Розділ 2 – “Ферма Кеттелів та перша робота”

Підійшовши до ферми, Арнольд нарешті зміг її оглянути. В центрі ферми стояв великий акуратно викладений кам’яною цеглою особняк з ідеально симетричними стінами та вікнами, перед самим будинком росли кущі, квіти та кущі з квітами. Неподалік від головної будівлі стояв червоний сарай, зразу біля нього стояла невелика Мельниця викладена кам’яними цеглинами. І звичайно-ж житло для батраків ферми, невеликий дерев’яний будинок десь на 4-5 кімнат, недалеко від нього був будиночок на одну кімнату з якого був хороший огляд на поля. Увійшовши на територію ферми Арнольд побачив старого чоловіка біля особняку, який сидів на кріслі качалці склавши ноги на столику перед ним тримаючи якусь книгу в руках. Арнольд тихенько підійшов до старця та окликнув його:

– Кхм… Пане? – Сказав Арнольд. Старий чоловік обернувся до головного героя.
– Бонджур, що ви забули на моїй территорії? – Спитав Старець
– Бонджур, мене звуть Арнольд де Трастамара, я знайшов листівку в якій говорилось що Пан Кеттель шукає охоронця для його ферми, тому я сюди і прийшов. – Одповів Арнольд
– де Трастамара говориш? Хм. Скажи мені хлопче, ти нащадок тих самих правителів Іспанії? – Спитав дід піднявши брову.
– Так сер, я один з їхніх потомків, проте мої батьки покинули сім’ю та відправились до Британії, де я і народився, отож, крім прізвиська я ніякого зв’язку з ними не маю. – Схвильовано відповів Арнольд, він боявся що дідусь його незлюбить, все-ж він не просто британець, так в добавок ще й з іспанськими корнями.
– Добре… чорт з тобою малий, Кеттелю все одно кого брати на роботу, навіть вас, англійських мишей! Пан Кеттель знаходиться в своєму кабінеті, заходиш в будинок, піднімаєшся на другий поверх та заходиш в двері зразу перед тобою. Але пам’ятай, британців ніхто тут не любить ви захопили нашу землю і тепер заставляєте нас розмовляти на англійській, хай вам грець. Так що на мою допомогу не надійся, підставиш мені спину, так я туди зразу ніж ввіткну. А тепер, руки в ноги і без лишніх слів пиздуй до Пана Кеттеля. – Пригрозив старий

Арнольд вирішив зайвий раз не вступати в конфлікт й пішов до Кеттеля.

– Уб’є він мене ножом в спину… їбучий старий ідіот… я йому сам ніж в спину ввіткну, хоча… чому-б мені так і не зробити? Хоча.. чорт з тим старим. Якщо він буде створювати проблеми то тільки тоді треба буде від нього позбавитись. В любому випадку він заплатить за те що сказав. – Бурмотів собі під ніс Арнольд

Літаючи в мріях про помсту Арні встиг дійти до кабінету Кеттеля, він підійшов, постукав, і після того як з іншої сторони дверей пролунало – “Можна, заходьте” – Арнольд відчинив двері.
Посеред кімнати за столом сидів невисокий товстенький каштановолосий чоловік з моноклем, на лиці в нього красувались потужні та довгі бакенбарди. Це був Кеттель

