Глава 3

Богиня, створюючи Всесвіт, у рідкісних випадках була лінивою, проте іноді на Землі трапляються абсолютно незбагненні речі. Наприклад, попри те, що синій кит абсолютну більшість свого життя проводить під водою, він не є рибою, а славиться як найбільший ссавець на планеті, і навіть має пупок.

Або інше, згідно із законом полярності, протилежності притягуються, нас неминуче приваблюють люди з протилежними якостями. Але навіщо був створений Богинею цей закон?

І, нарешті, не тільки для Кроулі виявився приголомшливим той факт, що абсолютно пересічна продавчиня найуспішнішої і найавторитетнішої мережі книгарень міста, має хист до зачарування публіки фокусами. Проте, треба додати, що такі поняття як “мати хист” і “володіти ним сповна” рідко збігаються. В цьому сенсі Азірафель, на жаль, не пощастило.

Помітно нервуючи, але не дозволяючи усмішці зникнути з обличчя, вона ховає руки під столом, наче перебираючи щось, і з новим припливом азарту в її руках з’являються великі сталеві кільця. Вона смикає їх, показуючи дитячій аудиторії їх беззаперечну цілісність, потом промовляє закляття, і чимдуж смикає їх – дзвінкі кільця розійшлися, наче з самого початку не були з’єднані. Діти заплескали у долоні. Фокусниця із картатим метеликом настільки зраділа, що недбало махнула рукою, зачепила реквізити на столі – дрібні стаканчики, коробочки, кульки, необхідні для подальшого виступу, посипалися додолу.

Діти одразу кинулися підбирати цікаві магічні штучки, натомість Азірафель пробує повернути їх увагу до себе.

– Ні-ні-ні, не зважайте на це. Ось! Дивіться! Як ви думаєте, для чого мені цей шовковий зелений і, безперечно, магічний шарф?

Декілька підлітків, що, не на користь юної фокусниці перебували прямо біля неї, вже деякий час сверлили Азірафель нудьгуючими і трохи роздратованими поглядами.

– Це мабуть для якогось магічного удушення? – зацікавлено пискнув голос малечі з юрби.

– Почекайте і побачите!

Фокусниця кидає шарфа собі на плечі, обережним рухом обмотує його довкола шиї, зв’язує легкий вузол, переміщує пальчики до двух його кінців і чимдуж смикає.

– Та-дааам! Як наче і не був прив’язаний!

Цей шарф моментально опинився в її руках. Малеча грайливо заверещала, натомість десь пролунали дитячі скептичні коментарі по типу “я все бачив”, “тю, не вмієте дурити”.

– Добре-добре, нічого страшного. А тепер я продемонструю вам, дорогі діти, – ніби все йде за планом, Азірафель й надалі створювала атмосферу таємничим голосом, – фокус із зникненням пальця! Хто хоче стати добровольцем?

– Серйозно? – спантеличено мовив Хастур, – у нас в лабораторії “фокуси” і то ефектніше виглядають.

Лігур періодично поглядає в палатку навпроти, прискає сміхом і валиться другу на плече, доповнюючи це всілякими неприйнятними коментарями.

– Це найжалюгідніше, що я колись бачила, – Кроулі з кислим лицем схрестила руки на грудях.

***

Минула майже половина дня, спека виявилася неймовірною і білі палатки з неприємного матеріалу зовсім не виправляли ситуацію. Людей коло біологічної локації наразі було зовсім не багато. Хастур і Лігур зловили вдалий момент і зникли кудись у пошуках перекусу. Кроулі тримала у руці стаканчик охолоджуючого напою і, думаю, нікому не варто було знати, чому вона із особливим задоволенням смакувала його. На язиці кожного разу залишався присмак її улюбленого алкогольного мохіто.

Наразі її увага була прикута до маленького хлопчика, який швидко опинився біля препаратів у формаліні. Деякі з них були дійсно лякаючими для малечі. Як ось, наприклад, людський ембріон з вадами, довкола якого у жовтій рідині плавав фрагмент плаценти. Кроулі майже всміхалася з того, як Уорлок нахилився і завмер напроти цього препарату, вражено вивчаючи його очима.

– Агов! Ти мене чуєш?..

І Кроулі вибухнула сміхом, прикриваючи рота і вмощуючись зручніше на стільці. Уорлок подивився на неї трошки зніяковіло і ображено, але його увагу вже привернули демонстраційні анатомічні муляжі.

