Глава 1: Покидьок
by Loon Lood«Шлях гордого безсмертного демона» був типовим чоловічим романом про здобуття сили та гаремні походеньки.
Якщо точніше, це розлога, безкінечна історія про заклиначів та битви з чудовиськами, створена для втечі від буденності. Автори не шкодували читерських здібностей для героя, порушуючи всі можливі правила, а його гарем майже сягав сотні красунь — адже кожна дівчина в книзі без тями закохувалася в головного персонажа. Найпопулярніший роман року про жеребчика-бабія — інакшого і бути не могло!
Головний герой цієї історії, Ло Бінхе, не належав ані до героїчних і непереможних, наче гордий небесний дракон, яким від самого їхнього народження весь життєвий шлях медом намазаний, ані до невдах чи цілковитих злидарів, які тільки і роблять, що поневіряються весь сюжет — і втім йому вдалося опинитися в трендах та підкорити десятки тисяч шанувальників на літературному сайті «ЧжунДянь», надихнувши безліч інших чоловічих фентезійних романів іти подібним до його шляхом.
Він був із тих персонажів, чия душа зрештою сповнилася темрявою, вогкою пітьмою та жорстокістю. Втім, перш ніж його серце остаточно зачерствіло, на його долю припало багацько страждань.
Далі… нехай досвідчений читач цієї новели, Шень Юань, опустить незліченні фанатські фансервісні деталі та стисло підсумує цей епос на мільйон слів для кожного…
Одразу після народження Ло Бінхе був покинутий батьками, його сповили у білу тканину та поклали у дерев’яний кошик, спустивши його у річку Ло. Це сталося в найхолодніші дні року, і лише завдяки рибалкам, які витягли його з води, немовля не заклякло до смерті. Оскільки він дрейфував річкою Ло в сезон, коли вона була скована тонкою кригою, йому дали ім’я Ло Бінхе («Бінхе» — крижана річка).
Ло Бінхе провів свої ранні роки, блукаючи вулицями, голодний і холодний — вкрай похмуре дитинство. Праля, яка працювала на заможну родину, пожаліла його і, оскільки вона не мала власних дітей, усиновила й виростила його як рідного. Мати й син були бідними та зазнавали чимало принижень від своїх багатих покровителів.
Зростання в такому нездоровому середовищі стало підґрунтям для майбутньої знівеченої вдачі Ло Бінхе після моменту його падіння — в нього розвинулися дрібʼязкові схильності битися за кожну крихту, мститися за найменшу образу та підступно ховати намір убити за посмішкою.
Одного разу панські сини багатіїв побили його за тацю ледь теплої м’ясної каші. Зрештою, він запізнився і не зміг принести своїй прийомній матері спробувати хоч краплю до того, як вона померла.
За абсолютним збігом обставин його обрали для навчання в одній із чотирьох великих сект світу культивації — на горі Цан Цюн. Там він став учнем «Меча Сюя», Шень Ціньцю.
Ло Бінхе думав, що нарешті зможе ступити на праведний шлях. Він не міг очікувати, що Шень Ціньцю лише справляв враження чесного, але насправді був гнилим у своїй суті — звичайним нікчемою найницішої вдачі. Шень Ціньцю заздрив незрівнянному та винятковому таланту Ло Бінхе й потай боявся свого учня, чия культивація щодня вдосконалювалася семимильними кроками. Він завжди знаходив нові способи висміяти та принизити Ло Бінхе, навіть заохочуючи однолітків хлопʼяги до його цькування. Протягом років навчання Ло Бінхе зазнавав всіх можливих принижень. Це була ще одна краюча серце арка в його історії, сповнена крові та сліз.
З великими труднощами Ло Бінхе вдалося дожити до сімнадцяти років, і в цей момент він нарешті взяв участь у події, яку світ культивації проводив раз на чотири роки — Зібрання Безсмертних Альянсів. Однак на цій конференції Ло Бінхе став жертвою підступного задуму Шень Ціньцю і гепнувся у розщелину між Світами Людей і Демонів — у Нескінченну Безодню.
Саме так, тільки тоді історія по-справжньому почалася!
Ло Бінхе не лише вижив, але й знайшов у Нескінченній Безодні свій особистий меч, незрівнянний містичний клинок «Сіньмо» («Демон серця»). Він також дізнався правду про своє походження.
Як з’ясувалося, Ло Бінхе народився від зв’язку Володаря Демонів та земної жінки. У його жилах текла кров як прадавніх, упалих із неба демонів, так і людського роду. Його рідного батька, Тяньлан-Цзюня, навіки ув’язнили під товщею непорушної гори. Мати ж була ученицею праведної секти, але після ув’язнення коханого її вигнали через підозру в таємних зв’язках із нечистю. Вона померла під час пологів внаслідок кровотечі одразу після того, як народила Ло Бінхе. Та перед смертю вона встигла пустити сина за течією з того самотнього човна, на якому його і народила. Це був єдиний спосіб надати дитині хоча б якийсь шанс на порятунок.
Ло Бінхе скористався мечем «Сіньмо», щоб зняти печать, яка стримувала його демонічну кров. Оповитий пітьмою глибокої безодні, він наполегливо й віддано опановував потойбічні техніки, а після цього рушив назад — до секти Цан Цюн. Відтоді Ло Бінхе впевнено крокував своїм темним шляхом, вже не озираючись.
Кожен із його колишніх ворогів зазнав жахливих тортур і лютої смерті від його рук. Удосконалюючи власну майстерність у брехні та інтригах, Ло Бінхе крок за кроком втирався у довіру до багатьох: вдавав покору, а сам потай вишукував їхні слабкі місця. Він захопив владу, піднявся на вершину й розпочав своє криваве і жахаюче царювання.
У міру того як розгорталася історія, серце Ло Бінхе очорнювалося і плямувалося все дужче. Він повернувся до Світу Демонів і успадкував титул Священного Володаря. Та цього виявилося замало: він заходився винищувати кожну із великих праведних сект Світу Людей, утопивши їх у крові та спопеляючи всіх, хто ставав на його шляху.
Зрештою Ло Бінхе перетворився на легенду, яку століттями переказували безсмертні та демони. Його славили за об’єднання трьох світів, за незліченний гарем та за безкінечний оберемок нащадків!
— Телепень-автор і його недоумкуватий роман! — із останнім подихом проклинав і лаявся Шень Юань.
Хто міг бодай уявити, що такий добропорядний юнак, як він — який справно купував віртуальну валюту на сайті та читав лише офіційну версію — прямо перед своєю передчасною смертю наполегливо дочитуватиме роман про жеребця-бабія, до такої міри переповнений гаремними походеньками та суцільною водою і настільки орієнтований на викачування грошей, що в нього вже не залишиться слів від переповнюючої його люті? Як тут було не лаятися на чім світ стоїть?!
«Шлях гордого безсмертного демона», автор — Літачок, Що Злітає У Небо. Одного погляду на цей евфемістичний псевдонім вистачало, щоб відчути шолудивий присмак. Рівень письма наче з початкової школи з картонними персонажами і очевидними кліше, які повністю руйнували віру в те, що відбувається. У Шень Юаня просто язик не повертався назвати той незв’язний хаос, який побудував автор, світом культивації.
