Частина 12 Різдво, Зеркало, Фатал еррор.

Різдвяна вечеря у Великому залі нагадувала водночас і світський раут, і наслідки магічного вибуху в лавці жартів. Оскільки більшість учнів роз’їхалася, єдиний стіл був заставлений такою кількістю страв, що за ними ледь виднілися обличчя присутніх.

Гаррі спокійно відрізав шматочок індички, поки Октавіан у сумці на його колінах ледь чутно цокав дзьобом, дегустуючи переданий йому шматочок делікатесного паштету.

– Професоре Квірел, – пролунав оксамитовий, але гострий як лезо бритви голос Снейпа. – Ви так інтенсивно тремтите над цією підливкою, ніби вона містить у собі відповіді на всі ваші жалюгідні страхи. Чи, можливо, ваш тюрбан сьогодні занадто туго затягнутий і перекриває доступ кисню до тих залишків інтелекту, що у вас лишилися?

Квірел здригнувся, мало не впустивши виделку. – Я… я просто… Севереусе, сьогодні ж с-свято… – Саме так, свято, – відрізав Снейп, повільно поправляючи свій ідеально чорний плащ. – Але навіть у Різдво ваша некомпетентність діє мені на нерви.

З іншого кінця столу донісся гучний вибух магічної хлопавки. Альбус Дамблдор, сяючи від задоволення, витягнув із хмари синього диму величезний капелюх, прикрашений опудалом стерв’ятника в окулярах. – Дивіться, Севереусе! – вигукнув директор, негайно натягаючи це неподобство поверх своєї зірчастої шапки. – Яка чудова знахідка! Мені здається, він підкреслює мою прихильність до природи. Хочете один? Там лишилося щось рожеве з мереживом!

Снейп лише міцніше стиснув кубок з вином, а Квірел знову щось пробурмотів під ніс – Гаррі був готовий закластися, що це був витончений матерний зворот болгарською, який той нещодавно «позичив» у Геґріда.

Тим часом сам Геґрід, уже добряче підігрітий «яґґер-ефектом», нависав над крихітним професором Флітвіком. – Та ну, Філіусе! – басив лісник, підштовхуючи до професора кружку, що була більша за голову самого Флітвіка. – Пий, не соромся! Це ж мій особливий ель, на корі дуба та чесному слові! Хто з нас більше вип’є – той і справжній чарівник! – Геґріде, – пискнув Флітвік, балансуючи на стопці з п’яти диванних подушок, щоб хоча б бачити край столу. – Я вже… я вже бачу три твоїх бороди! І кожна з них просить мене про пощаду! – Це тільки початок! – зареготав Геґрід, дружньо ляснувши Флітвіка по спині. Професор ледь не пірнув обличчям у миску з горошком, але в останню мить встиг вирівняти рівновагу коротким помахом палички.

Гаррі спостерігав за цим хаосом, відчуваючи дивне задоволення. Тут, серед капелюхів-стерв’ятників, п’яних майстрів заклинань та Снейпа, що відточував навички булінгу, він почувався набагато краще, ніж у Дурслів.

– Гаррі, хлопче! – Геґрід нарешті помітив його. – Чого сумуєш? Бери кекс! Я їх спеціально до свята… ну, трохи пом’якшив. Вимочував у бочці з ромом три дні! Тепер вони як… як м’який граніт!

Гаррі взяв кекс, і той знайомо хрумкнув під його зубами. Октавіан у сумці видав звук, схожий на схвальний сміх.

***

Гаррі якраз збирався вийти з великого залу, коли згадав про пакунок, який Октавіан приніс йому сьогодні вранці разом із святковою поштою. Це не був звичайний подарунок від Геґріда чи черговий сувій від Снейпа.

Хлопець повернувся до своєї сумки з розширеним простором, де поруч із тактичними картами та запчастинами до механізмів лежала тонка, невагома тканина, що нагадувала струмінь води.

– Треба перевірити цей «спадок», Октавіане, – прошепотів Гаррі, дістаючи мантію.

До пакунка була додана записка, написана вигадливим, вузьким почерком:

«Це належало твоєму батькові перед тим, як він помер. Настав час повернути її тобі. Використовуй її з розумом».