– Хмм? І хто ви такий? – Грайливо запитав Пан Кеттель
– Доброго дня вам, Пане Кеттель, мене звуть Арнольд де Трастамара, я прийшов до вас в пошуку хорошої роботи. – Чітко відповів Арнольд
– Арнольд де Трастамара значить… Як я розумію ви не прийшли сюди батрачити, а, напевне, прийшли бути охоронцем моїх чудових володінь? – З такою-ж самою долею грайливості спитав Кеттель. Похоже що це його манера розмовляти, а не насмішка над Арнольдом.
– Браво – Сказав Арнольд похлопуючи ладонями. – Ви вгадали з першого разу, зразу видно що ви, Пане Кеттель – Ерудований чоловік, так, я хотів би стати охоронцем ваших земель, що для цього потрібно? – Продовжив він.
– Ну! Ось таких робітників я хотів все життя! Ваша “Аура” мені до вподоби. Проте, за одну “Ауру” на роботу не беруть. Мені потрібно щоб ви довели свої навички. В основному ви будете захищати мою територію від тварин та бідняків. Тварюк стреляти можна – Бідняків лише в крайньому випадку, проти них треба пускати в бій кулаки та ноги. Тому, мені потрібно щоб ви довели свої вміння в цих двох сферах, і я відразу візьму вас на роботу. – В привичній вже манері та з іскрою в очах розказував господар, і коли він закінчив Арнольд промовив:
– А як мені довести вам що я і стріляю добре, і в лице можу дати? – Запитав Арнольд
– Свої вміння в ближньому бою ти доведеш зараз, а як доводити навички стрільби я тобі потім розкажу. – Сказав Кеттель взявши Трастамару за плече, і поволік останнього на двір.
Чоловіки вийшли з кабінету та направились на вихід з будинку.
– І куди ви мене ведете? – Збентежено спитав головний герой.
– Ми, йдемо перевіряти твої бойові навички хлопчику мій. – Відповів хазяїн. – Е-ге-гей!! ШАНОВНИЙ ПАНЕ ДЖЕК, ПРИВЕДІТЬ СЮДИ БАТРАКА ПО ІМЕНІ АРТУР, ЗАРАЗ-ЖЕ! – Вигукнув хазяїн якомусь чоловіку який стояв десь на фермі. – Слухай сюди, Арнольде, зараз ти будеш боротись з одним батраком, в нього сильний удар, якщо він попаде тобі по голові або в тулуб, то ти зразу впадеш і травмуєшся. Сам пособі цей Артур є великим та неповоротливим, тому ти, хлопчику мій, маєш рухатись, виправдай мої надії та переможи його. – Сказав Кеттель, говорив він як справжній тренер або батько, по лиці було видно що він вірить в Арнольда.
– А чи немає якогось іншого способу? – Зі страхом в голосі спитав Арнольд
– Слухай, якщо ти справді хочеш цієї роботи тоді покажи чого ти вартуєш, покажи свої бойові навички, такий ідіот як Артур буде тобі по зубам. Звичайно-ж якщо ти не гірше, настанови я тобі дав, тепер має бути твій хід, і він має бути рішучим. – Поки чоловіки говорили прийшов той самий батрак, батрак був високим та жирним і судячи по виразу його обличчя, роздратованим.

Арнольд поспішно почав продумувати тактику. Задіявши всі нейрони мозку він придумав наступну стратегію яка була основана на догадках судячи з вигляду батрака: Арнольд буде використовувати швидкість, він буде тримати цього гіганта на дистанції, і коли батрак попре в відкриту атаку, Арнольд бек степом ухильнеться в сторону та зі всієї сили вдарить гіганту по затилку. Після цього він просто буде повторювати цю стратегію до моменту поки батрак не вирубиться або не здасться.

– Ітак, Арнольд де Трастамара проти….. Артура, що-ж, не люблю довгих промов тож перейдем до правил бою: Не можна бити нижче пояса, тобто по яйцям або по ногам – заборонено бити. За такий удар я відлуплю вас батугом 100 раз! Якщо ви падаєте – ви програєте! Тому бийтесь акуратно і дивіться куди ставите ноги. А тепер….. бійці, хлопчики мої, ви приготувались до бою?! –
Як і Артур Арнольд просто кивнув головою показавши свою готовність. – Що-ж, ПОЧАТИ БІЙ!