Що це за світ культивації, де люди цілий день їздять на конях та в каретах? Що це за світ культивації, де люди, досягнувши стану, де вони вже не мають потреби в їжі, все одно мусять їсти й спати? Що це за світ культивації, де автор час від часу плутає навіть стадії Закладення Основи та Зародження Двох Тіл?
Коли персонажі стикалися з головним героєм, кожен із них поводився так, ніби його аура крутезного перця повністю зжерла їхній інтелект — особливо вчитель Ло Бінхе, Шень Ціньцю — це ідіот серед ідіотів і покидьок серед покидьків! Його єдиною метою було копати собі могилу, і він навіть не встиг закінчити, як головний герой просто прикінчив його.
Тож чому Шень Юань узагалі почав читати цю книжку, дійшовши аж до самого кінця? Не зрозумійте неправильно, Шень Юань не отримував задоволення від самоприниження. Причина, чому він терпів, викликала і в нього самого найбільше розчарування.
У цьому романі була неймовірна кількість натяків, сюжетних ліній, гачків, нашарованих таємниць і фальшивих підказок. А у самісінькому фіналі — жодна з них не вистрілила! Його от-от мало знудити кровʼю.
Чому безцінні трави, духовні еліксири та незрівнянні красуні були всюди і діставалися задарма, ніби вони нічого не варті? Чому промови та пози лиходіїв, коли ті копали собі могили й гинули, були абсолютно одноманітними? Десятки дівчат, яких ледве показали й які одразу погодилися увійти до гарему — що з ними сталося?..
Гаразд, опускаючи все вищезазначене — хто був справжнім ляльководом і стояв за безліччю злодіянь? Якою була мета нескінченного списку персонажів, яких так розхвалювали за їхню крутість та незрівнянність? Чому жоден із них так і не з’явився навіть у самісінькому фіналі?!
Друже Літачку, Друже Авторе, «Великий Майстре»: вийдем на пару слів?! Заповни! Заповни сюжетні діри! Чуєш?!
Шень Юань відчув, що від однієї лише люті і палаючого гніву він здатен воскреснути з мертвих.
У нескінченній темряві біля його вуха лунко роздався механічний голос:
【 Код активації: «Телепень-автор і недоумкуватий роман». Систему запущено автоматично. 】
Тон голосу нагадав йому Ґуґл Перекладач.
— Хто це? — Шень Юань озирнувся довкола. Здавалося, він парив у віртуальному просторі, настільки темному, що перед очима не було видно навіть власної руки.
Голос лунав з усіх боків одразу.
【 Ласкаво просимо до Системи. Ця Система працює за концепцією: «Можеш краще — роби, не можеш — не патякай»; ми сподіваємося забезпечити вам якнайкращий досвід. Ми щиро бажаємо, щоб під час свого перебування тут ви змогли втілити власні прагнення і, згідно з вашим бажанням, перетворити недоумкуватий твір на величну, високоякісну першокласну класику. Приємного користування. 】
Поки в голові в нього все ще паморочилося, поруч тихо пролунав чоловічий голос:
— …Шидí*? Шидí, ти мене чуєш?
________
*Шидí/шідí (师弟) — ввічливе звернення до молодшого учня/вихованця/послідовника; букв. «молодший (некровний) брат».
________
Шень Юань здригнувся й, опанувавши себе, силою розплющив очі. Картина, що постала перед ним, була суцільним маревом, яке кружляло перед очима. Знадобився деякий час, щоб усе нарешті зібралося докупи й повільно стало чітким.
Він лежав на ліжку.
Поглянув угору — над ним висів білий серпанковий балдахін, з чотирьох кутів якого звисали вишукано зроблені мішечки з пахощами.
Поглянув униз — на ньому був білий халат у старовинному стилі. Поруч із подушкою лежало паперове віяло.
Ліворуч — гарний, елегантний юнак, одягнений у парадне вбрання сюаньдуань, сидів на краю ліжка й стурбовано дивився на нього.
Шень Юань заплющив очі, а потім різко простягнув руку до того складаного віяла й із тріском розкрив його. Він легенько замахав ним, обмахуючи холодний піт, що стікав обличчям.
Очі чоловіка спалахнули радістю.
— Шиді нарешті прокинувся, — тепло мовив він. — Відчуваєш якийсь дискомфорт?
— Нічого критичного, — сказав Шень Юань із деякою стриманістю.
Інформаційне перевантаження було занадто великим. Ошелешений, він спробував сісти. Коли він це зробив, чоловік швидко простягнув руку, щоб підтримати його спину, дозволяючи йому схилитися на приголов’я ліжка.
Прочитавши чимало новел про переселення душ на сайті ЧжунДянь, Шень Юань уже давно вирішив: якщо він одного дня прокинеться й виявить, що лежить у незнайомому місці, першими словами з його уст, перш ніж він зрозуміє, що відбувається, точно не буде безтурботне хіхікання та: «Ви що, кіно знімаєте? Реквізит виглядає таким справжнім — ваша знімальна група справді викладається на повну!» Тобто, слова некмітливої людини, яка намагається намацати ґрунт під ногами.
Натомість Шень Юань зосередився на тому, щоб зіграти роль людини, яка тільки-но прокинулася, із відсутнім виразом обличчя:
— Я… Де це я?
Чоловік здригнувся:
— Ти що, заспався до безпам’ятства? Це ж вершина Цін Цзін.
Внутрішньо Шень Юань був шокований, але продовжував удавати спантеличеність:
— Чому… чому я так довго спав?
— Це я хотів у тебе запитати. Ти був цілком здоровим, як раптом зліг із лихоманкою? Я знаю, що з наближенням Зібрання Безсмертних Альянсів ти тренував своїх учнів і прагнув побачити результати. Але оскільки секта гори Цан Цюн — видатний і відомий, навіть якби хтось із наших не пішов цього разу, ніхто б не наважився піддати нас сумніву наш авторитет. Навіщо перейматися порожніми балачками?
Чим більше Шень Юань слухав, тим більше щось здавалося дивним. Чому ці репліки звучали так знайомо? Ні, чому сама ця зав’язка здавалася такою знайомою?
Наступні слова незнайомця, прості і щирі, підтвердили всі підозри:
— Ціньцю-шиді, ти чуєш шісьóна*?
________
*Шісьóн (师兄) — ввічливе звернення до старшого побратима; старший (некровний) брат.
________
У цей момент щось дзенькнуло, і механічний, схожий на Ґуґл Перекладач голос із його сновидінь заговорив знову:
【 Систему успішно активовано! Призначена роль: вчитель Ло Бінхе, Лорд вершини Цін Цзін секти гори Цан Цюн — Шень Ціньцю. Зброя: меч Сюя. Кількість початкових балів: 100. 】
«Бляха, бляха, бляха, я що, марю? Як так вийшло, що ти вже говориш прямісьнько у моєму мозку? Чи знає Літачок, Що Злітає У Небо, що ти плагіатиш сеттинґ його «Шляху гордого безсмертного демона»?!»
Звісно, Шень Юань не сказав цього вголос, але голос швидко відповів:
【 Ви запустили Систему і були прив’язані до акаунту Шень Ціньцю. У міру розвитку сюжету поступово ставатимуть доступними різні типи балів. Будь ласка, переконайтеся, що цей показник не впаде нижче нуля, інакше Система автоматично призначить покарання. 】
Годі. Зупинися вже. Тепер Шень Юань був упевнений. Він зірвав куш — він таки переродився!
