Безликий №6

—Де я?

Я по-трохи приходив до тями. Я висів догори дриґом, обмотаний у… павутину? Так, це точно була павутина. Я був на якомусь складі, чи в ангарі. Я почав крутитися і намагатися вибратися.

—Прокинувся нарешті.

—Годину цілу проспав. Совість май.

Голоси лунала з-за спини. Чоловічий і жіночий. Я знову крутнувся. Посередники. Чоловік був височезний. Впевнений, понад два метри. Можливо, це було зумовлено тим, що він мав дві пари рук. У нього був голий торс і босі ноги, лиш чорні штани. Його фізичний формі позаздрив би кожен спротсмен. Кожен м’яз ідеальний. Він мав чотири червоних ока без зіниць. Темно-синю шкіру. Коротке каштанове волосся, що стирчало в різні боки.

Жінка була напівлюдиною напівповуком. Верх людський, а низ павучий. Шкіра її була блідою, лиш місцями вкрита чорними плямами. Одна з таких розділяла її обличчя. І рот з оком були тільки на білій половині. Замість рук мала вона павучі лапи, такі ж, на яких ходила. Лиса.

—Хто ви такі?

—Посередники, послані нашим покровителем, дізнатися ім’я твого.

—І навіщо вашому покровителю мій?

—А для того, щоб покарати вас обох.

—Якщо ти забув, на днях ти вбив посередника з очами по всьому тілу. Він був нашим колегою.

—Он як. То ви хочете помститися?

—Не зовсім.

—Ми просто хочемо покарати вас за порушення правил. Вбив би ти його в дуелі, нам було б усе одно.

—Тож кажи, хто твій покровитель?

—Не скажу.

—Слухай друже, я б’ю дуже сильно і буду ламати тобі кістки. Тільки вони зростуться, я знову переламаю їх тобі. Буду гамселити тебе, як боксерську грушу. І так знову, і знову, і знову, і знову, допоки ти не скажеш, хто твій покровитель. То що ?

—Я продовжу мовчати.

—Як хочеш. Тоді…

*ШТИК*

В спину павучисі прилетів невеликий ніж. Чотирирукий повернувся подивитися звідки і сам отримав ножа в око. Вони почали оглядати приміщення.

—Хто тут?

—Покажись, виродку!

Над нами майнула тінь. Вона стрибнула на каркас даху, на якому трималася павутина зі мною. Схоже, гість її перерізав, а після відкинув мене. Двоє посередників вже хотіли почати ловити його, як їм в обличчя прилетіли склянки з якоюсь водою. Рідина почала обпікати їхні лиця. Їхній крик ехом лунав в анагарі. Екзикутор?

Мій спаситель приземлився коло мене. Це точно він. Тепер я міг його розгледіти. Повністю чорний одяг. Штани, взуття, бушлат, куртка. Це був дорослий чоловік з легкою щетиною на підборідді і густим короткими вусами. Голова була виголена, лиш оселедець заправлений за вухо. Завдяки ножу він звільнив мене від павутини. Підвестися не допоміг.

—Чому ти врятував мене?

—Про це потім.

—Виродок. То ти й з екзикуторами співпрацюєш?

—Я сам шокований. Всі питання до нього.

—Ми вас знищемо!

—Пропоную поділити ворогів,— звернувся до мене екзикутор.

—Я не проти.

Він дістав свою шаблю і спрямував її на павучиху.

—Ця жінка моя. Ми маємо старі рахунки.

—О так. Я теж тебе не забула, вилупку,— вона шкірилася ще сильніше, ніж коли залякувала мене.—Впораєшся з цим червоним самотужки, Чотирирукий?

—Звісно впораюся. За кого ти мене маєш?

—Чудово. Може перейдемо в інше місце, аби не заважати товаришам битися?

Він назвав мене товаришем? Ого.

—Тільки за.

Екзикутор рвонув на неї, а та відстрибнула і так до вікна на даху ангару. Стрибала вона доводі високо. Ми з велетнем лишилися вдвох.

—Почнемо ж.

Чотирирукий рвонув на мене. Замахнувся з правого боку. Це був звичайний прямий, але тепер з двох рук. Він був швидшим і, вочевидь, сильнішим за мене. Все ж, я відскочив назад і його кулак ледь торкнувся мого одягу, але я відчув повітря, яке він нагнав ударом. Він ще раз замахнувся з лівого боку. Постійно відстрибувати не вийде. Використаю його розміри. Я створив меч в правій руці, пригнувся і скочив під його руками. Повітря пройшлося по спині. Допоки він не розвернувся, я вдарив його під пахви нижньої руки знизу вверх, хотів відрубати руку, але не вдалося. Меч застряг, не дійшовши й до половини плеча. Я одразу відскочив.

