Глава 2

– Пані, а що ось це таке? Це має бути десь.. звідси? – Усміхнена жіночка з юрби відвідувачів, що опинилася найближче до столу вказала пальцем на свою грудну клітину.

– Не вгадали, це фрагмент тазового суглобу, тут показано з’єднання двох кісток.. тільки з незвичного ракурсу, тому одразу і не зрозуміло.

Не зважаючи на спеку і задуху в палатці Кроулі вдало знаходить сили лояльно задовольняти цікавість відвідувачів і розповідати різні цікаві факти.

– І як я вже сказала епітелій вкриває колагенові волокна, саме ті, що роблять пружними наші милі личка, ну, звісно, до моменту, коли старість починає брати своє. Тоді колагенові зв’язки руйнуються, його кількість в організмі зменшується і шкіра починає обвисати.

Маленьке дзеркальце повернулося, шукаючи промінь світла, легким дотиком руки дівчина поставила гістологічний препарат в мікроскоп і звернулася до зацікавлених.

– Зараз ви можете побачити структуру цієї тканини. Прошу!

Поки народ був зайнятий, роздивляючись демонстраційні матеріали, Кроулі непомітно зробила кілька кроків назад до своїх помічників.

– Наче все йде спокійно, – Хастур сидів на розкладному стільці, жуючи банан.

– Так, але не розслабляйтеся. Ви й оком не встигнете кліпнути, як з’являться ОТІ, – сказала вона, багатозначно вказавши кудись пальцем і піднявши брови, – буде багацько хлопопів. Тому, Хастур, швидко припинив їсти матеріал для експерименту, вийшов разом з Лігуром і продивився територію.

Хлопці зітхнули, але послухалися. Хастур в своїй манері кинув шкірок банану де заманеться і Кроулі закатила очі.

– Дайте мені знати, як їх побачите, я хоч встигну прибрати на безпечну відстань банки з формаліном.

Поки Хастур зі скам’янілим лицем демонструє склянку з незрозумілим вмістом публіці, Кроулі виступає так, ніби перед їх невеличкою палаткою зібрався цілий стадіон. Вона активно жестикулює, тілом наче витанцьовує слова, намагаючись як найдоступніше пояснити пересічним людям принцип добування молекул ДНК з банану.

– І тепер ви бачите серед товченої суміші і ще декількох реагентів, про які я розповідала вище, – зупинившись біля зніяковілого білявого хлопця з посудиною, Кроулі демонструє указкою результат експерименту, – ось, бачите? Ці маленькі білі, майже сяючі цяточки – це і є славнозвісне ДНК, яке кодує інформацію про абсолютно все у вашому організмі: від кольору волосся і очей, до власних схильностей і характеру. Та-дааам! Не чую вашого враженого “Вухуу!”.

Проте очікуваної феєричної реакції не було. Перший ряд, що складався із декількох школярів і їх батьків звісно здивовано видихнули і рушили ближче до Хастура зі склянкою. У ключовий момент виступу рудої біологині увагу інших присутніх привернуло диринчання якоїсь службової машини і подальші гучні звуки перетаскування дерев’яних коробок.

Кроулі і сама зробила крок в сторону, обпершись боком об залізний тримач палатки. “Потрапляй в Книжковий рай та свою книжку обирай” – червоніли літери над емблемою земної кулі біля відкритої книги на блакитній вантажівці. Кроулі гмикнула від дурнуватих слів і повернулася до експонатів. Занадто довго вони вже без нагляду.

Об одинадцятій годині лекторій відкривається виступом на історичну тему, тому більшість відвідувачів поквапилися у приміщення, щоб зайняти глядацькі місця. Кроулі, втомлена від спеки, відпочивала на стільці, закинувши ноги на коліна Лігура і махала на себе програмкою заходу, наче віялом.

“Навіщо було взагалі брати ці книжки? Тарологія? А це що? Ґрунтовні й вичерпні пророцтва Агнеси Псих?”

– Оце чудили ці книжкові ботани.

– Ти про кого, Хастуре? – підняла чорні окуляри і прослідкувала за його поглядом.

– Давно за ними спостерігаєш? Може сподобалась та чорноволоса?

Кроулі хитро посміхнулася і хлопець зніяковів.

– Припини. Просто стільки людей, а шуму найбільше тільки від цих двох.

Кроулі спрямувала погляд з-під своїх чорних окулярів на двух приємних дівчат у палатці напроти, обох одягнених в світле і, як здалося Кроулі, аж занадто офіційно для сьогоднішньогозаходу.

– А тобі Лігуре? – штовхнула майже сплячого хлопця в плече, – Хто з них тобі більше подобається?

– Ніхто, – відрізав Лігур, навіть не дивлячись, про кого йде мова, – бо таким як ми, з тими книжковими “янголятами” взагалі не світить.

– Ти взагалі нас зі сторони бачила? – погоджуючись, додав Хастур.

Проте худлодява дівчина не чула їх і вже якийсь час спантеличено вдивлялася у знайомі білі кудрі, невеличку щільну поставу у білій рубашці з метеликом і світлих брюках, що поспіхом розкладає купу книжок, флаєрів і журналів на столі.

Біологиня таки впізнала її – одразу в голові вималювалася їх зустріч у ботанічному саду, яблоко, дощ, відсутня парасолька та пластир.

Ось вона повертається до своєї помічниці, вказує їй де розмістити якісь незрозумілі штуки у коробках, навіщось чіпляє шовковий шарф на тримач позаду неї, помічає погляд Кроулі навпроти, абсолютно невимушено посміхається, махає рукою – і швидко повертається до роботи, починаючи розпаковку чергової коробки з книжками.

А може від спеки Кроулі все це здалося?..