Арнольд довго тренувався навичкам ближнього бою в дитинстві, тому він був доволі хорошим бійцем, він почав працювати ногами стрибаючи у різні боки, під час цього він виставив праву руку вперед для того щоб тримати дистанцію. Артур в свою чергу почав йти як танк в сторону суперника прикривши руками своє лице, Арнольд підпустив Артура поближче зробив бек степ в сторону та швидко ударив Артуру під праву легень аперкотом, тим самим він приголомшив Артура, останній відійшов та інстинктивно встав в глуху оборону на цей раз прикривши руками тулуб і челюсть. Арнольд побачивши в цьому можливість почав використовувати власну техніку (В майбутньому її назвуть Пік-а-бу) сенс техніки заключався в тому що атакуючий прикриває руками затилок, згинається та в напівприсяді починає бігти до супротивника, що Арнольд і зробив. Він почав використовувати Пік-а-бу при цьому рухаючись зіг-загом щоб по ньому складніше було попасти. Артур попробував нанести удар по противнику, проте Арнольд встиг відійти в сторону і нанести оверхенд в вухо Артура, тим самим ще більш дезорієнтувавши амбала. Далі Арнольд зробив невелику комбінацію зробивши діру в блоці Артуром кінцем комбінації став боковий удар в челюсть Артура, що остаточно добило батрака та заставило його впасти. Отримавши перемогу Арнольд підняв голову та віддихався, після чого він підійшов до Кеттеля:

– Що-ж хлопчику мій, потенціал в тебе є о-го-го! А як ти опустився йому по пояс і почав летіти на нього і влупив йому по челюсті! Браво! Не хочеться тебе засмучувати, святкувати будеш потім, але це був тільки перший етап твого тесту, дальше, ти, хлопчику мій, принесеш мені застрелену здобич. – Сказав Хазяїн
– Здобич? Я маю вбити для вас когось? – Збентежено спитав Арнольд
– Так! Ти маєш вполювати для мене вовка, я тобі дам обрізаний ближнебійний мушкет “Blunderbuss”, який на щастя створений для полювання на тварин! – Урочисто промовив Кеттель
– А… Вовк… Вовк це інша справа! Але чесно кажучи я би приступив до цього завтра а не сьогодні, ви ж не проти? – Спитав Трастамара
– Та ні, ні не проти, але покіщо кімнату я тобі не дам, ще не заслужив, тому переночуєш десь у Новому Бордо, прийдеш завтра в після обіду, я видам тобі мушкет та скажу де ти можеш вполювати того вовка! – Відповів Кеттель
– Ясно… (ЇБУЧИЙ КЕТТЕЛЬ! яка-ж це паскуда, заставила мене битись, а тепер бери й пиздуй назад до міста!?) Ну що, побачимся Пане Кеттель, щасти! – Розчаровано відповів Арні.

Чоловіки пожали руки та Арнольд під пристальним поглядом Кеттеля пішов до міста. Повернувшись назад до міста Арнольд став розпитувати у людей де можна переночувати та і сам він шукав житло по місту. Все-ж завдяки допомоги місцевих жителів Арнольд знайшов якийсь готель. Увійшовши він побачив жіночку яка щось робила з трав

– Доброго вечора, люди по місту говорять що у вас можна переночувати за пару фунтів, чи не так? – Окликнув Арнольд жіночку. Жінка відставила трави та товкачку з чашею в сторону та обернулась до Арнольда.
– Т-т-так ви м-можете зняти к-кімнату у готелі сім’ї М-марстонів. – Сказала жінка з дратуючими зупинками. Арнольд вирішив не наголошувати на цьому подумавши що це хронічне.
– Скільки я вам маю заплатити за одну ніч? – Спитав Арнольд.
– 2 Фунта С-стерлінга – Відповіла жінка.

Арнольд дістав з кишені два фунта та поклав їх на стіл.

– В-ваша кімната дальше по коридору, д-друга справа. – Вказала пальцем жінка простягнувши Арнольду ключі.