Гаррі критично оглянув артефакт. Хоча записка не була підписана, він чудово розумів, чия «невидима рука» спрямовує його в цей вечір до дзеркала. Дамблдор продовжував свою партію, розставляючи фігури на шахівниці.

Він накинув мантію-невидимку, хоча його власні методи маскування працювали не гірше, і вислизнув із зали.

Октавіан у сумці-штабі незадоволено ворухнувся. – Тихо, друже, – прошепотів Гаррі, пробираючись темними коридорами. – Ми просто йдемо подивитися на одну канонічну реліквію. Мені цікаво, що вона покаже такому, як я.

Він піднявся на четвертий поверх і почав заходити в порожні класи, поки нарешті не знайшов те, що шукав. Посеред кімнати, що пахла пилом та старою магією, стояло воно – дзеркало Жапаб на своїх лев’ячих лапах.

Гаррі підійшов ближче, ігноруючи напис «Я показую не твоє обличчя, а бажання твого серця», і зазирнув у сріблясту глибину. Він очікував побачити батьків, як це було в оригінальній історії, або, можливо, себе на троні магічного світу.

Натомість дзеркало здригнулося. Поверхня пішла рями, ніби чинила опір його волі.

– Ну, і що ти мені скажеш? – тихо запитав Гаррі.

У дзеркалі почало проступати відображення. Гаррі побачив себе, але він не стояв просто так. Його дзеркальний двійник сидів у зручному кріслі посеред безкрайнього поля, заставленого 3D-принтерами, які без зупину друкували деталі для армії магічних големів. На столі поруч стояла нескінченна тарілка з ідеальним гарячим шашликом, а поруч, на золотому гнізді, сидів Октавіан, розміром з дракона, і чистив дзьоб об рукоятку «Шмайсера».

Але найдивнішим було інше: за спиною дзеркального Гаррі стояв Снейп у своєму чорному плащі і, замість того щоб знімати бали, зосереджено мазав м’ясо маринадом, киваючи в такт якоїсь нечутної мелодії.

– Раціонально, – констатував Гаррі, поправляючи окуляри. – Стабільне виробництво, якісна їжа і лояльний персонал. Жапаб, ти не таке вже й безнадійне.

Октавіан висунув голову з сумки, подивився на своє велетенське відображення в дзеркалі, видав задоволене каркання і знову сховався в штабі.

Гаррі стояв перед дзеркалом, і його відображення почало пульсувати, наче сама тканина реальності не могла вирішити, яку форму надати його амбіціям. Поверхня скла йшла колами, і кожен новий сплеск магії вихоплював інший образ.

Він бачив себе на колосальному троні, викуваному з небаченого білого металу та золота. Він сидів у важкому золотому обладунку, прикрашеному вигравіюваними орлами та сяючими печатками, а за його спиною здіймався німб із чистого психічного світла. Його рука спочивала на ефесі палаючого меча, а погляд був спрямований у нескінченність, де мільярди життів залежали від його волі. Це був образ абсолютного порядку, ціна якого – вічна війна за виживання виду.

Раптом срібло дзеркала потемніло, і золоте сяйво змінилося на холодну, липку темряву. Тепер двійник Гаррі височів на троні з чорного обсидіану. Його тіло було закуте в шиповану вугільну броню, а шолом мав корону з гострих лез, що закривали обличчя, залишаючи лише вузькі щілини для очей, у яких палахкотіло зловісне помаранчеве полум’я. У кулаці він стискав масивну чорну булаву, від якої віяло морозом порожнечі, а десь на фоні розливалося вогняне око, що не знало сну.

Образ знову здригнувся. Гаррі побачив себе в чорному хакама, що розвівалося на неіснуючому вітрі. Його обличчя було закрите дивною білою маскою з червоними смужками, а за спиною висів гігантський чорний меч, схожий на масивний ніж тесак, обмотаний бинтами. Від цієї постаті виходила така нищівна духовна сила, що навіть дзеркало Жапаб, здавалося, почало вкриватися тонкими тріщинами, не в змозі втримати тиск цієї енергії.

