Розділ 2
by VladaДощ завжди супроводжував Лондон, особливо в осінній період. Краплі стікали з парасольки поки я йшла від таксі до будиночку на Бейкер стріт. Піднявшись по сходах я стала перед дверима будинку.
221В
Остання цифра була трохи нахилена вправо, не довго думаючи я виправила недолік. Напевно я навчилась цього від свого роботодавця, він завжди був до тошноти педантичною людиною, скільки я його знаю.
Постукав в двері мені відкрила місіс Хадсон. Приємна бабуся з дуже цікавим минулим.
— Лія люба, не очікувала тебе тут побачити. Заходь швидше, он яка злива.
Я стримано посміхнулась та зайшла в дім. Склавши парасольку я залишила її при собі, ще одна перейнята звичка.
— Погода неймовірна.
— От була б ти в моєму віці, то стегно б тобі казало зворотнє. Шерлока немає зараз, проте він мав скоро повернутися.
— Тоді я почекаю. Можна піднятися нагору?
Жінка кивнула та пропустила мене на сходи. Я зайшла в вітальню, проте, на диво, я була тут не одна. Чоловік середнього віку побачивши мене відклав газету та встав з крісла.
Постава рівна, одяг звичайний не яскравий, зачіска коротка. Я б сказала працював, або в держ-установі, або був військовим, проте на посадовця не тягнув одяг. Військовий.
— Перепрошую Ви до Шерлока Холмса?
Я опустила погляд, а потім знову підняла.
— Так, я почула про вас,— важко ковтнула,— скоріше прочитала про вас. Він допомагає людям. Я… я думала він зможе мені допомогти.
Брехня. Чисто награна брехня. Проте мені було весело і цього досить.
Я підняла руку до грудей трохи тремтячи нею.
— Може Вам води? Проходьте, сідайте. Міс…
— Хелворн. Місіс Хелворн.
Я сіла на крісло, яке скоріш за все належало Шерлоку. Його парфум я завжди впізнаю, через що легенька посмішка осягнула моє обличчя, поки чоловік наливав воду. Поставивши її на столик він сів напроти.
— Прошу пробачення, я не представився. Доктор Ватсон. Джон Ватсон.
Доктор? Я не могла помилитися. Хоча… ні, не могла. Що я не врахувала?
— Приємно познайомитися, але ,на жаль, при таких обставинах.— я опустила погляд.
Я взяла воду та відпила трохи. Пролунав звук доторка чашки скляною поверхнею.
— Можу запитати, що в Вас сталось? Щоб розуміти всі аспекти робити.
Я кивнула.
— Так… так звісно. Мій чоловік працював на… уряд. Але, перепрошую,— я прибрала сльозу швидким рухом,— не знаю що сталось. Розумієте, це все так… спонтанно. Я навіть нічого не зрозуміла. Йому набрали і він зник. Сказав, що по роботі і все.
— Мені шкода. А поліція, що на це?
— Нічого. Вони мовчать. Тому я вирішила запитати більш незалежних експертів. Розумієте… в нього складна робота. А що мені сказати сину?— Я опустила голову на руки на декілька секунд і зробивши глибокий вдих знову випрямила спину.— Розумієте він вже питає.
— Все буде добре.
Як я ненавиділа цю фразу. Коли так кажуть ніколи не стається щось хороше.
— Як звати сина?
— Джеймс.
Навіть не подумав сказала це імʼя. Напевно щось ще памʼятало його…
Двері відчинили і зайшла людина, яку я хотіла побачити. Вставши з крісла я підійшла до детектива.
— Шерлок, в нас гостя – місіс Хелворн.
Його погляд метнувся до мене. Далі на руку на якій не було каблучки. Він бачить, а я і не приховую.
— І що в місіс Хелворн трапилось?
— В неї проблема так як чоловік зник з непередбачуваній ситуації.
— Джон думай.
Доктор глянув на мене, а потім на Холмса, який дивився на мене не відриваючи погляд. Ватсон почав здогадуватися.
— Почекайте… в Вас немає ніякого чоловік, я прав?
Я рівно стояла без натяку на будь яку емоцію. Стриманість – це що навчило мене життя в першу чергу. Емоції – слабкість.
Шерлок підійшов до вікна відкриваючи його та все рівно слухав роздуми друга.
— Чому Ви так вважаєте? Треба доказ, доктор Ватсон. Чи не доктор? Я б сказала військовий. Я не могла помилитися.
— І не помилилась. Військовий лікар,— кинув не обертаючись від вікна Шерлок.
Я була права. Хоч і частково.
Доктор дивився на мене намагаючись знайти хоч одну підказку, але я полегшила йому життя піднявши руку без каблучки. Він кивнув головою з іронічною посмішкою.
— То хто Ви?
— Міс Аделія Хелворн.— простягнула руку Джону, який відразу ж пожав її.
— Моя названа старша сестра.
Мене з веселила реакція чоловіка на коментар Шерлока. Хоч ми ніколи і не були брат з сестрою. Принаймні не по крові.
— Ну це голосно звучить.
— Нічого не розумію.
Частково мені навіть стало шкода Ватсона. Вплутали його в історію.
— Я була донькою його з Майкрофоном хрещених.
— Тому вона провела в нас купу часу. Постійно з Маком намагались мене виховувати.— Шерлок глянув на друга.— Пожалів би мене з таким жахливим дитинством. До чого ця сцена? Чому ти тут? Він прислав?
— А я хіба не можу скучити за молодшим братиком?
Я підійшла до Холмса занадто близько як для етикету. Небезпечна гра. Ходити по лезу найбільше задоволення. Проте це лезо було не таким гострим, з яким я стикаюсь зазвичай.
— Ні, не можеш.
Я відступила на крок та обурливо, награно надула губки, Майкрофт завжди ховав емоції, проте я надавала перевагу ними грати, тоді ніхто не може спіймати тебе на справжньому.
— Що хотів Майкрофт?
— Передати, щоб ти врешті решт знайшов нормальну роботу та не витрачав на бог зна що свій талант. І я з ним повністю погоджуюсь.
— І піти як ви? Краще все таки витрачати його на різні «нісенітниці».
— А ким Ви працюєте, міс Хелворн?— почулося позаду.
— На матінку Британію.— кинула коротку відповідь без емоційно.— Але це твоє життя і я справді рада тебе була бачити, Шерлоку, проте мені час. А ще мені було просто нудно.— відповіла на одне з його питань.
Я розвернулась і взявши парасольку яка стояла біля входу я майже вийшла, як мене зупинили.
— Ти схожа на нього. Аж занадто.
Але я пішла не відповівши на коментар.

0 Comments