Арнольд пішов по коридору, після чого звернув на право та побачив п’яного чоловіка в якого на поясі в спеціальній кобурі знаходився ніж, головний герой вирішив не чіплятись до чоловіка та спокійно відкрив двері до своєї кімнати.
Увійшовши до кімнати Арнольд зачинив за собою двері, роздягнувся та впав на ліжко, пролежавши ~10 хвилин та ретельно обдумавши весь день він спокійно заснув.
Прокинувся він зранку, за пару годин до опівночі. Проте прокинувся наш Арні не просто так, він чув плач та розмови за стіною. Він спокійно одівся, взяв свої речі, застелив ліжко та вийшов з кімнати. Прямо на вході якийсь чоловік тихо обзивав ту жінку яка працювала на касі. Арнольд вирішив поки що не втручатись та дізнатись причину сварки. Як от з вулиці заходить п’янчуга якого Арнольд бачив біля своєї кімнати вчора, сварка замовкає та чоловіки дивляться один на одного, дальше між ними починається діалог:

– Так, я не зрозумів, що тут блять відбувається? – Спитав п’яний чоловік, по голосу було зрозуміло що він вже випив.
– Не твоє діло алкашня, пиздуй в свою кімнату! – Сказав чоловік підвищеним тоном.
– Е-ге-гей ти як розмовляєш зі мною? Я, зараз покличу міську гвардію, вона тобі швидко ноги поламає, чув мене чмошник?! – Викрикнув п’янчуга
– Міська гвардія? Хех… все ж мені не варто губити бездоганну репутацію свого готелю, потім виникнуть проблеми з клієнтурою, давай заспокоїмся, добре? Що ти хочеш? – Спитав чоловік
– Відпусти жіночку і я не стану нікого кликати. – Гордо промовив п’янчуга.
– Добре, добре, вона ітак не сильно провинилась… Тому нехай робить що хоче. – Відповів чоловік, після чого взяв жінку за голову та прошепотів їй щось. Після цього він просто вийшов з готелю і кудись пішов, швидше за все в місцеву таверну. Жінка в свою чергу в сльозах поспішно пішла та піднялась на другий поверх а п’янчуга пішов до своєї кімнати.

Після того як учасники конфлікту розійшлись Арнольд спокійно вийшов через парадний вхід та направився в таверну для того щоб поснідати. Пройшовши трошки по місту Трастамара дійшов таки до єдиної таверни про яку знав, увійшовши туди він надиво побачив знайоме лице, за барною стійкою сидів розлючений чоловік попиваючи алкоголь з чаші, той самий чоловік який годину назад викрикав на жінку в готелі, Арнольд осмілився припустити що цей скандаліст був одружений з тою жінкою в готелі. Арнольду стало цікава ситуація між ними двома, та і треба було чимось зайнятись поки Арні буде перекусувати. Арнольд акуратно підходить до чоловіка та сідає біля нього, до головного героя підходить бармен:

– Радий вас знову бачити в своїй таверні, що бажаєте замовити? – Питає його хазяїн таверни.
– І вас також радий бачити, принесіть мені один сніданок будьласка. – Відповідає Арні
– Почекайте пару хвилин, окей? – Спитав бармен
– Окей, без проблем. – Відповів Трастамара

Хазяїн таверни відходить на кухню щоб приготувати клієнту сніданок.

– Дай боже, здоров’я по якій причині п’єте? – Спитав Головний герой чоловіка з готелю
– І вам дай боже, мене от лять підставила жінка, я її трошки.. хех…. наказав.. вона мене ТАК ПІДСТАВИЛА! Я ЇЇ МАВ БИ УБИТИ ЗА ТАКЕ, ЦЯ СУКА ВЕЛА СЕБЕ ЯК НЕВИХОВАНЕ ЧМО З МОЇМ!! МОЇМ! КЛІЄНТОМ, АЛЕ Я ЇЇ ДИСЦИПЛІНУВАВ, ТЕПЕР ВОНА БУДЕ ХОРОШОЮ ДІВЧИНКОЮ! – Всі люди в таверні повернулись на чоловіка, він кричав на весь бар, навіть люди на вулиці обернулись на вікна таверни.
– Слухай.. заспокойся, а? Не треба так кричати, вона ж більше не буде такого робити? Ти дав їй прочуханки? То чого кричати взагалі – Заспокоював Арнольд чоловіка.
– Правду кажиш, малий. Але вона ше не поплатилась вдосталь за свій гріх… я з нею не завершив діалог бо один з її трахарів підійшов і послав мене нахуй! – Розповідав чоловік постійно якось жестикулюючи.