І нарешті, дзеркало показало щось зовсім інше. Гаррі стояв у яскраво-жовтому спортивному костюмі з помаранчевими вставками. Його волосся було скуйовджене, а на лобі виднілася металева пластина з викарбуваним символом спіралі. Він посміхався, і в цій посмішці відчувалася непереможна воля «ніколи не здаватися», а за його плечима примарно проступали силуети дев’яти рудих хвостів, що спліталися в єдине ціле.

А десь там, на периферії кожного з цих видінь, у самому куточку дзеркального світу, стояли то один то два жіночі силуети. Їхні обличчя залишалися розмитими, наче закритими туманом, але Гаррі відчував їхню присутність у кожній своїй іпостасі. Вони були поруч і в золотому залі, і в темній вежі, і на полях битв невідомих світів.

– Цікаво, – прошепотів Гаррі, поправляючи окуляри. – Стільки варіантів, і в кожному з них я – проблема для всесвіту.

Октавіан висунув голову з сумки, подивився на золотий обладунок, потім на чорну броню, і видав коротке, скептичне каркання. Крук явно натякав, що для того, щоб керувати людством або захоплювати світ, спочатку треба розібратися з Квірелом.

Раптом з напівтемряви класу м’яко, наче зітканий із самого місячного світла, виплив Альбус Дамблдор. Директор мав той самий вираз обличчя – суміш батьківської турботи та повчальної мудрості, яка зазвичай передувала довгій лекції про небезпеки мрій.

– Отже, Гаррі, – тихо промовив Дамблдор, поблискуючи скельцями окулярів-половинок. – Ти, як і багато хто до тебе, знайшов розваги дзеркала Жапаб. Багато чарівників змарнували своє життя перед ним, заворожені тим, що бачать. Скажи мені, хлопче, що бачиш у ньому ти?

Гаррі повільно повернувся до директора. Його погляд був максимально порожнім, а обличчя не виражало жодної емоції. – Знаєте, професоре, я дуже занепокоєний, – серйозно почав Гаррі. – Я дивлюся туди вже десять хвилин, але, здається, ваш артефакт зламався.

Дамблдор здивовано підняв брову. – Зламався? Магія дзеркала дуже давня, Гаррі… – Ні, ви не розумієте, – перебив його хлопець, – Як тільки я підійшов, срібляста поверхня здригнулася, і прямо посеред скла вискочив напис: «Fatal Error: I/O Device Error». А потім усе залило якимось дивним синім світлом, і внизу дрібним шрифтом побігли цифри: «0x0000007B».

Дамблдор кліпнув очима, його лагідна посмішка трохи зів’яла. – Що… що за синій екран, Гаррі? Це якась метафора туги? – Та ні, сер, це критична помилка вводу-виводу даних, – продовжував Гаррі, розмахуючи руками для переконливості. – Схоже на конфлікт драйверів. Там ще було написано «System Halt» і якась вимога перевантажити реальність. Я спробував постукати по рамі, але воно лише видало довгий писк і почало малювати якісь незрозумілі графіки завантаження процесора.

Директор зробив крок назад, розгублено дивлячись на дзеркало, яке для нього самого все ще показувало пару вовняних шкарпеток. – Але… воно повинно показувати бажання серця… – Мабуть, моє серце вимагає оновлення програмного забезпечення, – відрізав Гаррі. – Або ж у вашого дзеркала просто полетів блок живлення. Коротше, там порожнеча, «синяк» і вимога звернутися до системного адміністратора. Може, викличемо Флітвіка? Хоча він зараз трохи… зайнятий дегустацією елю.

Дамблдор виглядав так, ніби його щойно вдарили по голові товстим томом «Історії магії». Всі його заготовлені слова про те, що «сни не замінять життя», розбилися об термінологію, якої не існувало в його словнику.

– О… е-е… я зрозумів, Гаррі, – пробурмотів директор, нервово погладжуючи бороду. – Мабуть… мабуть, тобі справді варто піти відпочити. Це магічне виснаження… або ці твої «помилки вводу». Йди до спальні, хлопче. Забудь про дзеркало, я сам… е-е… перевірю його на наявність синіх екранів.

– Як скажете, професоре, – Гаррі ввічливо вклонився і рушив до виходу.