Переродився в історії, яку щойно дочитав, щиро кажучи, у роман про похмурого гаремного жеребчика, у сюжет, який він зневажав, і навіть якщо він йшов у комплекті з якоюсь паршивою «системою». Як VIP-читач-ветеран сайту «ЧжунДянь» із XXI століття, Шень Юань роками читав різні типи новел про повторне життя та переродження у чоловічі фантазії, тож теоретично він міг би легко й з радістю прийняти цей факт. Але з-поміж усіх людей оболонка, яку він запозичив, якраз належала лиходію-покидьку і учителю головного героя, Шень Ціньцю. Це… ну, щонайменше ускладнювало його становище.
Привітний на вигляд старший побратим поруч із ним був нинішнім головою секти гори Цан Цюн — шісьоном Шень Ціньцю, «Мечем Сюаньсу», Юе Ґуанціном. Бляха.
Існувала неабияк важлива причина, чому Шень Юань співчутливо подумав «бляха» при одному лиш погляді на Юе Ґуанціна. У каноні смерть Юе Ґуанціна була спричинена ніким іншим, як його чудовим шиді — Шень Ціньцю, тепер ясніше?!
І яка ж це була жахлива смерть! Десятки тисяч стріл пронизали його, доки від нього не лишилося навіть кісток!
У цей момент жертва сиділа навпроти свого «вбивці», занепокоєно дивлячись. Тиск був величезним.
З іншого боку, сюжет ще не дійшов до цього моменту. Юе Ґуанцін усе ще був цілковито здоровим, що означало: на даний момент Шень Ціньцю ще не викрив себе з лицемірного і безпринципного боку, а його репутація досі лишалася бездоганною. Юе Ґуанцін був надто мʼякосердим — тож нічого боятися. Хоча цей персонаж зрештою загинув у жахливих муках, впродовж всього сюжету він дуже подобався Шень Юаню. Щойно він розслабився, як перед ним виринула низка лиховісних слів:
«…Усередині темної, похмурої кімнати з балки звисав металевий ланцюг. На кінці ланцюга хиталося кільце. Кільце було закріплене навколо талії людини — якщо її взагалі тепер можна було вважати «людиною». Зовнішній вигляд цієї «людини» був брудним і розпатланим, як у божевільного. Найстрашнішим у ньому було те, що всі чотири його кінцівки були ампутовані. Його плечі та стегна були лише чотирма голими обрубками плоті. При дотику він видавав сиплий звук «ааах». Його язик також був вирваний, що робило його неспроможним вимовити жодного зв’язного слова».
«Шлях гордого безсмертного демона», вибраний уривок про долю Шень Ціньцю.
Шень Юань — а, ні, Шень Ціньцю — схопився за голову.
Він сам був не в тому становищі, щоб бідкатися через жахливість чужої загибелі — найбільш страхітливою смертю була його власна, тепер зрозуміло?!
Віднині він мав уникати будь-яких згубних і хибних рішень!
По-перше: викорінювати будь-яку помилку ще в зародку.
По-друге: безсоромно ластитися до головного героя, аби він взяв його під своє крило.
По-третє: бути гідним наставником та корисним другом, навчати щиро і лагідно; бути чуйним і уважним у турботі про головного героя.
Коли Шень Ціньцю про це міркував, у його голові пролунала довга серія сирен, ніби повз нього пронеслися сто поліцейських машин, навантажених сотнею галасливих божественних звірів. Це була така какофонія, що він здригнувся і від болю схопився за голову.
— Шиді, у тебе знову болить голова? — турботливо спитав Юе Ґуанцін.
Зчепивши зуби, Шень Ціньцю не відповів.
【 Попередження 】, — пронизливо сповістила його Система. — 【 Ваш план надзвичайно небезпечний і є порушенням. Будь ласка, не намагайтеся його втілити, інакше Система автоматично призначить покарання. 】
— Яким чином це порушення?
【 Наразі ви перебуваєте на початковому рівні, і функція OOC заблокована. Ви повинні виконати квест початкового рівня, щоб розблокувати її. До розблокування будь-яка дія, що порушує канонічні налаштування персонажа Шень Ціньцю, призведе до відрахування фіксованої кількості B-балів. 】
Як напів-отаку, Шень Ціньцю бачив чимало термінів, пов’язаних із фанатською творчістю — самі знаєте, про що мова — тож, звісно, він знав визначення OOC: абревіатура від «out of character», що означає невідповідність характеру персонажа або поведінку, яка суперечить його канонічній особистості.
— Іншими словами… поки цю якусь-там-функцію не розблокують, мої поведінка й дії не можуть відрізнятися від того, що зробив би «Шень Ціньцю»?
【 Правильно. 】
Ця Система вже дозволила йому переродитися в оболонці Шень Ціньцю, замінивши оригінал, але її все ще хвилювала така дрібниця, як OOC?
— Ти щойно казала щось про те, що… балам не можна падати нижче нуля. Якщо впадуть, що тоді станеться?
【 Вас буде автоматично повернено до вашого початкового світу. 】
Реальний світ? Але у світі Шень Юаня його тіло вже померло. Іншими словами, якщо він втратить усі свої B-бали чи як їх там, на нього чекає лише смерть.
Ну, якщо він просто ігноруватиме головного героя й уникатиме будь-яких дій, йому нічого не загрожує, правда?
Він підвів голову й огледів кімнату, але серед учнів, які чекали біля його ліжка, не побачив нікого, хто відповідав би опису Ло Бінхе. Вдаючи байдужість, він запитав:
— А де Ло Бінхе?
Юе Ґуанцін зробив паузу й дивно подивився на нього.
Шень Ціньцю зберігав кам’яне обличчя, але всередині потайки радів. Чи можливо, що час ще не настав? Що головний герой ще не став учнем секти Цан Цюн?
— Шиді, не сердься, — мовив Юе Ґуанцін.
Зловісне передчуття ворухнулося в серці Шень Ціньцю.
Юе Ґуанцін зітхнув:
— Я знаю, що ти його не долюблюєш. Але ця дитина і без того вже досить важко працює, і він не припустився жодної серйозної помилки. Не карай його більше, гаразд?
Почувши це, Шень Ціньцю відчув, як у нього пересохло в губах. Він зволожив їх і сказав:
— …Ти можеш просто відповісти: де він?
Юе Ґуанцін на мить замовк:
— Щоразу, коли ти закінчуєш його підвішувати і бити, хіба ти не замикаєш його у повітці?
У очах Шень Ціньцю потемніло.
***
У своєму попередньому житті Шень Юань зростав у достатку, і його цілком можна було вважати скромним прикладом багатія в другому поколінні. Двоє його старших братів мали успадкувати сімейний бізнес, а його молодшу сестру балували усією родиною. Уся сім’я була вкрай дружньою.
З самого дитинства він знав, що навіть якщо байдикуватиме решту життя, йому ніколи не бракуватиме їжі. Можливо, через таке безтурботне виховання, позбавлене як конкуренції, так і тиску, він набув переконання, що потрапити до першої десятки на змаганнях — це вже досить добре, аби лише там було більше десяти людей.