Арнольд вирішив не лізти не в своє діло (чоловік позорив його на всю таверну) і просто почекати на замовлення та поїсти. Через 10 хвилин Арнольду нарешті принесли сніданок, за цей час чоловік з готелю встиг заснути сперши голову на барну стійку.

– Слухайте, а ви знайшли Пана Кеттеля? – Спитав бармен
– Так, знайшов, зараз він доручив мені пройти якийсь тест перший етап якого я склав майже без проблем. – Відповів з набитим ртом Арнольд.
– Ну, вітаю! Я дещо чув про його тест, що він нібито складний, тому я бажаю тобі удачі в виконанні етапів тесту. Більше нічого розказати не хочеш? – Спитав Хазяїн

Арнольд поглянув на пяно’го чоловіка а потім на бармена

– Ні, не думаю що мені є що розказувати, після першого тесту я прийшов до готелю і відключився до ранку. Але дякую вам за турботу. – Відповів Арнольд поїдаючи омлет
– Ну, ну не треба дякувати, це ж моя робота, слідкувати за добробутом клієнтів. – До барної стійки підійшов чоловік та покликав хазяїна до себе – Тож, не буду вам заважати снідати а вашому приятелеві спати, до побачення! – Сказав хазяїн таверни та пішов до іншого клієнта.

Арнольд доїв сніданок, залишив за нього гроші, та вийшов з таверни. Після чого він одразу відправився на ферму до Кеттеля для того щоб повністю пройти тест. Через 20 хвилин Арнольд вже прийшов на ферму Кеттеля, на территорії якої на нього вже очікував сам Кеттель.

– Кого ж я бачу! Пане Трастамара, я вас вітаю! Бо сьогодні ви швидше за все получите роботу на моїй фермі! Такс… давайте я вам побільше розкажу про сам “Другий Етап” мого тесту. Як ви знаєте на кожній фермі є худоба, але на цю худобу часто полюють хижаки з лісів поблизу. Тому, я хочу щоб ви продемонстрували те, що ви можете захистити мою худобу. Ви відправитесь до лісу біля ферми, там ви маєте вполювати та принести мені вовка. На все про все у вас буде два дня, пройде два дня і ви не повернетесь, значить я скажу поліції що ви швидше за все померли і МОЖЛИВО, наголошую МОЖЛИВО вони відправлять за вами когось щоби врятувати. Вам все ясно? – Спитав Кеттель
– Думаю все ясно, пане Кеттелю. Ви обіцяли дати мені якесь спорядження для походу якщо я правильно памятаю? – Відповів Арнольд
– Так, так спорядження. Я дам тобі мушкет який зроблений спеціально для убивства тварин “Blunderbuss” трошки їжі, води та палатку зі шкіри оленя, вас це влаштовує? – Спитав Кеттель
– Думаю так, мене це влаштовує. Але все ж таки я трошки боюсь йти в такий похід… – відповів Арнольд
– Хлопчику мій, не треба боятись! Мета виправдовує засоби! Подумай що ти можеш получити… це може бути твоєю єдиною дорогою до багатства та слави… та і тим більше, тобі не треба буде висліджувати вовка самотужки. Недалеко від початку лісу є пару печер, думаю в одній з них ти точно когось знайдеш. – Заспокоював він Арнольда.
– (Якщо так подумати, він правий. Думаю ліпше ризикнути, і як в старі добрі часи вполювати сраного хижака… тим більше він дасть мені Бландербос тож мої шанси на успіх збільшуються в раза три) Добре, пане Кеттель, можете нести сюди все те що ви перечислили. – Відповів Арнольд
– Прекрасно! Тільки я не буду нічого нести. – Сказав Кеттель з посмішкою. – АРТУР! ПРИНЕСИ СЮДИ ТОЙ МІШОК ПРО ЯКИЙ Я ТОБІ ГОВОРИВ І ВЖЕ! Кхм.. думаю він скоро принесе тобі знаряддя для полювання, поки ми чекаєм, не хочеш розказати якусь історію? Я з задоволенням послухаю! – Викрикнув Кеттель в своїй манері.