—Непогано, червоний,— іншою нижньою рукою він витягнув меч.— Розваж мене.

Він знову рвонув на мене. Певний час я продовжував пірнати під його руки, але згодом він почав бити згори вниз. Ухилятися стало дещо важче. Тепер тільки відскочити в сторону або назад. Я намагався завдавати атак у відповідь, але не міг нанести серйозного удару. Чотирирукий не підпускав мене близько.

Він переважає мене в силі та швидкості атак. Найкращий варіант — тримати його на відстані. Я не вмію орудувати списом, але доведеться вчитися прямо зараз. Я створив десь двохметровий з широким лезом.

—Спис? Хаха! Розтрощу!

—А я ще створю!

Посередник кинувся в атаку. Вперше за бій я атакував в лоб. Схоже, цього разу він атакуватиме, як і на початку. Я зупинився на відстані удару. Зробив випад. Цілився в живіт. Він миттю зупинився і ударом розтрощив спис, не встиг він і кінчиком досягти цілі. Він зробив крок уперед і замахнувся з іншого боку зверху вниз. Я відскочив, як і до цього робив. Треба бути хитріше. Я знову створив спис, копію попереднього. Чотирирукий знову наблизився. І знову замахувався з боку. Цього разу я відскочив від удару і в ту ж мить, як його кулаки опинилися в найнижчій точці, я вдарив в шию. Влучив! Але для обезголовлення було замало. Різким ударом вгору він розтрощив і цей спис.

—Паскуда!— прогарчав чотириокий крізь зуби.

Верхньою рукою він схопився за горло. З новим списом я зробив випад у його груди, який він з легкістю відбив. Я не хотів давати йому часу на відновлення, хоч і мої атаки мало на що впливали. Його рана загоїлася і він повністю поновив наступ. Я пробував і надалі використовувати списи, але це вже не було ефективно. Треба вигадати щось ще. Найгірше — це те, що спроба в мене лиш одна. Він швидко пристосовується і старі тактики перестають діяти. Думай, думай.

Черговий спис знищено. Супротивник,схоже,  і на краплю не втомився, та я вже відчував легку слабкість. Я очікував новий удар згори вниз, але мій противник стояв і дивився на мене. Чого він чекає?

Він зробив довгий вдих і видих. Ідеальний момент щоб атакувати, але щось не давало мені рухатися. Страх? Він широко розставив ноги і простягнув руки в боки. Він кинувся на мене. Для чого так витягувати руки? Аби я не чкурнув під ним? Але я все ще можу відскочити назад. Для чого це?! Немає часу думати. Я відскочив, аби уникнути удару. Він зупинився, заніс руки ще далі за спину і плеснув в долоні з усієї сили. Було таке враження, наче поряд вибухнув снаряд. Мене відкинуло на декілька метрів, тремтіння пройшлося кістками, у вухах дзвеніло. Я впав на живіт. Підвівся на руки і наді мною нависла тінь. Він. Я прибрав голову вбік і повз вухо пролетіла нога.

—Зараза!

Я спробував встати, голова трохи крутилася. Замах з права. Прямий. Я пригнувся і ледь утримався на ногах. Потім відскочив убік.

—Мені це починає набридати. Зупинися і здохни, або бийся, боягузе!

Я нічого не відповів. Хотілося сказати щось дотепне, але немає часу вигадувати. Треба завалити цього монстра.

Звук від удару цілком міг привернути увагу людей. Впевнений, хтось викличе поліцію. Треба завершувати це швидко.

Придумав! Треба дочекатися наступної атаки. Супротивник не змусив мене довго чекати. Він уже наближався, знову витягнувши руки в боки. Знову буде мені аплодувати? Я не відступив. Це збентежило Чотирирукого, але він уже нічого не міг вдіяти. Поки він наближався, я метнув ніж йому в око, а потім ще один в друге. Він враз зупинився і ледь не впав.

—Ах ти наволоч!

Посередник дістав верхніми руками ножі. Ще два ножа влучили в нижні очі. Ще двома я пробив коліна. Він упав на ноги. Зігнувся. Шанс! Я підійшов з боку, створив сокиру та з усієї сили вдарив по його шиї і відрубав йому голову. Дозволив йому загоїти очі, хоча й чув поліційні сирени.

—Останні слова?

—Пішов ти.

Я створив молот і розчавив йому голову.