Тому він ніколи не розумів, про що думали такі лиходії-покидьки, як Шень Ціньцю, коли самі рили собі яму.
Канонічний Шень Ціньцю мав і відповідну підготовку в культивації, і кваліфікацію, що підтверджувала його досвід, не кажучи вже про самовладання утримувати фальшивий доброзичливий фасад. Він не прагнув ні видатного становища, ні репутації, а за підтримки найбільшої у світі секти йому й поготів ніколи б не бракувало грошей.
Тоді чому ж він не мав навіть крихти тієї виваженості, якої очікують від безсмертного? Чому поводився як одна з тих озлоблених гаремних наложниць, у яких забагато вільного часу? Чому він був настільки неспроможним терпіти головного героя, незалежно від того, наскільки невинною була поведінка того хлопця, і чому день у день вигадував для нього нові катування, навіть залучаючи інших робити це замість себе?
Навіть якщо Ло Бінхе був наділений небесним талантом, і навіть якщо його здібності були винятковими аж до такої міри, що це вже можна вважати більш-менш читерством… усе одно не було потреби настільки йому заздрити, розумієте?
Утім, провина насправді лежала не на Шень Ціньцю — вона лежала на авторові. Такі типи лиходіїв були розкидані по всьому сюжету, наче коропи у річці. Всього-на-всього норов Шень Ціньцю був вкрай деталізованим і надзвичайно гнилезним.
Але чим тут зарадити? Головним босом у цій книжці був сам головний герой. Як міг світлячок затьмарити сонце й місяць?
Світ культивації охрестив Шень Ціньцю «Мечем Сюя», тож, природно, він мав відповідну зовнішність і статуру. Навіть зараз, мигцем глянувши ліворуч і праворуч у тьмяне бронзове дзеркало, Шень Ціньцю залишився цілком задоволений своїм відображенням.
Це було обличчя з витонченими рисами, смолянисто-чорними очима і бровами, тонким носом і губами та надзвичайно освіченим виглядом. У поєднанні зі струнким тілом і довгими ногами його більш-менш можна було вважати вродливим. Хоча його справжній вік залишався невідомим, це — роман про культивацію: Шень Ціньцю досяг середньої стадії Формування Ядра, а це означало, що він ідеально зберіг свою юнацьку зовнішність. Він точно був у рази привабливішим, ніж реальний Шень Юань.
Та він усе одно навіть такий він не міг зрівнятися з Ло Бінхе.
У той момент, коли Шень Ціньцю подумав про Ло Бінхе, у нього миттєво розболілася голова. Він хотів піти й відвідати Ло Бінхе, який зараз був замкнений у повітці, але варто було зробити бодай крок, як пронизливе сповіщення знову пролунало в його голові:
【 Попередження! Попередження OOC! Шень Ціньцю не став би з власної ініціативи відвідувати Ло Бінхе. 】
— Гаразд. Я попрошу когось іншого привести його. З цим же немає проблем, правда? — огризнувся Шень Ціньцю. Він поміркував мить, а потім покликав: — Мін Фань!
Юнак років шістнадцяти, високий і худорлявий, швиденько прибіг у кімнату:
— Цей учень тут. Які вказівки має Шіфу́*?
________
*Шіфу́ (师傅) — звернення до вчителя, яке в буддизмі означає «батько-наставник».
________
Шень Ціньцю не міг не зиркнути на нього ще пару разів. Зовнішність Мін Фаня була достатньо пристойною, от тільки обличчя було трохи невдалим, з гострим ротом і запалими щоками. Внутрішньо Шень Ціньцю цокав язиком і бідкався. Як і очікувалося від класичного гарматного м’яса.
Це був найстарший з учнів оригінального Шень Ціньцю, шісьон Ло Бінхе, Мін Фань. Це також був легендарний найнижчий рівень гарматного м’яса!
Годі й казати, що коли доходило до речей на кшталт того, щоб зачинити Ло Бінхе поза гуртожитком пізно вночі чи згодовувати йому фальшиві техніки, Мін Фань завжди був незмінним винуватцем. Щоразу, коли Шень Ціньцю мав намір помучити Ло Бінхе, Мін Фань завжди був його найкориснішим помічником і найентузіастичнішим прибічником.
Знаючи, що доля цієї дитини в оригінальному творі була не кращою за його власну, Шень Ціньцю не міг не подивитися на нього зі співчуттям як на споборника у нещасті:
— Іди й приведи Бінхе сюди.
Мін Фаня це явно спантеличело. У минулому щоразу, коли Шень Ціньцю кликав Ло Бінхе у минулому, він завжди називав його «цим малим виродком», «невдячним шмаркачем», «цим мерзотником» або «щеням». Він навряд коли-небудь вживав повне ім’я «Ло Бінхе» більше, ніж пару разів. Звідки ж узялася ця раптова зміна?
Але Мін Фань не наважився сумніватися у наказі свого шіфу. Він негайно побіг до повітки і двічі копнув двері:
— Виходь! Шізу́н* кличе тебе!
________
*Шізу́н (师尊) — вчитель, Шановний Майстер; більш формальне слово, ніж шіфу.
________
Шень Ціньцю міряв кроками кімнату, ретельно досліджуючи Систему подумки.
【 B-бали, також відомі як бали за крутість. Чим більше B-балів нараховується, тим величнішим, високоякіснішим і першокласнішим стає твір. 】
— Тоді як я можу підвищити свої B-бали?
【 Перше: змініть безглуздий сюжет і підвищіть середній IQ лиходіїв і другорядних персонажів. Друге: уникайте сюжетних очевидних кліше, які руйнують правдоподібність історії. Третє: забезпечте бали задоволення головного героя. Четверте: відкрийте та візьміть участь у прихованих сюжетних подіях. 】
Шень Ціньцю проаналізував кожен варіант один за одним.
У своєму підсумку: йому доводилося не лише прибирати безлад за оригінальним Шень Ціньцю — адже той мав цілу юрбу ворогів, які прагнули його смерті, — а й зупиняти інших персонажів від створення нового безладу.
Він навіть не знав, чи зможе зберегти власне життя, а тут від нього ще й вимагалося переконатися, що головний герой збереже свою імбовість, включно з його зірковим часом, коли він у центрі уваги, та зі збереженням розміру його гарему.
Усі ті нерозкриті таємниці, ті сюжетні діри, які автор занедбав і не заповнив — тепер Шень Ціньцю мусив брати лопату і до сьомого поту докопуватися до них сам.
Аххх…
«Великий Майстер» Літачок, Що Злітає у Небо, стверджував, що мета «Шляху гордого безсмертного демона» була цілком зрозумілою і що кожне слово було написане з єдиною ціллю — догодити читачеві.
А найпаче очевидно воно було в тому, як у процесі сюжету імбовий головний герой прикидається невинним, удає з себе вовка в овечій шкурі, що полює на інших вовків, вимагає відплати від ницих нікчем, отримуючи стільки задоволення, що це здатне розбурхати самі небеса. Таким чином популярність роману стрімко зростала у міру того, як він усе розтягувався і розтягувався, поки жодна гумка не могла зрівнятися з ним за довжиною.