(Не варто розказувати йому щось про свою молодість. Думаю можна розпитати його про Марстонів можливо він зможе доповнити цей пазл якимось деталями?)

– Думаю так, мені є що розказати, ця ситуація сталась зі мною недавно. – Почав свій розказ Арнольд
– Я вас уважно слухаю мій друже! – Перебив Кеттель
– Кхм.. Після того як ви відправили мене вчора до міста, після бою, то я заселився до місцевого готелю. Готелю сім’ї Марстонів, в ньому я відпочив і зранку вийшов з кімнати в коридор де Пан Марстон і Пані Марстон посварилися і Пані Марстон пішла кудись, а її чоловік пішов до таверни, там я його і зустрів, ми поговорили і він сказав що “Він не закінчив розмову з жінкою” і що “їй ще влетить за щось”. Ви нічого про них не знаєте? – Закінчив свою історію Арнольд
– Марстони… Я знаю всіх хто веде бізнес в цьому місті. Вони поженились приблизно років 5 назад, чи 6… не важливо, з тих пір Пані Марстон сидить в готелі як рабиня, не виходить і просто слідкує за готелем. Її чоловік майже кожен день над нею знущається, і прилюдно, і в їхній кімнаті на другому поверсі. Я не сильно ними цікавився, все-ж наші інтереси в бізнесі не пересікались, а домашнє насильство нажаль є нормальною практикою в цих сурових краях… Тому я більше про них нічого не знаю- Сказав Кеттель
– А як ви думаєте, в неї міг бути роман на стороні? – Спитав Арнольд.
– Роман на стороні? Хах, хочеш сказати вона нарешті вирішила кинути тупорилого Марстона? – Відповів Кеттель
– Не знаю точно, все може бути… – Відповів Арнольд

Зі сторони головного будинку приходить побитий батрак – Артур. Він підходить до господаря, віддає йому зброю, весь час поки він був біля них він не відводить погляду від Арнольда. Артур дивиться на нього як на нелюда, як на тварину яку потрібно добити, як хижак на здобич. Було очевидно що він, чоловік, боєць, найсильніший і найвідданіший на фермі дуже глибоко обідився на Арнольда за прилюдне приниження, від нього можна чекати тільки проблем.

– Так… добре! Все в цьому мішку, дякую Артур, можеш повертатись до роботи. – Сказав Кеттель

Артур тихо обернувся і пішов геть після чого Кеттель віддав Арнольду мішок

– Можеш почепити цей мішок собі на спину, там є дві дирки для шнурка, але саме головне: тримай мушкет на по-готові! – Наставив Арнольда Кеттель.

Тільки ось Кеттель не знав що головний герой вже полював на вовків на батьківщині, тому він був впевненим що цей похід обернеться дня нього успішним.