Октавіан у сумці видав звук, що нагадував приглушене «Кх-кх», ніби намагався не розреготатися на весь замок. Коли вони вийшли в коридор, Гаррі поправив сумку й прошепотів: – Запиши, Октавіане: техномагія – найкращий спосіб збити з пантелику древніх магів. Наступного разу скажу йому, що в мене закінчився термін підписки на бачення майбутнього.

Відступ – Геґрід

Зимовий вітер свистів у щілинах шинку, але Геґрід сидів собі в кутку, обійнявши балію елю, наче то була подушка.

До нього підсів незнайомець у каптурі. Голос його був рівний, серйозний, майже офіційний: – Рубеус Геґріде, я прийшов із важливою справою. Є речі, які охороняють шлях до безсмертя…

– Та ти хто взагалі? – перебив Геґрід, гучно гикнувши. – Новий інспектор з Міністерства? Бо якщо так, то я тобі скажу: мої кабани документи краще заповнюють, ніж я!

Квірелморт зітхнув, намагаючись повернути серйозність: – Мова йде про триголового пса, що стоїть на варті…

– Пушок? – Геґрід розсміявся так, що стіл затрусився. – Та він мій малюк! Ти б бачив, як він на гармошку плаче. Я йому «Ой, чий то кінь стоїть» заграв – так усі три голови в соплі!

Квірелморт стиснув кулаки, намагаючись втримати тон: – Я пропоную тобі рідкісний дар – яйце дракона. В обмін на…

- О, яйце! - Геґрід перебив, вихопивши коробку. - Томе, омлет мені! - крикнув він бармену, жбурнувши в нього яйцем, яке пробило стінку позаду. Том устиг пригнутися.

Квірелморт спробував ще раз: – Ти не розумієш, це секрет…

– Секрет? – Геґрід підморгнув. – Я тобі по секрету скажу: Пушок засинає від музики. От і вся конспірація! А тепер налий ще по одній, бо без елю секрети не працюють!

Квірелморт підвівся, намагаючись зберегти серйозність, але виглядав так, ніби його щойно вигнали з клубу фокусників. – Дякую… за інформацію, – буркнув він і розчинився в тіні.

Геґрід махнув йому вслід: – Дивний хлопець. Але яйце приніс – значить, нормальний.

І приляг на балію подрімати.

Гаррі Поттер

Вечірній сеанс зв’язку в штабі розпочався зі звичного тріску магічних перешкод. На екрані термінала з’явилося обличчя Клерка – вигляд у неї був такий, ніби вона щойно намагався пояснити податкову декларацію розлюченому дракону.

– На зв’язку, – коротко кинув Клеркиня, поправляючи окуляри. – Слухай уважно, Гаррі, бо ситуація на зовнішньому контурі стає… специфічною.

Він розгорнув перед собою теку з документами, на яких червоним було виведено гриф «Цілком таємно». Контакт із сектантами Кхорна: Наші аналітики зафіксували вихід на зв’язок представників Культу Крові. Хлопці серйозні, пахнуть паленою міддю та люттю. Проте нам вдалося домовитися про повний нейтралітет. Вони не чіпають нас, ми не заважаємо їм збирати їхні «трофеї». Умова одна: наступного року, якщо ти успішно завершиш поточний цикл і доживеш до канікул, тобі доведеться взяти шефство над їхнім оперативником. Оперативник «Ласка»: Це їхній молодий агент, який поступає до Гоґвортсу наступного року. Позивний – Ласка. Сектанти наполягають, щоб він пройшов твою школу виживання. Готуйся, особа явно з непростим характером і специфічними методами вирішення проблем. Інцидент із Малкавіанами: Також була спроба виходу на контакт від вампірського клану Малкавіан. Але тут повний затик. Наші кращі дешифрувальники три години слухали їхнє повідомлення, але так і не зрозуміли, якого дідька вони взагалі хочуть. Там було щось про «синього слона, що грає на флейті часу» і «печиво, яке плаче». Ми занесли їх у категорію «невизначена загроза» і просто заблокували канал.