Навіть для читача слідкувати за сюжетом стало вкрай натужно. На кожному кроці скажені сюжетні повороти— і як він примудрився обійти усі і вся?!
— Як такий сюжет вважати не безглуздим? — бідкався Шень Ціньцю.
【 Стандарт визначається суб’єктивно; це залежить від реакцій читачів. 】
— Тоді скільки балів мені потрібно зібрати, щоб запустити квест початкового рівня?
【 Час визначається ситуативно. Коли вимоги буде виконано, Система автоматично сповістить вас. 】
Визначається суб’єктивно, визначається ситуативно — що за універсальні відмазки! Шень Ціньцю зневажливо пирхнув, а потім, почувши, як відчинилися двері, озирнувся й побачив, як всередину повільно входить хлопчина.
— Шізун, — мовило хлопʼя. Він звертався шанобливо, хоча його рухи були непевними, і йому все ж вдавалося триматися геть рівно.
Маленька усмішка, яка тільки-но почала формуватися в кутку рота Шень Ціньцю, завмерла.
Він точно мрець! Перед ним було обличчя, яке в майбутньому полонитиме серця кожного, хто його побачить — від вісімдесятирічних бабусь до немовлят у пелюшках, обличчя головного героя штибу Мері Сью… і він відгамселив його аж до такого стану?! Йому габела!
Але навіть попри те, що обличчя було вкрите виразні слідами знущань, синцями і саднами, головний герой, як і очікувалося, хай там що лишався головним героєм. Очі Ло Бінхе — яскраві, мов ранкові зорі — ніжний паросток вродливого юнака.
Рішучий, але скромний вираз обличчя підкреслював його благородний і непохитний дух. Ця пряма, як олівець, спина і постава свідчили про горду вдачу, яка скоріше зламається, ніж зігнеться.
У ту мить серце Шень Ціньцю пронизала хвиля паралелізмів та інших стилістичних прийомів, і один уривок за іншим змішувалися в незліченні рядки оспівування, які ледь не вирвалися з його вуст.
На щастя, Шень Ціньцю зумів утриматися, хоча в душі він голосив так, що ледь не втратив самоконтроль. Внутрішня сила, яка пронизувала ореол досконалості головного героя, і справді надто могутня — а він сам ледь не піддався їй!
Шень Ціньцю ледь помітно підняв куточок губ, спостерігаючи, як Ло Бінхе, кульгаючи, увійшов у кімнату, а потім із зусиллям опустився на коліна. Я не можу дозволити собі прийняти твою покору — якщо сьогодні ти виявиш мені шану, тоді у подальшому неодмінно розтрощиш мені коліна.
— Не варто, — Шень Ціньцю зупинив Ло Бінхе і легким помахом зап’ястя кинув йому маленьку пляшечку. — Це ліки. — Він зробив паузу, після чого додав глузливим тоном: — Не показуй нікому, а то ще подумають, ніби вершина Цін Цзін знущається зі своїх учнів.
Шень Ціньцю швидко увійшов у роль. Хоча він зробив щось зухвало-підривне, передавши ліки, але зробив це з мерзенним ставленням. Отже, це цілком відповідало лицемірній вдачі Шень Ціньцю — його схильності чинити зло, водночас боячись, що інші про це дізнаються.
І справді, Система не надіслала сповіщення про OOC. Шень Ціньцю полегшено зітхнув.
Ло Бінхе очікував, що вчитель покликав його для подальших «настанов». Він ніколи б не подумав, що йому запропонують ліки. Спочатку він завмер, а потім шанобливо прийняв маленьку пляшечку обома руками й відповів зі щирою вдячністю:
— Дякую за ліки, Шізун.
У цей момент обличчя Ло Бінхе все ще було сповнене невинності, а його усмішка була щирою й лагідною, наче тепле вранішнє сонце. Шень Ціньцю трохи подивився на неї, а потім відвернув голову.
До «спаскудження» головний герой був зразковим й добропорядним юнаком: посвіти на нього промінчиком сонця — і він засяє, подаруй крихту доброзичливості — і він поверне її вдесятеро. Не стало би перебільшенням назвати його маленьким ягнятком.
— Відтепер цей учень подвоїть свої зусилля й не розчарує Шізуна, — радісно відгукнувся Ло Бінхе.
Е-е, ні, якщо ти подвоїш свої зусилля, тоді, гадаю, твій справжній учитель і справді розчарується…
Якби Шень Ціньцю не читав «Шляху гордого безсмертного демона», ця сцена вкрай розкраяла б його серце і, ймовірно, він зронив би кілька співчутливих сліз через скрутне становище Ло Бінхе.
Але, оскільки він бачив усе від початку до кінця з усезнаючої перспективи, тож знав про чисельні багатогранні думки Ло Бінхе після його «спаскудження».
А саме: те, наскільки жалюгідним зараз виглядає Ло Бінхе, безпосередньо пов’язано з тим, наскільки жорстоким буде його свавільний сміх, коли він ногою притисне твою голову додолу. Хоча зовні він і носитиме личину доброзичливого і стриманого джентльмена, у душі всі його думки крутитимуться навколо того, як він вирве тобі сухожилля, розтрощить кістки, здере шкіру і повісить усе це обсихати.
«Ло Бінхе посміхнувся: “Сьогоднішнє приниження, якого зазнав цей учень, повернеться сторицею. За те, що ти покалічив мої руки й ноги, я вирву твої кінцівки й розітру їх на порох”.»
«Шлях гордого безсмертного демона», вибраний уривок № 2.
Після цього він і справді перетворив Шень Ціньцю на дихаючий обрубок.
— Бінхе, як просувається твоя культивація? — запитав Шень Ціньцю підкреслено відстороненим тоном, сідаючи в сандалове крісло. Одне лише звернення «Бінхе» настільки настрашило його, що сироти виступили на його шкірі.
Спина Ло Бінхе також здригнулася із помітним тремтінням, але він все ж зумів вимучити посмішку, в якій проглядалася ніяковість:
— Цей учень дурний і досі… не розуміє.
Це було цілком логічно. З огляду на те, що посібник з культивації був підробкою, те, що він досі не зазнавав відхилення ци, було виключно завдяки його неймовірній витривалості рівня головного героя. Якби він насправді щось зрозумів із того посібника, це було б справжнім дивом.
«Хлопче, ходи до мене! Цей учитель дасть тобі правильні техніки!» — подумки заволав Шень Ціньцю.
Попереджувальне сповіщення демонічної Системи почало безупинно верещати.
— Я лише думав про це! — сказав Шень Ціньцю Системі. — Звісно, я знаю, що це стало би порушенням!
Уголос він невимушено продовжував:
— Сьогодні цей учитель покарав тебе через власну нестриманість. Зрештою, час нікого не шкодує. Тепер, коли я про це замислився, ти вже досить давно під моїм наглядом — скільки тобі цього року?
— Цьому учню чотирнадцять, — слухняно відповів Ло Бінхе.
Е? Чотирнадцять, га?
Це означало, що на цей момент цей учитель і цей учень, Шень Ціньцю та Ло Бінхе, уже пройшли інцидент біля гірського входу. Там останнього змусили впасти на коліна у покарання.
