СПОЧАТКУ

…був чудовий день. Та й усього минуло трохи більше семи днів відпустки, яку Азірафель ледве вдалося видряпати у свого керівництва.

У ботанічному саду задуха починала змінюватися прохолодним вітерцем і погрозливим шелестінням листя довкола. Гроза обіцяла бути неабиякою, і Азірафель дуже сподівалася, що стихія не встигне завадити закінченню екскурсії.

Примружившись від сонця, яке ще не встигло сховатись за хмарами, та й від власної короткозорості, дівчина уважно стежила за розповіддю про сади Кью, розминаючи ноги, бо вже втомилася від прогулянки квітучими оранжереями. На заміну фізичним вправам, кудрява білявочка віддавала перевагу екзотичним (і не тільки) делікатесам і книжкам – зараз це неабияк давало про себе знати.

Ведучою екскурсії була, як відмітила улюблениця книжок, вкрай незвичайна особа. Волосся полум’яніло на сонці, висока та дещо худорлява, але неймовірно гнучка. Про рослини вона розповідала дуже активно викаблучуючись майже усім тілом. Побачивши її деінде на вулиці, Азірафель й не подумала б, що це гід, якби не тека з ілюстраціями, нотатками та гарнітура з мікрофоном у руках.

– Подивіться ліворуч, – розповідала дивакувата панянка модельних параметрів, одягнена у все чорне, раз у раз вона натхненно жестикулювала і поправляла розпатлане руде волосся. – Хто скаже, що це таке і чим воно славиться?

– Найбільша компостна купа в Європі? – як школярка, підняла руку Азірафель.

Екскурсовод посміхнулася, начебто схвально, хоча вираз її обличчя було не так просто розібрати – вона за весь час екскурсії жодного разу так і не зняла своїх круглих чорних окулярів.

– Зараз би яблучко з’їсти… – прошепотіла молода жінка, володарка помітного живота, притискаючись до свого нудьгуючого супутника. Вона не відводила погляду від дерева, рясно усипаного спокусливими червоними плодами. Азірафель розчулилася і подумки з нею погодилася.

– Одного разу в саду одна дама сказала те ж саме, і нічого хорошого з цього не вийшло, – хитренько посміхнувшись підводила руда дівчина, – …ну гаразд.

Екскурсовод швидко озирнулася на всі боки, зірвала з гілки яблуко і простягла майбутній матері.

– У перший і останній раз, як виняток, а хто сам полізе рвати яблука, чи не-яблука, той… буде чіпляти їх на місце, напевно. Це вам не Едемський сад!

В цей момент, немов будучи передвісником самого божественного гніву, небо розітнула блискавка, оглушливо пролунав грім. Учасники екскурсії заметушилися, діти радісно заверещали.

Гід оголосила, що екскурсія закінчена, і незворушно пройшла своєю подіумною ходою під найближчий навіс.

***

Поступово всі розбіглися, і тільки Азірафель забарилася під навісом у виходу – ноги страшенно втомилися, та й дощ все ще лив надто сильно, щоб іти без парасольки й плаща. Нові бежево-коричневі броги так невчасно протерли дірку в капронових колготках, а разом з тим і в нозі, а пластиру, як на зло, з собою не було.

– Або мені здається, або у вас була парасолька в руках усю дорогу. Помаранчева, така яскрава, аж очам було боляче, – почувся надто близько голос гіда, несподівано спокійний і м’який, зовсім не такий, який був для публіки.

Азірафель відчула, як кров приливає до її щок.

– Ах, так, парасолька. Мені все одно не підходить до одягу, нам їх на роботі дарували, щоб ми згадували про рідну компанію частіше. Хоча, з іншого боку, колір досить життєрадісний.

– Ви ж його віддали, правда?

– Ммм… так, та молода леді зовсім замерзла, і вона при надії, а йти звідси їм досить далеко… Як думаєте, якщо моє начальство помітить, що я тепер з іншою парасолькою ходитиму, вони не подумають, що я недостатньо лояльна співробітниця? – Азірафель сама не розуміла, чи турбує її це всерйоз, чи їй просто смішно від власної тривожності та відвертості. – А що подумає ваше начальство, якщо ви так і надалі роздаватимете яблука на право й на ліво? Воно ж… воно ж навіть було немите!

Дівчина вислухала, й лише знизала плечима.

– Регулярний контакт з бактеріями та мікроорганізмами сприяє укріпленню імунітету, та, за останніми даними, профлактиці аутоімунних захворювань. Їм обом корисно буде. Сподіваюся.

Азірафель подумки погодилася і опустила погляд на свою п’ятку, після чого драматично зітхнула.

– Що ж, і мені доведеться розвивати свій імунітет. Або гангрену. Як піде.

Руда модель нарешті зняла окуляри і нахилилася, щоб подивитися на рану. Азірафель із подивом відзначила, що очі дівчини виявилися світло-карими, як складний відтінок бурштину. Вона випросталась і намацала щось у кишені своїх нестерпно вузьких чорних джинсів.

– Візьми, і не треба мені тут вмирати, будь ласка, – пробурчала прихильниця рослин і простягла Азірафель антибактеріальний лейкопластир.