– Дякую Пане Кеттель, ще з вами зустрінемся! – Сказав Арнольд
– Бувай, і щасти! – Сказав Кеттель махаючи рукою

Арнольд пішов через угіддя Кеттеля до густого лісу. Увійшовши до лісу Арнольд дістав з мішка два хороших шнурка, на один він причепив мішок який він закинув на спину, другий шнурок поменше він причепив до мушкету та повісив його на тулуб. Після всіх приготувань Арнольд відправився вздовж ледве видимої дороги в сторону печер. Пройшовши по тропі хвилин 20 головний герой нарешті приходить до пари печер в одному масивному пагорбі. Арнольд зайшов в кожну та не побачив в них нічого цікавого крім дуже старого поламаного табору. Арнольд вирішив відправитись в ліс, конкретніше до якоїсь річки де теоретично буде полювати вовк. Проходивши по лісу приблизно годину Арнольд нарешті знаходить річку. Біля неї він ставить палатку. Просидівши в палатці приблизно годину на горизонті нічого суттєвого не відбувається, проте трошки дальше вздовж річки можна було почути крик якоїсь тварини. Арнольд вхопився за мушкет та побіг на крик, який доволі швидко зупинився. Головний герой добіг до якоїсь невеликої поляни навкруги якої все заросло кущами, на самій поляні стояв вовк який їв оленя, швидше за все цей крик належав саме оленю. Арнольд приготувався до стрільби, він сів на одне коліно, передьорнув затвор, прицілився і… вистрілив прямо по вовку, проте із-за того що в руках в нього був мушкет для ближнього бою, він майже і не попав по вовку, замий відчутний вистріл попав вовку в живіт зробивши в тому місці кровотечу, у відповідь на вистріл вовк почав швидко тікати роняючи за собою кров. Арнольд знав що вовк далеко не втіче з такою раною в животі, тим більше за вовком йшов кривавий слід. Арнольд спокійно і неспішно перезарядив свій Бландербос і побіг по кривавим слідам. Через 10 хвилин бігу він нарешті побачив розвалену церкву до якої і вели сліди вовка. Арнольд тихо підійшов та побачив хижака, він прицілився, взвів затвор та вистрілив прямо в вовка, тим самим нанісши йому смертельну шкоду. Арнольд спокійно підійшов, прив’язав тушу вовка на шнурок та поволік до свого табору. Прийшовши через годину до табору він зібрав всі свої речі та пішов на хутір Кеттеля.

– ПАНЕ КЕТТЕЛЬ, ВИ ТУТ? – Вигукнув Арнольд прийшовши на ферму.

З головного будинку вийшов господар хутору.

– Ого! Якого здорового вовка ти вполював, молодець! Щей вполював його за один день! Браво! Ось це я розумію, робітник! – Гордо сказав Кеттель.
– Ну так що? Ви візьмете мене на роботу? – Захекано сказав Арні
– Так! Так! Звичайно. Почнеш працювати завтра, поки що підготую тобі кімнату, їжу і так далі! Сьогодні тобі нажаль прийдеться знову переночувати в готелі. – Сказав Кеттель
– Дякую, Пане Кеттель, я в вас не сумнівався. До завтра! – Відповів головний герой.

Арнольд поклав мішок з речами біля Кеттеля та пішов до міста. Він прийшов до готелю в якому ночував минулої ночі. В готелі сиділа Пані Марстон
– Доброго дня бажаєте номер на ніч? – Чітко запитала жінка.
– Еехх, так, так мені потрібна кімната на ніч. – Відповів Арнольд
– З вас 2 фунта Стерлінга. – Сказала Пані Марстон
Арнольд поклав на стіл гроші, взяв ключі і пішов до своєї кімнати. Він роздівся та ліг спати.
Прокинувшись зранку він почув плач та розмови за стіною. Знову сварка між Марстонами, подумав він. Арнольд зібрався, застелив ліжко, вийшов з кімнати на коридор і побачив жахливу картину. В коридорі біля драбини лежав мертвий Пан Марстон, над ним стояла його жінка, вся в сльозах а також поліцейські, в тому числі Джон Доу, голова місцевої поліції. Поліцейські жестом покликали Арнольда до себе. Арнольд підійшов до них і….