Це означало, що вони також уже пройшли інцидент, коли інші учні вершини Цін Цзін гуртом побили Ло Бінхе, а також той випадок, коли він «відважився відповісти» Шізуну, за що його підвісили та побили, не кажучи вже про епізод, коли він зіпсував талісмани вершини й був покараний важкою працею… Ось такий славетний послужний список.
(Шень Ціньцю помахав руцями своїй останній надії на виживання.)
Шень Ціньцю обхопив голову рукою, а іншою відіслав Ло Бінхе геть:
— Я хочу побути на самоті.
***
Шень Ціньцю був людиною безжурною.
Оскільки його місце проживання вже змінилося на «Шлях Гордого Безсмертного Демона», а в своєму колишньому світі він уже врізав дуба, він вирішив, що може спробувати облаштуватися і тут.
Він потрапив у світ культивації, безкоштовно отримав тіло з пристойними бойовими здібностями та майстерністю володіння мечем, а також став членом відомої праведної секти. Якби він хотів виділятися — він би це і робив, а якби хотів би не відсвічувати — міг би зачинитися на вершині Цін Цзін у секті гори Цан Цюн і жити собі відлюдником. На що тут жалітися?
Єдина дещо складна річ — це знайти собі дівчину. У чоловічих романах про здобуття сили гаремними жеребчиками будь-яка жінка неминуче має належати головному героєві, якщо тільки вона не є потворною. Це всі знають.
Проте Шень Ціньцю був дуже невибагливим; йому б вистачило просто безтурботно доживати віку у мирі і спокої. У цьому сенсі його життя не надто відрізнялося б від попереднього.
Однак, хоча Ло Бінхе й був важливим чинником, про те, щоб здобувати собі славу, не могло бути й мови. Варто Шень Ціньцю залишитися бодай десь поруч із місцем дії оригінальної історії, навіть якщо він відшукає якийсь неіснуючий райський куточок для усамітнення, щойно Ло Бінхе захопить владу, він усе одно вистругає з Шень Ціньцю живий обрубок.
«Річ не в тім, що я не хочу приластитися до головного героя, але хто зробив його, бляха, настільки злостивим?! Він же з тих, хто прагне тисячоразової помсти!»
Після щоденного проклинання «Великого Майстра» Літачка, Шень Ціньцю швидко поставив перед собою декілька цілей: коротко кажучи, ознайомитися з оточенням, якнайбільше співпрацювати з Системою, старанно здобувати більше досягнень, заробляти B-бали та якнайшвидше розблокувати функцію OOC. Якщо ситуація почне виглядати зовсім кепсько, йому доведеться шукати альтернативну стратегію.
Дванадцять вершин Цан Цюн були подібні до дванадцяти гігантських мечів, викуваних самою природою — стрімкі і величні, вони пронизували небо.
Вершина Цін Цзін, до якої належав Шень Ціньцю, була не найвищою, але найспокійнішою, густо засадженою високим бамбуком. На додачу, оскільки практично всі учні Шень Ціньцю мали навчатися чотирьом витонченим мистецтвам: грі на ґуціні, грі у ґо, каліграфії та живопису, час від часу вітер приносив чисті звуки читання та награвання ґуціни. Це було чудове місце для освіченої молоді, просякнуте давніми мистецтвами й літературою, яке ідеально відповідало потребам справжнього Шень Ціньцю — цього хвалька.
Коли Шень Ціньцю проходив повз групу учнів, ті шанобливо питалися про його здоров’я; він надавав своєму обличчю холодного, відстороненого вигляду, як у каноні, злегка киваючи й ідучи з закладеними за спину руками. Йому вдалося це опанувати, і він переймався лише тим, як йому зіставляти імена з книги з усіма цими обличчями, що минали повз нього.
Однак це не було найголовнішою турботою Шень Ціньцю. Найголовнішим був самозахист, і для цього йому потрібно було з’ясувати, як використовувати бойові навички та майстерність володіння мечем оригінального персонажа.
Якщо памʼять йому не зраджувала, до того, як Ло Бінхе озлобився, секта гори Цан Цюн зазнала низки значних інцидентів — подій на кшталт демонічного вторгнення і Зібрання Безсмертного Альянсу. Шень Ціньцю доведеться мати справу з ними всіма. Якби йому довелося працювати з оболонкою без жодних здібностей до культивації, тоді про слідування сюжету не могло бути і мови — головний герой не встиг би і пальцем поворухнути, як його вколошкав би якийсь незначний безіменний монстр!
Шень Ціньцю увійшов глибоко до ліс, один. Лише переконавшись, що поблизу нікого немає, він зняв меч зі свого пояса. Тримаючи піхви в лівій руці, а руків’я — у правій, він повільно витягнув меча.
Сюя був із Шень Ціньцю змалечку й був добре відомим, та й сам по собі міг вважатися престижною зброєю. Спалах його леза був білосніжним, сяючим, але не сліпучим — однозначно першокласна зброя. Коли спрямовуєш духовну енергію у зброю, лезо тьмяно світиться. Поки Шень Ціньцю розмірковував, як саме «спрямувати духовну енергію», меч у його руці замерехтів білим.
Схоже, він успадкував культивацію та бойові здібності канону. Його розум заповнив прогалини без потреби свідомо щось згадувати.
Бажаючи побачити силу Сюя, Шень Ціньцю недбало зробив один змах.
Хто міг знати, що один-єдиний помах виявиться настільки жаским? Дуга меча засяяла, наче спалах блискавки, що вирвалася з його долоні, — настільки яскраво, що навіть сонцезахисні окуляри з фільтром UV 400 не врятували би його, якби він не заплющив очі. Коли він знову розплющив їх, побачив глибокий рів, що прорізався в землі, ніби його розпорола блискавка.
«Оце так бляха!»
Обличчя Шень Ціньцю лишилося безвиразним, але його серце забилося від захвату.
Це так бляха приголомшливо! Сила, гідна персонажа, який був єдиним майстром вершини. З таким рівнем культивації, якщо він старанно тренуватиметься наступні двадцять років, то, можливо, у майбутньому — у момент скрути, якщо йому доведеться зіткнутися з цим надпотужним Ло Бінхе — він зможе хоча б ганебно втекти!
Так. Усе, чого він хотів — це мати змогу ганебно втекти.
Він хотів потренуватися ще, але почув сухий тріскіт гілок під чиїмось тихими кроками.
Насправді цей звук долинув ще з далеку, але його п’ять чуттів були надзвичайно гострими, тож цей звук було би важко не почути. Шень Ціньцю уважно оглянув ту глибоку яму в землі, потім із дзвінким звуком всунув меч у піхви, після чого сховався серед зелені.
Кроки наближалися дедалі ближче; там було більше однієї людини. Що і слід було очікувати, за мить першим з’явилося обличчя Ло Бінхе, яке ніби сяяло від власного світла. Однак першим пролунав дзвінкий і тендітний голос юної дівчини:
— А-Ло, А-Ло, дивись, тут у землі величезний рівчак!
Почувши це прізвисько, Шень Ціньцю ледь не випав зі своєї схованки.
【 Наймолодша учениця Шень Ціньцю, Нін Іньїн 】, — лаконічно повідомила Система.
— Навіщо взагалі було давати це пояснення? — просичав Шень Ціньцю. — Усі ж знають, що так до Ло Бінхе звертається лише одна людина!
