Глава 1

Into your sanctum, you let them inNow, all your loved ones and all your kin

Чорні нігтики витонченої руки відбивають ритм пісні на дерев’яній поверхні робочого столу.

Will suffer punishments beneath the wrath of God

Never to forgive, never to forgive..

З масивних навушників лунають рядки брутального чоловічого голосу. Руда дівчина починає кивати головою в такт на приспіві гучної мелодії готичного року відомого шведського гурту Ghost.

Them rats! (Ah whoah)

Rats! (Ah whoah)

Тонка фігура вельми зручно розкинулася на стільці в кабінеті їх кафедри, вмостивши ноги в чорних шкіряних чобітках з невеличким каблучком на поверхні робочого столу. До хаосу документів і листів довкола, розкиданих кулькових ручок, олівців і дрібних папірців з нотатками дівчина м’яко кажучи не вписується.

This devastation left your cities to be burnt

Never to return, never to return

Пісня захопила її повністю – робить гучніше, тримаючи телефон у руці. Янтарні очі замружилися і вона не стримує себе, починає вголос наспівувати улюблені рядки, диригуючи при цьому пальцями вільної руки.

– Антонія Кроулі!

Them filthy rodents are still coming for your souls

– Антонія Джи Кроулі!

Never to let go, never to let go…

Про те, що її кличуть, помічає тільки коли випадково відкриває очі. Здивування і жах миттєво малюються на лиці. Ривком знімає з себе навушники і вони гучно падають на стіл, ледве не зламавши її ніготь. Кроулі швидко підводиться, червоніючи від ситуації і своєї незграбності.

– Вибачте, – посміхається ніяково, намагаючись знизити напругу очей навпроти, – пані Вельзевул, доброго дня!

– Ви.., – вкрай серйозна жіночка невисокого зросту, але вагомої статури, в бордовому вбранні важко зітхнула, вивчаючи її очима, – вже готові до щорічної атестації аспірантів? Звіти про наукову роботу підготували?

Кроулі махнула рукою, відганяючи набридливу муху, що закружляла довкола неї. Важко перебираючи в голові думки і формулюючи відповідь, в неї вдається тільки ще ширше посміхнутися і зробити вкрай зніяковіле лице.

– Тут я, мабуть, маю відповісти.. так?

Декан сверлила її довгим мертвим поглядом, від чого Кроулі здалося, що її ось-ось відправлять в яму з киплячою сіркою. Велика гулька чорного трохи незграбно зібраного волосся робила її зріст вищою. Пані поправила окуляри і на прочуд рівним тоном мовила:

– Вчена рада буде у вівторок о 14:30, всі аспіранти будуть звітуватися. Готуйтеся!

–Так, звісно. Дякую!

Кроулі вже готувалася з полегшенням опустится на стілець і глибоко вдихнути, проте декан Вельзевул затрималася:

– Ви ж знаєте, що у цю суботу в місцевому центрі молоді буде проходити день науки? Я саме шукала кандидатуру, хто представить вашу кафедру там. Думаю, я її вже знайшла.

Не чекаючи на реакцію дівчини, декан поклала на її стіл інформаційний листок.

– Дізнайтеся подробиці у організатора, у флаєрі вказано. Ви зрозуміли?

– Добре, пані Вельзевул, – і пані Вельзевул щезла разом з триклятою мухою.

***

– Чорт! Чорт! Чорт! Чому я?!

Було близько дев’ятої ранку, коли Кроулі керувала своєю Бентлі з трохи перевищеною швидкістю, рухаючись якнайшвидше вулицями сонного міста. Кроулі не мала нічого проти різних профорієнтаційних заходів і розуміла їх важливість для діяльності університету, але одне діло підтримувати і розуміти, а інше – напряму брати участь.

“Бо ти заслужила на це“, згадує вчорашню розмову зі пані Шакс, своєю науковою керівницею, “ти – як один із представників молоді в науковому просторі факультету, наше знаряддя. Адже саме на вас, наших нащадків, зухвалих і амбіційних, покладаються всі наші надії і майбутнє. Пані Вельзевул краще бачить, кого і на яку роботу відправляти, я нічого не можу зробити, що вона сказала, тому і бути”.

А далі вона отримала інструкції. Що ж, доведеться добряче розім’яти язика і згадати, як спілкуватися з людьми.. і дітьми також.

Це був великий зелений майданчик, оточений з боків огорожею, посеред якого якісь чоловіки саме збирали сцену для лекторію. Вздовж викладених бруківкою стежинок вишикувалися білі палатки з логотипом міського центру молоді. Багато людей вже метушилися, розкладаючи свої реквізити на столах і готуючись до презентації.

Руда дівчина у круглих чорних окулярах від сонця і футболці з логотипом улюбленого гурту вийшла з машини і підійшла до двох хлопців.

– Привітики.

– Здоров була, бестія. Ми вже думали, ти нас кинула.

Хастур і Лігур, хлопці з біофаку зі смішними прізвищами, а також її друзі, будучи учасниками студентської ради, також були приречені на участь у заході.

– Ну що, ми сьогодні робимо шоу, вірно? – мовила Кроулі з несправжньою усмішкою. – Не надто вдале порівняння, – буркнув Лігур, тримаючи величезний ящик із скляними препаратами.