Клерк зітхнув і подивився прямо в камеру. – Роботи по горло. Октавіану привіт, нехай перевірить стан магічних фільтрів у вашій сумці-штабі. Зв’язок закінчив.

Гаррі вимкнув термінал. І почав перевіряти показники на моніторах, поки Октавіан, уважно спостерігав за графіками магічної ентропії.

– Ну що, друже, як просуваємося? – запитав Гаррі, поправляючи окуляри. – Наскільки ми змогли навести хаосу у канон?

Октавіан розвернувся до екрана, і його очі спалахнули холодним червоним світлом.

– Зарозуміла відповідь: Ваші спроби навчити цю реальність манерам просуваються згідно з графіком, хазяїне, – проскрипів крук. – Звіт: Поточний рівень реальності становить практично десять відсотків. Світ поступово відмовляється від своїх дефектних канонічних алгоритмів.

– Повільно, але впевнено, – констатував Гаррі, розглядаючи криву графіка. – Світ підкоряється нам.

Раптом простір здригнувся від серії оглушливих вибухів, що прокотилися десь нагорі: БАБАХ-БАХАБ-БАХ! Сумка з розширеним простором похитнулася. Октавіан миттєво злетів до панелі керування, його датчики зафіксували потік даних, що стрімко змінювалися.

– Звіт! – скомандував Гаррі, хапаючи свою паличку.

– Захоплене спостереження: Схоже, хтось із мішків з м’ясом вирішив прискорити наш графік за допомогою грубої сили, – пролунав голос Октавіана над головним монітором, де спалахнули великі зелені цифри. – Факт: Матеріальна стабільність світу після цього несанкціонованого підриву підскочила до 11.4 відсотка.

– Ого, – свиснув Гаррі. – Схоже, щойно дуже якісно «демонтувалась» частину старого канону. Виходимо!

Вони миттєво покинули штаб і, приховуючись у тінях, кинулися до забороненого коридору на третьому поверсі. Коли Гаррі вибив двері до кімнати з Пушком, перед ним постала картина повної деструкції. Велетенський триголовий пес тепер із неймовірним переляком на всіх трьох мордах сидів верхи на масивній люстрі, вчепившись у неї пазурами й жалібно скулів.

Люк у підлозі був рознесений на друзки магічним тиском неймовірної сили. Посеред уламків каміння Гаррі помітив обгорілий шматок тканини, який явно належав тюрбану Квірелморта.

– Зневажливе зауваження: Схоже, органічна істота в тюрбані виявилася надто нетерплячою для звичайного спуску, – проскрипів Октавіан, нахиляючи голову над проломом. – Коментар: 1.4 відсотка стабільності є цілком прийнятною компенсацією за пошкоджене майно школи.

- Ну ніфіга собі бумкнуло! Ото тобі й Пердакус Бомбарда Максіма Тріо!

Гаррі
закрив очі, налаштовуючись на тонкі
вібрації ефіру.

– Запит: Хазяїне, ваші біосенсори зафіксували щось, окрім пилу та запаху невдачі? – Октавіан схилив голову.

Гаррі повільно видихнув і розплющив очі.

– Чисто, Октавіане. Стерильно, як у моїй лабораторії після дезінфекції. Жодних темних еманацій, жодного відлуння Того-Кого-Не-Варто-Називати. Мій «Пердакус Бомбарда Максіма» не просто спрацював – він спрацював як анігілятор.

Він провів рукою над проломом, де раніше відчувався важкий, липкий тиск чорної магії, що супроводжував Квірелла. Тепер там витав лише легкий озоновий слід і залишки стихійного вибуху, що розметав магічні структури на атоми.

– Констатація факту: Темному лорду в цій ітерації настав повний і безповоротний капут, – холодно зауважив крук. – Аналіз: Магічний вибух такої потужності дефрагментував його сутність до стану елементарних часток. Шанси на відновлення в поточному часовому секторі дорівнюють нулю.

– Саме так, – підтвердив Гаррі – Ефір абсолютно спокійний. Жодної душі, жодного привида, жодного паразита.

За кілька митей до того, як важкі кроки вчителів пролунали в коридорі, Гаррі накинув мантію-невидимку.

Двері з гуркотом відчинилися. До кімнати влетіли Дамблдор, Снейп, Макґонеґел і важко дихаючий Геґрід.