У полі зору з’явилася гарненька дівчина, що йшла слідом за Ло Бінхе. Вона виглядала трохи молодшою за Ло Бінхе, чарівною й милою; її заплетене волосся було перев’язане помаранчевими стрічками, а вона сама бігла і підстрибувала, випромінюючи наївність. У кожному поважному романі про культивацію обов’язково мала бути чарівна молода дівчина типажу шіме́й*.
________
*Шіме́й (師妹) — молодша учениця/вихованка/послідовниця; звернення до дочки вчителя, яка є молодшою за того, хто звертається.
________
Ця юна шімей викликала у Шень Ціньцю суперечливі почуття. А все тому, що він мав інтерес щодо Нін Іньїн — ах, ні, точніше, саме канонічний Шень Ціньцю був зацікавлений у Нін Іньїн.
Характер Шень Ціньцю застряг на рівні «підступного лицеміра». Оскільки зовні він справляв враження чистосердого, позбавленого бажань і непіддатливого огидним спокусам, то під цією маскою він мав бути аморальним, безсоромним, мерзенним і відразливим. Він був вчителем, але плекав брудні наміри щодо своєї слухняної та життєрадісної учениці. Упродовж історії він кілька разів намагався втілити їх у життя і ледь не досяг успіху.
Однак можна уявити, чим би закінчилася спроба наважитися посмакувати жінкою головного героя!
Ще читаючи про це, Шень Ціньцю вважав трохи дивним, як це Ло Бінхе не спробував каструвати цього виродка. Таке упущення геть не в’язалося з темним шармом Бінхе! Тож він зазирнув у секцію коментарів і приєднався до натовпу, завалюючи дописами на кшталт: «Будь ласка, каструйте Шень Ціньцю! Без кастрації відписка!»
Тепер, розмірковуючи про це зблизька, Шень Ціньцю глибоко жахнувся. Якби ця вимога спрацювала, йому зараз довелося би власноруч відтяти собі руку, якою він писав ті пости!
Ло Бінхе глянув один раз і лише байдуже усміхнувся.
Але Нін Іньїн прагнула його уваги, тож почала шукати, про що б ще побалакати:
— А ти знаєш, А-Ло, хто з шісьонів відточував тут свої відблиски меча?
— Гадаю, на вершині Цін Цзін лише шізун має такий рівень культивації, — відгукнувся Ло Бінхе, піднімаючи сокиру й беручись рубати дерево.
Він вимовив лиш одну фразу, а далі не звертав на неї жодної уваги. Повністю зосереджений на власних діях, він підіймав і опускав сокиру, старанно рубаючи.
Ці дерева не були ані тонкими, ані кволими, але сама сокира була напівіржавою. На цей момент Ло Бінхе лише чотирнадцять, тож рубати йому було украй важко. Невдовзі з його обличчя рясними краплями почав котитися піт.
Нін Іньїн сиділа на старій рубанці, спостерігаючи за ним і підперши обличчя руками. Незабаром вона знову знудилася і почала канючити:
— А-Ло, А-Ло, пограй зі мною!
— Не можу, — Ло Бінхе не мав часу навіть утерти чоло; він продовжував махати сокирою, розмовляючи. — Наші шісьони наказали мені після того, як я нарубаю дрова, ще й наносити води. Якщо я хутко закінчу, тоді у мене трохи стане часу на медитацію.
— Наші шісьони і справді нестерпні! Завжди примушують тебе робити те й се. Як на мене, вони навмисно знущаються з тебе! — Нін Іньїн надула губи. — Хм, от повернемось, і доповім усе шізуну. Коли я це зроблю, вони більше не наважаться з тебе знущатися.
До цієї миті Шень Ціньцю ставився до цієї сцени, наче потрапив на знімальний майданчик дорами «Шлях гордого безсмертного демона»: просто проходив повз — і ось вже насолоджувався спогляданням історії двох друзів дитинства. Але почувши останні слова, він, шокований, миттю зблід.
Ні, ні, ні, тобі абсолютно точно краще мені цього не розповідати. Що я, по-твоєму, маю робити?! Мені не можна бути OOC — тож кого саме я мушу карати?!
Але у цю секунду, навіть коли юний Ло Бінхе переживав усю глибину й широчінь людських злиднів, він досі мав чисте серце білого лотоса. Він похитав головою, відгукуючись до Нін Іньїн:
— Точно ні. Я не хочу турбувати шізуна цими дрібницями. Наші шісьони не бажають мені зла, вони просто бачать, що я юний, і хочуть надати мені більше нагод для тренувань.
У ту ж мить Шень Ціньцю майже зміг розгледіти десять тисяч променів світла, що струменили позаду Ло Бінхе. Він не міг не відступити на три кроки назад, неспроможний дивитися на головного героя, який досяг такого трансцендентного стану буття — здобув настільки глибоке просвітлення!
Поки Нін Іньїн теревенила, Ло Бінхе закінчив рубати свою норму дров. Відклавши сокиру, він знайшов випадкову відносно чисту ділянку землі й усівся, схрестивши ноги та заплющивши очі.
У своєму серці Шень Ціньцю важко зітхнув.
Насправді, навіть під час цієї ранньої, сповненої страждань частини сюжету, вже починала проявлятися імбова вдача головного героя. Посібник із культивації, який Мін Фань віддав Ло Бінхе, був несправжнім. Чим більше той тренувався за ним, тим більше його техніки мали б деградувати, поки не стали б повним мотлохом. Але з його незрівнянним талантом і частиною демонічної крові навпіл із людською Ло Бінхе абсолютно випадково вдалося прокласти собі власний шлях… Це було геть антинауково!
Поки Шень Ціньцю зітхав, пролунали звуки безладних кроків.
Щойно почувши їх, Шень Ціньцю зрозумів, що те, що наближалося, не віщувало нічого доброго.
Мін Фань вийшов на галявину, ведучи за собою кількох низькорангових учнів. Побачивши Нін Іньїн, він із радістю покрокував уперед і схопив її за руку:
— Сяо-шімей! Сяо-шімей, я нарешті відшукав тебе. Як ти могла прийти до такого місця, нічого не сказавши? Зворотній схил гори такий великий — а якби якийсь небезпечний звір чи отруйна змія випорснули на тебе? Ходи до мене, шісьон покаже тобі дещо цікаве.
Безсумнівно, Мін Фань помітив Ло Бінхе, який мовчки сидів неподалік, але проігнорував його, наче той був порожнім місцем.
Утім, Ло Бінхе, вихований як слід, розплющив очі й вимовив:
— Шісьоне.
— Я не боюся ані отруйних змій, ані небезпечних звірів, — захихотіла Нін Іньїн. — До того ж, хіба А-Ло не зі мною?
Мін Фань зиркнув у бік Ло Бінхе, примружився й зневажливо пирхнув.
Для Шень Ціньцю думки Мін Фаня не могли бути ще більш очевидними: той почув лагідне «А-Ло» з вуст Нін Іньїн, і в ту ж мить його дратівний шиді став для нього ще більш дратівливим.
Зрештою Нін Іньїн мала характер юнки, абсолютно неспроможної зчитувати натяки чи розумітися на оточенні:
— Яку цікаву річ має шісьон? — запитала вона, схиливши голову. — Поквапся й покажи мені.
