Розділ IV. За колір твого волосся! 

– Здається, я вже добряче сп’янів, – відкинувшись головою на диван, зауважив Техьон. Його довга і гнучка шия опинилася під пильним, нечитабельним прицілом чужого погляду, – ще пару ковтків і буду як ти.

– Я ще *гик* о’кей.

– О’кей? – передражнив Техьон донсена, ледь склавши пальці відповідним чином. – О’кей!

Щирий усміх лунко розлітався по-королівськи просторою, але майже порожньою оселею. На всі 302,5 м2 лише дві пʼяненькі тушки, та й ті тіснилися у вітальні на килимі.

Позаду хлопці облишили кілька пляшок вина, поганий настрій і здатність спинитися вчасно. Тож, поки Техьон вилизував зі свого бокала останні краплі червоного напівсолодкого, Кукі встиг відкоркувати біле. А поза як в повсякденному житті жоден з них не був звичним до алкоголю, новий напій зробив молоді голови хмільнішими одним лише своїм яскравим ароматом.

– За примирення пили, – почав Чонґук загинати пальці. – За те, щоб клята пухлина здохла, але без мене…

– Пили тричі.

– За Чіміна, Намджуна, Юнґі, Хобі, Джіні та нас двох…

– Випили за кожного окремо по черзі. І за здоровий восьмигодинний сон теж хильнули.

– Воу! – підскочив Кукі, наче вжалений. – Воу-о! Я знаю, хьон! Знаю!

– Що там?

– Я знаю, ще один привід підняти келихи.

– Та кажи вже!

– Ми не пили за твій новий… Старий? За колір волосся.

– За натуральний?

– Умг, за нього.

– Чонґук!

– М-м?

– Чому мені здається, що цей привід висмоктаний із пальця?

– Ні, хьон, не кажи так. Це важливо, – перш ніж обґрунтувати, Кукі загадково посміхнувся і знову відпив зі свого келиха. – Той твій дратівливий блакитний. С-с, – втягнув він повітря крізь міцно зімкнуті зуби, – ти не повинен більше на нього погоджуватися за жодних умов. Надалі не дозволяй стилістам фарбувати тебе в блакитний, гаразд?

– Було настільки погано?

– Им-им, – заперечив Чон. – Було ну ду-у-уже класно. Просто карколомно.

– Аж так?

– І навіть більше. Чорт, Техьона-а, ти просто не відстрілюєш всієї серйозності ситуації. Люди й без того на тебе витріщаються звідусіль. Буквально стікають слиною, – золотенький макне стишився до шепоту, аби навіть стіни не могли почути його одкровень. – Розумієш, хьон, синій тобі, безперечно, пасує. От тільки він приваблює забагато хтивих поглядів.

– Все, Чонґук, – всміхнувся Техьон, знічено пропускаючи крізь пальці свіжо вифарбуване волосся, – більше не пий. Чуєш мене? А ну, віддай сюди свій келих! Віддай кажу, бо з твого рота вже дурниці лізуть!

– Те-Те, ти що це, не віриш мені? Правда не віриш?

– Не те щоб.

– Ні, ти дійсно мені не віриш.

Невпевнено, хитаючись зі сторони в сторону, Чонґук зіпнувся на ноги, аби лише за півкроку впасти на коліна поруч хьона.

– Той паскудний блакитний підкреслював усі переваги досконалих рис твого обличчя, – стис юнак своїми прохолодними долонями чужі розпечені щоки. – Ти ба, створили вони образ вродливого, але байдужого хлопця. Пф-ф, образ! Наче у житті ти інакший. Але ж, чотра-біса, всі ведуться. І я, блядство, також повівся. Хочеш дізнатися, які особисто в мені бажання пробуджував твій «образ»?

– Чонґук! – Застережливо забринів низький тембр, коли веселощі різко змінилися чимось хвилюючим та серйозним.

Інтимним.

– Хотілося відігріти тебе й познайомити із почуттями. Знаєш, із такими трепетними: із ніжністю, із симпатією, із хтивістю… З любовʼю.

– Чон Чонґук – Техьон ще раз спробував привести донсена до тями, але той лишився глухим до його слів.

– Ш-ш! – натомість він приклав до чужих уст вказівний палець і зазирнув хьону у вічі, спонукаючи помовчати.

Насправді ж, Кукі лишень хотів, аби його не перебивали. Йому було конче необхідно закінчити думку, допоки вона не щезла.

Допоки вона…

Допоки…

Щезла.
Розчинилася у відчутті тепла та пружності жаданої людини.