– Ох ти ж моя сюся-пуся собачка! – заволав Геґрід, бачачи триголового монстра під стелею. – Пушку! Маленький мій! Що ж тебе так перелякало, сердешного?

Поки лісник, нависаючи над усіма своєю масивною постаттю, почав підставляти Пушку стілець і виманювати його вниз шматком кексу, який він раніше називав «м’яким гранітом», інші вчителі завмерли над розтрощеним люком.

– Альбусе, це не просто вибух, – процідив Снейп, його голос був гострим, як лезо бритви. Він нагнувся над проломом, де раніше висів тюрбан Квірелла. – Тут працювала стихійна магія неймовірної руйнівної сили. Жодної темної еманації, лише чиста анігіляція.

– Дивовижно… – прошепотів Дамблдор, Ефір абсолютно чистий. Схоже на «Очищення світлом», але такої потужності, що вона стерла саму сутність порушника.

– Хто міг це зробити? – Мінерва Макґонеґел з жахом дивилася на порожнечу внизу. – Де Квірелл? Де камінь?

– Від Квірелла, судячи з цього клаптя тканини, залишилися лише спогади, – Снейп випростався, його погляд мимохіть ковзнув у той куток, де під мантією зачаївся Гаррі. – А камінь… якщо він був там, то тепер він став частиною атомної структури цього замку.

Поки Геґрід нарешті зняв Пушка з люстри, і ніс його наче мале дитя переконуючи всіх, що він «все краще за всіх знає» і це просто була невдала репетиція музичного номеру, Гаррі безшумно вислизнув геть. Матеріальна стабільність світу зросла і це єдине що мало значення.

Відступ Волдеморт залишок

Я, той, кого тремтячими губами називали Волдемортом, тепер споглядав цей нікчемний світ крізь викривлене товсте скло. Це було не просто приниження – це був сюрреалістичний жах. Навколо мене, замість величної темряви, висіли наклейки з життєрадісними червоними томатами та зухвалим написом «Верес». Я був у банці з під маринованих помідорів!

Я люто кинувся на стінку, але руни, накреслені прямо поверх дати виготовлення, обпекли мою сутність холодним розрядом. Я відчував, як кожна моя спроба вирватися нічого не дає

якась жінка в окулярах, наблизила своє обличчя до скла. Її посмішка була страшнішою за будь-яке моє закляття, бо в ній не було ненависті – лише чистий, холодний розрахунок.

– Ну що, лордисько? – її голос вібрував крізь скло, наче грім. – Твій «Квірелморт» розлетівся на атоми. Ти зараз – лише залишки душі.

Я намагався закричати, виплеснути свою лють, пообіцяти їй вічні муки, але з мого безтілесного горла виходив лише безсилий димний шепіт. Я був лише частиною колись великої душі. Я знав, що десь там, ще існують мої копії, мої «архіви», але зараз я був відрізаний від них цією скляною в’язницею.

Невідома сутність підняла банку, і я відчув, як мій світ перевертається разом із етикеткою помідорів.

– Слухай сюди, фрагмент номер один, – її голос став тихим, але кожне слово падало, як удар молота. – Мені набридло чекати, поки твої залишки гордості пройдуть стадію заперечення.

Вона вказала вільною рукою на важкі металеві двері в кінці коридору, з-під яких пробивалося неприродне фіолетове сяйво, що змушувало саме повітря вібрувати від напруги.

– За тими дверима розташований наш технічний вузол утилізації – ми називаємо його «Туалетом Хаосу». Це прямий шлюз у первісну ентропію. Якщо я натисну на злив, тебе як то кажуть наші працівники розпердолить по мультивсесвіту. Це не смерть, Томе. Це повне видалення з історії. Навіть твої інші «архіви» не відчують, що ти колись існував. Твій зв’язок з ними просто анігілюється.

вона знову постукала нігтем по склу моєї вязниці.

– Вибирай, лордисько, – кинула вона останній ультиматум. – Співпраця на користь стабільності, чи змив у небуття прямо зараз?