Мін Фань весь розплився в усмішці. Він відіпʼяв від пояса темно-зелену нефритову прикрасу й простягнув її:
— Шімей, моя родина щойно відвідала мене й привезла купу коштовних і цікавих дрібничок. Я подумав, що ця особливо гарна, тож дарую її тобі!
Нін Іньїн взяла її в нього й уважно роздивилася на сонячному світлі, що пробивалося крізь листя:
— Ну як? Тобі до вподоби? — з надією спитав Мін Фань.
Зі свого сховку Шень Ціньцю нарешті згадав — це була та сама сцена!
Справи кепські! Йому не варто було приходити! Небезпека!
Не було сенсу бідкатися на те, що не пам’ятав кожну дрібничку. Як міг той, хто проклинав «телепня-автора і його недоумкуватий роман», пам’ятати бозна-коли окреслені деталі із самісінького початку історії, яку вперше опублікували аж чотири роки тому і яка охопила аж сотні років сюжетного часу? Він витратив двадцять днів, аби заглибитися й прочитати роман від початку до кінця, тож геть забув про цю сповнену мучеництва арку, яка була сповнена безглуздими знущаннями і змальовувала починання Ло Бінхе у секті, кумекаєте?!
Нін Іньїн геть не мала уявлення про те, що є коштовним, а що ні. Недбало подивившись на бурштинову прикрасу кілька хвильок, вона жбурнула її назад.
Усмішка Мін Фаня застигла на обличчі.
— Що це? Колір такий потворний. А-Ло має гарнішу, — мовила Нін Іньїн, наморщившись.
Не один Мін Фань мав незадоволений вигляд — а й Ло Бінхе, який до цього розважливо прикидався, наче його самого не існує, тепер злегка здригнувся й різко розплющив очі.
— Шиді також носить подібну річ? — процедив Мін Фань крізь зчеплені зуби.
Ло Бінхе трохи завагався.
Він ще не встиг відповісти, як Нін Іньїн втрутилася:
— Звісно носить. Щодня носить її близько до шиї. Це його скарб. Він навіть мені не дає на неї подивитися.
Хоча Ло Бінхе зазвичай був дуже стриманим, у цей момент вираз його обличчя змінився. Він несвідомо стиснув під одягом на шиї підвіску із зображенням богині милосердя Ґуаньїнь.
Що коїться з твоїми IQ і EQ, юнко?! Протагоністові тепер доведеться вигрібати все на власній шкурі!
Нін Іньїн ані секунди не задумалася про наслідки своїх слів, поки вимовляла їх. Вона лише думала про те, що завжди бачила, як Ло Бінхе носить цю бурштинову Ґуаньїнь близько до тіла й ніколи з нею не розлучається. Дівчата завжди неодмінно прагнуть заволодіти речами, які є дорогими серцю тих, у кого вони закохуються, сподіваючись, що це принесе їм задоволення від перебування у статусі «особливої». Але Ло Бінхе просто-таки відмовлявся надавати їй такого визнання. Невдоволена цим, вона порушила це питання у власній манері — наполовину милій, наполовину зухвалій.
Авжеж, він відмовив, второпали?! Мати-прачка Ло Бінхе витратила майже всі свої заощадження, аби нарешті, з величезними труднощами, подарувати синові освячений захисний талісман. Це був єдиний промінь тепла у темному світі Ло Бінхе, завжди був поруч із ним, і навіть у майбутньому, коли гг опиниться у найпохмуріших глибинах, талісман зможе розбудити в ньому останні залишки людяності — тож як він міг просто так віддати його?!
Мін Фань, розлючений та, водночас, позеленілий від заздрості, підійшов на кілька кроків ближче:
— Ло-шиді, ти і справді зарозумілий, якщо відмовляєшся показати свою підвіску Нін Іньїн-шімей, — прогарчав він. — Якщо так триватиме й надалі, то коли в майбутньому ми зіткнемося із сильними ворогами, ти відмовишся навіть плече підставити?!
Юначе! Між першим і другим однозначно є логічна прірва!
— Все гаразд, якщо він не хоче. Шісьоне, не знущайся з нього! — Нін Іньїн не думала, що все обернеться таким чином, і зтурбовано потупотіла ногами.
У цей момент як Ло Бінхе вдалося би здолати Мін Фаня? Не кажучи вже про те, що група молодших учнів, які були посіпаками Мін Фаня, також навалилася на нього усім гамузом.
Умить ця бурштинова Ґуаньїнь упала з шиї Ло Бінхе прямісінько до рук Мін Фаня. Той підняв її, щоб роздивитися, і раптово голосно розреготався.
— Чому… чому ти смієшся? — розгублено запитала Нін Іньїн.
— Я думав, це якийсь рідкісний скарб, раз він так затято його захищає. Шімей, вгадай, що це? — Мін Фань кинув бурштинову підвіску у руки Нін Іньїн, щиро радіючи й регочучи. — Це підробка…
— Підробка? — запитала Нін Іньїн. — Тобто?
— Віддай негайно, — Ло Бінхе чітко вимовив кожне слово. Його кулаки повільно стиснулися, а в глибині очей закипіла зловісна тінь.
Пальці Шень Ціньцю мимовільно сіпнулися — одного разу, потім знову й знову. Авжеж, він пам’ятав, що бурштинова Ґуаньїнь була підробкою, а також знав, що це був найбільший триґер для люті Ло Бінхе.
Цілий рік мати-прачка заощаджувала на їжі та господарстві, але, скориставшись її недосвідченістю, шахрай обдурив її, змусивши заплатити велику суму за підроблений амулет. Зламана горем внаслідок цього, її здоров’я поступово погіршувалося. Ло Бінхе, безсумнівно, ніколи не зможе забути цей біль до кінця свого життя. А отже, це була єдина образа, яку Ло Бінхе ніколи не зміг би стерпіти.
Як сторонній спостерігач, Шень Ціньцю відчайдушно хотів вискочити, відгамселити Мін Фаня, вихопити бурштинову підвіску і жбурнути її назад Ло Бінхе.
І якби він це зробив, можливо, Мін Фань не нажив би собі смертельного ворога в обличчі Ло Бінхе? Тоді пізніше той міг й далі вести своє нікчемне життя-буття.
【 OOC 】
Дякую. І стулися.
— Хочеш повернути? Я віддам. Хто знає, на якому вуличному лотку була куплена ця уцінь? — із гидливістю в голосі мовив Мін Фань і вихопив підвіску із рук Нін Іньїн. — Боюся, якщо віддати це шімей, це лише вимастить їй руки.
Сказати він сказав, але не мав і найменшого наміру повертати.
Обличчя Ло Бінхе наїжачилося. Раптово він ударив обома кулаками по кількох низькорангових учнях, які його стримували.
Хоча він і розлютився, його удари не мали техніки; це були хаотичні удари, підживлені гнівом, що лютував усередині. Спочатку йому вдалося залякати цих низькорангових учнів, але ті швидко зрозуміли, що він насправді неймовірно слабкий і справляв враження лиш його вигляд.
До того ж, Мін Фань гарчав на них:
— Чого ви застрягли?! Він наважився напасти на свого шісьона — навчіть його, що означає поважати старших!
0 Comments