– Завжди такий красивий, – від алкоголю й наростаючого збудження голос донсена звучав тепер спокусливо хрипко, – Твоя дика харизма вже підкорила увесь світ, але тобі й досі замало, чи не так? Ти щодень гарніший, з кожним новим образом бентежніший. Ти зводиш людей з розуму, хьон, і одного дня все це неодмінно вийде з-під контролю.

Кукі облизався, наче дивився не на людину, а на соковитий шмат мʼяса.

– В мене хороша охорона, – ковтаючи густу слину, майже безголосо відповів Кім, – і менеджер-цербер.

Пульсація у паховій зоні натякала йому, що час уже припиняти цю недолугу розмову. Чонґук пʼяний, а він сам занадто зацікавлений у продовженні, аби дозволити тому статися.

– Годі, Кукі, я все зрозумів, – вперся Техьон руками в груди навпроти, аби якщо не збільшити, то хоча б не зменшувати дистанцію між ним та Чонґуком, – ти хвилюєшся. Дякую, це дуже цінно. Та нічого не поробиш, природа сотворила мене вродливим. Я не можу піти проти її задуму. Тож…

– Тож? – гаркнув молодик, нахабно проникаючи в чужий рот язиком. Одразу глибоко, по-господарськи. – Бісиш!

Техьона обурило подібне нахабство. А ще неабияк спантеличило і до бісиків розпалило. Це вже було далеко за межами нормальності. Чи де в тієї нормальності взагалі межі?

– Жупинишь! – Хоча противитися не було особливого бажання, Те-а старався не підкорятися заразному божевіллю, котрим пашіло від молодшого. – Щон Щонхук!

Він відбивався. Правда відбивався, аж поки Кукі не перехопив його руки своїми міцнішими та не поцілував глибше. З відчаєм. Так болісно і чуйно, що серце вмить по-зрадницьки занило. Затрепетало в грудях, пориваючись до свого господаря, в його руки, на його милість чи гнів. Байдуже. Аби він тільки звернув на них свою увагу.

Техьону голова паморочилася від нової реальності, що відчувалася під пальцями та в присмаку поцілунків. Здавалося, за його спиною світ повільно перетворювався в руїну. Метафорично, звісно. Але подекуди метафоричний зміст подій видавався значно вагомішими, ніж рутина сіробуденної дійсності.

– Мій, – хтонічно гримнув Чонґук, поваливши хьона на землю і підімʼявши під себе.

Останній лишень встигнув зойкнути, коли між його гостинно розведених ніг врізався чужий отвердлий пах, а вздовж чутливої шиї ковзнув неймовірно здібний язик.

Все, що відбувалося довкола, здавалося таким нереальним. Пʼяним, але напрочуд приємним маривом. Техьон вже забув, як то, відчувати до когось сексуальний потяг. Давно у нього нічого і ні з ким не було. Навіть із самим собою. Лібідо здохло десь приблизно роки півтора назад. Просто виснажилося і впало в сплячку. А руки без його покровительства самі у спіднє рідко лізли та й те не дуже охоче.

– Мій, – лишаючи на чужому тілі моторошні пурпурні плями, заявляв донсен свої права на цього хьона. – Не віддам нікому. Назавжди мій.

Хотілося б, щоб завтра Кукі повторив свою обіцянку знову. Щоб так само зарікся нікому не поступитися, але вже натрезво. Аж лячно, як сильно Техьону хотілося, щоб цей свавольний юнак жадав його не тільки зопʼяну. Та для початку було б не погано, якби Чонґук бодай щось із сьогоднішніх подій запамʼятав, а не так, як сталося минулого разу.

– Треба спинитися, – задихався Те, штовхаючись назустріч чужим рухам. – Ми повинні зупинитися, Чонґук. Чон Чонґук!

– Зараз кінчу, – простогнав хлопець натомість і сильніше притисся до хьона.

Останні фрикції на межі болю, але Кукі дійсно після них стих. Кінчив, як і погрожував ще мить тому, зовсім тихо і стримано, та почав плавно поринати в сон. А що йому, пʼяному й розніженому, це ж не він втратив стимуляцію за крок до оргазму.

– Ні! Чорт забирай! Ні! Ні! НІ! – жалібно заскиглив Кім, притираючись до обмʼяклого тіла. – Ще трішечки. Ще зовсім трішечки.

Він як міг звивався під непритомним юнаком, намагаючись відшукати  шлях до кульмінації, котра буквально маячила на горизонті усього лише мить тому. Довелося добряче попрацювати стегнами й мізками, аби в голові склалася потрібна картинка. Та, де саме Чонґук керував своїм хьоном та його насолодою, а Техьон лише покірно йому давався. Точнісінько як жертва, яка вирішила не опиратися своєму мучителю.