Гаразд ти поки думай а я пішла на обід чао бамбіно сказала вона і поклала банку на свій стіл

Я затих, притиснувшись до дна, де ще пахло кропом і оцтом. Найвеличніший темний маг усіх часів тепер чекав кінця обідньої перерви якоїсь незрозумілої істоти, щоб дізнатися свою подальшу долю.

Відступ Албус Дамблдор

Альбус Дамблдор повільно підійшов до золоченої кафедри у формі сови. Його рука на мить затрималася на дереві, поки він востаннє прокручував у голові можливість нарахувати Ґрифіндору рятівні бали. Але, глянувши на Гаррі, він зрозумів, що хлопець лише зневажливо підніме брову на таку ірраціональну щедрість.

– Отже, – голос директора рознісся залом, – час оголосити результати факультетського змагання.

Він глянув на турнірну таблицю. Слізерин лідирував із величезним відривом. Цього року зміїний факультет дійсно працював як налагоджений механізм: їхні бали були результатом дисципліни, високих оцінок та надзвичайної активності Северуса.

– На четвертому місці – Ґрифіндор, – оголосив Дамблдор.

За столом левів панувала тиша.

– Третє місце – Гафелпаф, друге – Рейвенклов. І, нарешті, з результатом у чотириста сімдесят два бали, Кубок школи виборює Слізерин!

Стіл Слізерину вибухнув криками радості. Зелені прапори з принтами змій урочисто розгорнулися під стелею, закриваючи зоряне небо. Дамблдор спостерігав за цим тріумфом із легкою сумом. Він чекав, що Гаррі прийде до нього після бенкету, запитає про справедливість чи бодай виявить емоції, властиві одинадцятирічному хлопчику. Але Гаррі лише ввічливо аплодував переможцям.

Червоний поїзд «Гоґвортс-експрес» мірно стукотів колесами, залишаючи замок і розчарованого Дамблдора далеко позаду. У купе панувала розслаблена атмосфера, Гаррі Октавіан і Герміона сиділи за столом і кожен займався своїм ділом

Герміона, обкладена пергаментамитак що її небуло видно, напружено вдивлялася в блокнот з нотатками, Октавіан сидів на багажній полиці і листав дзьобом журнал Bird Watcher’s Digest і час від часу з його боку було чутно, ох яка краля!

– Гаррі, я знайшла це щойно серд своїх книг, – прошепотіла Герміона, простягаючи йому книгу. – Цієї книги навіть не було в офіційних списках бібліотеки. Автор – якийсь Азек Аріман. Теоретичні викладки там практично неможливі якщо те що розказував нам професор Флітвік правда.

Гаррі взяв аркуш, його погляд миттєво зафіксував небезпечні символи.

– Застереження: Даний текст містить ознаки несанкціонованого доступу до варп-ентропії, – проскрипів Октавіан своїм механічним голосом – Аналіз: Продовження дослідження без належного екранування призведе до дефрагментації вашої біологічної оболонки, мішок з м’ясом Ґрейнджер.

– Октавіане, тихіше, – спокійно перервав його Гаррі. – Герміоно, цей текст не міг бути частиною шкільної бібліотеки. Цей текст міг бути лише частиною однієї бібліотеки до якої в тебе неможе бути доступу.

Раптом світло в купе згасло. Простір навколо поїзда почав викривлятися, наче скло під дією високої температури. Герміона зблідла, дивлячись, як на стінах купе проступають слова, що світилися пекельним вогнем.

– Що… що це? – вигукнула вона.

Гаррі різко підвівся, відчуваючи, як його мольфарська сила резонує з чимось неймовірно давнім і чужорідним. В ефірі, замість звичних магічних еманацій, пролунав голос, що пронизував саму реальність. Це був не крик, а наказ, що розривав простір:

– ВІДКРИЙТЕСЬ ВОРОТА В МАГАНО!

Поїзд здригнувся, і на мить за вікном замість англійських краєвидів спалахнула безодня, де час і логіка перестали існувати. Октавіан розправив крила, його очі засвітилися яскравіше за зірки.

Крук завмер, і металевий відблиск у його голосі зник. – Хазяїне… мені страшно, – тихо прошепотів він, ніби вперше відчув себе живим.

Кінець першої частини!