.
— Іноді людина може не хотіти виконувати конкретну вправу з десятка причин.
— А іноді просто соромитися, — додала Чарлі.
— Саме так.
Чарлі задоволено всміхнулася.
— Знаєш, із тебе вийшов би чудовий наставник!
Мерилін засміялася.
— Боюся, це вже виходить за межі моєї спеціалізації.
— Але ти так добре все пояснюєш!
— Пояснювати документи й перевиховувати грішників — не зовсім одне й те саме.
Чарлі задумливо поглянула на папки.
— Можливо. Але мені подобається, що ти ставиш стільки запитань.
— Це професійна деформація.
— Тоді вона дуже корисна!
Мерилін розгорнула наступну справу.
Кілька сторінок були заповнені особливо старанно: дати, опис занять, спостереження за поведінкою, позначки про конфлікти з іншими мешканцями та спроби їх вирішення.
Мерилін перегорнула сторінку. Потім ще одну.
— Хм.
Чарлі, яка саме складала попередні папки, підняла голову.
— Щось не так?
— Ні. Навпаки.
Мерилін повернулася до початку справи.
— Цікавий випадок.
Вона ще раз прочитала ім’я.
«Енджел Даст».
— Судячи із записів, спочатку він не надто охоче брав участь у програмі.
Чарлі усміхнулася.
— Це ще м’яко сказано.
— Але згодом ситуація змінилася.
— Так.
Мерилін перегорнула кілька сторінок.
— Тут є досить конкретні спостереження. Він почав частіше брати участь у заняттях, допомагав іншим мешканцям, намагався вирішувати конфлікти без сварок…
Чарлі кивнула.
— Енджел дуже змінився.
Мерилін читала далі.
— І при цьому в нього залишалися труднощі поза готелем.
Усмішка Чарлі трохи згасла.
— Так.
Мерилін перегорнула останню сторінку.
Там було значно менше записів. Потім — порожнє місце.
Внизу стояла дата та коротке формулювання:
«Припинення участі за власним бажанням».
Мерилін повернулася до попередньої сторінки. Знову прочитала кілька рядків.
— Дивно.
Чарлі підняла очі.
— Що саме?
— У нього був прогрес. Не ідеальний, звичайно, але цілком помітний.
— Так.
— А потім він раптом пішов?
Чарлі опустила погляд на папку.
— Так.
Мерилін зачекала.
— Чому?
Чарлі повільно сіла навпроти.
— Це… складна історія.
— У нас є час.
Чарлі розповідала довго.
Про те, як Енджел опинився в готелі. Як спочатку не сприймав програму серйозно. Як поступово почав змінюватися.
Про його роботу на Валентино, контракт і постійний тиск.
А потім — про Вокса.
Про те, як Енджела використали для отримання інформації про готель. Як він став частиною чужого плану, не маючи повного контролю над власними діями.
І як зрештою вирішив піти.
Мерилін слухала мовчки. Лише зрідка ставила короткі уточнювальні запитання.
— Контракт досі чинний?
— Так.
— Він обмежує можливість Енджела відмовитися від роботи?
— Наскільки я розумію, так.
— А Вокс діяв через цей контракт?
Чарлі помовчала.
— Так. Принаймні саме через нього Енджел опинився в цій ситуації.
Мерилін зробила коротку позначку в блокноті.
— Зрозуміло.
— Він не хотів, щоб хтось постраждав через нього, — тихо додала Чарлі.
Мерилін підняла очі.
— Через нього?
Чарлі зітхнула.
— Він вважав, що якщо залишиться, то знову може наражати нас на небезпеку.
Мерилін нічого не відповіла. Перегорнула останню сторінку справи й зупинилася на формулюванні:
«За власним бажанням».
— Це він сам так сказав?
— Що хоче піти? Так.
— А що саме він сказав?
Чарлі замислилася.
— Що так буде краще. Для всіх.
Мерилін відклала ручку.
— Зрозуміло.
Вона ще раз подивилася на записи.
— І де він зараз?
— Повернувся до роботи на Валентино.
— Ви підтримуєте зв’язок?
— Намагаємося. Але це непросто.
Мерилін кивнула. Закрила папку й поклала її поверх решти документів.
Кілька секунд мовчала.
Чарлі уважно дивилася на неї.
— Мерилін?
— Так?
— Ти щось знайшла?
Мерилін злегка похитала головою.
— Поки що ні.
Вона поклала долоню на папку.
— Але я хотіла б дещо уточнити.
— Звичайно! Що саме?
Мерилін підняла на неї очі.
— Чарлі, ти можеш організувати мені зустріч з Енджелом?
Принцеса здивувалася.
— Ти хочеш із ним поговорити?
— Так.
— Про його контракт?
— І про контракт теж.
Мерилін ще раз поглянула на останній запис.
— Але насамперед я хотіла б почути його власну версію.


0 Comments