Безликий №5

Я знову ходив в пошуках посередників. Гадаю, наша битва з Пухлинооким переполохала їх усіх, тож пошуки тепер будуть складнішими. Я звернув увагу, що мені не хочеться їсти або пити, не хочеться спати. З одного боку це чудово, я постійно в бойовій готовності, але з іншого, хочеться з’їсти чи випити чогось смачненького, поспати. Відчути це задоволення знову, а я не хочу. До того ж, в мене навіть органів немає, в які б направилася їжа. Менше з тим, мені набридло швеньдятися. Зупинюся в якомусь провулку і вночі вирушу на полювання.

–

Столітня церква. Підвальне приміщення. Кімната логістики. Одразу після сутички Пухлиноокого і Безликого.

—Не схоже це на дуель між посередниками.

—Не схоже. Надто багато галасу, ще й на очах у цивільних, з жертвами. Так вони ще й насмерть билися.

—Та так. Дивно це.

—Шкода мені наше керівництво. Зам’яти таке неможливо.

—І не кажи.

—Цей посередник, червонопикий, може стати проблемою. Через цю бійку, інші посередники будуть обачнішими, їхні покровителі можуть дати їм більше сили. Це ускладнить роботу екзикуторам.

—Треба прибрати його якомога швидше. Як думаєш, кого послати?

—”Хрестоносця”. Він швидко його прибере.

—Хороша ідея, але “Хрестоносець” з командою на завданні . В якомусь селищі помітили одержимого.

—Прикро. Хто в нас там зараз вільний?

—”Люлька”, “Ельфійка”, “Лісоруб”…

—Можна “Люльку”. Він, наче, не поступається “Хрестоносцю” в навичках.

—Та наче ні. Вони разом тренувалися і досі є запеклими суперниками.

—Тоді вирішено. Відправимо “Люльку”.

–

Я практикував створення кісток, відпрацював удари, як голіруч так і зі зброєю. Попри відсутність потреби в їжі та сні, я втомлююся, просто сили повертаються з часом. Настала ніч, я й не помітив як. Можна вирушати.

…

Глухий кут. Я не відчував жодного посередника, але відчував, наче за мною стежать. Неприємне відчуття. Я намагався знайти переслідувача, але марно. Я зайшов до чергового провулку.

*КЛАЦ*

Що це за звук? Звідки? Я почав озиратися, дивився вгору. Нікого. Бляха, мені це не подобається. Я створив в правій руці довгу кістку. Продовжив озиратися. Відчуття, ніби на прицілі. Я повернув голову і в той же момент, зі сторони, куди я дивився мить тому, мені в плече прилетіла стріла. Рана почала пекти. Мить, і на мене летів якийсь тип з шаблею в руці. Він замахувався збоку. Я встиг відступити назад в останній момент і кінчик його леза ледь задів моє горло. Екзикутор?

Плече зі стрілою в собі досі пекло. Не скажу, що біль був сильним, але напрочуд надокучливим. Чоловік продовжував махати зброєю. Він явно цілився в мою шию. Бив чітко з боку в бік. Я відбивав його атаки, б’ючи по його шаблі знизу вверх.

Знову замах, знову збоку. Я вже приготувався відбивати удар, але він заніс шаблю над собою. Атака зверху вниз. Зараза! Я підняв кістку над собою і зробив крок назад. Він з легкістю розрубав мою зброю і пройшовся кінчиком леза по моєму обличчю. Він поранив моє око і залишив подряпину на чолі й десні. Біль був таким же пекучим, як і в плечі, з якого досі стирчала стріла, але сильнішим. Я не припиняв відступати. Від болю очі заплющилися самі собою.

*ВЖУХ*

Він перерізав мені горло. Ледь торкнувся хребця. Якби я припинив відступати, був би без голови. Шия закипіла. Плече й око були нічим в порівнянні з новим пораненням. Я змусив себе розплющити око. Мій опонент зробив новий замах, аби знести мою голову остаточно. Я відскочив на відстань удару. Він не влучив. Я створив в обох руках по кістці-дубинці і вперше за бій пішов у наступ.

Як би я не намагався ігнорувати біль, він був нестерпний. Я б закричав, якби не бився. Рани, завдані ним, довго загоювалися і цей процес був неприємним, ніж від звичайного поранення. Сліпа пляма ліворуч заважала. Він замахувався з того боку, змушуючи мене постійно рухати корпусом. Я відчував, як тіло важчає. Та попри все я досі чинив опір. Відбивав його атаки, най не всі, намагався завдати власних ударів, правда невдало. Я був у невигідній позиції. Треба тікати.

Екзикутор знову замахнувся з боку. Я відскочив, але кінчик леза торкнувся ключиці. Я розвернувся і кинувся навтьоки. Він побіг за мною. Я, стрибаючи зі стіни на стіну, ліз нагору. Екзикутор за мною. Я нарешті на даху. Вийняв з плеча, як виявилося, арбалетний болт. Тікаємо далі. Опонент за мною. Він намагався зачепити мене шаблею, але не досягав на мене. Я був швидше, хай і не надто.

Мої око і плече вже загоїлися, горло лише почало. Нарешті я зміг повернути голову. Тільки я це зробив, мені в тільки загоєне око прилетіла якась скляна посудина. Вона розбилася об мене і на моє лице пролися якась рідина.

—ААААААААААА!!!

Пече. Сильно сильно пече. Дуже боляче.

Я перечипився і впав в провулок. Висота була десь чотири поверхи.

*БУХ*

Певен, тріщини покрили всі мої кістки. Якісь може і зламалися. Я відключився.

–

Екзикутор вже стояв над провулком і дивився на непритомне тіло посередника. Він відчув легку повагу, оскільки його опонент гідно тримався. Екзикутор стрибнув і хотів у повітрі відрубати голову посереднику.

Він вже почав опускати шаблю, як хтось ударив його плечем. Екзикутор відлетів на декілька метрів. Свідомість помутніла, в очах троїлося, місце удару вило. Коли ж екзикутор нарешті прийшов до тями, посередника вже не було.

–

Пекло. Кімната Павука. Одразу після розмови з іншими демонами.

—Чотирирукий, Арахно.

—Так бос.

—Я тут.

В голові Павука пролунали голоси його посередників.

—Нашого нового товариша вбив посередник, але ніхто не повідомляв мені, що бажає поєдинку. Як сказав сам новенький, той посередник був посланий вбивати інших посередників, за його ж словами. Вирушайте до міста новенького, відшукайте цього гада і дізнайтеся ім’я його покровителя. Виконаєте це — зроблю вас ще сильнішими.

—Слухаємося,— одночасно промовили слуги.

—Молодці. Скільки часу у вас займе добратися до того міста?

—Десь 4 години,— відповів Чотирирукий.

—Я буду за 3,— відповіла Арахна.

—Не дій, поки Чотирирукий не прибуде.

—Зрозуміла.

—Чудово, кінець зв’язку.

Кожен демон жадає стояти якомога вище і готовий піти на все заради цього. Але всюди є правила. А така ситуація порушувала їх. Павук мав декілька підозрюваних і збирався їх перевірити.