– Ні, Уорлоку, ти не можеш забрати цю кістку з собою, тільки тому, що я була твоєю нянькою.

– Ти працювала нянькою?

Біологиня раптом чує голос поблизу себе – та дівчина із книгарні. Важко було не помітити її піднесений настрій, волоссячко майже світиться у променях сонця і Кроулі затримує на ній погляд, повільно підводячись.

– Мабуть ти любиш дітей, вмієш ладнати з ними?

Руда кинула погляд на малого, підняла брови, втягуючи в себе мохіто.

– Нікого я не люблю. Ненавиджу цих маленьких гівнюків.

Азірафель зніяковіло пустила погляд і вирішила за доречне змінити тему.

– Несподівана зустріч! – і знову Кроулі зустріла її янгольську посмішку. Стоп, “янгольську”? Кроулі здивувалася, звідки в неї з’явилося в голові таке порівняння.

– Так, дуже рада.

Азірафель радісно ступила ближче і по-змовницьки спитала у рудої, наче в нетерплячці.

– Як тобі фокуси?

– Так.. Це було несподівано.. І, дуже.. яскраво! Впевнена, всім запам’яталося.

Азірафель заплескала в долоні від радості. Кроулі посміхалася, але не дурноватим фокусам, а її щасливому вигляду. Їй раптом захотілося пригостити її коктейлем. Та навряд чи вона оцінила б..

– Привіт, Антонія!

Кроулі помітити не встигла як її палатку оточила компанія дітлахів.

– Ба, які люди, Адаме! Як життя?

– Це краще ти нам розповідай, ми завітали до вас з метою отримання знань, – з кумедною дитячою суворістю сипала словами смуглява дівчинка у толстовці з дивним написом, – може хтось з нас після твоєї розповіді вирішить навчатися на біологічному.

Кроулі замучено поглянула на Азірафель, промовляючи до неї одними тільки губами “ненавиджу”, і зникла у юрбі дітлахів.

***

Сонце вже давно не пекло і саме збиралося сховатися за багатоповерхівками через дорогу. Наближався вечір і нарешті трохи попрохолоднішало.Кроулі тільки зараз за весь день наважилася на перекус і з апетитом смакувала шаурмою з курятиною та теплими овочами, поки хлопці вимикати техніку і збирали у великі картонні коробки приладдя, частини тіл і демонстраційні манекени.

– Ні, Хастуре, це краще поклади в іншу коробку, а тут звільни місце для препаратів у формаліні. І, до речі, я сама їх понесу, ви тільки складіть це все добренько.

Хлопець з розпатланим волоссям простояв кілька секунд, розгублено витріщаючись на фрагмент грудини з м’язами у своїх руках, поки зрозумів, що дівчина мала на увазі.

– Ти сама чого сидиш там? Краще б вже про таксі домовилися.

– Яке таксі? Я на машині, бовдуре.

Хастур скривився.

– Бестіє, бачу, в тебе враження від цього дня не дуже яскраві залишилися.

– Ну чого ж, – встряг в розмову Лігур, заклеюючи скотчем бортики завантаженої коробки, – кумедні кадри траплялися, я так реготав з тієї набожної парочки батьків, коли їх син, надивившись у нас всякого, оголосив їм, що збирається стати патологоанатомом.

Хастур і Лігур залилися сміхом.

– Так ти ж сам йому і розповів про цю професію, бовдуре, коли побачив як малий зацікавлено все розглядав.

– А та фокусниця?, – продовжив Лігур, – невже ти не посміялася від душі з її витівок?

– Ні, – крізь зуби коротко відрізала Кроулі. Ця розмова вже дійсно починала дратувати її.

– Чому? – хтось смикнув за язика Хастура підтримати розмову, – ти ж сама сказала, що її фокуси – найжалюгідніше, що ти колись бачила.

– Ходімо вже! Через годину я повинна вже бути вдома, а ще експонати треба повернути..

Кроулі повернулася спиною до виходу, поки розмовляла з хлопцями, саме підійшла взяти коробку, тому точно не побачила похмурого і пригніченого обличчя дівчини з книгарні, яка саме під час їх розмови проходила повз. Її мініатюрна фігурка, навантажена пакунками, помітно осунулася, і через мить зникла у службовій машині.