Спрацювало.

Те усвідомив, що це дійсно спрацювало, коли мʼязи зсудомили пекучі спазми, а в білизні різко стало вогко. Напруга від підтиснутих яєчок віддавала невимовним болем прямісінько в живіт. Може, саме через це по щоках покотилися сльози. Через фізичний дискомфорт, а не через їдкий розпач, котрий розʼїдав груди.

– Тихше, – зашепотів Техьон, турботливо обіймаючи свого в усіх сенсах любого донсена, хоча насправді він сам був тим, хто потребував зараз підтримки та втіхи. – Тихше, Чонґук-а! Все гаразд.

Раніше V часто фантазував, якою б могла бути між ними з Кукі близькість. Однак в жодній із цих потаємних сороміцьких думок, він не кінчав пʼяний на твердій підлозі припечатаний до землі ще пʼянішим тілом у відключці.

Це було принизливо, з погляду першого разу. Зовсім не привабливо. Не так, як Техьону наївно мріялося ще з ранньої юності.

Від старших йому неодноразово доводилося чути про те, що насправді нічого романтичного у коханні не має. Більшість із них стверджували, що пристрасть в почуттях минається приблизно за рік, потяг — за кілька років. А від початкового поняття кохання, на якому люди сходяться в пари, вже на фініші першого десятиліття не лишається і спомину.

«Краще ніколи не закохуйся, Техьона-а. Тільки згаєш час і набудеш комплекс неповноцінності», – любила повторювати мамина сестра, яку чоловік зраджував протягом всього подружнього життя.

Шкода, що Техьон так і не дослухався до тієї мудрості. Завжди у щось вірив, на щось сподівався. Безнадійний романтик. Безголовий. Від того зараз і потерпав.

– Мій Техьон-а-хьон, – буркотів Чонґук, обслинюючи чуже плече.

Хьон йому у відповідь тихо плакав.

– Не треба, – благав надломаний голос.

Скляний погляд впивався у стелю, поки скупі сльози змивали зі скронь напругу. Все знову пішло шкереберть. Даремно тільки мучився розлукою із цим нестерпним хлопчиськом. Ну от чого він так по-хижацьки увіпʼявся Техьону в душу? Чому б йому не вшитися до біса й не дати змученому серденьку спокою? Адже нічого не зміниться. Вони це вже проходили, і розвиток подальших подій Техьон міг передбачити із точністю до найневиразнішого руху. А станеться, ймовірно, ось що — Чонґук на ранок всієї цієї недолугої вакханалії не згадає.  Водилася в нього схильність до алкогольних амнезій. Ну, або ж до акторської майстерності. Тут правди ніхто, окрім самого Кукі, не скаже.

Однак на шляху їхніх подекуди дуже непростих взаємин подібне траплялося. Одного разу милий і невинний хьон вже збирав свої щирі та нікому не потрібні почуття купки. Такої малюсінької нікчемної купки сподівань, розбитих об відверту Чонґукову гетеросексуальність. Того часу всі зорі зійшлися в якийсь ну ду-у-уже трагічний для Техьона знак. Ввечері алкоголь їм з донсеном розвʼязав язики та руки, а вже вранці V читав свіженьку новину про чергову подружку найвідомішого з усіх відомих макне Південної Кореї. Там і подробиць було на три життя, і фото від папараці з усіх ракурсів.

Чонґук, притримуючи бідолашну голову обома руками, висловив стурбованість лише з приводу невміння вчасно спинитися. У тому, що стосується алкоголю, звісно. Він успішно проігнорував нові плітки, проігнорував свого хьона, а ще те, що між ними сталося. Про майже невинну близькість хлопець і словом не обмовився. Все здавалося таким як завжди. От тільки Техьон більше не був собою звичним. Він відкрився. Дозволив торкнутися чогось складнішого ніж людське тіло. Сам торкався, як йому здавалося, чужої таємниці.

Здавалося.

Просто здалося. Чонґук підтвердив це того ж вечора. Стильно вдягнувся, смачно напарфумився та під схвальний свист інших мемберів гайнув на стосоте а-ля побачення. Особисте життя молодшого товариша збадьорило всіх. І лише Техьон посміхався так, ніби йому нерв на обличчі зсудомило, а вночі від розпачу та нестямного болю безголосо кричав у власну змочену сльозами подушку.
Чонґук того разу так і не повернувся ночувати в гуртожиток.

***