Строки написанні прологом.

Я впевнена, що українська мова не буде забута, тож й пишу ці нотатки. Не знаю, чи згадають мене колись мої нащадки—наплювати. Головне, аби історію Будинку “Слово” було оприлюднено. Готова покластися, що магущєствєнная совєтская влада не дала нам цілий модернізований будинок просто так. За творчість й культуру? Дзуськи! Єдина емоція, яку в них викликає українська культура — страх. І саме те, до чого може призвести такий тваринний ляк й буде описано в цій паперах.

Дівчина мовчки закриває зелений й зовсім новенький зошит, відкладає в шухляду свого робочого стола. Після ж опирається ліктями о стіл й тяжко зітхає. Але чи права Олександра Дзеркаль? Будинок не розмовляє, але що тоді шепоче по ночах, не даючи спати молодій й талановитій жінці?Можливо, перечуття чи очевидне занепокоєння?